Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №420/24534/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

23 жовтня 2026 року №420/24534/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 420/24534/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, у якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у заниженому розмірі з 29.01.2020 р. по 27.11.2025 р., включно грошового забезпечення та всіх одноразових видів виплати, та належних у вказаний період виплат, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок з 29.01.2020 р. по 27.11.2025 р. включно ОСОБА_1 , суми грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що протягом усього спірного періоду відповідач обчислював його посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з розрахункової величини 1762 гривні, тобто з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, тоді як після визнання протиправним і скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 судовим рішенням у справі № 826/6453/18 відновила дію первісна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, за якою розміри окладів визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Позивач зазначає, що розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня кожного року спірного періоду встановлені статтею 7 законів України про Державний бюджет України на відповідний рік і перевищують застосовану відповідачем величину, а похідні види грошового забезпечення, які обчислюються у відсотках від окладів або виходячи з місячного грошового забезпечення, підлягають перерахунку разом з ними. Позивач також посилається на частину 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України та на практику Верховного Суду, зокрема на постанови від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22 і на висновок судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24.

Позовну заяву подано до Одеського окружного адміністративного суду за місцем фактичного проживання позивача як внутрішньо переміщеної особи, а в подальшому справу передано до Харківського окружного адміністративного суду, де її зареєстровано 28 вересня 2026 року і за результатами автоматизованого розподілу передано для розгляду суддi Смагар С.В.

Ухвалою суду від 30 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі № 420/24534/26, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а у відповідача витребувано довідку про розмір нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення помісячно з розбивкою за складовими за період з 29 січня 2020 року по 27 листопада 2025 року із зазначенням застосованої розрахункової величини, копію витягу з наказу від 27 листопада 2025 року № 1275-ОС та матеріали розгляду звернення позивача.

Відзив на позовну заяву відповідач не подав, витребуваних судом доказів не надав, про неможливість їх подання суд не повідомляв.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 25 листопада 2015 року Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_5 .

Позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, маючи військове звання штаб-сержанта та особовий номер П-035321. Остання штатна посада позивача - сержант із матеріального забезпечення - начальник відділення логістики відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Наказом начальника НОМЕР_6 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 27 листопада 2025 року № 1275-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 27 листопада 2025 року у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_7 . Підставою цього наказу зазначено наказ Голови Державної прикордонної служби України від 20 серпня 2025 року № 1669-ОС, яким позивача зараховано в розпорядження начальника НОМЕР_8 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

У період з 12 квітня 2022 року по 04 липня 2025 року позивач перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, що підтверджується довідкою Служби безпеки України від 16 липня 2025 року № 34/А-2745д. Наказом від 13 квітня 2022 року № 19-ОС позивача зараховано в розпорядження з 12 квітня 2022 року, при цьому грошове забезпечення продовжувало йому нараховуватися, що вбачається з особистих карток на грошове забезпечення.

З особистих карток на грошове забезпечення та архівних відомостей за 2020-2025 роки, виданих відповідачем, вбачається, що протягом усього спірного періоду посадовий оклад позивача становив 3260,00 гривень, а оклад за військовим званням - 950,00 гривень, і ці розміри відповідач не змінював. Зазначені розміри обчислені виходячи з розрахункової величини 1762 гривні, тобто з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.

У липні 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення; звернення зареєстровано 13 липня 2026 року. Листом від 26 липня 2026 року № 09/А-1589/1522 відповідач повідомив, що нарахування грошового забезпечення за 2020-2025 роки проводилося відповідно до постанови № 704 і що правові підстави для проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення відсутні, оскільки за час проходження військової служби позивач отримував належне йому грошове забезпечення згідно з чинним законодавством. Цим самим листом відповідач надав позивачу особисті картки та архівні відомості за 2020-2025 роки і повідомив, що накази по особовому складу за 2017 рік знищено у зв`язку з активними бойовими діями в АДРЕСА_3 .

Обставини проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України протягом спірного періоду та обчислення його грошового забезпечення виходячи з розрахункової величини 1762 гривні підтверджуються наданими відповідачем документами і фактично ним не заперечуються. Отже, спір між сторонами має виключно правовий характер і полягає в тому, який показник підлягає застосуванню як розрахункова величина для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірному періоді.

Стверджуючи про протиправність дій Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України щодо обчислення та виплати грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною 4 цієї статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями та порядок визначення таких розмірів установлено постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704). Пунктом 4 постанови № 704 у первісній редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103) пункт 4 постанови № 704 було викладено в редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Судовим рішенням у справі № 826/6453/18, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року і за наслідками касаційного перегляду залишене без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким були внесені відповідні зміни до пункту 4 постанови № 704.

Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Визнання припису нормативно-правового акта протиправним і нечинним у судовому порядку за своїми наслідками не тотожне скасуванню акта органом, який його видав. Припис, визнаний судом протиправним, не може далі визначати зміст акта, до якого його було внесено, а тому з 29 січня 2020 року пункт 4 постанови № 704 діє в тій редакції, якої визнаний протиправним припис не торкнувся, тобто в первісній.

Первісна редакція пункту 4 постанови № 704 застосовувалася по 19 травня 2023 року включно, оскільки пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 (далі - постанова № 481), яка набрала чинності 20 травня 2023 року, абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Спірний період у цій справі - з 29 січня 2020 року по 27 листопада 2025 року - перетинає 20 травня 2023 року, а тому підлягає розмежуванню на дві частини: з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, коли діяла первісна редакція пункту 4 постанови № 704, і з 20 травня 2023 року по 27 листопада 2025 року, коли діяла редакція, встановлена постановою № 481.

Щодо періоду з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року суд зазначає таке.

Цей період повністю припадає на час після 29 січня 2020 року і закінчується до набрання чинності постановою № 481, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 у первісній редакції. Прожитковий мінімум для працездатних осіб становив: станом на 1 січня 2020 року - 2102,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX); станом на 1 січня 2021 року - 2270,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX); станом на 1 січня 2022 року - 2481,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-IX); станом на 1 січня 2023 року - 2684,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX). Кожен із цих показників перевищує застосовану відповідачем розрахункову величину 1762 гривні, а отже, грошове забезпечення за цей період нараховане і виплачене позивачу в меншому розмірі, ніж належало.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, відповідно до якої під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а також з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 і від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21.

Оскільки щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби та премія, визначаються у відсотках посадового окладу, окладу за військовим званням або обчислюються виходячи з місячного грошового забезпечення, а одноразові додаткові види грошового забезпечення так само обчислюються з цих величин, обчислення відповідачем зазначених виплат за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року виходячи з розрахункової величини, яка не підлягала застосуванню, також є протиправним. Перерахунку підлягають саме ті види грошового забезпечення, які були нараховані позивачу за цей період, з тими самими відсотками та умовами, які були визначені відповідачем при фактичній виплаті.

Конкретні суми, що підлягають доплаті, визначаються відповідачем самостійно під час виконання цього рішення за формулою, визначеною в його резолютивній частині, з урахуванням раніше виплачених позивачу сум, оскільки обчислення грошового забезпечення належить до компетенції відповідача, а позивач просить не повторної виплати вже здійснених сум, а перерахунку і виплати різниці.

Суд ураховує, що в період з 12 квітня 2022 року по 04 липня 2025 року позивач перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, проте ця обставина на висновки суду не впливає: грошове забезпечення позивачу в цей час нараховувалося, що вбачається з особистих карток на грошове забезпечення, а перерахунку підлягають саме нараховані суми.

Щодо періоду з 20 травня 2023 року по 27 листопада 2025 року суд зазначає таке.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 пункт 2 постанови № 481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови № 704 визнано протиправним і нечинним; це рішення набрало законної сили 18 червня 2025 року за наслідками апеляційного перегляду.

Постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову суду апеляційної інстанції від 18 червня 2025 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову про визнання протиправним і нечинним пункту 2 постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови № 704 відмовлено.

Наслідок, передбачений частиною 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, нерозривно пов`язаний із набранням судовим рішенням законної сили. Скасування такого рішення судом касаційної інстанції означає, що воно не набрало і не могло набрати законної сили, а тому не породило і тих правових наслідків, які закон пов`язує саме з набранням законної сили, у тому числі наслідку у вигляді втрати чинності нормативно-правовим актом.

Наведене означає, що пункт 2 постанови № 481 чинності не втрачав, а редакція пункту 4 постанови № 704, установлена цією постановою, діяла безперервно з 20 травня 2023 року, у тому числі протягом усього періоду з 20 травня 2023 року по 27 листопада 2025 року і, зокрема, у проміжку з 18 червня 2025 року по 16 липня 2026 року. Інший підхід означав би, що суд у цій справі застосував би до спірних правовідносин наслідки судового рішення, яке скасоване і жодних наслідків не породжує.

Згідно з частинами першою та другою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. За частиною третьою цієї статті у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Довід позивача про те, що постанова № 481 суперечить законам про Державний бюджет України і за правилами частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає застосуванню, суд відхиляє. Відповідність пункту 2 постанови № 481 актам вищої юридичної сили була предметом самостійної судової перевірки у справі № 320/29450/24 і за наслідками касаційного перегляду підтверджена. За таких обставин підстав для незастосування пункту 4 постанови № 704 у чинній редакції у суду немає, а суд зобов`язаний вирішити спір на підставі того нормативно-правового акта, який є чинним і регулює спірні правовідносини.

Суд не залишає поза увагою постанову судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24. Водночас будь-який висновок щодо застосування норми права застосовується до тієї норми, яка є чинною та підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, висновок про незастосування пункту 2 постанови № 481 ґрунтується на тому, що це положення не відповідає актам вищої юридичної сили, проте саме таку невідповідність Верховний Суд у справі № 320/29450/24 перевірив і не встановив. Питання про те, яка саме редакція пункту 4 постанови № 704 є чинною після 20 травня 2023 року, вирішено постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24, і саме ця редакція за приписами статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає застосуванню судом у цій справі.

Відхиляє суд і довід позивача про те, що розрахункова величина для визначення розмірів окладів має визначатися за статтею 7 законів України про Державний бюджет України на 2023, 2024 і 2025 роки. Названими нормами встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідні періоди, проте вони не визначають порядку обчислення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців. За частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII такі розміри встановлює Кабінет Міністрів України, що й зроблено пунктом 4 постанови № 704 у чинній редакції.

Відтак дії Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 27 листопада 2025 року виходячи з розрахункової величини 1762 гривні протиправними не є, оскільки обов`язку застосовувати в цьому періоді прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, законодавство не встановлювало, а позовні вимоги за цей період задоволенню не підлягають.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав і витребуваних судом доказів не надав, а тому правомірності обчислення грошового забезпечення позивача за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року виходячи з розрахункової величини 1762 гривні не довів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України). Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Відтак решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають.

Керуючись статтями 7, 77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), нарахованого за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, обчисливши розміри посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - 2102,00 грн, за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 2270,00 грн, за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - 2481,00 грн, за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - 2684,00 грн, та здійснити виплату різниці з урахуванням фактично виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 23 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар