Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №635/408/26 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/408/26

Провадження № 2/635/3729/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року сел. Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Омельник М.М.

за участю секретаря судових засідань Сліпченко К.С.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Івахненка А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Покотилівка Харківського району Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Харківській області про відшкодування моральної шкоди завданої бездіяльністю при здійсненні досудового розслідування,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог та доводів заявника.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить стягнути з Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 000 гривень, завдану порушенням прав ОСОБА_1 , при проведенні досудового розслідування, у вигляді дізнання, кримінального провадження № 42024222130000071 від 24 травня 2024 року, що виходить за межі розумних строків його проведення.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 2 травня 2024 року заступником керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості щодо використання завідомо підробленого документа - відомості на видачу гуманітарної допомоги мешканцям смт Високий від 28 квітня 2022 року. Надалі, 24 травня 2024 року, кримінальне провадження було направлено до органу досудового розслідування. Позивач стверджує, що протягом досудового розслідування належні процесуальні дії не здійснювалися, про намір їх проведення його як учасника кримінального провадження не повідомляли, а розслідування не проводилося у розумні строки. На його думку, така бездіяльність свідчить про порушення вимог кримінального процесуального законодавства та його процесуальних прав як потерпілого. Позивач вважає, що відповідальність за нездійснення належного досудового розслідування покладається як на дізнавача, так і на керівника органу дізнання, який, на його переконання, не забезпечив належної організації розслідування та усунення порушень вимог Кримінального процесуального кодексу України. Обґрунтовуючи право на відшкодування моральної шкоди, позивач посилається на статті 15, 16, 20, 23, 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України, статті 55, 56 Конституції України, а також на практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду. Позивач зазначає, що надмірна тривалість досудового розслідування є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її розмір має визначатися судом з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань та інших обставин справи. На думку позивача, порушення розумних строків досудового розслідування та неналежне виконання працівниками органу досудового розслідування своїх обов`язків спричинили йому моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

У зв`язку з викладеним позивач просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням розумних строків досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42024222130000071 від 24 травня 2024 року.

Рух справи

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 15 січня 2026 року провадження по справі відкрито в порядку загального позовного провадження, справа призначена до розгляду в підготовчому засіданні.

02 лютого 2026 року представник відповідача Івахненко А.І. надав відзив на позовну заяву.

10 лютого 2026 року ухвалою Харківського районного суду Харківської області задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів, за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Харківській області про відшкодування моральної шкоди завданої бездіяльністю при здійсненні досудового розслідування.

17 березня 2026 року на виконання ухвали про витребування доказів від 10 лютого 2026 року на адресу суду надіслані матеріали кримінального провадження № 42024222130000071 від 24 травня 2024 року.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 12 травня 2026 року підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду.

Участь у справі сторін та інших учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача – Івахненко А.І. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

Встановлені фактичні обставини справи, застосовані норми права та мотиви суду

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом установлено, що 24 травня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 42024222130000071 за ознаками кримінального правопорушення - проступку, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України.

Як убачається з постанови старшого дізнавача сектору дізнання Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області Карібяна А.М. від 5 грудня 2025 року, підставою для початку досудового розслідування стала ухвала слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 травня 2024 року щодо використання завідомо підробленого документа - відомості на видачу гуманітарної допомоги мешканцям смт Високий від 28 квітня 2022 року, за заявою ОСОБА_1 .

Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що 28 квітня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 328/22 у приміщенні КЗ «Зеленогайський ліцей Височанської селищної ради» за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювалася видача безкоштовних продуктових наборів мешканцям громади.

Згідно з обставинами, викладеними в постанові, ОСОБА_1 разом із дружиною ОСОБА_2 прибули для отримання продуктових наборів. Коли ОСОБА_1 попросив відкрити пакунок для перевірки його вмісту та кількості продуктів, йому було відмовлено з поясненням, що спочатку необхідно поставити підпис про отримання, а потім відкривати пакунок. У зв`язку із цим ОСОБА_1 та його дружина відмовилися від отримання допомоги, про що, як зазначено в постанові, працівником ліцею ОСОБА_3 було зроблено відповідний запис у відомості на видачу гуманітарної допомоги.

За результатами досудового розслідування дізнавач дійшов висновку, що відомість на видачу гуманітарної допомоги мешканцям смт Високий за ініціативи Президента України від 28 квітня 2022 року не є офіційним документом, виданим уповноваженим органом чи установою, а тому не є предметом кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.

Постановою старшого дізнавача сектору дізнання Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області Карібяна А.М. від 5 грудня 2025 року кримінальне провадження № 42024222130000071 від 24 травня 2024 року закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

12 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Харківського районного суду Харківської області зі скаргою на зазначену постанову про закриття кримінального провадження, в якій просив її скасувати та передати матеріали кримінального провадження для продовження досудового розслідування.

На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначав, що про винесення постанови про закриття кримінального провадження він дізнався з відзиву на його позовну заяву у справі № 635/408/26, отриманого поштою, оскільки копію постанови йому як потерпілому не було направлено. Крім того, позивач не погоджувався з висновками дізнавача щодо правового статусу відомості на видачу гуманітарної допомоги та вважав постанову недостатньо обґрунтованою.

Ухвалою слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 23 лютого 2026 року у справі № 635/1438/26 скаргу потерпілого ОСОБА_1 задоволено. Постанову старшого дізнавача сектору дізнання Відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області Карібяна А.М. від 5 грудня 2025 року про закриття кримінального провадження № 42024222130000071 від 24 травня 2024 року скасовано, а матеріали кримінального провадження направлено до відповідного сектору дізнання для продовження досудового розслідування.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведені правові норми передбачають, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21 (провадження № 12-28гc22) зазначено: «Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України».

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди».

Такий висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24).

Суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди.

У справі, яка розглядається, правовою підставою для відшкодування моральної шкоди визначено надмірну тривалість та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 303 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження – заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.

Згідно із частиною другою статті 307 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Водночас наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 641/5005/20 (провадження № 61-19219св21) зазначено, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 757/23813/21-ц (провадження № 61-5232св24), вказано, що предмет доказування під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Суд зазначає, саме по собі ненадання ОСОБА_1 статусу потерпілого у кримінальному провадженні № 42024222130000071, задоволення скарг в рамках такого кримінального провадження не завжди можуть свідчити про завдання позивачу моральної шкоди органами досудового розслідування без наведення конкретних обставин та оцінки доказів, які встановлюють та підтверджують чи спростовують причинно-наслідковий зв`язок між завданою моральною шкодою та бездіяльністю органів досудового розслідування.

Крім того, сам факт оскарження постанови про закриття кримінального провадження з урахуванням інших встановлених обставин справи не свідчить про протиправність дій органів досудового розслідування та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи що органи досудового розслідування вживали заходи для встановлення обставин зазначених у заяві ОСОБА_1 .

Позивачем не надано належних та допустимих доказів заподіяння моральної шкоди відповідачем, наявності вини працівників органів досудового розслідування, а також причинного зв`язку між рішеннями, діями або бездіяльністю органу досудового розслідування і шкодою. Надані документи, не підтверджують, що моральна шкода завдана саме з вини правоохоронних органів.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2025 року у справі № 219/5704/21; провадження № 61-17131св23.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди не знайшли підтвердження в судовому засіданні, вони є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Керуючись 2, 4, 5,12, 76- 81, 89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.2, 15,16, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Харківській області про відшкодування моральної шкоди завданої бездіяльністю при здійсненні досудового розслідування - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику)учасників справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач: Держава України в особі Головного управління Національної поліції в Харківській області, код ЄДРПОУ: 40108599, місцезнаходження: 61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 5.

Повний текст рішення складено та проголошено 22 жовтня 2026 року.

Суддя М.М.Омельник