Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №420/25951/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Суд: Одеський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 22 жовтня 2026 р.

Справа: №420/25951/26

Суддя: Скупінська О.В.

Справа № 420/25951/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 25.08.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_2 , додаткової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень 00 копійок, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за періоди перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустках для лікування через тяжке поранення, а саме за періоди з 06.10.2024 року по 15.03.2025 року, з 01.05.2025 року по 31.07.2025 року;

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України, нарахувати та виплатити ОСОБА_2 , додаткової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень 00 копійок, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за періоди перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустках для лікування через тяжке поранення, а саме за періоди з 06.10.2024 року по 15.03.2025 року, з 01.05.2025 року по 31.07.2025 року.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він з 14.03.2023 зарахований в списки особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії та всі види забезпечення на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 11.09.2025 № 263 звільнено відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби. Під час проходження Позивачем військової служби під час мобілізації, на особливий період (під час правового режиму воєнного стану) у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, останньому не виплачувалась у повному обсязі додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у розмірі 100 000 гривень 00 копійок пропорційно часу перебування його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, та перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення (контузії, травми або каліцтва).

Тому, 21.07.2026 адвокатом Васильєвим Павлом Олеговичем, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на адресу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України засобами електронного зв`язку (на офіційну електронну пошту вказаної військової частини: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) У відповідності до ст.ст. 19,20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» подано заяву від 21.07.2026 про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у розмірі 100 000 гривень 00 у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за періоди перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустках для лікування через тяжке поранення.

З листа військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19.08.2026 № 10/29/12-В-966-Аз вбачається, що заява адвоката Васильєва П.О. в інтересах ОСОБА_1 від 21.07.2026 на адресу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нібито не надходила, а від так не розглядалась. Вказана інформація має недостовірний характер, оскільки як вже зазначалось 21.07.2026 адвокатом Васильєвим Павлом Олеговичем, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на адресу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України засобами електронного зв`язку (на офіційну електронну пошту вказаної військової частини: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) направлена заява від 21.07.2026 про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у розмірі 100 000 гривень 00 у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за періоди перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустках для лікування через тяжке поранення (підписана кваліфікованим електронним підписом), докази чому надаються до позовної заяви.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою судді від 27.08.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

25.09.2026 суд ухвалив у задоволенні клопотання представника позивача представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Васильєва П.О. (вх. №ЕС/107708/26 від 21.09.2026) про витребування доказів - відмовити.

09.10.2026 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

20.10.2026 до суду від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вказує, що виплата додаткової винагороди у підвищеному розмірі за період перебування на реабілітації в стаціонарних умовах для військовослужбовців Національної гвардії України встановлена лише з 28.01.2025. Підкреслює, що у військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відсутні правові підстави для нарахування та виплати відповідних коштів під час перебування Позивача на відновлюваному лікуванні в ДУ «ТМО МВС України по Закарпатській області» та в подальшому проходженні ним військово-лікарської комісії, в умовах стаціонару в ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» в період з 02.05.2025 по 31.07.2025 з огляду на виведення позивача в розпорядження командира (начальника) військової частини у зв`язку з потребою в тривалому лікуванні.

20.10.2026 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій заявник на позовних вимогах наполягає.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2026 №978 (а.с.39), витягів з наказів командира військової частини від 14.03.2023 №81 (а.с.79), від 11.09.2025 №263 (а.с.80), ОСОБА_1 перебував на військовій службі по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 14.03.2023 по 11.09.2025.

Відповідно до витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_1 (а.с.40-58), ОСОБА_1 наказано виплатити додаткову винагороду за безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях та забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у розмірі 100000 грн на місяць пропорційно часу з урахуванням раніше виплачених сум винагороди, за періоди: з 04 по 13 квітня 2023 року; з 01 по 09, з 15 по 30 червня 2023 року; з 01 по 31 липня 2023 року; з 01 по 31 серпня 2023 року; з 01 по 03, з 05 по 29 вересня 2023 року, за 30 вересня 2023 року; з 01 по 31 жовтня 2023 року; з 01 по 30 листопада 2023 року; з 01 по 31 грудня 2023 року; з 01 по 31 січня 2024 року; з 01 по 29 лютого 2024 року, з 01 по 18 березня 2024 року; з 19 по 31 березня 2024 року, за 01 квітня 2024 року; з 11 по 30 квітня 2024 року, з 01 по 21 травня 2024 року; з 03 по 07 червня 2024 року; з 02 по 10 квітня 2024 року, з 22 по 31 травня 2024 року, з 01 по 02, з 08 по 30 червня 2024 року, з 01 по 18 липня 2024 року; з 19 по 31 липня 2024 року, з 01 по 31 серпня 2024 року; з 01 по 25 вересня 2024 року; з 26 по 30 вересня 2024 року, з 01 по 06 жовтня 2024 року; з 24 по 31 січня 2025 року; з 01 по 28 лютого 2025 року, з 01 по 31 березня 2025 року, з 01 по 30 квітня 2025 року, за 01 травня 2025 року.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2024 №273, уважати ОСОБА_1 з 13.09.2024 таким, що знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 та залишити на всіх видах забезпечення, у зв`язку із перебуванням на тривалому лікуванні.

Відповідно до Свідоцтва про хворобу від 28.07.2025 №459 ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» (а.с.59-63), ОСОБА_1 30.09.2023 отримав травму, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини (довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 22.11.2023 №56/2023 видана командиром військової частини НОМЕР_1 ). Травма відноситься до тяжких.

Відповідно до п.9 Свідоцтва про хворобу від 28.07.2025 №459 ДУ «ТМО МВС України по Львівській області», ОСОБА_1 перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні:

з 30.09.2023 по 02.10.2023 - КНП «Запорізька ОКЛ» ЗОР;

з 02.10.2023 по 04.10.2023 - КП «Дніпропетровська ОКЛ ім.І.Мечнікова»;

з 04.10.2023 по 07.11.2023, з 07.11.2023 по 12.01.2024, з 12.01.2024 по 11.04.2024, з 11.04.2024 по 21.05.2024, з 21.05.2024 по 03.06.2024, з 03.06.2024 по 15.07.2024 - ДУ «ГМЦ МВС України»;

з 15.07.2024 по 06.10.2024 - ДУ «ТМО МВС України по Львівській області»;

з 07.10.2024 по 14.03.2025 - Центральна лікарня Сил самооборони Японії, м.Токіо;

з 15.03.2025 по 01.05.2025 - ДУ «ТМО МВС України по Львівській області»;

з 02.05.2025 по 22.05.2025 - ДУ «ТМО МВС України по Закарпатській області»;

з 23.05.2025 по 07.07.2025, з 08.07.2025 по 28.07.2025 - ДУ «ТМО МВС України по Львівській області»;

з 08.07.2025 по 17.07.2025 - стаціонарне обстеження М(ВЛ)К ДУ «ТМО МВС України по Львівській області».

Матеріали справи містять постанову №62 від 29.07.2025 медичної військово-лікарської комісії ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» (а.с.63), якою внесено зміни до Свідоцтва про хворобу від 28.07.2025 №459 та визначено потребу ОСОБА_1 в супроводжуючому (одна особа); проїзді залізничному, автомобільному видах.

Доказів того, що ОСОБА_1 після 28.07.2025 продовжував перебувати на стаціонарному лікуванні, матеріали справи не містять.

При цьому, як вбачається з Свідоцтва про хворобу від 28.07.2025 №459, ОСОБА_1 проходив стаціонарне обстеження з 08.07.2025 по 17.07.2025 під час стаціонарного лікування з 23.05.2025 по 07.07.2025, з 08.07.2025 по 28.07.2025 у ДУ «ТМО МВС України по Львівській області».

Так, вважаючи спірну бездіяльність протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Положеннями статті 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

28.02.2022 на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №4 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168 (далі - Постанова №168).

Пунктом 1 вказаної постанови установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

У відповідності до абзацу 4 пункту 12 Постанови №168 (в редакції станом на час проходження позивачем лікування та реабілітації) до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у пункті 1, у тому числі такі, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Міністерством внутрішніх справ України видано Особливості виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядок і умови виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затверджених Наказом Міністра внутрішніх справ України від 01.09.2023 №729 (далі - Наказ №729).

Підпунктом 1 пункту 15 Наказу №729 (в редакції чинній на час спірних правовідносин) встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень, до таких наказів включаються військовослужбовці, зазначені в пункті 2 цих Особливостей, у тому числі такі, які: 1) у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- з дня отримання такого поранення та за час стаціонарного лікування, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (у тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або за час такої відпустки.

Отже, як Постановою №168 так і Наказом №729 безальтернативно унормовано, що додаткова винагорода в розмірі до 100000 грн виплачується у тому числі тим військовослужбовцям, які у зв`язку з травмою чи пораненням, пов`язаними із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у тому числі і закордонних з дня отримання такого поранення/травми, включаючи час переміщення до лікарняного закладу, зокрема з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Більш того, Наказом МВС України від 27.03.2025 № 226 "Про внесення змін до Особливостей виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядку і умов виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України" встановлено унести до Особливостей виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядку і умов виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01 вересня 2023 року № 729, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 04 вересня 2023 року за № 1544/40600, такі зміни: 2) доповнити підпункт 1 пункту 15 після слів «стаціонарному лікуванні» словами «(отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах)». Зазначені зміни застосовуються з 28 січня 2025 року.

Відповідно до Закону України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров`я» реабілітація може надаватись у стаціонарних та амбулаторних умовах.

Тобто реабілітаційне лікування є видом лікування, яке може надаватись як в умовах стаціонару, так і в амбулаторних умовах.

Водночас Постановою №168 передбачено, що виплата додаткової винагороди у розмірі 100000 грн зберігається за військовослужбовцем за час стаціонарного лікування.

Законодавство пов`язує виникнення у військовослужбовця права на виплату додаткової винагороди за час перебування на лікуванні не з видом такого лікування (реабілітаційне, терапевтичне, хірургічне), а з умовами його надання в умовах стаціонару або ж іншими словами «стаціонарне лікування».

В спірний період часу з 06.10.2024 по 15.03.2025 та з 01.05.2025 по 31.07.2025 позивач перебував саме на стаціонарному лікуванні, тобто лікувався в умовах стаціонара, перебуваючи у відповідному медичному закладі.

На переконання суду, у позивача наявні обидві умови, необхідні для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме:

- пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини;

- факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.

Доводи відповідача про те, що реабілітаційна допомога в умовах стаціонару не підпадає під умови виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 не відповідають дійсності з огляду на наступне.

Згідно ч.1 статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»:

- послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) - послуга, у тому числі реабілітаційна, що надається пацієнту закладом охорони здоров`я, реабілітаційним закладом або фізичною особою підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт;

- реабілітаційна допомога у сфері охорони здоров`я (далі - реабілітаційна допомога) - діяльність фахівців з реабілітації у сфері охорони здоров`я, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на оптимізацію функціонування осіб, які зазнають або можуть зазнати обмеження повсякденного функціонування у їхньому середовищі;

- реабілітаційна послуга - послуга, що надається пацієнту реабілітаційним закладом, реабілітаційною установою, закладом охорони здоров`я, соціального захисту або іншим суб`єктом господарювання, які мають право надавати реабілітаційну допомогу згідно із законодавством, та оплачується її замовником. Замовником реабілітаційної послуги можуть бути держава, орган місцевого самоврядування, юридична або фізична особа, у тому числі пацієнт;

- реабілітація - комплекс заходів, яких потребує особа, яка зазнає або може зазнавати обмеження повсякденного функціонування внаслідок стану здоров`я у взаємодії з її середовищем;

- загальний заклад охорони здоров`я - багатопрофільний лікарняний заклад, що надає медичну та реабілітаційну допомогу населенню територіальної громади або декількох громад та забезпечує базові напрями стаціонарної медичної допомоги відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України, стабілізацію стану пацієнта та його маршрутизацію до кластерних та надкластерних закладів охорони здоров`я.

Отже, реабілітаційний центр є закладом охорони здоров`я.

Держава визнає право кожного громадянина на отримання реабілітаційної допомоги під час надання медичної допомоги. Порядок надання реабілітаційної допомоги під час надання медичної допомоги встановлюється законодавством (стаття 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Згідно ч. 8 ст. 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» за медичними показаннями одночасно з наданням медичної допомоги пацієнту надається реабілітаційна допомога у встановленому законодавством порядку.

Правові, організаційні та економічні засади проведення реабілітації особи з обмеженнями повсякденного функціонування у сфері охорони здоров`я з метою досягнення та підтримання оптимального рівня функціонування у її середовищі передбачені Законом України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров`я».

Згідно ч.1 статті 20 Закону України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров`я» реабілітація у сфері охорони здоров`я це комплекс заходів, що здійснюють фахівці з реабілітації, які працюють в реабілітаційних закладах, відділеннях, підрозділах, а також у територіальних громадах, у складі мультидисциплінарної реабілітаційної команди або самостійно, надають реабілітаційну допомогу особі з обмеженнями повсякденного функціонування (або такій, у якої можуть виникнути обмеження повсякденного функціонування) з метою досягнення та підтримання оптимального рівня функціонування та якості життя у її середовищі.

За визначенням Комітету експертів з реабілітації Всесвітньої організації охорони здоров`я (1963), реабілітація - це процес, метою якого є запобігання інвалідності під час лікування захворювання і допомога хворому у досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності, на яку він буде здатний в межах існуючого захворювання.

Підсумовуючі викладене, реабілітація є одним із процесів під час лікування хворого у досягненні ним, в тому числі, фізичної повноцінності.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що позивач має право на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі з розрахунку до 100000 грн на місяць за час перебування на лікуванні та реабілітації за період з 06.10.2024 по 15.03.2025 та з 01.05.2025 по 27.07.2025.

Щодо тверджень відповідача, із посиланням на приписи наказу МВС України від 28.04.2025 №295, про те, що позивач не має права на додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 з огляду на те, що він з 13.09.2024 виведений у розпорядження командира військової частини, суд зазначає таке.

Спірним у цій справі є питання щодо наявності чи відсутності у відповідача обов`язку здійснювати таку виплату після спливу дванадцяти місяців безперервного перебування позивача на лікуванні, оскільки саме цією обставиною відповідач обґрунтовує припинення нарахування спірної винагороди.

Так, Законом України від 11.04.2024 №3633-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", який набрав чинності з 18.05.2024, крім абзаців дванадцятого і тринадцятого підпункту 2 пункту 8 розділу I цього Закону (щодо внесення змін до частин четвертої і п`ятої статті 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"), які набирають чинності через вісім місяців з дня, наступного за днем опублікування цього Закону), статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 9.

Відповідно до пункту 9 статті 9 вказаного Закону за військовослужбовцями, виведеними у розпорядження командира (начальника) військової частини у зв`язку з потребою у тривалому лікуванні, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення протягом усього строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, зокрема іноземних держав, та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), встановленого абзацом першим пункту 11 статті 10-1 цього Закону.

У свою чергу, як передбачено абзацом першим пункту 11 статті 10-1 цього ж Закону, військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров`я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.

Так само, згідно з підпунктом 6.13 пункту 6 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення №402), загальний час безперервного перебування військовослужбовців у закладах охорони здоров`я (установах), у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати дванадцять місяців поспіль. Не пізніше закінчення строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я (установах), у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовці підлягають медичному огляду ВЛК з метою визначення придатності до військової служби.

У разі визнання військовослужбовця ВЛК непридатним до військової служби, документи про його звільнення з військової служби можуть бути надіслані посадовій особі, яка видає наказ про звільнення, до виписки військовослужбовця із закладу охорони здоров`я (установи).

Абзацом третім пункту 6.13 глави 6 розділу II Положення №402 регламентовано, що медичний огляд ВЛК з метою визначення потреби у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування.

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (Центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України (далі військові частини) визначені також Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та. одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом МВС України від 15.03.2018 № 200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.04.2018 за № 405/31857 (далі - Інструкція № 200), якою, зокрема, визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям нараховується і виплачується за місцем проходження служби.

Згідно з п. 13 розділу І Інструкції № 200 військовослужбовцям, які відповідно до чинного законодавства України мають право на відпустки із збереженням грошового забезпечення (щорічні основні відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки у зв`язку з хворобою для лікування, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, що надаються в особливий період, інші додаткові відпустки, визначені чинним законодавством України), грошове забезпечення виплачується за весь період цих відпусток.

Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці за станом здоров`я) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

У силу п. 10 розділу XXV Інструкції № 200 за військовослужбовцями, виведеними в розпорядження командира (начальника) військової частини у зв`язку з потребою в тривалому лікуванні, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення протягом усього строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, зокрема іноземних держав, та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), але не більше 12 місяців поспіль.

Відповідно до п. 1 розділу XXVI Інструкції № 200 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні, за весь період безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я чи у відпустці для лікування згідно з висновком військово-лікарської комісії, але не більше чотирьох місяців з дня вибуття з військової частини (крім випадків, коли чинним законодавством України передбачено триваліші строки перебування на лікуванні) виплачується грошове забезпечення за останніми основними посадами, які вони обіймали.

При цьому, абзацом 2 п. 1 розділу XXVI Інструкції № 200 передбачено, що військовослужбовцям, які перебувають на лікуванні у зв`язку з пораненням, контузією чи каліцтвом, отриманими під час виконання службових обов`язків, грошове забезпечення виплачується за весь час перебування на лікуванні до дня вступу до виконання обов`язків за посадою або звільнення з військової служби.

Оцінюючи вказані доводи відповідача, суд зазначає, що дійсно, загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати дванадцять місяців поспіль.

Суд вважає за необхідне наголосити, що норма абзацу 2 пункту 11 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не є нормою, що обмежує право на виплату грошового забезпечення взагалі. За своєю правовою природою вона є організаційно-процедурною нормою, спрямованою на забезпечення належного медичного контролю за станом здоров`я військовослужбовця шляхом проходження ВЛК після 12 місяців лікування. Вона не містить жодної підстави для позбавлення військовослужбовця, який продовжує перебувати на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням, грошового забезпечення без проведення відповідного огляду ВЛК (в тому числі дистанційного).

Таке тлумачення повністю узгоджується з телеологічним (цільовим) методом тлумачення права: мета законодавця полягала не у покаранні важкопоранених шляхом позбавлення їх засобів для існування, а у створенні механізму контролю за обґрунтованістю тривалого перебування на лікуванні. Інструментом цього контролю є огляд ВЛК очний або дистанційний. Відсутність такого огляду з вини відповідача, а не позивача, не може покладати негативні наслідки на військовослужбовця.

Крім того, суд звертає увагу, що ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні Постановою №168 не передбачено припинення виплати додаткової винагороди виключно з тієї підстави, що після спливу дванадцяти місяців безперервного лікування не було проведено огляд військово-лікарською комісією.

Навпаки, аналіз наведених норм свідчить, що законодавець поклав обов`язок щодо організації проведення такого огляду саме на уповноважені державні органи та військове командування, а не на військовослужбовця, який перебуває на стаціонарному лікуванні, у тому числі за межами України.

Матеріалами справи не підтверджується, що відповідач вживав будь-яких заходів для організації проведення щодо позивача військово-лікарської комісії, у тому числі дистанційно, як це прямо передбачено абзацом другим пункту 11 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Не надано також доказів прийняття командиром військової частини рішення про припинення перебування позивача на лікуванні, відкликання його до місця проходження служби або будь-яких інших рішень, які б свідчили про відсутність підстав для подальшого лікування.

При цьому із наданих позивачем медичних документів убачається, що у спірний період він фактично продовжував проходити стаціонарне лікування у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, що належними доказами не спростовано.

Відтак відсутність висновку військово-лікарської комісії у даному випадку не може розцінюватися як обставина, що автоматично припиняє право позивача на отримання додаткової винагороди, оскільки таке тлумачення суперечило б принципу верховенства права, вимогам статті 19 Конституції України та фактично покладало б на військовослужбовця негативні наслідки невиконання державними органами покладених на них обов`язків.

Більше того, суд враховує, що право на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн законодавець пов`язує насамперед із фактом отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, та перебуванням на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування після тяжкого поранення. Саме ці обставини у справі є встановленими та підтверджуються належними і допустимими доказами.

Матеріали справи не містять проведення відповідного огляду ВЛК щодо позивача після спливу 12 місяців з початку лікування.

Суд підкреслює, що відсутність у відповідача висновку медичного закладу (військово-лікарської комісії), необхідного для прийняття командиром військової частини рішення про продовження виплат після 12 місяців лікування, не може бути підставою для обмеження прав позивача на отримання належного грошового забезпечення, в тому числі на отримання додаткової винагороди.

В контексті спірних правовідносин Постанова №168 передбачає дві підстави для проведення нарахування і виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у п. 1 та 1-1 такої Постанови, у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні, а саме:

1) які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого;

2) які перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Також, відповідно до приписів Постанови №168 нарахування і виплата додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні здійснюється особам, зазначеним у п.1-1 такої Постанови, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних). В той же час, наведені приписи не виокремлюють випадки перебування на стаціонарному лікуванні більше як 4 місяці, як обставину, коли виплата додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні не здійснюється.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірності припинення виплати позивачу додаткової винагороди лише з посиланням на сплив дванадцятимісячного строку лікування без проведення військово-лікарської комісії, тоді як обов`язок щодо організації такого огляду покладався саме на компетентні органи.

А відтак суд вважає, що відповідач протиправною не нарахував та не виплатив позивачеві додаткову винагороду за спірний період перебування його на стаціонарному лікуванні.

При цьому, як вбачається з витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_1 (а.с.40-58), ОСОБА_1 наказано виплатити додаткову винагороду за безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях та забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у розмірі 100000 грн на місяць пропорційно часу з урахуванням раніше виплачених сум винагороди, за періоди, у т.ч. з 01 по 06 жовтня 2024 року; з 24 по 31 січня 2025 року; з 01 по 28 лютого 2025 року, з 01 по 31 березня 2025 року, з 01 по 30 квітня 2025 року, за 01 травня 2025 року.

Отже, враховуючи вищезазначене, з метою належного захисту прав позивача слід зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачеві додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за час його перебування на стаціонарному лікуванні за період з 07.10.2024 по 23.01.2025 та з 02.05.2025 по 27.07.2025 в розрахунку до 100 000 гривень на місяць, враховуючи фактично виплачені суми за вказаний період.

Підсумовуючи наведене, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до приписів ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць за період з 07.10.2024 по 23.01.2025 та з 02.05.2025 по 27.07.2025

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць за період з 07.10.2024 по 23.01.2025 та з 02.05.2025 по 27.07.2025, з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА

Оригінал: reyestr.court.gov.ua