Суд: Шевченківський районний суд міста Києва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про виселення (вселення)
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №761/24710/26
Суддя: Романишена І. П.
Справа № 761/24710/26
Провадження № 2/761/13068/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Романишеної І.П.,
за участю секретаря Гончаренка Ю.А.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення без надання іншого житла, -
ВСТАНОВИВ:
У червні 2026 року ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач) звернулася з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення без надання іншого житла.
Короткий зміст та узагальнені доводи позовної заяви.
Позов мотивований тим, що 23.12.2019 року ОСОБА_3 зареєструвала право власності на 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування № 2112.
Інша частка квартири належала ОСОБА_4 , яка склала заповіт, яким заповідала ОСОБА_3 5/6 частки вищевказаної квартири.
Після смерті ОСОБА_4 позивач, в межах 6-місячного строку, звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ротач Ірини Іванівни для прийняття спадщини за заповітом. ОСОБА_3 було повідомлено, що спадщина відкрита, але її заповіт скасовано, оскільки ОСОБА_4 15 січня 2019 року було складено новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Тетяною Леонідівною, яким вона заповіла все належне їй майно ОСОБА_5 .
На переконання ОСОБА_3 , на момент складання заповіту 15.01.2019 року ОСОБА_4 не усвідомлювала своїх дій та не могла керувати ними, внаслідок чого ОСОБА_3 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання вказаного заповіту недійсним на підставі ч. 1 ст. 255 ЦК України (справа № 761/48324/19).
Впродовж розгляду вказаної справи відповідач - ОСОБА_5 помер, тому 28.05.2024 року судом залучено ОСОБА_2 у якості правонаступника ОСОБА_5 .
20 лютого 2025 рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/48324/19 позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережна Тетяна Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ротач Ірина Іванівна про визнання заповіту недійсним - задоволено; визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 , посвідчений 15 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Тетяною Леонідівною, реєстровий № 27; відновлено попередній заповіт ОСОБА_4 , складений нею на користь ОСОБА_3 , посвідчений 03 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ротач Іриною Іванівною, реєстровий № 4411.
12.11.2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вищевказане рішення суду без змін.
03.03.2026 ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса для реєстрації права власності, а саме: 5/6 на квартиру АДРЕСА_1 . Отже, станом на день подання цієї позовної заяви ОСОБА_3 є єдиним законним власником квартири АДРЕСА_1 .
Незважаючи на це, станом на день подання даної позовної заяви у квартирі за вищевказаною адресою продовжує проживати ОСОБА_2 , не маючи правових підстав для користування або володіння зазначеним житловим приміщенням та фактично чинить перешкоди ОСОБА_3 у користуванні своїм майном.
15 травня 2026 року позивач направила на адресу ОСОБА_2 лист-вимогу про припинення користування її квартирою та просила звільнити та передати квартиру законному власнику. 18.05.2026 року відповідач отримала вказаний лист-вимогу, проте станом на сьогодні вказана вимога проігнорована та залишена відповідачем без задоволення.
З огляду на викладене, позивач звернулась з даним позовом до суду, в якому просить усунути перешкоди у користуванні особистою приватною власністю, а саме: квартирою АДРЕСА_1 та виселити відповідача з вказаного будинку без надання іншого житлового приміщення.
Провадження у суді та позиція сторін щодо предмету спору.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шевченківського районного суду міста Києва справу передано судді Романишеній І.П.
Ухвалою суду від 01 липня 2026 року відкрито провадження у справ та призначено її розгляд в порядку загального позовного провадження.
Із матеріалами справи відповідач ознайомилась, правом на надання відзиву на позовну заяву не скористалась.
Ухвалою суду від 22 вересня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити.
Відповідач проти задоволення позову не заперечувала, просила надати строк для пошуку іншого житла.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
03 серпня 2017 року ОСОБА_4 було складено заповіт, яким вона заповіла все майно своїй сестрі - ОСОБА_3 , зокрема, заповідачка передавала у спадок 5/6 частин квартири АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві приватної власності.
23.12.2019 року ОСОБА_3 зареєструвала право власності на 1/6 частки вищевказаної квартири на підставі договору дарування № 2112.
20 лютого 2025 рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/48324/19 позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережна Тетяна Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального о кругу Ротач Ірина Іванівна про визнання заповіту недійсним -задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 , посвідчений 15 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною Тетяною Леонідівною, реєстровий № 27. Відновлено попередній заповіт ОСОБА_4 , складений нею на користь ОСОБА_3 , посвідчений 03 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ротач Іриною Іванівною, реєстровий № 4411.
12.11.2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вищевказане рішення суду без змін.
03.03.2026 ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса для реєстрації права власності, а саме: 5/6 на квартиру АДРЕСА_1 .
В досудовому порядку позивачем направлявся лист-вимога до відповідача про припинення користування її квартирою, однак, така вимога залишена відповідачем без задоволення.
В судовому засіданні відповідач не заперечувала факт проживання у квартирі АДРЕСА_1 , однак просила надати строк для пошуку нового житла. Окрім того, відповідач повідомила, що вона успадкувала від матері будинок, в якому зареєстроване її місце проживання.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статтей 3, 15, 16 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Положеннями ч. 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності, як суб`єктивне цивільне право, містить у своєму складі: правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших; та правомочність захисту.
Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка характеризується як: - пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом; - виключне панування особи над річчю, тобто таке панування, що унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання, від вчинення подібних дій; - абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності по відношенню до неї.
Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (BUDCHENKO v. UKRAINE, N 38677/06, § 40, ЄСПЛ, від 24 квітня 2014 року).
Частиною 1 ст. 383 ЦК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
За положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.
Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16, від 9 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18), від 9 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Як встановлено судом, відповідач не є членом сім`ї власника житла, є сторонньою людиною для позивача, угоди між ними щодо використання спірної квартири не укладалося. Жодних правових підстав для проживання відповідача у спірній квартирі судом не встановлено.
Водночас, відповідач має право користування іншим житлом у селі Черниця, що підтверджується відміткою у паспорті про реєстрацію місця проживання. При цьому, відповідач у судовому засіданні підтвердила, що вона успадкувала від матері будинок, в якому зареєстроване її місце проживання.
Доказів неможливості проживання за адресою реєстрації відповідач суду не надала.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
Суд, ухвалюючи рішення, бере до увагу наступні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.06.2022р. справа №755/2587/17: "...Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів, врахувавши, що відповідач не зареєстрований у спірній квартирі, дійшли правильного висновку про те, що відповідач не має ні права власності на спірну квартиру, ні права користування, при цьому чинить позивачу перешкоди у здійсненні його права користування та розпорядження квартирою, що належить йому за законом як спадкоємцю першої черги, а тому житлові права позивача порушені та підлягають захисту у обраний ним спосіб. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі №752/14314/16-ц (провадження № 61-3069св19)....".
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 80 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1); докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (частина 5).
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та обставини, встановлені у справі, враховуючи той факт, що відповідач не є членами сім`ї позивача, матеріали справи не містять доказів наявності правових підстав проживання відповідача в спірній квартирі, а також ураховуючи, що ОСОБА_2 зареєстрована за іншою адресою, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат.
Звертаючись до суду із позовом позивач сплатила судовий збір у розмірі 1 064, 96 грн.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064 грн. 96 коп.
Керуючись ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення без надання іншого житла, - задовольнити.
Усунути ОСОБА_3 перешкоди у користуванні особистою приватною власністю, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 064, 96 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Реквізити сторін:
ОСОБА_3 : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
ОСОБА_2 : АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повне рішення складено 23.10.2026 року.
СУДДЯ І.П.РОМАНИШЕНА
Оригінал: reyestr.court.gov.ua