Рішення від 24 березня 2026 р. у справі №760/14782/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/14782/25

Провадження № 2/760/1590/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва

у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Хашемі Е.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки в розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ДП «Завод 410 ЦА», в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 66955,20 грн та середній заробіток за час затримки в розрахунку в розмірі 35579,88 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ДП «Завод 410 ЦА» з 03 липня 1980 року по 24 листопада 2023 року. За період перебування у трудових відносинах, відповідачем було нараховано, але не виплачено позивачу заробітну плату у розмірі 66955,20 грн. Наказом №861/о від 22 листопада 2023 року позивача було звільнено з посади. Наказом було також передбачена виплата компенсації за невикористану відпустку за період з 03 липня 2021 року по день звільнення. Згідно довідки №54 від 20 травня 2025 року сума, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача становить 66955,20 грн.

Крім того, враховуючи те, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з 25 листопада 2023 року по 20 травня 2024 року складає 35579,88 грн

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 червня 2025 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.

Ухвалою від 03 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 18 грудня 2025 року продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

25 лютого 2026 року до суду від представника ДП «Завод 410 ЦА» - МатвеєваМ.Є. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що підприємство не відмовляється від виплати відповідної заробітної плати, але фізичної можливості немає. В обґрунтування заперечень зазначив, що в даному випадку в затримці розрахунку позивача при звільненні не було факту вини відповідача, оскільки мали місце обставини які не залежали від волі відповідача та які унеможливлювали проведення розрахунку із позивачем, оскільки у зв`язку з введенням військового стану в Україні та у зв`язку з військовою агресією у підприємства відсутня можливість проводити повноцінну господарську діяльність.

Позивач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином однак подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 03 липня 1980 року був прийнятий на роботу до ДП «Завод 410 ЦА» та займав посаду слюсара-складника двигунів.

Відповідно до наказу №861/о від 22 листопада 2023 позивача звільнено за власним бажанням з 24 листопада 2023, згідно ст.38 КЗпП України. Також, наказано виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку за період з 03 липня 2021 року по день звільнення

Позивач стверджує, що при звільненні його з роботи відповідачем не був проведений належний розрахунок з останнім.

Відповідно до довідки про доходи №54 від 20 травня 2025 року за період квітень 2022 року - листопад 2023 року ОСОБА_1 нараховано дохід у сумі 83174,16 грн, утримання - 16218,96 грн, до виплати - 66955,20 грн.

Звернувшись до суду з указаним позовом до ДП «Завод 410 ЦА», позивач просить стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 66955,20 грн та середній заробіток за час затримки в розрахунку в розмірі 35579,88 грн.

Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що підприємство не відмовляється від виплати відповідної заробітної плати, але фізичної можливості немає. В обґрунтування заперечень зазначив, що в даному випадку в затримці розрахунку позивача при звільненні не було факту вини відповідача, оскільки мали місце обставини які не залежали від волі відповідача та які унеможливлювали проведення розрахунку із позивачем, оскільки у зв`язку з введенням військового стану в Україні та у зв`язку з військовою агресією у підприємства відсутня можливість проводити повноцінну господарську діяльність.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд дійшов таких висновків.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Як зазначено у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена ст.117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Як зазначено у п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Враховуючи, що відповідач не виконав свій обов`язок, щодо виплати звільненому працівнику ОСОБА_1 усіх сум, що йому належали при звільненні, з ДП «Завод 410 ЦА» необхідно стягнути на користь позивача 66955,20 гривень заборгованості з виплати заробітної плати.

Крім того, згідно ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

За п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При цьому, згідно з п.5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з ДП «Завод 410 ЦА» середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 25 листопада 2023 року по 20 травня 2024 року (126 робочих днів) у сумі 35579,88 грн.

Згідно довідки про доходи, виданої ДП «Завод 410 ЦА», нарахована заробітна плата позивача у вересень 2022 складала 7316,07 грн, у жовтні 2022 - 4826,12 грн.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача на день звільнення становить 282,38 грн (7316,07 грн + 4826,12 грн = 12142,19 грн - дохід за відпрацьовані два останні місяці перед звільненням) : 43 робочі дні (22 робочих дні у вересні 2022 року + 21 робочий день у жовтня 2022 року).

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на 20 травня 2024 року становить 35579,88 грн (282,38 грн - середньоденний заробіток позивача на день звільнення х 126 днів - кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 25 листопада 2023 року по 20 травня 2024 року (шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України).

Вказаний розрахунок відповідає вимогам для розрахунку згідно з п.8 Порядку.

Таким чином, враховуючи, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 25 листопада 2023 року по 20 травня 2024 року складає 35579,88 грн.

Згідно з положеннями ст. 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Однак, відповідачем у справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження настання обставини непереборної сили (форс-мажору) у ДП "Завод 410 ЦА" на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного ст. 116 КЗпП України, а тому суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Відповідно до п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 180/683/13 від 25 липня 2018 року роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому зазначена сума середнього заробітку є тією сумою коштів, з якої в подальшому відповідач здійснює утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Як встановлено судом із довідки про доходи №54 від 20 травня 2025 року із нарахованого ОСОБА_1 доходу за період квітень 2022 року - листопад 2023 у сумі 83174,16 грн ДП «Завод 410 ЦА» вже утримано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з доходу ОСОБА_1 за указаний період у сумі 16218,96 грн.

Враховуючи викладене, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача

- заборгованість із виплати заробітної плати у сумі 66955,20 грн, з урахуванням вже утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору,

- середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 25 листопада 2023 року по 20 травня 2024 року у сумі 35579,88 грн, з якої в подальшому відповідач має здійснити утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Крім того, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 1211,20 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Керуючись статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 206, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки в розрахунку - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь ОСОБА_1 66955 (шістдесят шість тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять) гривень 20 копійок заборгованості з виплати заробітної плати з урахуванням вже утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь ОСОБА_1 35579 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять) гривень 88 копійок середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

- позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- відповідач - Державне підприємство «Завод 410 ЦА», адреса місцезнаходження: 03151, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 94, ЄДРПОУ: 01128297.

Суддя Солом`янського

районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова