Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №380/11642/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо

Дата: 22 жовтня 2026 р.

Справа: №380/11642/26

Суддя: Костецький Назар Володимирович

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 рокусправа № 380/11642/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення коштів,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , у якій позивач просить суд:

- стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 19 546 гривень 04 копійки (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот сорок шість гривень чотири копійки).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 по мобілізації. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2026 №72 солдат ОСОБА_1 з 01.03.2026 зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_4 . Актом службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби №20414 від 01.05.2026 встановлено, що солдат призваний по мобілізації ОСОБА_1 самовільно залишив розташування пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , та, як наслідок, ухиляється від проходження військової служби.

Вказує, що згідно розрахунку переплати грошового забезпечення та додаткової винагороди №693/25055-в від 16.04.2026, сума надлишково виплачених відповідачу коштів грошового забезпечення становить 19 546,04 грн.

Оскільки відповідач добровільно не відшкодував заподіяну шкоду, вказане зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 12.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач правом на подання відзиву, передбаченим ст. 162 КАС України, не скористався, свою позицію стосовно позову не висловив. Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі надіслана відповідачу засобами поштового зв`язку рекомендованим листом R067201836929. Проте, вказане поштове відправлення повернуто суду 06.07.2026 у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується трекінгом із сайту АТ «Укрпошта».

Частиною 11 ст. 126 КАС України визначено, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

За приписами ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.12.2025 №442 солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено на посаду солдата резерву 24 запасної роти Військової частини НОМЕР_1 . З 24.12.2025 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.01.2026 №1 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом від 28.12.2025 №95-РС на посаду водія електрика-моториста відділення радіоелектронної боротьби з безпілотними літальними апаратами взводу радіоелектронної боротьби 1 десантно-штурмового батальйону, вважати таким, що з 01.01.2026 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2026 солдата ОСОБА_1 вважати таким, що завершив проходження ВЛК та розпочав відпустку для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) – на 30 діб з 19.02.2026 по 20.03.2026.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2026 №72 солдата ОСОБА_1 звільнено із займаної посади і зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_4 з 01.03.2026 у зв`язку із перебуванням на тривалому лікуванні.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.03.2026 №1616 призначено службове розслідування за фактом нез`явлення солдата ОСОБА_1 з відпустки за станом здоров`я та відсутності на військовій службі.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.05.2026 №3743 «Про результати службового розслідування за фактом безпідставної відсутності на військовій службі солдата призваного по мобілізації ОСОБА_1 » встановлено, що станом на 20 годину 00 хвилин 21 березня 2026 року військовослужбовець, який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_4 , солдат призваний по мобілізації ОСОБА_1 не прибув з відпустки за станом здоров`я терміном на 30 діб у яку вибув 24 лютого 2026 року до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 . Солдат резерву 24 запасної роти військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 виявив відсутність солдата призваного по мобілізації ОСОБА_1 та негайно доповів про це командиру зведеного підрозділу військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_3 . На телефонні дзвінки солдат призваний по мобілізації ОСОБА_1 не відповідав. Вжиті заходи з встановлення місця знаходження зазначеного військовослужбовця результатів не дали. Зброя та засоби захисту не видавалися. На момент завершення службового розслідування солдат ОСОБА_1 до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 не прибув, документів, підтверджуючих поважність та законність відсутності на військовій службі, не надав. Повідомлень про затримання правоохоронними органами та перебування у лікувальних закладах до військової частини НОМЕР_1 не надходило.

Відповідно до розрахунку надлишково виплаченого грошового забезпечення та інших видів виплат від 16.04.2026 № 693/25055, сума надлишково виплаченого солдату ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших видів виплат за період з 19 лютого 2026 року по 28 лютого 2026 року становить 19 546,04 грн.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 17.05.2026 №693/29464 запропоновано ОСОБА_1 добровільно сплатити заборгованість на суму 19 546,04 грн.

Оскільки відповідач добровільно не відшкодував заподіяну матеріальну шкоду у вигляді надмірно отриманого грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XIІ).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011).

Відповідно до статті 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. На підставі частини першої статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 12 розділу І Порядку № 260 військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Отже, у період перебування військовослужбовця на військовій службі, за ним зберігається виплата грошового забезпечення.

Водночас, згідно з пунктом 15 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі - Закон №160-IX).

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (ст. 4 Закону №160-IX).

Згідно з ч.4 ст.3 Закону №160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п.1 ч.1 ст.6 Закону №160-IX).0

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону №160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно з частинами 1-4 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п.1 ч.1 ст.6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі").

Відповідно до ст.12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї норми матеріального права зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.

Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п. 1 ч. 1ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

Відповідно до матеріалів справи, Актом службового розслідування №20414 від 01.05.2026 встановлено, що солдат зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_4 , солдат призваний за мобілізацією ОСОБА_1 , в умовах дії правового режиму воєнного стану, з 24 лютого 2026 року по даний час ухиляється від проходження військової служби та безпідставно відсутній на військовій службі, керуючись прямим умислом, з корисливих мотивів безпідставно не повернув отримане грошове забезпечення, чим наніс матеріальну шкоду державі в особі військової частини НОМЕР_1 в розмірі на загальну суму на загальну суму 19 546 гривень 04 копійки (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот сорок шість гривень чотири копійки). Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 14 травня 2026 року №3743 “Про результати службового розслідування” було встановлено факт ухилення солдатом призваним за мобілізацією ОСОБА_1 від проходження військової служби та безпідставної відсутності на військовій службі у період з 24 лютого 2026 року.

Згідно розрахунку надлишково виплаченого грошового забезпечення та інших видів виплат від 16.04.2026 № 693/25055, сума надлишково виплаченого солдату ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших видів виплат за період з 19 лютого 2026 року по 28 лютого 2026 року становить 19 546,04 грн.

Листом від 17.05.2026 №693/29464 позивач запропонував ОСОБА_1 добровільно сплатити заборгованість на суму 19 546,04 грн. Проте, докази добровільного повернення ОСОБА_1 надмірно виплаченого грошового забезпечення у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, суд констатує недобросовісність у діях відповідача, яка проявилась у отриманні грошового забезпечення під час самовільного залишення місця проходження служби, тому такі надмірно отримані грошові кошти підлягають поверненню позивачу як безпідставно набуті.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів є підставними та підлягають до задоволення.

Згідно із вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Оскільки спір вирішено на користь суб`єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача - суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 19546 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот сорок шість) грн. 04 коп.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 23.10.2026 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович

Оригінал: reyestr.court.gov.ua