Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №380/12925/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/12925/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії щодо розгляду заяв членів сімей осіб, які загинули (пропали безвісти), померли, та осіб з інвалідністю про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення при Львівській районній державній адміністрації Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Комісії щодо розгляду заяв членів сімей осіб, які загинули (пропали безвісти), померли, та осіб з інвалідністю про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення при Львівській районній державній адміністрації Львівської області місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. В. Винниченка, 18 (далі відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення (Витяг 1.9 з Протоколу №6) Комісії щодо розгляду заяв членів сімей осіб, які загинули (пропали безвісти) ), померли, та осіб з інвалідністю про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення при Львівській районній державній адміністрації Львівської області від 03.06.2026 року;

- зобов`язати Комісію щодо розгляду заяв членів сімей осіб, які загинули (пропали безвісти) ), померли, та осіб з інвалідністю про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення при Львівській районній державній адміністрації Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.05.2026 року про призначення компенсації за належні для отримання жилі приміщення, з врахуванням висновків суду, вказаних у рішенні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право на отримання грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, як особа, якій встановлено інвалідність внаслідок війни 2 групи, з підстав перебуванням у списку громадян, що користуються правом позачергово забезпечення житлом. Однак, відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд зазначає, що ухвалою від 29.06.2026 суддя залишила позовну заяву без руху.

Ухвалою від 02.07.2026 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №816866 від 18.10.2018 ОСОБА_1 призначено третю групу інвалідності у зв`язку з пораненням пов`язаним з виконання службових обов`язків при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №740797 від 29.06.2023 ОСОБА_1 призначено другу групу інвалідності у зв`язку з пораненням пов`язаним з виконання службових обов`язків при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

12.07.2023 позивачу Управлінням соціального захисту населення Львівської ОДА видано посвідчення серії НОМЕР_2 на підставі пункту 7 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до рішення Жовківської міської ради Львівського району Львівської області від 13.03.2025 №21 ОСОБА_1 учасника бойових дій, особи з інвалідністю 2-групи внаслідок війни зараховано на квартирний облік з підстав не забезпечення мінімальним розміром жилої площі в списки загальної та позачергової черги для отримання житла та поліпшення житлових умов.

09.05.2026 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області із заявою щодо призначення компенсації за належні для отримання жилі приміщення.

Відповідно до Витягу 1.9 з Протоколу № 6 від 03.06.2026 засідання Комісії щодо розгляду заяв членів сімей осіб, які загинули, померли, та осіб з інвалідністю про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення при Львівській районній державній адміністрації Львівської області було вирішено: відмовити ОСОБА_1 в призначені грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, оскільки йому надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій на території інших держав, який став особою з інвалідністю внаслідок (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання пов`язаних з перебуванням у цих державах, що не відповідає умовам призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, які визначені постановою КМУ від 19.10.2016 №719 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей».

Позивач вважаючи таку відмову протиправною, звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо, добросовісно, розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване відповідне рішення.

Правовий статус осіб з інвалідністю внаслідок війни визначається статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 7 цього Закону до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, учасники бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, пов`язаних із перебуванням у цих державах.

Зазначена норма визначає окрему категорію осіб, які мають право на встановлення відповідного статусу з огляду на обставини отримання поранення або захворювання.

Водночас частина друга статті 7 зазначеного Закону передбачає й інші категорії осіб з інвалідністю внаслідок війни, зокрема визначені пунктами 11– 14, статус яких пов`язаний з участю в антитерористичній операції, забезпеченням її проведення, здійсненням відповідних заходів із забезпечення національної безпеки й оборони або інших передбачених законом заходів із захисту України.

Отже, законодавець розмежовує категорії осіб з інвалідністю внаслідок війни залежно від юридичних обставин, за яких виникла інвалідність.

Суд встановив, що відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №816866 від 18.10.2018 ОСОБА_1 призначено третю групу інвалідності у зв`язку з пораненням пов`язаним з виконання службових обов`язків при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №740797 від 29.06.2023 ОСОБА_1 призначено другу групу інвалідності у зв`язку з пораненням пов`язаним з виконання службових обов`язків при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Як вбачається з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії №2025-1227-2056-3664-7 від 27.12.2025 « 16 Регіональна ВЛК (м. Львів)», пункт 8, зазначено, зокрема, що 24.04.2023 позивач консультований неврологом КНП «БЛІЛ Костянтинівської МР» де було встановлено діагноз по наслідках травмування в 1988 році. В липні 2023 встановлена група інвалідності по наслідках травмування в ДРА в 1988 році.

Отже, суд не заперечує той факт, що позивач брав участь у заходах необхідних для забезпечення оброни України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та те, що протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії №2025-1227-2056-3664-7 від 27.12.2025 « 16 Регіональна ВЛК (м. Львів)» підтверджено встановлення позивачу ТАК, ПОВ`ЯЗАНЕ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.

Однак, суд зауважує, що друга група інвалідності позивачу призначена у зв`язку з пораненням пов`язаним з виконання службових обов`язків при перебуванні в країнах де велись бойові дії, а саме по наслідках травмування в ДРА в 1988 році, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, суд доходить висновку, що, незважаючи на наявність у позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни II групи та висновку військово-лікарської комісії про пов`язаність його стану зі захистом Батьківщини, визначальним для вирішення питання про призначення грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення є встановлення причинного зв`язку інвалідності саме з обставинами, які відповідно до законодавства надають право на таку компенсацію.

Належність позивача до категорії осіб з інвалідністю внаслідок війни та встановлення йому II групи інвалідності підтверджують його відповідний соціально-правовий статус, однак самі по собі не свідчать про виникнення права на отримання будь-якого виду житлової допомоги незалежно від установлених законодавством умов.

09.05.2026 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області із заявою щодо призначення компенсації за належні для отримання жилі приміщення.

Відповідно до Витягу 1.9 з Протоколу № 6 від 03.06.2026 засідання Комісії щодо розгляду заяв членів сімей осіб, які загинули, померли, та осіб з інвалідністю про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення при Львівській районній державній адміністрації Львівської області було вирішено: відмовити ОСОБА_1 в призначені грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, оскільки йому надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій на території інших держав, який став особою з інвалідністю внаслідок (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання пов`язаних з перебуванням у цих державах, що не відповідає умовам призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, які визначені постановою КМУ від 19.10.2016 №719 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей».

Питання забезпечення житлом окремих категорій ветеранів війни та членів їхніх сімей регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 719 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей» та затвердженим нею Порядком виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення.

Зазначений Порядок є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає умови та механізм реалізації права на відповідну грошову компенсацію, категорії її одержувачів, вимоги до документів, порядок розгляду заяв та прийняття рішень уповноваженими комісіями.

Умови отримання компенсації визначаються не лише наявністю в особи статусу ветерана війни або особи з інвалідністю внаслідок війни, а й належністю до категорії, прямо передбаченої відповідним Порядком.

Тому під час вирішення питання про призначення компенсації необхідно встановити сукупність юридичних фактів, з якими законодавець пов`язує виникнення відповідного права, а саме: належність заявника до визначеної категорії одержувачів, установлення необхідної групи інвалідності та її причинного зв`язку з обставинами, передбаченими відповідною нормою, потребу в поліпшенні житлових умов, перебування на квартирному обліку, а також виконання інших застосовних вимог Порядку.

Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку його дія поширюється на визначені законодавством категорії членів сімей загиблих (померлих) осіб, а також на осіб з інвалідністю I-II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення, здійснення відповідних заходів із забезпечення національної безпеки й оборони в Донецькій та Луганській областях або заходів, необхідних для забезпечення оборони України у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, визначених пунктами 11– 14 частини другої статті 7 зазначеного Закону, за умови потреби в поліпшенні житлових умов та перебування на відповідному квартирному обліку.

Таким чином, правове регулювання передбачає не лише наявність установленої групи інвалідності та потреби в поліпшенні житлових умов, а й належність особи до визначеної нормативним актом категорії одержувачів грошової компенсації.

Як убачається з матеріалів справи, позивачеві встановлено статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 7 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII. З наявних у матеріалах справи доказів, вбачається, що його інвалідність пов`язана з пораненням, отриманим під час перебування в країнах, де велися бойові дії.

Водночас із наведених обставин не вбачається, що інвалідність позивача настала внаслідок участі в заходах, зазначених у пунктах 11-14 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, або що позивач має іншу самостійну правову підставу для отримання компенсації за постановою № 719.

Отже, сама собою наявність у позивача II групи інвалідності та статусу особи з інвалідністю внаслідок війни не є достатньою підставою для призначення компенсації, якщо його категорія не охоплюється спеціальним порядком.

Як видно з матеріалів справи, 12.07.2023 позивачу Управлінням соціального захисту населення Львівської ОДА видано посвідчення серії НОМЕР_2 на підставі пункту 7 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Суд звертає увагу, що пункт 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якого позивачу надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни, стосується учасників бойових дій на території інших держав, інвалідність яких пов`язана з перебуванням у таких державах.

Натомість пункт 1 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 719, визначає інше коло осіб, зокрема осіб з інвалідністю I-II групи, інвалідність яких пов`язана з участю в конкретно визначених заходах на території України та які належать до категорій, передбачених пунктами 11-14 частини другої статті 7 цього Закону.

Отже, законодавець установив спеціальні умови для призначення грошової компенсації за рахунок відповідної бюджетної програми. Сам факт належності особи до числа ветеранів війни або осіб з інвалідністю внаслідок війни не означає автоматичного поширення на неї дії зазначеного Порядку.

За встановлених у справі обставин інвалідність позивача пов`язана з пораненням, отриманим під час перебування в країнах, де велися бойові дії, а його статус особи з інвалідністю внаслідок війни оформлено відповідно до пункту 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Отже, у матеріалах справи, не містяться відомості про віднесення позивача до категорій осіб, визначених пунктами 11-14 частини другої статті 7 цього Закону, або про наявність іншої самостійної законної підстави для призначення йому компенсації за постановою № 719.

За таких обставин зарахування позивача на квартирний облік, встановлення йому II групи інвалідності та наявність посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни не є достатніми підставами для призначення грошової компенсації за Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 719, за відсутності належності до передбаченої цим Порядком категорії одержувачів.

Водночас суд зазначає, що встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни не ставиться під сумнів, а наведений висновок стосується виключно наявності правових підстав для призначення конкретного виду грошової компенсації за спеціальним нормативним актом. Відмова у призначенні такої компенсації сама по собі не припиняє інших прав і соціальних гарантій, передбачених законодавством для відповідної категорії ветеранів війни.

Оцінивши наведені обставини у їх сукупності, суд доходить висновку, що зазначена у витягу з протоколу № 6 від 03 червня 2026 року підстава відмови - невідповідність позивача категоріям осіб, яким може бути призначено грошову компенсацію за постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 719 узгоджується з наведеним нормативним регулюванням.

За відсутності доказів наявності у позивача іншої передбаченої законом підстави для призначення відповідної компенсації суд не вбачає достатніх правових підстав для висновку про протиправність відмови лише з мотивів установленої II групи інвалідності та перебування на квартирному обліку.

Отже, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у позові слід відмовити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

у позові ОСОБА_1 до Комісії щодо розгляду заяв членів сімей осіб, які загинули (пропали безвісти), померли, та осіб з інвалідністю про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення при Львівській районній державній адміністрації Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Мричко Н.І.