Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №826/14376/18 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року м. Київ справа №826/14376/18

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства «Телерадіокомпанія «Аверс» Відкритого акціонерного

товариства «Корпорація «Аверс»

до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення

третя особа Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення в особі Волинської філії

Концерну РРТ

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Дочірнє підприємство «Телерадіокомпанія «Аверс» Відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс» з позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, третя особа Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення в особі Волинської філії Концерну РРТ, у якому після уточнення позовних вимог просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Національної ради від 29.08.2018 № 1286, оформлене протоколом № 22, про визнання ліцензій на мовлення НР № 00256-м від 26.09.2014, НР № 00610-м від 08.11.2015, НР № 00416-м від 27.02.2015 такими, що втратили чинність з 01.09.2018;

- визнати протиправними дії Національної ради щодо визнання ліцензії на мовлення НР № 00256-м від 26.09.2014 такою, що втратила чинність;

- визнати протиправними дії Національної ради щодо визнання ліцензії на мовлення НР № 00610-м від 08.11.2015 такою, що втратила чинність;

- визнати протиправними дії Національної ради щодо визнання ліцензії на мовлення НР № 00416-м від 27.02.2015 такою, що втратила чинність.

ІІ. Позиції учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Національна рада не мала визначених законом підстав для дострокового припинення дії належних позивачу ліцензій. Позивач посилається на статті 36 і 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», якими визначено строки дії ліцензій та підстави їх анулювання. На думку позивача, завершення використання аналогової технології не назване серед підстав анулювання, а встановлені у ліцензіях календарні строки на дату прийняття оскаржуваного рішення не закінчилися.

Позивач зазначає, що лише рішення Національної ради від 03.09.2015 № 1419 містило пряме застереження про дію ліцензії до окремого рішення щодо переходу на цифрове мовлення або вимкнення аналогового мовлення у регіоні. Рішення від 28.08.2014 № 828 та від 04.12.2014 № 1384 такого застереження щодо строку не містили. Положення Плану розвитку, прийняті пізніше, на переконання позивача, не можуть змінювати раніше встановлені умови ліцензування.

Окремо ДП «ТРК «Аверс» посилається на рішення Національної ради від 02.08.2018 № 1233 про переоформлення ліцензій шляхом їх об`єднання. У цьому рішенні визначено семирічний строк дії об`єднаної ліцензії до 26.09.2021 без застереження щодо дострокового припинення аналогового мовлення. Позивач вважає, що відповідач повинен був урахувати зазначене рішення при прийнятті рішення № 1286.

Позивач не заперечує необхідності цифрового переходу загалом та не оскаржує у цій справі урядовий План використання радіочастотного ресурсу України. Водночас стверджує, що припинення аналогового мовлення відбулося вибірково, зменшило доступність його програм для населення та, за власними орієнтовними підрахунками, призвело до втрати близько 40 відсотків аудиторії. Наявність цифрової ліцензії, на його думку, не компенсує втрат від вимкнення аналогових передавачів.

Національна рада у відзиві та запереченнях просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що рішення № 1286 прийняте на виконання законодавчо передбаченого переходу від аналогового до цифрового мовлення після визначення Кабінетом Міністрів України кінцевого строку використання відповідної радіотехнології.

Відповідач посилається на частину сьому статті 22 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», План розвитку національного телерадіоінформаційного простору та План використання радіочастотного ресурсу України. Стверджує, що визнання аналогових ліцензій такими, що втратили чинність у зв`язку із завершенням використання технології, не є застосуванням санкції анулювання ліцензії.

Національна рада також зазначає, що позивач знав про майбутній цифровий перехід, при продовженні ліцензій отримав зменшення ліцензійного збору на 70 відсотків та був зобов`язаний забезпечити перехід згідно з окремим рішенням регулятора. Наголошує, що переоформлення ліцензій у 2018 році не становило їх нового продовження та не скасовувало обов`язку здійснити цифровий перехід. Позивач мав окрему цифрову ліцензію, дію якої Національна рада продовжила рішенням від 02.08.2018 № 1232.

Волинська філія Концерну РРТ подала заяву про розгляд справи за відсутності її представника. Позицію третьої особи суд враховує у межах наявних у справі документів, зокрема листування з позивачем щодо обслуговування передавачів.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2018 позовну заяву залишено без руху. Після усунення недоліків ухвалою від 20.09.2018 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та залучено до участі у справі третю особу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2018 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

У підготовчому провадженні позивач подав заяви про зміну предмета позову. У протоколі засідання від 30.10.2018 зафіксовано надходження відповідної заяви. Суд вирішує спір у межах вимог, викладених у заяві від 26.10.2018, які стосуються того самого рішення № 1286 та пов`язаних із ним дій щодо трьох ліцензій.

Під час підготовчого провадження розглядалися клопотання про зупинення розгляду справи. У засіданні 30.10.2018 у задоволенні клопотання про зупинення відмовлено. Ухвалою від 27.11.2018 провадження було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/12322/18 щодо оскарження постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2018 № 509.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2019 провадження поновлено. Ухвалою від 08.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. У засіданні 19.11.2019 після заслуховування пояснень учасників суд перейшов до письмового провадження.

Після ліквідації Окружного адміністративного суду міста Києва матеріали справи 03.01.2023 надійшли до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 справу прийнято до провадження та визначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 призначено судове засідання з повідомленням сторін.

У засіданні 19.07.2024 представники сторін надали пояснення щодо обставин спору, умов продовження ліцензій, зменшення ліцензійного збору та строків використання аналогового мовлення. З урахуванням висловленої представниками сторін згоди суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, суд встановив такі обставини.

ДП «ТРК «Аверс» здійснювало аналогове наземне ефірне телевізійне мовлення на підставі трьох ліцензій, виданих Національною радою.

Ліцензія НР № 00256-м від 26.09.2014 передбачала строк дії з 26.09.2014 до 26.09.2021, обсяг мовлення 9 годин на добу на 22 ТВК у місті Луцьку. Її оформлено за результатами продовження строку попередньої ліцензії НР № 0273-м від 08.08.2007 рішенням Національної ради від 28.08.2014 № 828.

Ліцензія НР № 00416-м від 27.02.2015 передбачала строк дії з 27.02.2015 до 27.02.2022, обсяг мовлення 9 годин на добу на 42 ТВК у Горохові, 43 ТВК у Ковелі та 11 ТВК у Нововолинську. Строк попередньої ліцензії НР № 0451-м від 27.02.2008 продовжено рішенням Національної ради від 04.12.2014 № 1384.

У рішеннях № 828 та № 1384 встановлено семирічний строк і передбачено обов`язок позивача забезпечити перехід на цифрове мовлення згідно з окремим рішенням Національної ради. Безпосередньо у положенні про строк цих рішень немає примітки про його завершення до спливу семи років у разі вимкнення аналогового мовлення.

Ліцензія НР № 00610-м від 08.11.2015 передбачала строк дії з 08.11.2015 до 08.11.2022 та обсяг мовлення 15 годин на добу на зазначених каналах у Луцьку, Горохові, Ковелі та Нововолинську. Строк попередньої ліцензії НР № 0416-м від 08.11.2001 продовжено рішенням Національної ради від 03.09.2015 № 1419. Це рішення визначає строк сім років із застереженням про дію до прийняття окремого рішення Національної ради щодо переходу на цифрове мовлення або вимкнення аналогового телевізійного мовлення у регіоні.

Під час продовження аналогових ліцензій розмір ліцензійного збору зменшувався на 70 відсотків. Надані рахунки та банківські документи підтверджують сплату за рішенням № 828 суми 4110,75 грн, за рішенням № 1384 — 12332,25 грн, за рішенням № 1419 — загалом 40306,50 грн з урахуванням перерахунку. Зазначені платежі стосувалися продовження ліцензій у 2014– 2015 роках.

Рішенням Національної ради від 02.08.2018 № 1233 переоформлено ліцензії позивача у зв`язку зі зміною програмної концепції та складу редакційної ради шляхом об`єднання трьох ліцензій в одну — НР № 00256-м. Визначено регіональне ефірне телевізійне мовлення обсягом 24 години на добу на чотирьох каналах, строк сім років з 26.09.2014 до 26.09.2021. Оператором телекомунікацій зазначено Концерн РРТ.

Пунктом 5 рішення № 1233 передбачено, що попередні ліцензії вважаються недійсними та вилучаються при видачі переоформленої ліцензії. У наданому відповідачем бланку об`єднаної ліцензії зазначено дату видачі 30.08.2018. Прямого застереження про дострокове завершення аналогового мовлення у визначенні строку рішення № 1233 немає.

29.08.2018 Національна рада прийняла рішення № 1286 «Про вимкнення аналогового телевізійного мовлення ДП «ТРК «АВЕРС» ВАТ «КОРПОРАЦІЯ «АВЕРС», м. Луцьк Волинської обл. (логотип: «АВЕРС»)», оформлене протоколом № 22.

У преамбулі рішення вказано на завершення 31.08.2018 строку використання аналогового телевізійного мовлення згідно з Планом використання радіочастотного ресурсу України, крім територій з особливим режимом мовлення. Рішення прийняте з посиланням на статтю 22 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та План розвитку національного телерадіоінформаційного простору.

Пунктом 1 рішення № 1286 визначено, що ліцензії НР № 00256-м від 26.09.2014, НР № 00610-м від 08.11.2015 та НР № 00416-м від 27.02.2015 втрачають чинність з 01.09.2018 у зв`язку із завершенням строків використання радіотехнології аналогового телевізійного мовлення.

Пунктом 2 позивача зобов`язано повернути зазначені ліцензії до Національної ради протягом десяти днів з дати прийняття рішення. Пунктом 3 відповідному управлінню доручено протягом трьох днів письмово повідомити оператора телекомунікацій про втрату чинності ліцензіями. Пункти 4 і 5 стосуються організації виконання та контролю за виконанням рішення.

Поряд з аналоговими ліцензіями позивач мав ліцензію на цифрове багатоканальне мовлення НР № 00861-м від 20.09.2011 у мережі МХ-5 з оператором ТОВ «Зеонбуд». Рішенням Національної ради від 02.08.2018 № 1232 продовжено строк її дії на сім років і переоформлено додатки. Наявність та використання цифрової ліцензії позивач визнав у відповіді на відзив.

Листом від 30.08.2018 № 301/06-04 Волинська філія Концерну РРТ повідомила ДП «ТРК «Аверс» про чинний договір надання телекомунікаційних послуг від 01.01.2013 № 01-2013. У листі зазначено, що передавачі є власністю позивача, обслуговуються філією, а користувачем радіочастотного ресурсу є телерадіокомпанія. З посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 13.06.2018 № 509 філія повідомила про намір вимкнути аналогові передавачі з 01.09.2018 та запропонувала погодити зміни до договору шляхом підписання нового протоколу погодження договірної ціни.

Не погоджуючись із рішенням № 1286 та діями щодо визнання трьох ліцензій такими, що втратили чинність, позивач звернувся до суду.

V. Оцінка суду

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить із такого.

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд перевіряє, чи прийняте оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, з належною метою, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з дотриманням рівності перед законом, права особи на участь у прийнятті рішення і вимоги своєчасності.

Правомірність рішення від 29.08.2018 суд оцінює за законодавством, чинним на час його прийняття, з урахуванням визначеного ним початку втрати чинності ліцензіями з 01.09.2018. Подальше закінчення календарних строків, указаних у ліцензіях, не є підставою для ретроспективного визнання оскаржуваного рішення правомірним та не підміняє перевірку його законності.

Предметом перевірки є індивідуальне рішення щодо позивача. Суд має встановити не тільки обов`язковість завершення використання аналогової технології, а й правомірність оформлення Національною радою припинення відповідних ліцензійних прав. Висновок щодо цього питання суд робить на підставі системного застосування законодавства та конкретних умов ліцензування позивача.

Статтею 7 Закону України від 21.12.1993 № 3759-XII «Про телебачення і радіомовлення» у відповідній редакції Національну раду визначено єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження програм. Державне регулювання телерадіоінформаційного простору здійснюється відповідно до Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору.

Статті 14 і 18 Закону України від 23.09.1997 № 538/97-ВР «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» відносять ліцензування телерадіомовлення до повноважень Національної ради. За частиною першою статті 17 цього Закону вона в межах повноважень приймає регуляторні, у тому числі нормативно-правові акти, та акти індивідуальної дії.

Частина п`ята статті 17 Закону № 538/97-ВР вимагає зазначення в мотивувальній частині індивідуального акта норми закону, яка наділяє Національну раду повноваженням його прийняти, обставин, з якими закон пов`язує виникнення відповідного повноваження, та доказів настання цих обставин. Загальний статус регулятора сам по собі не звільняє від обов`язку обґрунтувати конкретне рішення.

За статтею 21 Закону № 3759-XII План розвитку є нормативно-правовим документом, який розробляє та затверджує Національна рада відповідно до Закону. Він охоплює питання використання радіочастотного ресурсу, виділеного для телебачення і радіомовлення, та вимоги щодо змістовного наповнення і співвідношення форматів мовлення.

Частиною сьомою статті 22 Закону № 3759-XII прямо встановлено, що перехід від аналогового до цифрового мовлення здійснюється відповідно до Плану розвитку, крім територій з особливим режимом мовлення. Отже, регулювання такого переходу передбачене законом і є складовою повноважень Національної ради щодо організації мовлення та ліцензування.

Частина перша цієї ж статті передбачає створення та територіальну зміну каналів, мереж мовлення і телемереж, що використовують радіочастотний ресурс, за рішенням Національної ради відповідно до обох Планів. Визначення можливості та умов користування цим ресурсом для потреб телерадіомовлення здійснюється лише за замовленням Національної ради. У сукупності з частиною сьомою це встановлює її компетенцію щодо реалізації зміни технологічних умов мовлення, обов`язкової для ліцензіатів у межах цифрового переходу.

Пунктом 3.7 глави 3 розділу II Плану розвитку, затвердженого рішенням Національної ради від 01.12.2010 № 1684 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 20.12.2010 за № 1294/18589, у редакції, чинній на час прийняття рішення № 1286, передбачено завершення переходу у строки, визначені Планом використання радіочастотного ресурсу. Добровільне припинення використання аналогових засобів раніше такого строку допускалося за зверненням суб`єкта господарювання.

Пункт 3.19 вказаної глави регулював продовження аналогових ліцензій з урахуванням кінцевого строку застосування технології. Він передбачав визначення строку за Законом із приміткою про дію до окремого рішення Національної ради щодо цифрового переходу або вимкнення аналогового телевізійного мовлення у регіоні.

Позицією 38 розділу I Плану використання радіочастотного ресурсу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2006 № 815, зі змінами, внесеними постановою від 13.06.2018 № 509, кінцевим строком використання радіотехнології аналогового телевізійного мовлення визначено 31.08.2018 з передбаченими нормативними винятками. Для Києва та Кіровоградської області встановлено попередній строк — 31.07.2018.

Таким чином, на дату прийняття рішення № 1286 законодавство вже передбачало конкретну кінцеву дату використання аналогової технології. Для каналів позивача в Луцьку, Горохові, Ковелі та Нововолинську застосовувався загальний строк 31.08.2018. Оскаржуваний акт не встановив для позивача більш ранньої дати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2018 № 667 передбачено продовження використання технології до 01.05.2019 для визначених Національною радою з питань телебачення і радіомовлення каналів мовлення на територіях, що межують з Російською Федерацією та тимчасово окупованими територіями, та каналів мовлення на територіях, де розповсюджуються програми ПАТ “НСТУ” і телерадіоорганізацій місцевого мовлення, які не мають ліцензій на цифрове мовлення. Урахування цієї зміни при оцінці наслідків з 01.09.2018 не змінює висновку стосовно позивача.

Передбачене цією постановою продовження строку аналогового мовлення до 01.05.2019 не поширювалося на позивача. Наведені у справі місця розташування каналів не дають підстав віднести їх до зазначених територіальних винятків. Прикордонне розташування Волинської області щодо Республіки Білорусь саме по собі не відповідає визначеній цією нормою територіальній підставі. Позивач мав цифрову ліцензію, а тому умова винятку щодо місцевого мовлення за відсутності такої ліцензії також не виконувалася. Обставин, які свідчили б про поширення спеціального режиму на спірні канали, матеріалами справи не встановлено.

Суд також відхиляє довід позивача про незастосовність Плану розвитку до ліцензій, отриманих на конкурсних засадах. Положення статті 21 Закону щодо визначення умов ліцензій за реєстраційним принципом не скасовують окремого припису частини сьомої статті 22 про порядок цифрового переходу. Цей припис не ставить обов`язковість переходу в залежність від способу первісного отримання ліцензії.

Щодо співвідношення строку ліцензії та припинення використання аналогової технології суд зазначає таке.

Частина перша статті 36 Закону № 3759-XII визначала мінімальний строк ліцензії для ефірного та багатопрограмного мовлення у багатоканальних телемережах — сім років. Частина друга передбачала втрату чинності після закінчення строку з окремим правилом для своєчасно поданої та нерозглянутої заяви про продовження.

Водночас статтю 36 належить застосовувати у взаємозв`язку зі статтею 22 цього Закону, яка спеціально регулювала цифровий перехід. Семирічний строк визначав тривалість наданого дозволу за відповідним видом мовлення, але не встановлював незмінності загального правового режиму використання радіочастотного ресурсу протягом усього цього періоду.

Ліцензія на аналогове ефірне мовлення дозволяла діяльність із використанням конкретної технології та визначених каналів. Вона не надавала її власникові права вимагати збереження цієї технології всупереч передбаченому законом переходу на цифровий стандарт. Протилежне тлумачення означало б, що припинення аналогового мовлення залежить від індивідуальних дат закінчення всіх раніше виданих ліцензій, хоча частина сьома статті 22 Закону передбачає єдиний нормативний порядок переходу.

Суд ураховує, що сама графа позиції 38 урядового Плану визначає строк припинення використання радіотехнології, а не містить окремого переліку підстав анулювання ліцензій. Проте правовою основою рішення № 1286 є сукупність приписів Закону щодо компетенції Національної ради у сфері ліцензування, спеціального законодавчого правила цифрового переходу та прийнятих на його виконання нормативних положень. У цьому регулюванні припинення технології має значення для існування права мовити саме за аналоговими ліцензіями, предмет яких вичерпується використанням відповідних аналогових каналів.

Національна рада як орган, що видає ліцензії та реалізує визначений законом цифровий перехід, уповноважена оформити індивідуальним рішенням завершення дії дозволів на використання каналів за технологією, строк якої нормативно завершено. За обставин цієї справи рішення № 1286 є способом виконання спеціального перехідного регулювання щодо ліцензій позивача. Воно не запроваджує загальної додаткової підстави припинення ліцензій на розсуд регулятора поза межами такого переходу.

Закон не пов`язував обов`язкове завершення переходу у визначений нормативно строк з поданням кожним мовником заяви про відмову від аналогового мовлення. Передбачена пунктом 3.7 Плану розвитку заява стосувалася добровільного припинення раніше загального строку. Відсутність такої заяви не надавала позивачу права продовжувати аналогове мовлення після 31.08.2018.

Положення частини восьмої статті 22 та статті 35 Закону № 3759-XII про переоформлення ліцензій у зв`язку з переходом на цифрове мовлення забезпечували зміну технологічних параметрів, виду мовлення та програмної концепції у встановленій процедурі. Вони не визначали, що без заяви ліцензіата аналогова технологія повинна залишатися доступною до закінчення календарної дати на бланку. У цій справі можливість цифрового мовлення позивач реалізував за окремою ліцензією, дія якої рішенням № 1286 не припинялася.

Щодо посилання на статтю 37 Закону № 3759-XII суд зазначає, що цією статтею визначалися підстави та порядок анулювання ліцензії, зокрема за зверненням ліцензіата, у випадках скасування його державної реєстрації, несплати збору, відсутності мовлення, а також за рішенням суду у передбачених законом випадках.

Правову природу рішення № 1286 суд визначає за його підставою та змістом наслідків, а не лише за вжитим у ньому терміном. Рішення справді припиняє ліцензійні права щодо аналогових каналів і покладає обов`язок повернути документи. Водночас воно не ґрунтується на встановленні порушення позивачем ліцензійних умов або на іншій обставині, яка становила б підставу застосування процедури анулювання за статтею 37.

Підставою рішення є завершення загального нормативного періоду використання технології, у межах якого могли реалізовуватися відповідні ліцензії. Цей випадок регулюється спеціальними положеннями про цифровий перехід. Тому відсутність у переліку статті 37 окремої підстави щодо завершення аналогового мовлення сама по собі не свідчить про протиправність акта, прийнятого на виконання статті 22 Закону.

За такого тлумачення Національна рада не повинна була доводити вчинення позивачем порушення або звертатися до суду з вимогою застосувати до нього санкцію. Індивідуальне оформлення наслідків нормативного завершення технології не залежало від наявності складу ліцензійного правопорушення.

Далі суд оцінює різницю умов продовження трьох ліцензій позивача.

Рішення № 1419 прямо визначало можливість завершення строку до спливу семи років у разі окремого рішення Національної ради щодо цифрового переходу або вимкнення аналогового мовлення у регіоні. Рішення № 1286 прийнято саме з такого питання після встановлення урядом кінцевої дати. Тому стосовно ліцензії НР № 00610-м настав передбачений рішенням про продовження юридичний факт. Пізніша календарна дата на бланку не усувала цієї умови.

Щодо ліцензій НР № 00256-м та НР № 00416-м суд погоджується з позивачем у тому, що тексти рішень № 828 та № 1384 відрізняються від рішення № 1419. Обов`язок забезпечити цифровий перехід у цих рішеннях не є дослівним застереженням щодо строку ліцензії. Суд не поширює на них умову рішення № 1419 та не вважає, що відповідна примітка містилася в рішеннях 2014 року.

Разом із тим відсутність такої примітки не звільняла позивача від спеціального режиму переходу, встановленого Законом. Уже під час продовження ліцензій позивач був зобов`язаний забезпечити цифровий перехід за окремим рішенням Національної ради. Отже, семирічний строк та обов`язок переходу існували одночасно і підлягали узгодженому виконанню.

Чинні у 2014 році положення Плану розвитку передбачали майбутній повний перехід на цифрове мовлення. Пізніше нормативне закріплення примітки щодо строку в редакції Плану 2015 року та у пункті 3.19 редакції, чинної у 2018 році, не є підставою для висновку, що до її появи закон гарантував незмінне використання аналогової технології протягом усіх семи років.

Суд не застосовує пункт 3.19 до рішень 2014 року як норму, що заднім числом змінює їхній текст. Правове значення мають встановлений законом порядок переходу та нормативні строки подальшого використання технології, які діяли на час прийняття рішення № 1286 і визначали режим мовлення на майбутнє — з 01.09.2018. Таке застосування не змінює правомірності мовлення, яке позивач здійснював до цієї дати.

Неоскарження рішень про продовження ліцензій підтверджує збереження встановлених ними індивідуальних умов, але саме по собі не замінює перевірки повноважень відповідача. Висновок суду ґрунтується на відповідності рішення № 1286 наведеному законодавчому регулюванню та обов`язку цифрового переходу, що поширювався на всі три ліцензії.

Пунктом 9 Методики розрахунків розмірів ліцензійного збору за видачу або продовження строку дії ліцензії на мовлення, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 412, у редакції, застосованій при продовженні ліцензій, передбачено зменшення збору на 70 відсотків, якщо період від рішення про продовження до повного цифрового переходу є меншим за мінімальний строк, установлений частиною першою статті 36 Закону.

Таким чином, нормативний порядок розрахунку збору прямо враховував можливість меншої фактичної тривалості аналогового мовлення порівняно із семирічним календарним строком ліцензії. Застосування цієї норми до позивача підтверджується рахунками та документами про сплату. Йдеться про продовження ліцензій у 2014– 2015 роках, а не про надання пільги при їх переоформленні у 2018 році.

Зменшення збору не є самостійним повноваженням припинити ліцензію. Суд ураховує його як обставину, що підтверджує перехідний характер умов ліцензування і передбачуваність завершення аналогового мовлення до зазначених у бланках календарних дат. Тому довід про безумовну гарантію використання аналогової технології до 2021– 2022 років не узгоджується із сукупністю нормативних та індивідуальних умов її використання.

Щодо рішення № 1233 від 02.08.2018 суд зазначає таке.

Переоформлення ліцензії та продовження строку її дії є різними правовими процедурами. За частиною дванадцятою статті 35 Закону № 3759-XII строк переоформленої ліцензії не може перевищувати строку ліцензії, що переоформлювалася. Частини тринадцята та п`ятнадцята цієї статті передбачали визнання попередньої ліцензії недійсною та її вилучення при видачі переоформленої.

У рішенні № 1233 прямо зазначено період з 26.09.2014 до 26.09.2021. Отже, цим рішенням не надано нового семирічного строку з серпня 2018 року. Воно оформляло об`єднання наявних обсягів аналогового мовлення та зміну визначених ліцензійних даних у межах уже існуючого права.

Відсутність у тексті № 1233 повторення застереження з рішення № 1419 суд оцінює разом із характером переоформлення. Саме по собі неповторення примітки не означає, що Національна рада скасувала обов`язковість цифрового переходу чи встановила для позивача виняток із загального нормативного строку використання аналогової технології. Такого винятку рішення № 1233 не містить і встановити всупереч нормативному регулюванню не могло.

При цьому суд не поширює застереження № 1419 на весь обсяг об`єднаної ліцензії. Для висновку у справі визначальним є те, що як попередні ліцензії, так і результат їх переоформлення стосувалися аналогового ефірного мовлення на тих самих каналах. Організаційне об`єднання цих дозволів не змінювало технології та загального строку допустимості її використання.

Суд ураховує і послідовність прийняття рішень та оформлення ліцензії. Рішення № 1286 прийняте 29.08.2018, тоді як у бланку переоформленої ліцензії зазначено дату видачі 30.08.2018. Пункт 5 рішення № 1233 пов`язував недійсність попередніх документів із видачею переоформленого. Тому саме прийняття рішення про переоформлення 02.08.2018 не дає підстав вважати, що вже на 29.08.2018 усі три попередні ліцензії припинили дію через їх заміну.

Видача бланка наступного дня не є новим рішенням про продовження використання аналогової технології та не скасовує рішення № 1286. Навіть з урахуванням оформлення об`єднаної ліцензії правовий режим аналогових каналів залишався підпорядкованим завершенню цифрового переходу. Отже, наведена хронологія не підтверджує права позивача зберегти аналогове мовлення після 31.08.2018 і не спростовує правомірності рішення, прийнятого щодо документів, які існували на час його ухвалення.

Позивач не міг обґрунтовано розраховувати, що саме технічне оформлення переоформленого документа змінить установлену урядом кінцеву дату. На час рішення № 1233 постанова № 509 вже була прийнята, а рішення про переоформлення не містило твердження про незастосування цієї постанови до позивача. Тому зазначення у ньому календарного строку слід розуміти з урахуванням чинних обов`язкових правил використання технології.

З огляду на це довід про рішення № 1233 не є підставою для скасування № 1286. Оскаржуване рішення не заперечує, що об`єднання ліцензій було погоджено; воно визначає наслідки наступного завершення допустимого використання аналогових каналів.

Перевіряючи обґрунтованість самого акта, суд встановив, що у його преамбулі наведено статтю 22 Закону № 3759-XII, відповідний План розвитку та урядовий План із визначеним строком завершення технології. Пункт 1 прямо пов`язує втрату чинності конкретними ліцензіями з цим строком і встановлює наслідки з наступного дня — 01.09.2018.

У такий спосіб відповідач зазначив законодавчу основу спеціального переходу, нормативний строк та індивідуальні документи, на які поширюються його наслідки. Зміст рішення дозволяє встановити його фактичну та правову підставу і перевірити її в суді. Суд не вбачає невиконання вимог частини п`ятої статті 17 Закону № 538/97-ВР, яке за обставин цієї справи свідчило б про необґрунтованість прийнятого акта.

Обов`язок повернути ліцензійні документи є наслідком припинення дозволеного ними аналогового мовлення та забезпечує приведення документального оформлення діяльності у відповідність до її правового режиму. Визначений пунктом 2 десятиденний строк повернення спливав після 01.09.2018. Пункт 3 про повідомлення оператора телекомунікацій забезпечував виконання встановленої дати, а організаційні доручення пунктів 4 і 5 не встановлювали окремого обмеження діяльності позивача.

Лист Волинської філії Концерну РРТ від 30.08.2018 підтверджує повідомлення позивача про намір вимкнути аналогові передавачі з 01.09.2018 у зв`язку з постановою № 509 та пропозицію змінити договірні умови. Суд не розцінює цей лист як доказ фактичного вимкнення передавачів саме у вказаний день або як окреме підтвердження законності рішення № 1286. Договірні наслідки припинення використання передавачів та вимоги до оператора телекомунікацій не становлять самостійного предмета цього спору.

Щодо доводів про вибірковість дій відповідача суд зазначає, що різний строк припинення мовлення міг бути зумовлений нормативними винятками, територією розповсюдження програм та наявністю чи відсутністю цифрової ліцензії. Вимога рівного ставлення передбачає порівняння осіб у співставних умовах.

Додані відповідачем рішення № 1300, № 1301, № 1302, № 1304 та № 1305 щодо інших мовників підтверджують, що рішення про завершення аналогового мовлення приймалися не лише стосовно ДП «ТРК «Аверс». Водночас самі по собі ці акти не доводять тотожності умов усіх телерадіоорганізацій. Суд оцінює їх у сукупності з нормативними критеріями переходу та умовами діяльності позивача.

У справі не встановлено конкретного іншого мовника, якому за однакових територіальних, технологічних і ліцензійних умов, за наявності цифрової ліцензії та відсутності нормативного винятку було дозволено зберегти аналогове мовлення, у якому відмовлено позивачу. Відповідач натомість обґрунтував застосування загального строку до спірних каналів. За цих обставин довід про вибіркове обмеження не підтверджений.

Суд також перевірив співмірність наслідків рішення для діяльності позивача. Припинення аналогової технології впливало на спосіб розповсюдження його програм і могло вимагати зміни способу їх приймання глядачами. Тому втручання не можна вважати відсутнім лише через збереження цифрової ліцензії.

Разом із тим рішення прийняте для реалізації передбаченого законом переходу на цифровий стандарт та впорядкування використання радіочастотного ресурсу. Його дія обмежена аналоговими ліцензіями і не поширюється на цифрову ліцензію позивача. Наявність цієї ліцензії та її продовження 02.08.2018 підтверджують реальну правову можливість продовження телевізійного мовлення з використанням іншої технології.

Збереження цифрового мовлення не означає автоматичної тотожності охоплення аудиторії. Проте наведена позивачем оцінка втрати близько 40 відсотків глядачів ґрунтується на його орієнтовних підрахунках. Матеріали не містять об`єктивних вимірювань, які дозволяли б установити такий обсяг втрат, повну неможливість доступу до програм чи заявлений масштаб загрози діяльності підприємства. Суд не встановлює ці наслідки як доведені факти.

Право на поширення та одержання інформації не встановлює безумовної вимоги зберігати незмінним конкретний технологічний спосіб її передавання. Стаття 34 Конституції України охороняє інформаційні права, однак сама по собі не надає права використовувати аналогову радіотехнологію поза межами встановленого законом порядку управління радіочастотним ресурсом. За обставин цієї справи припинення аналогових дозволів не супроводжувалося забороною програм позивача або припиненням його цифрового мовлення.

Визначення календарної дати переходу не залежало від підтвердження кожним мовником готовності всіх його глядачів до цифрового прийому. Загальні твердження про складність такого переходу та можливе зменшення аудиторії не встановлюють передбаченого нормативним актом винятку для каналів позивача. З урахуванням завчасно встановленого перехідного режиму, умов ліцензування, зменшеного збору та наявної цифрової ліцензії суд не вбачає непропорційного втручання у діяльність ДП «ТРК «Аверс» саме рішенням № 1286.

Суд не покладає в основу висновку припущення про відсутність у позивача будь-яких економічних втрат. Визначальним є те, що законність завершення аналогових ліцензій підтверджується спеціальним регулюванням і встановленими умовами, а наведені позивачем обставини не спростовують відповідності застосованого заходу меті цифрового переходу.

Щодо трьох окремих вимог про визнання дій протиправними суд зазначає, що всі вони стосуються визнання тих самих ліцензій такими, що втратили чинність, оформленого рішенням № 1286. Позивач не пов`язує їх із додатковими самостійними діями відповідача, які мали б іншу правову підставу та окремі наслідки.

Оскільки суд установив правомірність рішення № 1286 щодо кожної з ліцензій, немає підстав визнавати протиправними дії з прийняття цього рішення та оформлення визначених ним наслідків. Відмова у цих вимогах ґрунтується на оцінці їх змісту та законності відповідних дій, а не на загальному запереченні можливості судового оскарження дій суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач надав рішення про продовження та переоформлення ліцензій, документи щодо умов сплати збору і цифрової ліцензії, а також обґрунтував відповідність рішення № 1286 нормативному строку припинення технології, тоді як доводи позивача цих доказів не спростовують.

Відтак, з наведених вище мотивів та підстав, з урахуванням повноважень, наданих суду статтею 245 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

VI. Судові витрати.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у разі задоволення позову.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, понесені позивачкою судові витрати розподілу на її користь не підлягають.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.