Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №320/3444/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року № 320/3444/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.07.2024 №80213240102, прийняте Головним управлінням ДПС у місті Києві;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.07.2024 №80621240102, прийняте Головним управлінням ДПС у місті Києві.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем визначені помилкові дані податкової декларації про майновий стан та доходи від 09.05.2024 за 2023 рік, які сформовані позивачем без урахування підпункту 39-2.4.1 пункту 39-2.4 статті 39-2 Податкового кодексу України. Позивач наголошує, що у подальшому була подана уточнююча декларація про майновий стан і доходи від 26.09.2024 за 2023 рік та усунуто помилки, наявні у податковій декларації від 09.05.2024, а також були подані звіти про контрольовані іноземні компанії за 2022 та 2023 роки. З урахуванням викладеного, позивач вважає протиправним використання контролюючим органом під час проведення перевірки помилкових показників, визначених у податковій декларації від 09.05.2024. Щодо нарахування відповідачем військового збору позивач зазначає, що відповідач нараховує такий платіж на помилковий показник, що є протиправним. Позивач також наголошує, що відповідач протиправно нарахував штрафні санкції, оскільки задекларований показник не перевищує 2 мільйони євро. Згідно з доводами позивача, відповідач у межах спірних правовідносин припустився надмірного формалізму та допустив надмірно суворе (бюрократичне) застосування правових норм.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову, наполягає на правомірності оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень та зазначає, що позивачем протиправно не додано звіти про контрольовані іноземні компанії до податкової декларації про майновий стан та доходи від 09.05.2024 за 2023 рік. Відповідач вказує, що у випадку виявлення контролюючим органом за результатом камеральної перевірки заниження податкового зобов`язання та прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, платник податків втрачає право на подання уточнюючої декларації за звітний період. Відповідач наголошує, що акт камеральної перевірки та спірні податкові повідомлення-рішення направлені на податкову адресу позивача, однак поштові відправлення повернулись без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Позивач подала відповідь на відзив, де вказує на відсутність обов`язку включати до загального оподатковуваного доходу платника податку - контролюючої особи та оподатковувати скоригований прибуток контрольованої іноземної компанії, якщо загальний сукупний дохід всіх контрольованих компаній однієї контролюючої особи за даними фінансової звітності не перевищує 2 мільйони гривень. Позивач також наголошує, що усі компанії контролюючою особою яких вона є – знаходяться в країнах, з якими Україна уклала угоди про усунення подвійного оподаткування (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Естонія, Сполучені Штати Америки, Словенія) та сплачують податок на прибуток за ставкою, що не є меншою за базову (основну) ставку податку на прибуток підприємств в Україні.

Відповідач надав суду додаткові письмові пояснення, де вказує, що уточнююча декларація про майновий стан і доходи від 26.09.2024 за 2023 рік подана позивачем після проведення камеральної перевірки та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Позивачем до суду подано заяву про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві витрат на правничу допомогу у розмірі 88 000 гривень.

Відповідач подав до суду заперечення на заяву позивача про відшкодування судових витрат, де вказує, що розмір витрат є завищеним, не є співмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою.

З`ясувавши думку сторін щодо закриття підготовчого провадження та можливості розгляду справи по суті, враховуючи висловлену згоду, ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 19.05.2025, суд ухвалив закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, вказаних у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

З`ясувавши думку сторін щодо можливості продовження розгляду справи в порядку письмового провадження, враховуючи висловлену згоду, ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 19.05.2025, суд ухвалив перейти до розгляду справи за правилами письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

09.05.2024 ОСОБА_1 подала податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2023 рік (реєстраційний номер: 9386445837) з додатками КІК №1, 2, 3, 4.

У рядку 10.14 декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік ОСОБА_1 відобразила дохід від розподілу прибутку КІК у розмірі 16 792 963 гривень 13 копійок. У рядку 20.1 декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік ОСОБА_1 відобразила суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на рівні 0. У рядку 21.1 декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік ОСОБА_1 відобразила суму податкових зобов`язань з військового збору на рівні 251 894 гривень 44 копійки.

На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, головний державний інспектор відділу адміністрування податків з громадян управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС у м. Києві Вілянська Наталія Петрівна провела камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік від 09.05.2024 (реєстраційний номер: 9386445837), поданої ОСОБА_1 .

За результатами камеральної перевірки складений акт від 07.06.2024 №60802/Ж5/26-15-24-01-02-03, яким встановлені порушення: пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, підпункту 170.13.2.4 підпункту 170.13.2 пункту 170.13 статті 170 Податкового кодексу України.

Акт перевірки від 07.06.2024 №60802/Ж5/26-15-24-01-02-03 направлявся Головним управлінням ДПС у м. Києві на поштову адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) засобами поштового зв`язку (поштове відправлення №0600931416402). Поштове відправлення №0600931416402 повернулось на адресу Головного управління ДПС у м. Києві без вручення адресату з причини «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та копією довідки про причини повернення/досилання.

На підставі акта перевірки від 07.06.2024 №60802/Ж5/26-15-24-01-02-03 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 24.07.2024 №80213240102, яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за 2023 рік на суму 3 022 733 гривень 36 копійок (з них за штрафними санкціями – 302 273 гривень 43 копійки);

від 24.07.2024 №80621240102, яким ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за 2023 рік на суму 01 копійка.

Податкові повідомлення-рішення від 24.07.2024 №80213240102 та №80621240102 направлялись Головним управлінням ДПС у м. Києві на поштову адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) засобами поштового зв`язку (поштове відправлення №0600948996011). Поштове відправлення №0600948996011 повернулось на адресу Головного управління ДПС у м. Києві без вручення адресату з причини «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та копією довідки про причини повернення/досилання.

26.09.2024 ОСОБА_1 подала уточнюючу декларацію про майновий стан і доходи за 2023 рік (реєстраційний номер: 9387260114) з додатками КІК, а також звіти про КІК за 2022-2023 роки (реєстраційні номери: 9387259877, 9387259834, 9387259826, 9387259809).

У рядку 10.14 уточнюючої декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік ОСОБА_1 не відобразила дохід від розподілу прибутку КІК. У рядку 20.1 уточнюючої декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік ОСОБА_1 не відобразила суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб. У рядку 21.1 уточнюючої декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік ОСОБА_1 не відобразила суму податкових зобов`язань з військового збору.

18.11.2024 ОСОБА_1 звернулась до Державної податковою службою України зі скаргою на податкові повідомлення-рішення від 24.07.2024 №80213240102 та №80621240102.

Рішенням Державної податкової служби України від 30.12.2024 №39388/6/99-00-06-01-02-06 скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 24.07.2024 №80213240102 та №80621240102 – без змін.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернулась з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Згідно з пунктом 76.1 статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Оцінюючи доводи позивача про те, що 26.09.2024 нею подано уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2023 рік, якою виправлено помилки, допущені у первинній податковій декларації від 09.05.2024, а також подано звіти про контрольовані іноземні компанії за 2022 та 2023 роки, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Отже, податкове законодавство передбачає право платника податків на самостійне виправлення помилок, допущених у раніше поданій податковій звітності, шляхом подання відповідної уточнюючої декларації.

Водночас, реалізація платником податків зазначеного права не свідчить про те, що показники первинної податкової декларації, які були предметом податкового контролю до подання уточнюючої декларації, не могли використовуватися контролюючим органом під час проведення камеральної перевірки.

Пунктом 50.2 статті 50 Податкового кодексу України визначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Тобто цією нормою обмежено право на подачу уточнюючих розрахунків до поданих раніше податкових декларацій лише під час проведення документальних планових та позапланових перевірок, як наслідок, у випадках отримання акта камеральної перевірки щодо певної податкової декларації платник податків не обмежений у праві подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу).

Однак, відповідно до пункту 50.3 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Отже, за вказаного правового регулювання суд погоджується з доводами позивача про наявність у неї права на подання уточнюючої декларації після проведення податковим органом перевірки.

Суд зауважує, що на момент подання первинної податкової декларації позивачем самостійно визначено відповідні показники податкової звітності, які стали предметом подальшого податкового контролю.

Судом встановлено, що 09.05.2024 позивачем подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2023 рік, у якій у рядку 10.14 відображено дохід від розподілу прибутку контрольованих іноземних компаній у розмірі 16 792 963 гривень 13 копійок, у рядку 20.1 визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на рівні 0 гривень, а в рядку 21.1 – суму податкових зобов`язань з військового збору в розмірі 251 894 гривень 44 копійки.

При цьому, суд звертає увагу, що подання позивачем уточнюючої податкової декларації 26.09.2024 не свідчить про протиправність дій контролюючого органу щодо використання показників первинної податкової декларації від 09.05.2024, якщо на момент проведення відповідних контрольних заходів саме ці показники були задекларовані платником податків.

На переконання суду, подальше виправлення платником податків помилок у податковій звітності не має наслідком автоматичного визнання неправомірними дій контролюючого органу, вчинених до такого виправлення на підставі наявної на відповідний момент податкової інформації.

Водночас, суд наголошує, що правомірність використання контролюючим органом показників первинної податкової декларації та правомірність визначення на їх підставі додаткового грошового зобов`язання є різними за своїм змістом питаннями, які потребують окремої правової оцінки.

Зокрема, використання контролюючим органом відомостей податкової декларації від 09.05.2024 як джерела податкової інформації під час проведення камеральної перевірки відповідало положенням підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України.

Однак, зазначена обставина не звільняла контролюючий орган від обов`язку дотримуватися встановлених законом меж камеральної перевірки та не надавала йому права визначати грошові зобов`язання без належного встановлення обставин, необхідних для їх обчислення.

Так, законодавче обмеження джерел інформації, які можуть використовуватися під час камеральної перевірки, не дозволяє контролюючому органу підміняти нею документальну перевірку, предметом якої є дослідження достовірності задекларованих платником показників на підставі відповідних документів.

Системний аналіз викладених вище підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 та пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України дає підстави для висновку про те, що камеральна перевірка є формою поточного податкового контролю, яка здійснюється на підставі визначених законом інформаційних джерел та спрямована, зокрема, на перевірку правильності оформлення податкової звітності, арифметичної правильності обчислення податкових зобов`язань, логічної узгодженості задекларованих показників та дотримання інших вимог, перевірка яких допускається в межах її предмета.

Так, відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною вважається перевірка, предметом якої є, зокрема, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати передбачених цим Кодексом податків і зборів та яка проводиться на підставі податкових декларацій, фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, первинних документів, а також отриманих в установленому законодавством порядку документів та податкової інформації.

Отже, законодавець розмежував камеральну та документальну перевірки не лише за процедурою їх проведення, а й за предметом дослідження та джерелами інформації, на підставі яких контролюючий орган уповноважений робити висновки щодо дотримання платником вимог податкового законодавства.

Наведене правове регулювання не позбавляє контролюючий орган можливості перевіряти достовірність задекларованих платником податків відомостей, проте передбачає здійснення такого контролю з дотриманням установлених законом процедур.

Аналогічний підхід до визначення предмета та меж камеральної перевірки неодноразово висловлювався Верховним Судом.

Зокрема, у постанові від 20.12.2018 у справі №817/85/17 Верховний Суд зазначив, що камеральна перевірка є формою поточного документального контролю, яка здійснюється на підставі податкової звітності. Перевірка інших відомостей та витребування додаткових документів, подання яких разом із декларацією законодавством не передбачено, не охоплюються предметом камеральної перевірки.

У постанові від 16.01.2024 у справі №440/2547/22 Верховний Суд, врахувавши раніше сформовані правові позиції, зокрема у постановах від 09.08.2022 у справі №640/23486/21, від 06.03.2019 у справі №809/911/17, від 10.04.2018 у справі №826/13195/16 та від 17.04.2018 у справі №812/872/17, наголосив, що камеральна перевірка за своїм цільовим призначенням не передбачає дослідження достовірності сформованих платником податків показників податкової звітності, якщо для цього необхідне дослідження первинних документів.

У постанові від 26.06.2024 у справі №320/11734/22 Верховний Суд виходив із того, що аналіз достовірності сформованих платником показників податкової звітності під час камеральної перевірки не здійснюється, тоді як достовірність і повнота нарахування та сплати податків можуть перевірятися шляхом проведення документальних перевірок у порядку, визначеному статтями 77 та 78 Податкового кодексу України.

Крім того, у постанові від 28.05.2025 у справі №320/14811/24 Верховний Суд розмежував випадки, коли заниження податкових зобов`язань може бути встановлене на підставі даних, доступних для камеральної перевірки, та випадки, коли встановлення такого заниження потребує безпосереднього дослідження первинних документів. Верховний Суд зазначив, що в останньому випадку питання достовірності та повноти нарахування податку підлягає перевірці шляхом проведення документальної перевірки.

Таким чином, із наведених правових висновків Верховного Суду вбачається, виявлення контролюючим органом невідповідності між окремими показниками податкової декларації не завжди є достатньою підставою для визначення платнику податків додаткового грошового зобов`язання. Вирішальне значення має характер такої невідповідності та можливість її встановлення й усунення без дослідження документів і фактичних обставин, які не охоплюються предметом камеральної перевірки.

Так, відповідно до підпункту 39-2.2.2 пункту 39-2.2 статті 39-2 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування для податку на доходи фізичних осіб (податку на прибуток підприємств) контролюючої особи є частина скоригованого прибутку контрольованої іноземної компанії, пропорційна частці, якою володіє або яку контролює така фізична (юридична) особа на останній день відповідного звітного періоду, щодо якого розраховується скоригований прибуток контрольованої іноземної компанії, що обчислюється відповідно до правил, визначених цією статтею. Зазначена частина прибутку контрольованої іноземної компанії: включається до складу загального річного оподатковуваного доходу контролюючої особи в порядку, визначеному пунктом 170.13 статті 170 цього Кодексу, або за результатами звітного податкового року збільшує об`єкт оподаткування податком на прибуток підприємств контролюючої особи в порядку, визначеному розділом III цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 170.13.1 пункту 170.13 статті 170 Податкового кодексу України платник податку - резидент, що визнається контролюючою особою щодо контрольованої іноземної компанії, зобов`язаний визначити частину прибутку контрольованої іноземної компанії відповідно до положень статті 39-2 цього Кодексу та включити її до загального оподатковуваного доходу, що відображається в річній податковій декларації та оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Водночас, положеннями підпункту 170.13.2 пункту 170.13 статті 170 Податкового кодексу України передбачено особливості оподаткування прибутку контрольованої іноземної компанії у випадку його розподілу на користь контролюючої особи та фактичного отримання нею відповідних коштів.

Отже, порядок оподаткування доходів, пов`язаних із діяльністю контрольованих іноземних компаній, залежить від правової природи отриманого доходу, обставин його розподілу, періоду отримання, а також інших умов, передбачених статтями 39-2 та 170 Податкового кодексу України.

Крім того, пунктом 39-2.4 статті 39-2 Податкового кодексу України встановлено, що скоригований прибуток контрольованої іноземної компанії не підлягає включенню до загального оподатковуваного доходу, не є об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств контролюючої особи у разі додержання таких умов: а) між Україною та іноземною юрисдикцією місцезнаходження (реєстрації) контрольованої іноземної компанії є чинний договір про уникнення подвійного оподаткування або про обмін податковою інформацією та б) виконується будь-яка з таких умов: контрольована іноземна компанія фактично сплачує податок на прибуток за ефективною ставкою, що є не меншою за базову (основну) ставку податку на прибуток підприємств в Україні, визначену пунктом 136.1 статті 136 цього Кодексу, або є меншою за таку ставку не більше ніж на п`ять відсоткових пунктів, або частка пасивних доходів контрольованої іноземної компанії становить не більше 50 відсотків загальної суми доходів контрольованої іноземної компанії із всіх джерел. У разі якщо частка пасивних доходів контрольованої іноземної компанії становить більше 50 відсотків загальної суми доходів контрольованої іноземної компанії із всіх джерел, для цілей застосування цієї статті такі доходи визнаються активними, за умови що контрольована іноземна компанія: фактично виконує суттєві функції, несе ризики та використовує активи в операціях, що призводять до отримання відповідних активних доходів; має необхідні ресурси для виконання зазначених функцій, управління ризиками та використання активів (кваліфікований персонал, основні фонди у власності або користуванні, достатній власний капітал тощо). Для цілей цієї статті ефективна ставка податку на прибуток підприємств розраховується шляхом ділення суми витрат зі сплати податку на прибуток підприємств на суму прибутку до оподаткування за даними фінансової звітності за відповідний календарний рік та множення на 100 відсотків.

Водночас, підпунктом 39-2.4.2 пункту 39-2.4 статті 39-2 Податкового кодексу України передбачені самостійні підстави звільнення скоригованого прибутку контрольованої іноземної компанії від оподаткування незалежно від виконання умов, визначених підпунктом 39-2.4.1 цього пункту.

Так, згідно з підпунктом 39-2.4.2.1 підпункту 39-2.4.2 пункту 39-2.4 статті 39-2 Податкового кодексу України скоригований прибуток контрольованої іноземної компанії не підлягає включенню до загального оподатковуваного доходу контролюючої особи, якщо загальний сукупний дохід усіх контрольованих іноземних компаній однієї контролюючої особи з усіх джерел за даними фінансової звітності не перевищує еквівалент 2 мільйонів євро на кінець звітного періоду.

Суд наголошує, що зазначена норма передбачає необхідність визначення загального сукупного доходу саме всіх контрольованих іноземних компаній відповідної контролюючої особи, а не лише окремої компанії або частини прибутку, яка відображена у податковій декларації про майновий стан і доходи.

На переконання суду, для встановлення наявності зазначеної підстави звільнення від оподаткування необхідно дослідити фінансову звітність відповідних іноземних компаній, визначити загальний обсяг їхніх доходів з усіх джерел за відповідний звітний період та зіставити отриманий показник із передбаченим законом граничним розміром.

Отже, встановлення обставин, які свідчать про наявність або відсутність підстав для звільнення від оподаткування відповідно до підпункту 39-2.4.2.1 Податкового кодексу України, потребує дослідження фінансових показників усіх контрольованих іноземних компаній однієї контролюючої особи, які не можуть бути достовірно визначені виключно з показників податкової декларації про майновий стан і доходи фізичної особи.

Таким чином, відсутність визначеного платником податку грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у декларації про майновий стан і доходи за наявності відомостей про контрольовані іноземні компанії не є безумовним свідченням порушення вимог податкового законодавства, оскільки відповідні правові наслідки залежать від виконання передбачених законом умов оподаткування або звільнення від нього.

Досліджуючи обставини спірних правовідносин, суд погоджується, що відображення позивачем у рядку 10.14 податкової декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік суми 16 792 963 гривень 13 копійок за одночасного визначення у рядку 20.1 податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 0 гривень об`єктивно могло викликати у контролюючого органу сумніви щодо правильності заповнення податкової декларації.

Разом з тим, наявність таких сумнівів не є тотожною встановленню факту заниження податкового зобов`язання.

Суд наголошує, що для висновку про неправомірність визначення позивачем нульового показника податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб контролюючому органу необхідно було встановити правову природу відображеного доходу, обставини його формування та розподілу, наявність або відсутність умов його оподаткування, а також можливість застосування підстав звільнення від оподаткування, передбачених пунктом 39-2.4 статті 39-2 Податкового кодексу України.

Крім того, суд звертає увагу, що відображення позивачем у рядку 21.1 податкової декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік військового збору в розмірі 251 894 гривень 44 копійки також не є самостійним доказом наявності податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у визначеному контролюючим органом розмірі.

Відповідні показники хоча й можуть бути предметом арифметичного та логічного контролю, проте не усувають необхідності встановлення фактичних обставин, з якими законодавець пов`язує виникнення обов`язку зі сплати податку на доходи фізичних осіб у правовідносинах, пов`язаних з оподаткуванням операцій з КІК.

Сторонами не заперечується, що на момент проведення спірної камеральної перевірки відповідач не мав у своєму розпорядженні поданих позивачем звітів про контрольовані іноземні компанії за відповідний звітний період та фінансових звітів контрольованих іноземних компаній.

За таких обставин, суд вважає, що контролюючий орган не мав можливості на підставі лише відомостей податкової декларації та її додатків достовірно встановити сукупність юридично значущих обставин, необхідних для висновку про відсутність у позивача права на звільнення від оподаткування та, відповідно, для визначення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб.

Так, відповідно до підпункту 20.1.2 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом.

Згідно з пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про надання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Отже, у разі виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за 2023 рік контролюючий орган не був позбавлений можливості скористатися передбаченим статтею 73 Податкового кодексу України механізмом отримання від платника податків необхідної інформації та її документального підтвердження.

Зокрема, контролюючий орган за наявності законних підстав був уповноважений звернутися до позивача із запитом щодо обставин визначення податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2023 рік у нульовому розмірі, характеру відображеного в декларації доходу, наявності підстав звільнення від оподаткування прибутку контрольованих іноземних компаній, а також щодо надання відповідних підтвердних документів.

Крім того, положеннями статті 78 Податкового кодексу України передбачено підстави для проведення документальної позапланової перевірки.

Зокрема, підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України передбачено можливість проведення документальної позапланової перевірки в разі виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Таким чином, податковим законодавством передбачений належний механізм перевірки достовірності показників податкової декларації, який дозволяє контролюючому органу за наявності встановлених законом підстав досліджувати документи та обставини, що впливають на правильність визначення податкових зобов`язань.

На переконання суду, у межах такої документальної перевірки контролюючий орган був би спроможний дослідити у межах спірних правовідносин фінансову звітність контрольованих іноземних компаній, документи щодо формування та розподілу їхнього прибутку, відомості про фактичне отримання позивачем відповідних доходів, а також інші документи та відомості, необхідні для встановлення наявності або відсутності підстав звільнення позивача від оподаткування.

Отже, суд констатує, що у відповідача існували передбачені Податковим кодексом України правові механізми для перевірки обґрунтованості визначення позивачем нульового податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік, однак реалізація таких механізмів повинна була здійснюватися з дотриманням установлених законом процедур та меж відповідного виду податкового контролю.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що за встановлених обставин контролюючий орган не мав достатніх правових та фактичних підстав для визначення позивачу додаткового грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб виключно за результатами камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік, оскільки встановлення обставин, необхідних для такого визначення, потребувало дослідження документів та відомостей, що виходять за межі предмета камеральної перевірки, а підлягають дослідженню під час проведення документальної перевірки.

Відтак, визначення контролюючим органом грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб без належного встановлення обставин, від яких залежить виникнення такого зобов`язання, не відповідає вимогам підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України.

Щодо правомірності збільшення позивачу грошового зобов`язання з військового збору на 01 копійку, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік позивачем відображено дохід від розподілу прибутку контрольованих іноземних компаній у розмірі 16 792 963 гривень 13 копійок та самостійно визначено військовий збір у сумі 251 894 гривень 44 копійки.

Контролюючий орган, застосувавши до зазначеного доходу ставку військового збору 1,5%, визначив суму податкового зобов`язання в розмірі 251 894 гривень 45 копійок, тобто збільшив його на 01 копійку.

Водночас, суд зазначає, що арифметична відповідність обчисленої контролюючим органом суми військового збору встановленій ставці не підтверджує правомірності визначення додаткового грошового зобов`язання, оскільки правильність такого розрахунку безпосередньо залежить від належного встановлення бази оподаткування.

Як попередньо встановлено судом, визначення правової природи задекларованого позивачем доходу від контрольованих іноземних компаній та наявності підстав для його оподаткування потребувало дослідження документів і фактичних обставин, що виходить за межі предмета камеральної перевірки.

За таких обставин, арифметичне донарахування військового збору в розмірі 01 копійка, здійснене на підставі тієї самої суми доходу, правомірність включення якої не була належним чином перевірена відповідачем, а отже, не може вважатися достатньо обґрунтованим.

При цьому, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18.

Якщо ж суд визнає, що встановлені обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, необхідність перевірки суті конкретного порушення як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання – відсутня.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №520/8836/18.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про недоведеність відповідачем правомірності визначення позивачу спірного грошового зобов`язання за результатами камеральної перевірки, що є самостійною підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.07.2024 №80213240102 та №80621240102, прийнятих Головним управлінням ДПС у місті Києві.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного, враховуючи встановлені судом обставини справи, досліджені докази, норми законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а відтак суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

ОСОБА_1 за подання позову сплатила судовий збір у розмірі 15 140 гривень, що підтверджується копією квитанції від 12.01.2025 №2266996172.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 15 140 гривень.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає начтупне.

За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктами 6, 7 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено в частині 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 15.05.2018 у справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи, в яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом цієї справи в суді в розмірі 88 000 гривень суду надано докази, а саме копії: договору про надання професійної правничої допомоги від 28.10.2024, звіту від 24.07.2025 до договору про надання професійної правничої допомоги від 28.10.2024.

Статус особи, яка надає правничу допомогу підтверджується копією ордера від 30.12.2024 серії АА №1524271.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат понесених позивачем на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати були пов`язані з розглядом цієї справи.

Однак, розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, суд вважає завищеним та частково необґрунтованим, з огляду на наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Вищевказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 88 000 гривень є неспівмірними зі складністю цієї справи та не відповідають обсягу виконаної адвокатом роботи.

Так, у звіті від 24.07.2025 до договору про надання професійної правничої допомоги від 28.10.2024 визначено, що Адвокатське об`єднання «ГРУПА АДВОКАТІВ УКРАЇНИ», в особі керуючого партнера Мироновської Аліни Олександрівни, надало клієнту – ОСОБА_1 такі види допомоги:

підготовка позову, у тому числі вивчення документів, отримання документів, збір доказів, додатків, засвідчення додатків, подання позову наручно, контроль за рухом справа, що складає сукупно 10 годин витраченого часу, вартістю 40 000 гривень;

вивчення відзиву, підготовка та подання відповіді на відзив, додаткових пояснень, заяв, клопотань, вчинення необхідних процесуальних дій в ході розгляду справи, що сукупно складає 6 годин, вартістю 24 000 гривень;

участь у судових засіданнях (включаючи витрати часу на дорогу), що сукупно складає 6 годин, вартістю 24 000 гривень.

Суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні матеріали, які б підтверджували, що адвокат Мироновська Аліна Олександрівна здійснювала збір доказів під час підготовки позовної заяви у цій справі.

Зокрема, у матеріалах справи наявний запит на надання інформації від 22.10.2024, адресований Головному управлінню ДПС у м. Києві за підписом позивача – Моісеєвої Ірини Володимирівни. У матеріалах справи відсутні копії інших запитів (у тому числі адвокатських запитів), які подавались адвокатом Мироновською Аліною Олександрівною з метою збирання доказів під час підготовки позовної заяви у цій справі.

Щодо підготовки адвокатом Мироновською Аліною Олександрівною заяв, клопотань, вчинення необхідних процесуальних дій в ході розгляду справи, суд зазначає, що у матеріалах справи наявна виключно відповідь на відзив. Натомість, додаткові пояснення, інші заяви та/або клопотання, які б подавались адвокатом Мироновською Аліною Олександрівною – у матеріалах справи відсутні.

Крім того, суд зауважує, що під час розгляду цієї справи мало місце два судових засідання:

24.03.2025, призначене на 11 годину 30 хвилин, яке розпочалось об 11 годині 32 хвилин та звершилось об 11 годині 44 хвилин (тривалість – 12 хвилин);

19.05.2025, призначене на 13 годин 30 хвилин, яке розпочалось о 13 годині 48 хвилин та завершилось о 14 годині 07 хвилин (тривалість – 19 хвилин).

Так, загальна тривалість судових засідань, що мали місце під час розгляду цієї справи – 31 хвилина.

Як вбачається зі змісту ордера серії АА №1524271 від 30.12.2024, місцезнаходження Адвокатського об`єднання «ГРУПА АДВОКАТІВ УКРАЇНИ»: вулиця Берлінського Максима, будинок 31, офіс 115, Шевченківський район, місто Київ.

При цьому, місцезнаходження Київського окружного адміністративного суду: бульвар Лесі Українки, будинок 26, місто Київ.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованим визначення у звіті від 24.07.2025 до договору про надання професійної правничої допомоги від 28.10.2024 витрати часу на рівні 6 годин для участі у судових засіданнях (включаючи витрати часу на дорогу).

Отже, беручи до уваги предмет спору, складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, суд доходить висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.07.2024 №80213240102 та №80621240102, прийняті Головним управлінням ДПС у місті Києві.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (вулиця Шолуденка, будинок 33/19, місто Київ, 04116, код ЄДРПОУ ВП: 44116011) витрати зі сплати судового збору у розмірі 15140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень) 00 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Діска А.Б.