Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №300/4502/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2026 р. справа № 300/4502/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо здійснення з 01.09.2025 перерахунку пенсії ОСОБА_1 без врахування пенсії за особливі заслуги перед Україною, встановленої з 06.03.2025 відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» до основного розміру пенсії та довідки Регіональної комісії з реабілітації при Івано-Франківській обласній державній адміністрації від 06.03.2025 № 30-Д;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2025 шляхом нарахування та виплати пенсії за особливі заслуги перед Україною, встановленої з 06.03.2025 відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» згідно з довідкою Регіональної комісії з реабілітації при Івано-Франківській обласній державній адміністрації від 06.03.2025 № 30-Д.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона має статус реабілітованої особи та на підставі довідки Регіональної комісії з реабілітації при Івано-Франківській ОДА від 06.03.2025 № 30-Д набула право на призначення пенсії за особливі заслуги перед Україною згідно з пунктом 7 статті 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною». На думку позивача, відповідач протиправно в односторонньому порядку з 01.09.2025 здійснив перерахунок її пенсії, виключивши вказану доплату.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Зазначив, що за результатами поданих документів позивачці дійсно було спочатку встановлено пенсію за особливі заслуги перед Україною відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною». Проте в подальшому під час перегляду пенсійної справи було встановлено, що позивачка народилася у 1944 році та разом із матір`ю була виселена на спецпоселення як член сім`ї репресованих (у дитячому віці), а отже, її було реабілітовано на підставі статті 3 Закону Української РСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (взяття на спецпоселення / вислання), що відповідає статусу потерпілої від репресій, а не особи, яка піддавалася репресіям у формі позбавлення волі (ув`язнення) чи примусового поміщення до психіатричного закладу. Оскільки позивачка не відповідає чітко визначеним законом критеріям для призначення пенсії за особливі заслуги за п. 7 ст. 1 Закону № 1767-III, виплату надбавки було правомірно припинено шляхом приведення пенсійної справи у відповідність із 01.09.2025. Також відповідач звернув увагу на пропуск позивачкою шестимісячного строку звернення до суду, оскільки перерахунок було проведено з 01.09.2025.

Позивач подала відповідь на відзив, в якій наполягала на задоволенні позову, зазначаючи про безпідставність доводів відповідача та відсутність підстав для пропуску строку звернення до суду, оскільки про зняття доплати вона дізналась лише у лютому 2026 року після отримання офіційного листа відповідача.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є одержувачем пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

20 вересня 1944 року позивачка разом із матір`ю була примусово виселена на спецпоселення з с. Залуччя Коломийського району Станіславської (нині — Івано-Франківської) області до Тайшетського району Іркутської області з конфіскацією майна. Зі спецпоселення звільнена 18 лютого 1960 року.

На підставі статті 3 Закону Української РСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» позивачку реабілітовано (довідка Інформаційного центру УВС Івано-Франківського облвиконкому від 05.09.1991 № 3/3-28427). 11.09.2006 їй видано посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_1 .

06 березня 2025 року Регіональна комісія з реабілітації при Івано-Франківській обласній державній адміністрації видала позивачці довідку № 30-Д для цілей, визначених пунктом 7 статті 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», в якій зазначено, що вона є борцем за незалежність України у XX столітті та реабілітована відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» із числа осіб, яких за політичними або релігійними мотивами було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу.

24.04.2025 позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням зазначеної довідки, після чого їй було встановлено надбавку за особливі заслуги перед Україною.

У подальшому під час проведення внутрішнього перегляду пенсійних справ Головним управлінням ПФУ було встановлено відсутність у матеріалах справи документів, які б підтверджували факт застосування до позивачки репресій у формі позбавлення волі (ув`язнення) чи поміщення до психіатричного закладу за політичними або релігійними мотивами (оскільки остання була виселена в дитячому віці як член сім`ї репресованих), у зв`язку з чим пенсійну справу було приведено у відповідність з 01.09.2025 шляхом виключення з розрахунку зазначеної доплати.

Вважаючи дії відповідача протиправними позивач звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Суд, у відповідності до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інший випадках, передбачених законом.

Правові засади встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною визначаються Законом України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 01.06.2000 № 1767-III (далі — Закон № 1767-III).

Відповідно до пункту 7 статті 1 Закону № 1767-III (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пенсія за особливі заслуги перед Україною встановлюється особам, яких відповідно до Закону України "Про правовий статус та вшанування пам`яті борців за незалежність України у ХХ столітті" визнано борцями за незалежність України у ХХ столітті та відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років" реабілітовано, із числа тих, яких за політичними або релігійними мотивами було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що законодавцем встановлено сукупність обов`язкових критеріїв для набуття права на пенсію за особливі заслуги за цією підставою:

1. Визнання особи борцем за незалежність України у XX столітті згідно із Законом України «Про правовий статус та вшанування пам`яті борців за незалежність України у ХХ столітті»;

2. Реабілітація відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років»;

3. Наявність факту піддання особи репресіям саме у формі позбавлення волі (ув`язнення) чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу з політичних чи релігійних мотивів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи (зокрема, довідкою МВС УРСР від 05.09.1991 № 3/3-28427 та змістом довідки Регіональної комісії з реабілітації від 06.03.2025 № 30-Д), що позивачка у віці кількох тижнів (народжена 11.09.1944, виселена 20.09.1944) була разом із матір`ю виселена на спецпоселення в Іркутську область і перебувала там до 1960 року. Її реабілітація здійснена на підставі статті 3 Закону Української РСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» як особи, засланої/висланої з постійного місця проживання.

Отже, форма застосованої до позивачки репресії у минулому є висланням (спецпоселенням) у складі сім`ї, а не кримінальним покаранням у виді позбавлення волі (ув`язнення) чи поміщенням до психіатричного закладу, що виключає можливість застосування до неї пільгових положень пункту 7 статті 1 Закону № 1767-III. Законодавство чітко розмежовує статус осіб, які зазнали репресій у вигляді позбавлення волі/психіатричного ув`язнення, та осіб, які були виселені (переселені) в адміністративному порядку чи є потерпілими від репресій як члени сімей (стаття 1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років»).

Суд зазначає, що статус реабілітованої особи та факт застосування адміністративного виселення дають позивачці законне право на інші види соціального захисту та пенсійних підвищень (зокрема, підвищення до пенсії реабілітованим громадянам за п. "г" ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яке їй успішно встановлено за рішенням суду у справі № 300/1062/23, а також перерахунок стажу в потрійному розмірі згідно з рішенням у справі № 300/8375/23). Проте такі обставини автоматично не породжують права на пенсію за особливі заслуги перед Україною за спеціальним критерієм пункту 7 статті 1 Закону № 1767-III, оскільки для останньої вимагається наявність специфічного складу юридичних фактів, який у даному випадку відсутній.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шумей М.В.