Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №260/5347/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 жовтня 2026 року м. Ужгород№ 260/5347/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Плеханова З.Б. розглянувши у письмовому проваджені адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди

ВСТАНОВИВ:

27 липня 2026 року, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Закарпатського окружного адмінсуду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, у якому просив суд:

- Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРОПУ: НОМЕР_4 ) кошти у сумі 9 640,59 грн. за вчинення майнової шкоди.

2. Відстрочити Військовій частині НОМЕР_3 сплату судового збору у розмірі 2 662,40 грн за подання позовної заяви до моменту ухвалення судового рішення у цій справі.

3. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРОПУ: НОМЕР_4 ) судові витрати понесені при розгляді справи.

4. Розглядати справу за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що актом службового розслідування встановлений факт самовільного залишення відповідачем військової частини без поважних на те причин та без дозволу безпосереднього керівника. Відповідач діяв недобросовісно, оскільки самовільно залишив військову служби, попередньо отримавши військове інвентарне речове майно на загальну суму 9640,59 грн, яке не повернув військовій частині. Відтак, у Відповідача виник обов`язок відшкодувати вартість завданої частині матеріальної шкоди у вигляді неповернутого інвентарного речового майна.

29 липня 2026 року ухвалою ЗОАС відкрито спрощене позовне провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази, які в нього є в термін протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.

Зазначену ухвалу направлено на адресу відповідача, яка також зазначена у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак, поштовий конверт з ухвалою суду від 29 липня 2026 року повернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду без вручення з відміткою органу поштового зв`язку «повертається» "адресат відсутній за вказаною адресою" датованою 19.08.2026 року.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 29.08.2022 року у справі №522/3598/16-а, до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Частиною 4 ст.124 КАС України встановлено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.

Згідно з ч.11 ст.126 КАС України розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

За таких обставин, суд вважає, що відповідно до ч.11 ст.126 КАС України копія ухвали від 29 липня 2026 року вручена відповідачу належним чином.

Відзиву або доказів, які би спростували позовні вимоги відповідачем не надано.

Обставини встановлені судом

Наказом від 11 лютого 2026 року № 43 ОСОБА_3 був зарахований в списки особового складу частини НОМЕР_3 та призначений на посаду курсанта. Також даним наказом Відповідач поставлений на всі види забезпечення з 11 лютого 2026 року, а на котлове забезпечення зі сніданку 12 лютого 2026 року.

Відповідно до рапорту командира навчального дивізіону артилерійської розвідки військової частини НОМЕР_3 підполковника ОСОБА_4 від 26.03.2026 року № 5033 стало відомо, що 26.03.2026 року о 17 годині 15 хвилин військовослужбовець призваний під час мобілізації курсант навчального взводу навчальної батареї навчального дивізіону артилерійської розвідки військової частини НОМЕР_3 солдат ОСОБА_3 , який з 05.03.2026 року перебував на стаціонарному лікуванні у ВМКЦ ЗР з діагнозом негоспітальна двобічна пневмонія, 13.03.2026 року переведений на стаціонарне лікування у КНП «Ужгородська МБКЛ» та пізніше переведений на стаціонарне лікування у КНП «Закарпатська ОКЛ ім. А. Новака», самовільно залишив територію лікувального закладу та не прибув до розташування військового містечка № НОМЕР_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 № 892-ОД від 27.04.2026 “Про результати службового розслідування за фактом неприбуття з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 ” ОСОБА_1 було зараховано в розпорядження командира з 05.04.2026 року по день повернення

Згідно з рапорту командира батареї – старшого викладача навчальної батареї навчального дивізіону артилерійської розвідки військової частини НОМЕР_3 майора ОСОБА_5 №7032 від 30.04.2026 року встановлено факт нестачі інвентарного майна, а саме:

- Костюм ВВД – 1шт.;

-чоботи гумові – 1 пара;

- сумка транспортна індивідуальна – 1 шт.;

- сидіння польове ізоляційне – 1шт.;

- рюкзак бойовий індивідуальний – 1 шт.;

- наколінники тактичні – 1 пара;

- налокітники тактичні – 1 пара;

- окуляри захисні балістичні – 1шт.;

- чохол до шолома – 1шт

Відповідачу було направлено лист - вимогу про відшкодування завданої шкоди в розмірі 9640,59 грн від 23.06.2026 №12479/1.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 28.04.2026 №921 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення лікувального закладу» наказано: « 4. Відповідно до статей 3, 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» №160-IX від 03.10.2019 притягнути до повної матеріальної відповідальності курсанта навчального взводу навчальної батареї навчального дивізіону причіпної артилерії та мінометів військової частини НОМЕР_3 солдата ОСОБА_1 на суму завдану державі шкоди 9640 гривень 59 копійок (дев`ять тисяч шістсот сорок гривень п`ятдесят дев`ять копійок).

Докази сплати відповідачем зазначеної суми відшкодування у справі відсутні.

Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

На підставі частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі Закон №160-IX).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (стаття 4 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»).

Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (пункт 1 частина 1 стаття 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»).

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених ч. 3, 4 та 5 ст. 10 та ч. 1 ст. 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (частина 2 стаття 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем самовільно залишено лікувальний заклад, а тому суд погоджується з твердження позивача, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки, не повернув ввірене йому речове майно на загальну суму у розмірі 16 546,40 грн, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.

Оскільки, майно привласнене відповідачем недобросовісно та останній не повернув ввірене йому майно, тому у відповідача виник обов`язок, щодо повернення позивачу вартість безпідставно привласненого майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 636/93/14-ц дійшла висновку, що у разі, якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.12.2018 у справі № 11-892апп18 та від 12.12.2018 в справі № 14-481цс18.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, у зв`язку із не відшкодуванням шкоди в добровільному порядку, враховуючи також, що відповідач відзиву на позовну заяву та доказів відшкодування шкоди до суду не подав, суд дійшов висновку про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно із частиною другою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, оскільки у цій справі задоволено позов суб`єкта владних повноважень, тому судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 6, 9, 72-76, 242 -246, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) ро стягнення коштів - задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 кошти за вчинення майнової шкоди у розмірі 9640 гривень 59 копійок (дев`ять тисяч шістсот сорок гривень п`ятдесят дев`ять копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його виготовлення в повному обсязі до Восьмого апеляційного адмінсуду.

СуддяЗ.Б.Плеханова