Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №240/22988/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року м. Житомир

справа № 240/22988/26

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оформленої листом №4929 від 26.05.2026 т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_2 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 26.02.2025 між ним та Міністерством оборони України, в особі командира Військової частини НОМЕР_3 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу строком на 1 рік у віці до 25 років.

Вказує, що після закінчення строку дії контракту (26.02.2026), у разі відсутності бажання продовжувати військову службу, мав бути звільнений з військової служби у встановленому законодавством порядку.

Зазначає, що у зв`язку із закінченням строку дії контракту, звернувся до Військової частини НОМЕР_2 (де наразі проходить військову службу) із рапортом про звільнення з військової служби за підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", однак 26.05.2026 отримав лист-відповідь яким відмовлено у звільненні з військової служби.

Також зазначає, що у листі повідомлено про те, що позивач втратив право на звільнення з військової служби, у зв`язку із закінченням строку дії контракту, через неповідомлення завчасно командування про небажання далі проходити службу. Крім цього, згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 29.01.2026 продовжено строк дії контракту з 26.02.2026до оголошення демобілізації.

На думку позивача, такі дії відповідача є протиправними та такими, що порушують його законні права.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

03 серпня 2026 року від Військової частини НОМЕР_2 , через систему "Електронний суд", надійшов відзив на позовну заяву (за вх. №57045/26), у прохальній частині якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вказує, що 26.02.2025 між Міністерством оборони України, в особі командира Військової частини НОМЕР_3 , та позивачем укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (далі - Контракт) строком на один рік, терміном дії до 26.02.2026.

Водночас наголошує, що ані у строк до 26.11.2025, ані станом на дату закінчення строку дії Контракту (26.02.2026) позивач не звертався до командування відповідача з рапортом чи іншим письмовим волевиявленням щодо небажання продовжувати військову службу.

Зазначає, що звернення позивача з рапортом щодо звільнення з військової служби мало місце після спливу первинного строку дії Контракту та після видання наказу від 29.01.2026 №31, яким позивачу, як військовослужбовцю військової служби за контрактом, у якого закінчився строк дії контракту, продовжено строк дії контракту з 26 лютого 2026 року до оголошення демобілізації.

Також вказує, що за результатом розгляду поданого позивачем рапорту тимчасово виконуючим обов`язків командира Військової частини НОМЕР_2 надано вмотивовану письмову відповідь від 26.05.2026, у якій позивача повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби, з викладенням фактичних обставин та норм права, якими керувалося командування.

Наголошує, що позивач станом на 26.02.2026 (дата закінчення строку дії Контракту) у жодний спосіб не довів до відома командування небажання продовжувати військову службу - ані у строк, визначений пунктом 4 Контракту (до 26.11.2025), ані станом на 26.02.2026, водночас після 26.02.2026 позивач продовжував виконувати обов`язки військової служби без будь-яких заперечень, що об`єктивно свідчило про відсутність у нього наміру припинити службу.

Крім цього вказує, що видання наказу 29.01.2026, тобто до настання дати закінчення строку дії Контракту, не свідчить про його протиправність, оскільки наказом продовжено дію Контракту саме з 26.02.2026, тобто з дати закінчення строку дії Контракту, про що вказано в тексті наказу.

Відповідач зазначає, що доводи позивача про те, що станом на 29.01.2026 строк його служби ще не був закінчений, що виключало можливість видання наказу, ґрунтуються на помилковому ототожненні дати видання наказу з датою, з якої продовжено дію Контракту.

Водночас наголошує, що наказ від 29.01.2026 №31 у частині, що стосується позивача, у цій справі не оскаржується, адже прохальна частина позовної заяви не містить вимоги про визнання його протиправним чи скасування.

Відповідно до положень ч.5 ст. 262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.258 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Міністерством оборони України, в особі командира Військової частини НОМЕР_3 підполковника ОСОБА_2 , з одного боку та громадянином України (військовослужбовцем) ОСОБА_1 з іншого боку, 26 лютого 2025 року укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (далі - Контракт).

Відповідно до п.3 Контракту його укладено строком на 1 (один) рік, Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи Міністерства оборони України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України.

Згідно з п.4 Контракту сторони зобов`язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

Відповідно до наказу від 29.01.2026 №31 командира Військової частини НОМЕР_2 військовослужбовцю військової служби за контрактом солдату ОСОБА_1 майстру-номеру обслуги четвертого артилерійського дивізіону продовжено строк контракту до оголошення демобілізації з 26 лютого 2026 року.

Листом від 26.05.2026 №4929 Військова частина НОМЕР_2 , на звернення ОСОБА_1 від 27.04.2026 щодо звільнення з військової служби, повідомила, зокрема, що, оскільки початковий строк дії контракту спливав 26.02.2026, то ОСОБА_1 мав подати відповідний рапорт не пізніше 26.11.2025, однак звернувся з рапортом про звільнення лише 26.03.2026 - тобто з пропуском встановленого строку повідомлення та через 1 (один) місяць після фактичного закінчення первинного строку контракту.

Також у листі вказано, що солдат ОСОБА_1 втратив право на звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту через недотримання процедури та строків завчасного повідомлення командування (п. 4 Контракту), та станом на дату подання рапорту (26.03.2026) дія контракту вже була правомірно продовжена до оголошення демобілізації на підставі вимог чинного законодавства.

Позивач не погоджується з діями відповідача, вважає їх протиправними та просить зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити його з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII, у редакції станом на дату укладення контракту).

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону №2232-XII, Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється:

- громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом;

- іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Згідно з частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що видами військової служби зокрема є військова служба за контрактом осіб рядового складу.

Загальні умови укладення контракту про проходження військової служби визначенні у статті 19 Закону №2232-XII.

Так, відповідно до зазначеної статті, військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни, які перебувають на військовому обліку та мають вищу, фахову передвищу, професійну (професійно-технічну), повну або базову загальну середню освіту і не проходили базову військову службу, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку і вирішили вступити на військову службу за контрактом, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з дотриманням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Частиною 2 статті 19 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт про проходження військової служби.

Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом (ч. 4 ст. 19 Закону №2232-XII).

Відповідно до абзацу четвертого частини третьої статті 23 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану для осіб (крім осіб офіцерського складу), які приймаються на військову службу за контрактом, із числа громадян віком від 18 до 25 років, строк військової служби встановлюється один рік.

Пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-XII передбачено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

- на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

- до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

- на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

В особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті.

Підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Отже, право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ виникає за наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

У позовній заяві позивач зазначає, що підлягає звільненню з військової служби відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ у зв`язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Судом встановлено, що між позивачем та Міністерством оборони України, в особі командира Військової частини НОМЕР_3 , 26 лютого 2025 року укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на один рік.

За умовами контракту, він може бути достроково припинений (розірваний) з ініціативи Міністерства оборони України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п.15 Положення №1153/2008 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються:

- контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби;

- контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - контракт про навчання) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби (навчання).

Пунктом 34 Положення №1153/2008 визначено, що контракт припиняється (розривається):

- у день закінчення строку контракту;

- у день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший;

- у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України);

- у день набрання чинності контрактом про навчання у разі вступу особи рядового складу, сержантського та старшинського складу, яка проходить військову службу за контрактом, до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти;

- у день, що настає після дня смерті (загибелі) військовослужбовця або дня визнання його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим;

- у день видачі свідоцтва про смерть військовослужбовця на підставі проведеної генетичної експертизи, якщо військовослужбовця не було визнано судом безвісно відсутнім чи оголошено померлим.

Відповідно до пункту 35 Положення №1153/2008, Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення) зокрема:

- за бажанням військовослужбовця - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "ж", "к" пункту 1, а в особливий період (крім строку проведення мобілізації та дії воєнного стану) - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "й" та "к" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Суд наголошує, що для застосування підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначальним юридичним фактом є своєчасна відсутність згоди військовослужбовця на продовження служби після закінчення строку дії контракту.

Оскільки Контракт між позивачем та Міністерством оборони України, в особі командира Військової частини НОМЕР_3 , укладено 26 лютого 2025 року строком на 1 (один) рік, то датою закінчення строку дії Контракту є 26 лютого 2026 року.

Так, за умовами пункту 4 Контракту сторони зобов`язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 9 Контракту, умови Контракту можуть бути змінені або доповнені тільки за згодою сторін у письмовій формі.

Зазначені вище умови контракту погоджені сторонами та засвідчені особистими підписами, сторонами не оскаржувались у визначеному чинним законодавством порядку, та не піддавались спірному правовому врегулюванню.

Тобто, сторони контракту погодилися з умовами дії контракту, у тому числі, із застосуванням правових норм та заходів при бажанні або небажанні укладати новий контракт чи відмові в його укладенні.

До закінчення строку контракту солдат ОСОБА_1 з рапортом про звільнення його з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не звертався.

Матеріали справи зворотного не містять.

Отже, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність завчасно (за три місяці) повідомити про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні, позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із відповідним рапортом щодо звільнення з військової служби лише 26.03.2026 (відповідно до інформації зазначеній у листі Військової частини НОМЕР_2 від 26.05.2026 №4929), тобто після спливу строку дії контракту та із порушенням пункту 4 узгодженого сторонами Контракту.

Водночас суд зауважує, що за умовами Контракту, обов`язок щодо інформування та узгодження про намір продовжити або розірвати Контракт лежить на обох сторонах.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що підписавши Контракт, позивач погодився з усіма його умовами, у тому числі з пунктом 1 (зобов`язання проходити службу і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог законодавства та Контракту) та пунктом 4 (завчасне, не пізніше ніж за три місяці, повідомлення про бажання або небажання укладати контракт).

При цьому, зі свого боку відповідач не надає належних доказів на підтвердження виконання і свого обов`язку завчасно повідомити (за три місяці) про намір продовжити або розірвати контракт, як того вимагає п.4 Контракту, а отже відповідачем зі свого боку порушено процедуру пролонгування контракту, що в свою чергу нівелює твердження відповідача щодо недотримання умов контракту з боку позивача, яким відповідний рапорт із бажанням розірвати спірний контракт був поданий до військової частини, в якій він проходив службу.

Відповідач, посилається на обґрунтованість та правомірність відмови у задоволенні рапорту на звільнення через порушення позивачем строку звернення із повідомленням про намір припинити проходження військової служби, однак в ході судового розгляду не надає доказів того, що зі свого боку виконав обов`язок, визначений пунктом 4 Контракту та повідомив позивача за три місяці до закінчення строку дії Контракту про намір укласти новий контракт на проходження військової служби позивачем у лавах Збройних Сил України, що, в свою чергу, суд вважає істотним невиконанням умов Контракту з боку, власне, відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Слід зазначити, що з дня зарахування до списків особового складу військової частини військовозобов`язаний набуває статусу військовослужбовця.

Абзацом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

З урахуванням наведеного, з метою повного та всебічного захисту прав ОСОБА_1 , за захистом яких він звернувся, суд дійшов висновку про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно з рапортом від 26.03.2026.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи те що, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій, з огляду на з`ясовані обставини справи суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до норм Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.

Суд роз`яснює, що питання повернення помилково сплаченого судового збору вирішується у порядку статті 7 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір", відповідно до якої сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.

Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 255, 258, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно з рапортом від 26.03.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 23 жовтня 2026 року.

Суддя А.В. Горовенко