Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №160/16237/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 рокуСправа №160/16237/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 11 червня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн (один мільйон гривень), передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 грн (один мільйон гривень), передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він відповідає всім умовам, визначеним пунктом 4 Постанови № 153. Зокрема, належав до сержантського складу, уклав контракт про проходження військової служби у віці до 25 років, з 24.02.2022 брав безпосередню участь у бойових діях в районах їх ведення загальною тривалістю 469 днів, отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, та не притягувався до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. На думку позивача, укладення ним контракту 27.02.2020, тобто до введення воєнного стану, не позбавляє його права на винагороду, оскільки у 2023 році дію контракту продовжено в умовах воєнного стану, що прирівнюється до прийняття на військову службу в цей період. Звільнення з військової служби 14.11.2024 позивач вважає таким, що не впливає на його право, оскільки воно відбулося за станом здоров`я внаслідок поранення, тобто незалежно від його волі, а Постанова № 153 не містить застережень щодо колишніх військовослужбовців. Протилежне тлумачення Постанови № 153 позивач вважає дискримінаційним. Позивач також зазначив, що звертався до відповідача із заявою про виплату винагороди, а його представник - з адвокатським запитом і скаргою, проте відповідач листом від 08.05.2026 № 691/10353 повідомив про відсутність підстав для виплати з огляду на укладення позивачем контракту до введення воєнного стану.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

17 червня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити в задоволенні позову. Відповідач, не заперечуючи факту безпосередньої участі позивача в бойових діях та укладення ним контракту у віці до 25 років. Проте зазначає, що позивач не відповідає двом обов`язковим умовам, визначеним абзацом другим пункту 4 Постанови № 153. Так, позивача прийнято на військову службу за контрактом 27.02.2020, тобто до введення воєнного стану, тоді як Постанова № 153 пов`язує право на винагороду саме з прийняттям або призовом на військову службу під час воєнного стану. На дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) позивач не проходив військову службу, оскільки 14.11.2024 його звільнено з неї за станом здоров`я. Відповідач наголошує, що абзац четвертий пункту 4 Постанови № 153 стосується лише строку безпосередньої участі в бойових діях і не пов`язаний з підставами звільнення з військової служби, а сам відповідач, діючи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, не може поширювати дію Постанови № 153 на осіб, які не відповідають визначеним нею умовам.

18 червня 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі. Позивач зазначає, що Постанова № 153 не вимагає, щоб прийняття на військову службу було первинним, а автоматичне продовження дії контракту під час воєнного стану прирівнюється до його укладення в цей період. Підхід відповідача, на думку позивача, безпідставно розмежовує військовослужбовців залежно від дати укладення контракту та суперечить принципу рівності. Щодо звільнення з військової служби позивач наголошує, що воно було обов`язковим і не залежало від його волі, а обмеження права на винагороду лише особами, які проходили службу станом на 13.02.2025, є дискримінаційним щодо осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок захисту Батьківщини. Позивач посилається на принцип тлумачення закону на користь особи (in dubio pro persona) та на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а і постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 240/4894/23.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 20 років уклав з Військовою частиною НОМЕР_2 контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського і старшинського складу строком на три роки.

Контракт укладено на прізвище « ОСОБА_2 », яке позивач згодом змінив на « ОСОБА_3 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_3 та відповідною відміткою у військовому квитку серії НОМЕР_4 .

05.08.2020 позивача зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , у якій він проходив військову службу у військовому званні «сержант» на посаді командира бойової машини - командира розвідувального відділення розвідувального взводу НОМЕР_5 парашутно-десантного

АДРЕСА_1 контракту («Строк Контракту продовжено до») не заповнена.

Відомостей про укладення позивачем нового контракту після 24.02.2022 військовий квиток не містить. Натомість, в останньому зазначена лише відмітка про прийняття на військову службу за контрактом 27.02.2020 та звільнення з військової служби 14.11.2024.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 № 8730 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, позивач брав участь у таких заходах у Донецькій та Луганській областях у періоди з 24.02.2022 по 02.05.2022, з 04.05.2022 по 08.01.2023, з 24.02.2023 по 25.03.2023, з 01.04.2023 по 24.04.2023 та з 26.04.2023 по 31.07.2023, що разом становить 469 днів.

Відповідач цієї обставини не заперечує.

31.07.2023 позивач отримав поранення («МВТ. Акубаротравма. Множинні вогнепальні поранення правого передпліччя з відкритим переломом ліктьової кістки, лівої кисті з наскрізним дефектом м`яких тканин, відчленуванням ІІ та ІІІ п`ясних кісток з травматичною ампутацією ІІ та ІІІ пальців, пахової ділянки зліва, стегна, гомілки та стопи лівої нижньої кінцівки з відкритим переломом лівої стегнової кістки та травматичною ампутацією І-ІІ пальців») за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, а саме під час виконання бойових завдань у складі підрозділу Військової частини НОМЕР_1 в районі населеного пункту АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 06.10.2023 № 12088.

Довідками військово-лікарської комісії № 722, № 4139, № 1176 підтверджено, що поранення позивача пов`язане із захистом Батьківщини.

За результатами медичного огляду 13.09.2024 складено свідоцтво про хворобу № 23979, згідно з яким позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.11.2024 № 231 позивача, звільненого з військової служби за станом здоров`я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 14.11.2024 виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

06.12.2024 позивачу встановлено І групу інвалідності строком на один рік (довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД № 099184), а з 04.02.2026 - ІІ групу інвалідності безстроково (витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 151/26/462/Р).

Причиною інвалідності визначено поранення, пов`язане із захистом Батьківщини.

Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» станом на 10.06.2026 відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності відсутні.

Відомостей про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або до дисциплінарної відповідальності матеріали справи не містять.

06.03.2026 позивач надіслав відповідачу заяву про виплату одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови № 153, яку відповідач отримав 12.03.2026.

Не отримавши відповіді на заяву, представник позивача - адвокат Міняйло Я.В. - звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 06.04.2026 № 06/04/26, а згодом - до Міністерства оборони України зі скаргою від 28.04.2026 № 28/04/26/2 на бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 .

Листом від 08.05.2026 № 691/10353 відповідач повідомив представника позивача, що виплата надається тим військовослужбовцям, які відповідно до абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 до набрання чинності нею у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, а позивач уклав контракт 27.02.2020 з Військовою частиною НОМЕР_2 і 05.08.2020 був зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Отже, предметом спору є наявність у позивача, який у віці до 25 років проходив військову службу за контрактом, брав безпосередню участь у бойових діях, отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, та був звільнений з військової служби за станом здоров`я до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 (далі - Постанова № 153), права на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частинами першою та другою статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і триває дотепер.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначено види військової служби, зокрема: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Частиною другою статті 23 Закону № 2232-XII встановлено, що для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, строк військової служби для осіб сержантського і старшинського складу становить від 3 до 5 років.

Згідно з пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону № 2232-XII під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій; на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За правилами частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок) та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу. Постанова № 153 набрала чинності 13.02.2025.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 Порядку метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Пунктом 3 Постанови № 153 установлено, що учасниками експериментального проекту, зокрема, є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Згідно з пунктом 4 Постанови № 153 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу; проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»; проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Аналіз наведених положень свідчить, що право особи на одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 грн виникає лише за наявності сукупності таких умов:

- особа належить до рядового, сержантського або старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань або правоохоронних органів спеціального призначення;

- до набрання чинності Постановою № 153 у віці до 25 років особа була прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану;

- особа проходить військову службу, тобто є військовослужбовцем станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025);

- особа брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025 (менший строк враховується пропорційно, а за наявності поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або перебування в полоні - винагорода виплачується в повному обсязі);

- щодо особи відсутні обставини, визначені абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153 (притягнення до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності).

Відсутність хоча б однієї з наведених умов виключає можливість виплати винагороди.

Повертаючись до обставин справи, суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не заперечується, що позивач належав до сержантського складу Збройних Сил України, уклав контракт про проходження військової служби у віці до 25 років, брав безпосередню участь у бойових діях в районах їх ведення загальною тривалістю 469 днів, тобто понад шість місяців, отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, і не притягувався до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності.

Між сторонами виник спір щодо відповідності позивача двом умовам: прийняття на військову службу під час воєнного стану та проходження військової служби станом на 13.02.2025.

Щодо доводів відповідача про прийняття позивача на військову службу до введення воєнного стану суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджено, що позивача прийнято на військову службу за контрактом 27.02.2020, а 05.08.2020 його зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2232-XII саме день зарахування до списків особового складу військової частини вважається початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом.

Отже, позивача прийнято на військову службу до введення воєнного стану, і з того часу він проходив її безперервно до звільнення 14.11.2024.

Доказів укладення позивачем нового контракту після 24.02.2022 матеріали справи не містять: графа 11І контракту («Строк Контракту продовжено до») не заповнена, а у військовому квитку відомостей про укладення нового контракту немає.

Отже, твердження позивача про те, що у 2023 році він уклав або продовжив контракт за власним бажанням, не підтверджене належними та допустимими доказами.

Контракт позивача укладено строком на три роки, тому строк його дії спливав у лютому 2023 року, тобто під час дії воєнного стану.

Відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону № 2232-XII під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки, зокрема на період дії воєнного стану.

Таке продовження відбувається в силу прямої вказівки закону, не потребує волевиявлення військовослужбовця чи укладення нового контракту і не змінює підстави, за якою особа проходить військову службу.

Військовослужбовець продовжує проходити службу на підставі того самого контракту, а нові правовідносини щодо прийняття на військову службу не виникають.

Закон № 2232-XII чітко розмежовує продовження дії контракту понад встановлені строки (частина восьма статті 23) та продовження строку проходження військової служби за новим контрактом (частина четверта статті 23).

Прийняттям на військову службу за контрактом є лише укладення контракту, з яким закон пов`язує початок проходження військової служби.

Тому автоматичне продовження дії контракту, укладеного до введення воєнного стану, не можна ототожнювати з прийняттям особи на військову службу під час воєнного стану в розумінні абзацу другого пункту 4 Постанови № 153.

Такий висновок підтверджують і положення абзаців шостого - дев`ятого пункту 4 Постанови № 153, доповненого постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942.

Цими нормами Кабінет Міністрів України окремо визначив категорії осіб, які проходили військову службу раніше, але мають право на винагороду: осіб з числа тих, які проходили строкову військову службу та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, а також осіб, атестованих або переатестованих до присвоєння офіцерського звання. Військовослужбовців, контракт яких укладено до введення воєнного стану і продовжено в силу закону, до цього переліку не включено.

Позивач до жодної з наведених категорій не належить: строкову військову службу він не проходив, а під час воєнного стану на військову службу за контрактом не приймався.

Доводи позивача про те, що в умовах воєнного стану правовий режим його контракту змінився, суд не приймає.

Зміна умов проходження служби, зумовлена введенням воєнного стану, стосується всіх військовослужбовців і не змінює юридичного факту, з яким Постанова № 153 пов`язує право на винагороду, - прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану.

Безпосередня участь позивача в бойових діях та їх тривалість є окремою умовою виплати і не замінює умови щодо прийняття на військову службу.

Не є підставою для іншого висновку і посилання позивача на дискримінацію.

Мета експериментального проекту, визначена пунктом 1 Порядку, полягає в залученні громадян віком від 18 до 25 років до військової служби та створенні додаткових мотиваційних чинників для цього.

Отже, Кабінет Міністрів України пов`язав право на винагороду з рішенням особи вступити на військову службу в умовах воєнного стану.

Особа, яка проходила військову службу за контрактом станом на 24.02.2022 і дія контракту якої продовжилася в силу закону, такого рішення під час воєнного стану не ухвалювала, а тому не перебуває у відносно схожій ситуації з особами, прийнятими або призваними на військову службу після 24.02.2022.

Визначення Кабінетом Міністрів України кола отримувачів додаткової стимулюючої виплати за цим критерієм має легітимну мету та об`єктивне обґрунтування, а суд не вправі розширювати це коло всупереч змісту нормативно-правового акта.

Отже, позивач не відповідає умові щодо прийняття на військову службу під час воєнного стану, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Крім того, позивач не відповідає й іншій обов`язковій умові, визначеній абзацом другим пункту 4 Постанови № 153.

Такою умовою є проходження особою військової служби станом на дату набрання чинності Постановою № 153.

Про це свідчить як використання в абзаці другому пункту 4 Постанови № 153 дієслова «проходять» у теперішньому часі поряд із дієсловами минулого часу «були прийняті або призвані» та «брали», так і прив`язка всіх обставин, що мають юридичне значення, до дати набрання чинності цією постановою.

Отже, Кабінет Міністрів України чітко розмежував обставини, які мали відбутися до набрання чинності Постановою № 153 (прийняття або призов на військову службу, участь у бойових діях), та статус особи, який має існувати на дату набрання нею чинності (проходження військової служби).

Матеріалами справи підтверджено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.11.2024 № 231 позивача звільнено з військової служби за станом здоров`я та виключено зі списків особового складу частини.

Отже, станом на 13.02.2025 позивач не проходив військову службу і не був військовослужбовцем.

Посилання позивача на абзац четвертий пункту 4 Постанови № 153 суд відхиляє.

Ця норма поширюється на «військовослужбовців, зазначених в абзаці другому цього пункту», тобто на осіб, які відповідають усім умовам абзацу другого, зокрема проходять військову службу, і встановлює виняток лише щодо мінімального строку безпосередньої участі в бойових діях: особам, які брали участь у бойових діях менше шести місяців у зв`язку з пораненням (травмою, контузією, каліцтвом) або перебуванням у полоні, винагорода виплачується в повному обсязі, а не пропорційно.

Умови щодо проходження військової служби ця норма не змінює.

Крім того, позивач брав безпосередню участь у бойових діях 469 днів, тобто понад шість місяців, тому абзац четвертий пункту 4 Постанови № 153 до спірних правовідносин не застосовується.

Суд враховує, що звільнення позивача з військової служби не залежало від його волі та стало наслідком поранення, отриманого під час захисту Батьківщини.

Проте Постанова № 153 не пов`язує право на винагороду з причинами, з яких особа не проходить військову службу станом на 13.02.2025, і не містить винятку для осіб, звільнених з військової служби за станом здоров`я.

Встановлення такого винятку в судовому порядку означало б поширення дії підзаконного нормативно-правового акта на коло осіб, не визначених його нормами, що виходить за межі повноважень суду.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень відповідно до частини другої статті 19 Конституції України також не вправі здійснювати виплату за відсутності визначених нормативно-правовим актом підстав.

Доводи позивача про дискримінаційний характер такого підходу суд не приймає.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (пункти 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013, заява № 10441/06).

Винагорода, передбачена пунктом 4 Постанови № 153, запроваджена в межах експериментального проекту, метою якого є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) шляхом створення додаткових мотиваційних чинників.

Отже, вона має стимулюючий характер і є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яке відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII виплачується військовослужбовцям і спрямоване, зокрема, на закріплення військових кадрів.

З огляду на цю мету особи, які на дату запровадження такого стимулу вже не проходять військову службу, не перебувають у відносно схожій ситуації з чинними військовослужбовцями.

Таке розмежування має легітимну мету, є об`єктивно обґрунтованим і не має свавільного характеру, а визначення кола отримувачів додаткових стимулюючих виплат належить до дискреції Кабінету Міністрів України.

Соціальний захист осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, одержаного під час захисту Вітчизни, держава забезпечує іншими передбаченими законом механізмами, зокрема шляхом виплати одноразової грошової допомоги відповідно до статей 16, 16-2 Закону № 2011-XII.

Суд також не вбачає підстав для застосування принципу тлумачення закону на користь особи, на який посилається позивач.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі № 240/4894/23, цей принцип не передбачає ігнорування закону, а лише вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні обирати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси особи.

Цей принцип застосовується за наявності неоднозначного або множинного тлумачення норми, тоді як умови щодо прийняття на військову службу під час воєнного стану та проходження військової служби станом на дату набрання чинності Постановою № 153 сформульовані чітко й однозначно.

Посилання позивача на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у інших справах суд не бере до уваги, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 4 Постанови № 153 у подібних правовідносинах позивач не навів.

Підставу, наведену відповідачем у листі від 08.05.2026 № 691/10353, суд визнає обґрунтованою.

Те, що в цьому листі відповідач не послався на звільнення позивача з військової служби до набрання чинності Постановою № 153, не змінює висновків суду.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати винагороди і зобов`язати його нарахувати та виплатити її, тому суд перевіряє наявність у позивача права на винагороду за сукупністю всіх умов, визначених Постановою № 153, а не лише мотиви, викладені у відповіді на звернення.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що позивач не відповідає двом обов`язковим умовам, за наявності яких виникає право на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн, а саме: його не було прийнято на військову службу під час воєнного стану, оскільки контракт укладено 27.02.2020, а новий контракт після 24.02.2022 він не укладав; станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) він не проходив військову службу.

Кожна з цих обставин є самостійною підставою для відмови у виплаті винагороди. Отже, у відповідача не виник обов`язок нарахувати та виплатити позивачу зазначену винагороду, а його бездіяльність не є протиправною.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду є похідною від вимоги про визнання бездіяльності протиправною, а тому також не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач довів правомірність своєї поведінки, а доводи позивача не спростовують висновків суду.

У цій справі судом встановлено, що відповідач не порушував прав позивача, а отже, відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн (один мільйон гривень), передбаченої пунктом 4 Постанови № 153.

За викладених обставин суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, а позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 139, 242-246, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон