Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №140/8423/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/8423/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі – Відділ Укртрансбезпеки у Волинській області) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративного-господарського штрафу від 13 квітня 2026 року №098500.

В обґрунтування позову зазначив, що підставою для застосування спірною постановою адміністративно-господарського штрафу стало встановлення посадовими особами відділу Уктрансбезпеки порушення позивачем вимог абзацу третього частини першої статті 60 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-III “Про автомобільний транспорт” (далі – Закон №2344-III): надання послуг перевезення без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 цього Закону.

На переконання позивача, оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню. ОСОБА_1 зазначив, що він не зареєстрований як фізична особа-підприємець, господарської діяльності у сфері перевезень не здійснює, найманих працівників не має, договорів на надання транспортних послуг не укладав, плати за перевезення не отримував і відповідну ліцензію на перевезення пасажирів чи вантажів також не має. Позивач володіє декількома транспортними засобами, проте використовує їх виключно для власних потреб без комерційної мети. При цьому окремі автомобілі, зокрема тягач SCANIA G420 LA4X2MNA (державний номерний знак НОМЕР_1 ), передано в тимчасове користування ФОП ОСОБА_2 на підставі договору позички від 01 березня 2026 року №1/2026. Водночас, в оскаржуваній постанові відсутні будь-які відомості щодо конкретного транспортного засобу, якого вона стосується, у зв`язку з чим позивачу невідомо, який транспортний засіб був зупинений та ким він фактично використовувався.

Також зауважив, що відповідач не повідомив у встановленому порядку про час і місце розгляду справи, що позбавило його можливості скористатись правом на надання пояснень, спростування обставин порушення.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву не визнав позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.23-30). В обґрунтування цієї позиції відповідач вказав, що 18 березня 2026 року під час здійснення працівниками відділу Укртрансбезпеки рейдової перевірки було встановлено, що перевізник під час перевезення вантажу транспортним засобом марки SCANIA, державний номерний знак НОМЕР_2 , не забезпечив водія товарно-транспортною накладною та іншими документами, передбаченими статтею 48 Закону №2344-ІІІ, що зафіксовано в акті від 18 березня 2026 року №ОАР004844.

Відповідач зазначив, що за приписами статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Ненадання для перевірки документів, наявність яких визначена статтею 48 Закону №2344-III, є порушенням статті 60 цього Закону, згідно з якою суб`єктом відповідальності є автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Оскільки водій під час проведення перевірки не надав жодного документа, який би свідчив про використання транспортного засобом іншою особою, відмінною від власника транспортного засобу, перевізником визначено саме власника транспортного засобу – ОСОБА_1 . Під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт позивач не був позбавлений права надати пояснення та/або додаткові докази щодо складення документів відносно неналежної особи.

На переконання відповідача, відсутність статусу суб`єкта господарювання не звільняє позивача від відповідальності.

У відповіді на відзив (а.с.49-52) позивач підтримав доводи позову та наголосив, що власник транспортного засобу не може притягуватися до відповідальності за статтею 60 Закону №2344-III лише на підставі даних про реєстрацію транспортного засобу, а тягар доведення того, що саме власник був дійсним автомобільним перевізником, покладається на контролюючий орган. Натомість відповідач в оскаржуваній постанові та у відзиві обмежився виключно даними про реєстрацію транспортного засобу за позивачем та відсутністю у водія документів, але жодним чином не встановив та не довів наявність договірних (комерційних) відносин між позивачем та будь-яким замовником перевезення.

Відповідач заперечення на відповідь на відзив не подав.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази встановив такі обставини.

Посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області на підставі направлення від 13 березня 2026 року №ЕНР000478 (а.с.41) проводилася рейдова перевірка на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху на території Волинської області. У ході рейдової перевірки 18 березня 2026 року був перевірений транспортний засіб SCANIA, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 18 березня 2026 року №АЕР004844 (далі – акт перевірки) зафіксовано перевезення водієм (без зазначення прізвища та ініціалів особи) вантажу за відсутності документів, визначених статтею 48 Закону №2344-III. Вказано, що під час вантажних перевезень перевізник не надав водію посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, товарно-транспортну накладну (водій відмовився надати документи). Водій від підпису та ознайомлення з актом перевірки відмовився (а.с.41 зворот).

ОСОБА_1 рекомендованим листом (а.с.45) надіслано повідомлення від 19 березня 2026 року за №21480/25.2/24-26 (а.с.44) про призначення на 13 квітня 2026 року розгляду справи (04 квітня 2026 року повернуте відправнику як неодержане адресатом у зв`язку закінченням терміну зберігання).

За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в.о. заступника начальника відділу Укртрансбезпеки прийняв постанову від 13 квітня 2026 року №098500, якою у зв`язку з відсутністю документів, перелік яких визначений статтею 48 Закону №2344-III, на підставі абзацу третього частини першої статті 60 Закону №2344-III до перевізника ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн (а.с.46).

Вказана постанова є предметом оскарження у цьому спорі.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон №2344-III.

Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону №2344-ІII центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.

Згідно з абзацом першим пункту 8 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103 (зі змінами), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

За змістом частини дванадцятої статті 6 Закону №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Як установлено частиною чотирнадцятою статті 6 Закону №2344-III, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі - Порядок №1567, зі змінами), визначено процедуру проведення рейдових перевірок посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється дотримання автомобільними перевізниками та водієм вимог законодавства про автомобільний транспорт.

За приписами пунктів 13, 16, 17, 19 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки транспортного засобу порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою, яка провела перевірку, складається акт проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за формою згідно з додатком 2 (далі - акт проведення перевірки).

Матеріали, складені за результатами рейдової перевірки, формуються у справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт (далі - справа про порушення) та розглядаються керівником або заступником керівника територіального органу Укртрансбезпеки в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою автомобільного перевізника або його уповноваженої особи) протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності автомобільного перевізника або уповноваженої ним особи.

Про час і місце розгляду справи про порушення автомобільному перевізнику або його уповноваженій особі повідомляється не пізніше ніж за сім календарних днів до дня розгляду особисто під підпис чи шляхом надсилання повідомлення засобами поштового зв`язку (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або на адресу електронної пошти (за наявності) з урахуванням вимог Закону України “Про адміністративну процедуру”.

У разі неявки автомобільного перевізника або його уповноваженої особи справа про порушення розглядається без їх участі.

За результатами розгляду справи про порушення керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник: за наявності порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за які передбачена частиною першою статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, виносить постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу за формою згідно з додатком 5; за наявності порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт (відповідальність за які не передбачена частиною першою статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”) виносить припис щодо усунення порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт (далі - припис) за формою згідно з додатком 6; за відсутності належного підтвердження порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт виносить постанову про закриття справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за формою згідно з додатком 7.

У розглядуваному випадку актом перевірки зафіксовано порушення статті 48 Закону №2344-ІІІ, яке полягає у тому, що перевізник під час перевезення вантажу транспортним засобом марки SCANIA, державний номерний знак НОМЕР_2 , не забезпечив водія товарно-транспортною накладною та іншими документами, передбаченими статтею 48 Закону №2344-ІІІ.

Вказане стало підставою для притягнення спірною постановою ОСОБА_1 , який є власником транспортного засобу SCANIA, державний номерний знак НОМЕР_2 , до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу як автомобільного перевізника.

Ключовим у цьому спорі є питання, чи є у цих правовідносинах ОСОБА_1 автомобільним перевізником.

У статті 1 Закону №2344-III наведені терміни вживаються в такому значенні:

автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Відповідно до статті 33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Частиною першою статті 34 цього Закону передбачено, що автомобільний перевізник повинен виконувати, зокрема, вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.

Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону №2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

За змістом статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством.

Частиною другою статті 49 Закону №2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-III установлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Питання про те, хто є автомобільним перевізником, неодноразово було предметом дискусій при оскарженні постанов Укртрансбезпеки (її територіальних органів).

У такій категорії справ Верховний Суд наголошував, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу. Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону №2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Така позиція Верховного Суду є послідовною (постанови від 24 січня 2025 року у справі №520/11723/23, від 23 серпня 2023 року у справі №600/1407/22-а, від 12 жовтня 2023 року у справі №280/3520/22).

Отже, системний аналіз наведених вище положень законодавства вказує на те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена положеннями частини першої статті 60 Закону №2344-III, застосовується лише до автомобільних перевізників та не може бути застосована до особи, яка не є учасником правовідносин, у яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт; відповідальність за статтею 60 вказаного Закону несе виключно той, хто фактично здійснює перевезення. Тобто, відповідальність за статтею 60 вказаного Закону несе виключно той, хто фактично здійснює перевезення. Тому для покладення відповідальності на власника транспортного засобу має бути доведений той факт, що він організував перевезення; статус перевізника до власника не переходить автоматично.

Суд зазначає, що акт перевірки - це лише один із доказів, який повинен братися до уваги під час розгляду справи про адміністративне (чи інше) правопорушення. Чинним законодавством не визначено такий акт як єдиний доказ вчинення правопорушення перевізником. Такий документ є лише службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлення порушень вимог чинного законодавства відповідними суб`єктами, однак наведені в акті обставини повинні бути підтвердженні іншими доказами.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах, проте наголошує, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону №2344-III).

Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника у правовідносинах.

Наведене відповідає позиції Верховного Суду у постановах від 22 лютого 2023 року у справі №240/22448/20 та від 22 грудня 2021 року у справі №420/3371/21.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Тобто, власник транспортного засобу має право передавати транспортний засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб. Між фізичними особами договір може бути усним. Письмова форма не є обов`язковою для того, щоб водій мав право їхати дорогами загального користування.

За обставин цієї справи, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу SCANIA, державний номерний знак НОМЕР_2 . При цьому позивач не зареєстрований як суб`єкта підприємницької діяльності – фізична особа-підприємець (а.с.10).

З огляду на наведене немає підстав стверджувати, що надання послуг перевезень є господарською діяльністю позивача та він вступив у відносини з іншими особами як автомобільний перевізник, тобто що він на комерційній основі чи за власний кошт 18 березня 2026 року здійснював перевезення вантажів.

Визначення статусу автомобільного перевізника лише на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є помилковим, оскільки такий підхід не враховує можливості передачі права користування транспортним засобом іншій особі на підставі цивільно-правових угод або в інший законний спосіб без зміни власника.

На підтвердження цього свідчить те, що 01 березня 2026 року між позивачем як позичкодавцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 як користувачем укладено договір позички транспортного засобу №01, за умовами пункту 1.1 якого позичкодавець передає користувачеві у безоплатне тимчасове користування (позичку) транспортний засіб – SCANIA G420 LA4X2MNA, державний номерний знак НОМЕР_2 , vin НОМЕР_3 , рік випуску – 1992, а користувач зобов`язується використовувати транспортний засіб відповідно до його призначення та умов цього договору і повернути його позичкодавцю у належному розмірі. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору транспортний засіб передається користувачу для використання його господарської діяльності; користувач не сплачує позичкодавцю будь-якої плати за користування транспортним засобом. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та дії до 28 квітня 2026 року (пункт 2.1 договору).

На виконання пункту 2.2 договору від 01 березня 2026 року №1/2026 сторонами 01 березня 2026 року укладено акт приймання-передачі транспортного засобу SCANIA G420 LA4X2MNA, державний номерний знак НОМЕР_2 , vin НОМЕР_3 , рік випуску – 1992 (а.с.9). Як слідує з пункту 6 акту приймання-передачі від 01 березня 2026 року, з моменту підписання цього акту вся відповідальність за збереження транспортного засобу, дотримання правил дорожнього руху та вимог законодавства під час його використання покладається на користувача.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 зареєстрований фізичною особою-підприємцем (а.с.59).

Зважаючи на ці обставини, нема підстав стверджувати, що перевезення вантажу у цьому випадку здійснювалося ОСОБА_1 як перевізником, оскільки право користування транспортним засобом на законних підставах було передано іншій особі (ФОП ОСОБА_2 ).

Положеннями частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Варто зауважити, що посадові особи відповідача повинні виконати вимоги Закону №2344-III щодо притягнення до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт дійсного автомобільного перевізника, тобто особу, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення та була зобов`язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документами, що є необхідними для повното та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки. При цьому притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була автомобільним перевізником, є недопустимою, а тягар наслідків у такому випадку покладено на компетентний контролюючий орган, яким є Укртрансбезпека.

Такий висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2023 року у справі №300/4673/22.

Проте матеріали справи не містять відомостей про здійснення відповідачем достатніх та вичерпних заходів, спрямованих на встановлення особи правопорушника - автомобільного перевізника.

З огляду на приписи частини другої статті 77 КАС України, суд вважає, що належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки 18 березня 2026 року перевезення вантажу за відсутності документів, визначених положеннями Закону №2344-III, здійснював і відповідальність має нести саме ОСОБА_1 - власник транспортного засобу, відповідач не надав. Наведене вказує на те, що під час розгляду матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем не встановлено обставини, які мають істотне значення, а саме особу автомобільного перевізника у розумінні Закону №2344-III, що є самостійною підставою для визнання протиправною та скасування постанови від 13 квітня 2026 року №098500.

Решта доводів сторін не впливає на цей висновок суду.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України установлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Позивач просив стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу адвоката.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України установлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з аналізу вказаних правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат.

Заявлена у позовній заяві вимога про відшкодування суми витрат на правничу допомогу не підтверджена документально. Ні до позовної заяви, ні під час розгляду справи (разом із заявами по суті справи чи з окремо поданим клопотанням) сторона позивача не надала суду договору про надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та їх вартості, доказів про їх оплату. Тож за відсутності документального підтвердження таких витрат нема підстав для їх відшкодування позивачу.

Натомість у зв`язку із задоволенням позову на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті, територіальним підрозділом якої є відповідач, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1064,96 грн, підтверджені квитанцією від 09 липня 2026 року №3254-1018-9039-1494, випискою про зарахуванню коштів до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.18, 19).

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 КАС України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті (43020, Волинська область, Луцький район, місто Луцьк, вулиця Підгаєцька, будинок 3) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 13 квітня 2026 року №098500.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 51, ідентифікаційний код юридичної особи 39816845) судові витрати у сумі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири грн 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк