Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №367/12354/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Суд: Києво-Святошинський районний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: купівлі-продажу

Дата: 22 жовтня 2026 р.

Справа: №367/12354/24

Суддя: Пінкевич Н. С.

Справа № 367/12354/24

Провадження № 2/369/3419/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

23.10.2026 року

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

за участю секретаря судового засідання Худинець Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до Ірпінського міського суду Київської області. Свої позовні вимоги позивач мотивував наступним.

Позивач зазначив, що 02.07.2021 між ним та ОСОБА_2 було досягнуто усної домовленості щодо купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3222481600:02:009:0049, що розташована в селі Гатне у Фастівському районі Київської області.

На підтвердження укладення в майбутньому письмового договору купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки 02.07.2021 відповідач ОСОБА_2 одержав від позивача аванс у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) доларів США 00 центів за земельну ділянку, кадастровий номер 3222481600:02:009:0049, що розташована в селі Гатне у Фастівському районі Київської області. Крім цього, як зазначив позивач, в подальшому, відповідачем від нього також були отримані наступні авансові внески: на загальну суму 23 000 доларів США 00 центів. Проте, всупереч існуючим домовленостям між сторонами, 23.03.2024 відповідач продав вищевказану земельну ділянку ОСОБА_3 . Тому хоче повернути одержані відповідачем авансові платежі у загальному розмірі 23 000 доларів США 00 центів. З огляду на все вищевикладене, з метою захисту своїх прав позивач звернувся до суду із цим позовом.

Просив суд стягнути із ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі 23 000,00 (двадцять три тисячі) доларів США 00 центів.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 13 січня 2025 року цивільну справу передано за підсудністю до Фастівського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу передано за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 березня 2025 було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області № 1874 від 17.12.2025 щодо повторного автоматичного розподілу справи № 367/12354/24 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 17.12.2025 вказану справу передано на розгляд судді Пінкевич Н.С.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2025 року вказану справу прийнято до провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 квітня 2026 року за клопотанням представника позивача – адвоката Василенко Н.В. витребувано у приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Фортуни Тетяни Олександрівни (08160, Київська область, Фастівський район, с. Гатне, вул. Інститутська, буд. 10, прим. 22-23) належним чином засвідчену копію договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3222481600:02:009:0049, що розташована в селі Гатне у Фастівському районі Київської області, що був посвідчений 23.03.2024 за реєстровим № 319.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

На виконання ухвали суду від 21.04.2026 на адресу Києво-Святошинського районного суду Київської області від приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Фортуни Тетяни Олександрівни надійшла копія договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3222481600:02:009:0049, що розташована в селі Гатне у Фастівському районі Київської області, посвідченого 23.03.2024 за реєстровим № 319.

У судове засідання позивач не з`явивсь. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, проти заочного розгляду справи не заперечував.

У судове засідання відповідач не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов суду не подав. Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Ухвалу про відкриття, позовну заяву з додатками відповідачу направлено на адресу відомого місця проживання: АДРЕСА_1 . Конверти повертались з відміткою «адресат відсутній», що відповідно до ст.128 ЦПК України є належним повідомленням. Додатково відповідач повідомлявся шляхом направлення смс-повідомлень та розміщенням оголошенням на сайті суду. Також сторони мають можливість дізнатись про час розгляду справи з офіційного сайту суду. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

Згідно ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п. п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 N 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України у разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення судового рішення чи повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання або без зазначення причини невручення. Жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, які наведені у постановах від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17), у разі проставлення у поштовому повідомленні відмітки «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення відповідної відмітки.

Оскільки у встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву не подано, на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи..

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи та зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02.07.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_3 , була складена розписка.

Зі змісту вказаної розписки вбачається, що відповідач ОСОБА_2 одержав від позивача аванс у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) доларів США 00 центів за земельну ділянку кадастровий номер 3222481600:02:009:0049, що розташована в селі Гатне у Фастівському районі Київської області. У розписці сторони попередньо визначили загальну вартість земельної ділянки у розмірі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) доларів США 00 центів.

Також зі змісту розписки вбачається, що відповідачем від позивача були також отримані наступні грошові кошти:

29.07.2021 відповідач отримав 10 000,00 (десять тисяч) доларів США;

10.08.2021 відповідач отримав 3 000,00 (три тисячі) доларів США;

10.09.2021 відповідач отримав 2 000,00 (дві тисячі) доларів США;

08.10.2021 відповідач отримав 3 000,00 (три тисячі) доларів США.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.11.2024 № 404024201 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222481600:02:009:0049, площа (га): 0.1 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2395304132224, зареєстровано 23.03.2024 за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2024, посвідченого приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Київської області Фортуною Тетяною Олександрівною, за реєстровим № 319.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.03.2024, посвідченого приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Київської області Фортуною Тетяною Олександрівною за реєстровим № 319, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_3 , продав ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 3222481600:02:009:0049, місце розташування: АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Виходячи зі змісту ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист його прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, третьої статті 635 ЦК України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, -у письмовій формі.

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

У своїй постанові від 17.06.2021 у справі № 711/5065/15-ц Верховний Суд зазначив, що оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума є авансом, який підлягав поверненню, а не завдатком.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах: від 25.09.2012 у справі № 6-82цс13 та від 13.02.2013 у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18).

Вказана правова позиція неодноразово відтворювалася Верховним Судом у подібних правовідносинах та залишається незмінною.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16.04.1991 № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Оскільки позовні вимоги заявлено про стягнення коштів саме у доларах США, суд також враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо можливості виконання та судового стягнення грошового зобов`язання в іноземній валюті.

Так, у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що чинне законодавство не містить заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно визначене, а суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Аналогічний підхід викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду також вказала, що у разі зазначення в резолютивній частині судового рішення суми, що підлягає стягненню в іноземній валюті, виконанню підлягає саме визначена судом сума в такій іноземній валюті, без необхідності одночасного зазначення її гривневого еквівалента.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

З огляду на ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності з приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням проаналізованих правових норм та правових висновків Верховного Суду в розрізі встановлених обставин у справі суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що між сторонами була досягнута домовленість щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3222481600:02:009:0049, що розташована в селі Гатне у Фастівському районі Київської області. На підтвердження такої домовленості 02.07.2021 сторонами була складена розписка, зі змісту якої вбачається отримання відповідачем від позивача 5 000,00 доларів США авансу, а в подальшому – ще 18 000,00 доларів США окремими платежами. Отже, матеріалами справи підтверджується передання позивачем відповідачу загалом 23 000,00 доларів США у рахунок майбутнього придбання спірної земельної ділянки.

Водночас ні попереднього договору у формі, встановленій для основного договору, ні договору купівлі-продажу земельної ділянки, який би відповідав вимогам статей 635 та 657 ЦК України, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено не було. За таких обставин між сторонами не виникло належним чином оформленого зобов`язання з купівлі-продажу нерухомого майна, яке могло б бути забезпечене завдатком, а передані позивачем кошти за своєю правовою природою є авансом, тобто попередньою оплатою в рахунок майбутнього договору.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 17.06.2021 у справі № 711/5065/15-ц, відповідно до якої у разі, якщо сторони лише домовилися укласти договір купівлі-продажу в майбутньому, але договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства, не уклали, передана грошова сума є авансом і підлягає поверненню.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що 23.03.2024 ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку, кадастровий номер 3222481600:02:009:0049, на користь ОСОБА_3 . Таким чином, намір сторін щодо укладення між ними договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки реалізований не був, а правові підстави для подальшого утримання відповідачем отриманих від позивача авансових платежів відсутні.

Доказів повернення позивачу отриманих авансових платежів у повному або частковому розмірі матеріали справи не містять. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, у судове засідання не з`явився та наведених позивачем обставин належними і допустимими доказами не спростував.

Суд також враховує, що зі змісту розписки однозначно вбачається, що грошові кошти передавалися позивачем відповідачу саме у доларах США. З огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, чинне законодавство не містить заборони на визначення та виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, а суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми саме в тій іноземній валюті, в якій таке зобов`язання було визначено. Враховуючи зміст розписки та межі заявлених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 23 000,00 доларів США без визначення у резолютивній частині гривневого еквівалента цієї суми.

Враховуючи викладене, дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Наявною в матеріалах справи квитанцією підтверджується факт сплати позивачем судового збору у розмірі 7 602,70 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, вказана сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

На підставі викладеного, керуючись правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 192, 524, 533, 546, 548, 570, 571, 626, 628, 635, 657 ЦК України, а також керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-268, 280-282, 351, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу – задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі 23 000 (двадцять три тисячі) доларів США 00 центів та судовий збір у розмірі 7 602,70 грн. (сім тисяч шістсот дві грн. 70 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуто Києво-Святошинським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення виготовлено 23 жовтня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ

Оригінал: reyestr.court.gov.ua