Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №757/12772/26-ц — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року місто Київ

справа № 757/12772/26-ц

апеляційне провадження № 22-ц/824/13448/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Стрижеуса А.М.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвокат Гудкової Тетяни Андріївни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Вовка С.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и в :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у якому просила стягнути з відповідача АТ «Українська залізниця» на її користь одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі трьох середньомісячних заробітків в сумі 24 000,00 гривень; одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі п`ятьох середньомісячних заробітків в сумі 40 000,00 гривень; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 68 464,56 гривень; витрати на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Філією «Вокзальна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», обіймаючи посаду чергової по вокзалу станції Краматорськ 2 класу протягом 37 років 5 місяців 25 днів. Філія «Вокзальна компанія» є одним із підрозділів АТ «Українська залізниця».

У зв`язку з досягненням пенсійного віку та реалізацією її законного права на пенсійне забезпечення, позивачем було подано заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, що повністю відповідає вимогам статті 38 Кодексу законів про працю України.

На підставі поданої заяви відповідачем було видано відповідний наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) позивача № 14/oc від 06.02.2025 року, яким трудові відносини між сторонами було припинено з 28 лютого 2025 року.

Відповідно до наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) №14/ос від 06.02.2025 року роботодавцем було передбачено обов`язок здійснити повний та остаточний розрахунок із працівником при звільненні, зокрема: «компенсувати за невикористані 20 днів: в тому числі 14 днів за період 28.10.2021 - 31.12.2023 pp.; 6 днів за період 01.01.2024 - 28.02.2025 pp. Також виплатити передбачені частиною 1 п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 3 середньомісячних заробітків; Виплати передбачені частиною 2 п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 5 середньомісячних заробітків у зв`язку зі звільненням вперше з роботи на пенсію за віком при стажі роботи в галузі 37 років 5 місяців 6 днів. Виплати здійснити після окремого рішення правління АТ «Українська залізниця» обліково-розрахунковому сектору №3 надати письмове повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільнені, із зазначенням окремо кожного виду виплати».

Станом на момент звернення до суду відповідач не здійснив остаточний розрахунок із позивачем при звільненні, у зв`язку з чим затримка виплати належним сум триває по теперішній час.

Посилаючись на наведене, позивач просила позов задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі трьох середньомісячних заробітків в сумі 24 000,00 гривень; одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі п`ятьох середньомісячних заробітків в сумі 40 000,00 гривень; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 68 464,56 гривень.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід Держави судовий збір у розмірі 1 324,64 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Гудкова Т.А. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не врахував, що ст. 64 Конституції України встановлений вичерпаний перелік статей, якими гарантовані права і свободи, які не можуть бути обмежені. Так, в умовах воєнного або надзвичайного стану, а саме не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Виходячи з наведеного, право на своєчасне одержання винагороди за працю, гарантоване статтею 43 Конституції України, в умовах воєнного стану може бути обмежено.

Вказує, що суд не застосував п. 2 Глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України, відповідно до якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Згідно ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ (далі- Закон № 2136-ІХ) (в редакції, чинній з 24.03.2022 по 13.09.2025), введеного на період воєнного стану, дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Зі змісту даної норми вбачається, що для реалізації роботодавцем права на зупинення окремих положень колективного договору необхідна ініціатива роботодавця. При цьому, обов`язкова згода на це сторін колективного договору законом не вимагалась.

Посилається на те, що суд, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, в порушення ст. 89 ЦПК України, якою передбачено, що суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, але на основі всебічного, повного і об`єктивного дослідження доказів, не надав оцінки доказам, які були надані суду разом з відзивом у підтвердження наведених відповідачем аргументів та не була надана оцінка доводам та аргументам відповідача викладеним у відзиві.

Також зазначає, що задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 68 464,56 гривень, суд взагалі не звернув уваги на доводи та аргументи відповідача, та не застосував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, викладеними у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23. Судом не надана оцінка доводам відповідача, що вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку в розмірі 68 464,56 гривень за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України не підлягають задоволенню в будь-якому разі, як такі, що порушують фундаментальні принципи розумності, справедливості та пропорційності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Пилипак Я.С. просить апеля3ційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін, посилаючись на те, що її доводи не спростовують висновків суду, не підтверджують наявності підстав. Передбачених ст. 376 ЦПК України, для скасування чи зміни рішення. Вказує, що апеляційна скарга відповідача фактично зводиться до незгоди з висновками суду першої інстанції та до повторного викладення позиції, яка вже була предметом дослідження суду. При цьому відповідач не наводить належних та допустимих доказів, які б підтверджували незаконність рішення суду, неправильність встановлених судом фактичних обставин або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Посилання відповідача на положення статті 64 Конституції України, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та можливість обмеження окремих трудових прав в умовах воєнного стану не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Сам по собі факт введення воєнного стану не звільняє роботодавця від обов`язку провести з працівником повний розрахунок при звільненні та не надає роботодавцю права безпідставно не виплачувати належні працівнику суми.

В судовому засіданні представник відповідача представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Гудкова Т.А. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

ОСОБА_1 та її представник - адвокат Пилипак Я.С. в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, про причини неявки суду не повідомили, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що AT «Українська залізниця» прийнято рішення про виплату позивачу виплатити передбачені частиною 1 п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 3 середньомісячних заробітків; Виплати передбачені частиною 2 п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 5 середньомісячних заробітків у зв`язку зі звільненням вперше з роботи на пенсію за віком при стажі роботи в галузі 37 років 5 місяців 6 днів, що становить 64 000 грн. Судом встановлено і відповідач цього не заперечував, що вказані виплати позивач не отримав при звільненні 06.02.2025 року, а тому наявні підстави для їх стягнення.

Крім того, встановивши факт не проведення з позивачкою повного розрахунку у день звільнення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування положень статті 117 КЗпП України та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2025 року по 31 серпня 2025 року у розмірі 68 464,56 грн.

Колегія суддів не в повній мірі погодилася з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Філією «ВОКЗАЛЬНА КОМПАНІЯ» Акціонерного товариства «Українська залізниця» обіймаючи посаду чергової по вокзалу станції Краматорськ 2 класу протягом 37 років 5 місяців 25 днів.

Філія «Вокзальна компанія» є одним із підрозділів АТ «Українська залізниця». У зв`язку з досягненням пенсійного віку та реалізацією її законного права на пенсійне забезпечення, позивачем було подано заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, що повністю відповідає вимогам статті 38 Кодексу законів про працю України. На підставі поданої заяви Відповідачем було видано відповідний наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) Позивача № 14/oc від 06.02.2025 року, яким трудові відносини між сторонами було припинено з 28 лютого 2025 року.

Відповідно до наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) №14/ос від 06.02.2025 року роботодавцем було передбачено обов`язок здійснити повний та остаточний розрахунок із працівником при звільненні, зокрема: «компенсувати за невикористані 20 днів: в тому числі 14 днів за період 28.10.2021-31.12.2023pp.; 6 днів за період 01.01.2024 - 28.02.2025 pp. Також виплатити передбачені частиною 1 п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 3 середньомісячних заробітків; Виплати передбачені частиною 2 п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 5 середньомісячних заробітків у зв`язку зі звільненням вперше з роботи на пенсію за віком при стажі роботи в галузі 37 років 5 місяців 6 днів.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Статтею 7 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» передбачено, що Товариство повністю відповідає за зобов`язаннями, які передбачені Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками щодо підприємств залізничного транспорту, до укладення нової відповідної угоди. Трудові відносини працівників Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту продовжуються з Товариством.

Згідно ст. 1 Закону України «Про колективні договори» колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали (ст. 5 Закону України «Про колективні договори»).

Згідно ст. 97 КЗпП України роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Згідно приписів статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах дії воєнного стану» (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Зазначений закон набув чинності 24 березня 2022 року.

Воєнний стан, введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, неодноразово був продовженим та діє станом на дату подання позовної заяви і її розгляду в суді.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 20 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У справі, що переглядається, Колективним договором, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено право працівників, які вперше звільняються у зв`язку з виходом на пенсію, на отримання одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті залежно від стажу роботи.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, наказом АТ «Укрзалізниця» № 14/ос від 06.02.2025 року трудовий договір з позивачкою було припинено у зв`язку з виходом на пенсію. При цьому самим відповідачем у зазначеному наказі прямо визначено про необхідність виплати позивачці після отримання окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи в галузі у розмірі трьох середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п'яти середньомісячних заробітків .

Отже, відповідач не заперечував наявності у позивачки права на отримання зазначених виплат, а лише посилався на тимчасове призупинення їх виплати на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року.

Посилання представника відповідача на те, що рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року було погоджене Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України, не спростовує наведених висновків колегії суддів. Сам по собі факт погодження відповідного рішення профспілковою стороною не змінює обставини його прийняття до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносини в умовах воєнного стану» та не усуває обов`язковості виконання положень Колективного договору, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Колегія суддів враховує, що зазначене рішення було прийняте 14 березня 2022 року, тобто, до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності лише 24 березня 2022 року та яким уперше було передбачено можливість зупинення дії окремих положень колективного договору на період воєнного стану.

З огляду на принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі та правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для невиплати позивачці сум, прямо передбачених Колективним договором.

Посилання представника відповідача на те, що спірні виплати не є заробітною платою у розумінні трудового законодавства, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Незалежно від того, чи входять одноразова матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію, додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті до структури заробітної плати, зазначені виплати є гарантованими Колективним договором виплатами, право на отримання яких виникло у позивачки у зв`язку з перебуванням у трудових правовідносинах з відповідачем та припиненням таких правовідносин.

При цьому, положення статті 116 КЗпП України поширюються не лише на заробітну плату, а на всі суми, що належать працівникові від підприємства при звільненні.

З урахуванням встановленого відповідачем розміру середньомісячної заробітної плати позивачки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на її користь одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у сумі 24 000 грн, що відповідає трьом середньомісячним заробіткам, та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у сумі 40 000 грн., що відповідає п'яти середньомісячним заробіткам.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у сумі 24 000 грн, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у сумі 40 000 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення працівника провести з ним повний розрахунок та виплатити всі суми, що належать працівникові від підприємства.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене у цій статті відшкодування в разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір такого відшкодування визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на день звільнення позивачці не були виплачені одноразова матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 24 000 грн, додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 40 000 грн. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Більше того, сам відповідач у наказі про звільнення визнав наявність у позивачки права на отримання зазначених виплат, вказавши, що їх виплата буде здійснена після прийняття окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Отже, обставини існування у позивачки права на відповідні виплати та факт їх невиплати на день звільнення підтверджуються матеріалами справи та фактично не оспорюються відповідачем.

Посилання відповідача на те, що спірні виплати не є заробітною платою у вузькому значенні цього поняття, не виключає можливості застосування положень статей 116 та 117 КЗпП України.

За змістом статті 116 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити при звільненні не лише заробітну плату, а всі суми, що належать працівникові від підприємства. Вирішальним у даному випадку є не правова природа конкретної виплати, а факт виникнення у працівника права на її отримання та обов`язок роботодавця провести остаточний розрахунок при припиненні трудових відносин.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність вини роботодавця у несвоєчасному проведенні розрахунку.

Посилання відповідача на складний фінансовий стан підприємства, необхідність забезпечення безперебійної роботи залізничного транспорту в умовах воєнного стану, здійснення евакуаційних перевезень населення та інші обставини, пов`язані з діяльністю АТ «Укрзалізниця» в умовах збройної агресії Російської Федерації, не можуть бути підставою для звільнення роботодавця від відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за затримку проведення розрахунку при звільненні.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України та стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із визначеним судом першої інстанції розміром такого відшкодування.

Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає обчисленню за період з 201 березня 2025 року по 31 серпня 2025 року, у зв`язку з чим визначив до стягнення 68 464,56 грн.

Однак, під час здійснення такого розрахунку, суд першої інстанції виходив із календарних днів затримки, що не узгоджується з положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати та усталеною судовою практикою Верховного Суду щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Перевіряючи правильність проведеного судом розрахунку, колегія суддів виходить із того, що у період з 01 березня 2025 року по 31 серпня 2025 року кількість робочих днів становить 130 дні.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні становить: 372,09 грн. х 130 робочих дні = 48 371,70 грн.

Отже, з огляду на заявлені позовні вимоги та здійснений колегією суддів перерахунок, до стягнення з відповідача на користь позивачки підлягає середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні у розмірі 48 371,70 грн.

За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення з 68 464,56 до 48 371,70 грн.

Інші висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для застосування положень статті 117 КЗпП України є правильними, відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Отже, доводи апеляційної скарги в частині відсутності у позивачки права на отримання одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, а також відсутності підстав для застосування положень статей 116, 117 КЗпП України свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи не знайшли та спростовуються наведеними вище обставинами і доказами.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже, рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зміні, шляхом зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 68 464,56 грн. до 48 371,70 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвокат Гудкової Тетяни Андріївни задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити, зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутого з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , з 68 464,56 грн. до 48 371,70 грн.

В решті рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: