Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №759/9899/25 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року місто Київ

справа №759/9899/25

апеляційне провадження № 22-ц/824/15291/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Cтрижеуса А.М.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Хромової О.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,-

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, у якому просив позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вирішити питання про розподіл судових витрат.

На обгрунтування позовних вимог зазначив, що 01 вересня 2012 року сторони зареєстрували шлюб. Від шлюбу мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У березні 2015 року відповідачка залишила сім`ю та проживає окремо. Дитина залишилася проживати з батьком. Матір позивача з грудня 2014 року знаходиться у відпустці по догляду за ОСОБА_4 до досягнення ним шестирічного віку.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 червня 2015 року шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2017 року місце проживання дитини визначено з батьком та стягнуто аліменти.

З 2018 року відповідач не цікавиться життям, здоров`ям та навчанням сина. Після початку війни також не цікавилася дитиною.

Таким чином відповідач проживає окремо, батьківських обов`язків не виконує, участі в утриманні та вихованні дитини не бере, витрат на лікування сина не несе, з 2018 року зв`язок з нею втрачено. Дитина перебуває на повному утриманні позивача, сума заборгованості зі сплати аліментів складає 162 833,52 грн. Відповідач бажання спілкуватися з сином не виявляла, свідомо самоусунулася від виконання батьківських обов`язків. У березні 2025 року повідомила, що не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав.

З огляду на викладене, у зв`язку з тим, що відповідач ухиляється від виховання та утримання дитини, просив позбавити її батьківських прав щодо сина.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про неприпустимість в подальшому порушення з її боку батьківських обов`язків та необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та настання можливих наслідків у разі їх неналежного виконання - позбавлення батьківських прав.

Покладено на Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд дійшов помилкових висновків про відсутність підстав, передбачених п. 2 ч. 1 статті 164 СК України. При цьому, фактичні обставини, встановлені судом, навпаки підтверджують багаторічне свідоме самоусунення відповідача від виконання батьківських обов'язків за відсутності доказів про наявність поважних причин такої поведінки. Тому висновки суду суперечать як дослідженим в судовому засіданні доказам так і фактичним обставинам справи.

Вказує, що суд в мотивувальній частині рішення, в якості підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, посилається на відсутність відомостей про заходи адміністративного впливу, проведення профілактичних бесід, відсутність попереджень з боку органу опіки та піклування та відсутності факту притягнення відповідача до відповідальності. При цьому, СК України не ставить можливість позбавлення батьківських прав у залежність від того, чи застосовувалися до особи адміністративні заходи впливу чи ні.

Звертає увагу суду на те, що відповідач не зверталася до органу опіки та піклування чи суду із вимогою про визначення порядку спілкування з дитиною, про усунення перешкод у спілкуванні чи про застосування інших способів захисту її батьківських прав. Так само відповідач не надала суду доказів будь-яких спроб відновити стосунки із сином, в тому числі і після відкриття провадження у справі. Багаторічна пасивна поведінка відповідача свідчить не про тимчасові життєві труднощі, а про повне самоусунення від виконання своїх обов'язків як матері.

Посилається на те, що суд фактично поклав на позивача обовязок доведення додаткових обставин, які законом не передбачені. Разом з тим, саме відповідач повинна була надати пояснення щодо причин своєї багаторічної відсутності у житті дитини, бо позивач, посилаючись на відсутність участі матері у вихованні не може одночасно встановлювати причини такої відсутності, враховуючи той факт, що вони відомі виключно самій відповідачці. У даній справі відповідач не заперечувала обставин, які були викладені у позові, не пояснила причини своєї багаторічної відсутності у житті сина, не подала жодного доказу існування об'єктивних перешкод для виконання батьківських обов'язків, не довела, що здійснювала будь-які спроби для підтримання зв'язку із сином.

Зауважує, що заява відповідача про визнання позову, хоча і не є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав, однак є важливим доказом, який підтверджує фактичне самоусунення відповідача від виконання своїх обов'язків.

Вважає, що визнавши не достатньо обгрунтованим висновок органу опіки та піклування, суд поклав негативні наслідки на дитину та її батька. Такий підхід суперечить принципу найкращих інтересів дитини та практиці Верховного Суду.

Вказує також на те, що суд першої інстанції неправильно застосував принцип збереження сімейних зв'язків між матір'ю та дитиною, не врахувавши, що практика Європейського суду з прав людини виходить із необхідності збереження реально існуючих сімейних зв'язків, а не їх формального існування.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Прокурор Синюк І.А. проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належно, надіслала заяву про визнання апеляційної скарги та розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення позивача та думку прокурора, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі судом не встановлено умисної винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми обов`язками, повного розірвання психоемоційних зв`язків з дитиною, відтак підстави для позбавлення батьківських прав, передбачені частиною другою статті 164 СК України, відсутні, оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, і допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. В цій конкретній ситуації, відсутні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав з дотриманням статті 9 Конвенції про права дитини, статті 8 Конвенції (див. наприклад пункт 59 рішення Європейського Суду у справі «Ньяоре проти Франції»), і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», які є надзвичайно важливими.

Суд зауважив, що наявна у матеріалах справи заява ОСОБА_2 від 23 липня 2025 року, в якій відповідач надає згоду на позбавлення батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки згідно з положеннями частин другої, третьої статті 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Суд вказав, що особливості правовідносин, що склались між сторонами свідчать, що поведінка відповідача вимагає від неї зміни свого ставлення до виховання дитини і це підлягає контролю з боку органів опіки та піклування, і головне, що на цьому можливо наголосити в рамках даного провадження і зазначене охоплюється компетенцією суду (пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»), зазначені дії є менш радикальними в порівнянні з позбавленням батьківських прав.

Також в таких правовідносинах важливим буде те, що ОСОБА_2 надається можливість виправити ситуацію щодо її участі у вихованні дитини, яка буде знаходитись під постійним контролем органів опіки та піклування і у випадку, якщо відповідач цього не зробить, буде ухилятись від виховання дитини, позивач в подальшому, з врахуванням обставин даної справи, може порушити питання про позбавлення відповідача батьківських прав.

В той же час, суд акцентував увагу відповідача на необхідності забезпечення належних умов для виховання та розвитку дитини, уваги до її потреб та стану здоров`я, побудови взаємовідносин між нею та дитиною на засадах довіри, любові та розуміння.

Суд попередив відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Органи опіки та піклування Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

Колегія суддів погодилася з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб від 01 вересня 2012 року серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб 01 вересня 2012 року, про що складено відповідний актовий запис № 962. Прізвище чоловіка після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_1 », дружини - « ОСОБА_1 ».

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 червня 2015 року по справі № 755/7925/15-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 962, розірвано.

Під час розгляду справи № 755/7925/15-ц судом встановлено, що з 01 вересня 2012 року сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі в якому ІНФОРМАЦІЯ_4 народили сина ОСОБА_3 , сімейне життя позивача та відповідача не склалось, у зв`язку з тим, що вони мають різні погляди на життя, не в змозі дійти до єдиної думки при вирішенні сімейних та побутових проблем, тривалий час сімейно-шлюбні відносини подружжям не підтримуються, спільного господарства не ведуть, проживають окремо, клопотань щодо надання строку на примирення не заявляли, за склавшихся обставин поновлювати сімейно-шлюбні відносини позивач та відповідач бажання не мають.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

До матеріалів справи долучено копію повторного свідоцтва про народження від 25 березня 2015 року серії НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, відповідно до якого ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 12 березня 2013 року складено відповідний актовий запис № 686. Батьками зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .

Повторним заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2017 року по справі № 755/22732/15-ц стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 грудня 2015 року до досягнення дитиною повноліття (тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 ). В іншій частині позову відмовлено.

Під час розгляду справи № 755/7925/15-ц судом, серед іншого, встановлено, що спільна дитина сторін на момент звернення з позовом до суду і по день ухвалення повторного заочного рішення проживає разом із позивачем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дошкільний заклад не відвідує, а знаходиться вдома під наглядом бабусі - матері позивача ОСОБА_10 , яка перебуває з 15 лютого 2017 року по 14 серпня 2017 року у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, у зв`язку зі станом його здоров`я.

Згідно висновку Служби у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , комісією з питань захисту прав дитини Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації на засіданні 07 квітня 2017 року рекомендовано визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком, громадянином ОСОБА_1 .

Зі змісту довідки виданої Київською міською клінічною офтальмологічною лікарнею «Центр мікрохірургії ока» від 03 березня 2016 року та Управління охорони здоров`я Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» від 27 березня 2017 року № 36/624 вбачається, що малолітній ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , хворіє, перебуває на диспансерному обліку з діагнозом: Рецидивуючий обструктивний бронхіт. Вроджена катаракта правового ока та потребує лікування.

Після повторного шлюбу зареєстрованого 20 квітня 2016 року відповідач змінила прізвище на « ОСОБА_2 ».

ІНФОРМАЦІЯ_5 у відповідача народилась друга дитина - ОСОБА_13 , що підтверджується даними свідоцтва про народження виданого 13 травня 2016 року Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

З повторного заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2017 року по справі № 755/22732/15-ц також встановлено, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини та об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним. Однак, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 червня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини залишено без розгляду.

Згідно довідки від 28 березня 2025 року № 52495, виданої Солом`янським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у період з 01 лютого 2023 року по 01 березня 2025 року згідно з виконавчим листом № 755/22732/15-ц, який видано 25 травня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 аліментів, ОСОБА_1 не отримував аліментів від ОСОБА_8 у вказаний період.

До матеріалів справи також долучено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів № 51840161 від 28 березня 2025 року за період з січня 2022 року по лютий 2025 року, складений Солом`янським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Зазначено, що станом на 01 грудня 2021 року сума заборгованості становила 6 951,02 грн. Станом на 01 березня 2025 року розмір заборгованості складає 162 833,52 грн.

З акту обстеження умов проживання від 17 вересня 2025 року, складеного спеціалістами відділу соціально-правового захисту дітей Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, встановлено, що проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання задовільні з усіма комунальними зручностями, наявна побутова техніка, предмети побуту. Для дитини створені належні умови для його комфортного проживання та повноцінного розвитку, наявна окрема кімната з усіма необхідними меблями. За цією адресою проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (батько), ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 (син), ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (бабуся), ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (дідусь). Стосунки у сім`ї доброзичливі. Зі слів ОСОБА_1 зазначено, що з матір`ю дитини зв`язку не підтримує, сином не цікавиться, місце її проживаня чи перебування батьку не відоме. Зі слів малолітнього ОСОБА_4 зазначено, що він з матір`ю не спілкується, контактів матері не має, коли бачив останній раз - не пам`ятає, не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав.

Згідно висновку Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 вересня 2025 року № 107-8000 щодо позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , комісією встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 червня 2015 року шлюб між сторонами розірвано. Батько із сином проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання малолітнього ОСОБА_4 створені належним чином, забезпечений усім необхідним для повноцінного розвитку та комфортного проживання. Малолітній ОСОБА_3 у розмові повідомив, що не пам`ятає коли востаннє бачився з матір`ю, контактів з нею не має. Відповідно до характеристики на учня 7-В класу ОСОБА_3 , за період навчання з першого класу учень показав достатній рівень сформованості наскрізних умінь. Ввічливий, врівноважений, вихований, користується авторитетом у класі, бере активну участь у житті ліцею і класу, є постійним учасником різноманітних заходів, конкурсів і змагань. У ліцей хлопчика, як правило, привозить тато, а забирає бабуся, або навпаки. ОСОБА_3 має охайний зовнішній вигляд, завжди забезпечений шкільним приладдям, родина приділяє увагу, як навчанню так і вихованню ОСОБА_4 . За інформацією КНП «ЦПМСД № 3» Святошинського району міста Києва від 08 серпня 2025 року № 1258, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має укладену декларацію з лікарем-педіатром та знаходиться під динамічним спостереженням цього медичного закладу, який відвідує у супроводі бабусі. Всі рекомендації щодо лікування дитини виконуються належним чином. Згідно з копією довідки Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у період з 01 лютого 2022 по 01 березня 2025 року громадянин ОСОБА_1 не отримував аліменти від громадянки ОСОБА_8 згідно з виконавчим листом № 755/22732/15-ц, який видано 25 травня 2016 року Дніпровським районним судом міста Києва. Станом на 01 березня 2024 року заборгованість по аліментам становить 162 833,52 грн. Батько дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з копією довідки про проходження попереднього періодичного та позачергового психіатричного оглядів, у тому числі числі на предмет вживання психотропних речовин від 04 серпня 2025 року № 324, за медичною допомогою не звертався, на обліку не перебуває. ОСОБА_1 працює в службі таксі, має дохід. Мати дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 », про що складено відповідний актовий запис. На засіданні комісії батько дитини ОСОБА_1 повідомив, що колишня дружина фактично з часу розлучення самоусунулася від вихованні сина, не цікавиться його життям та розвитком. На теперішній час мати сплатила борг по аліментам на утримання дитини. Малолітній ОСОБА_3 на засіданні комісії повідомив, що мати йому давно не телефонує, не вітає зі святами і не цікавиться його життям. Матір дитини, ОСОБА_2 , надала до служби заяву від 23 вересня 2025 року про те, що вона повністю визнає позов про позбавлення її батьківських прав та просила розглядати це питання на засідання комісії без її присутності.

Враховуючи викладене, беручи до уваги інтереси дитини та рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до статті 51 Конституції України, частин другої, третьої статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Під час регулювання сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її належне виховання є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закону України «Про охорону дитинства») забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені у статті 150 СК України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення зазначеної норми у взаємозв`язку з положеннями статей 150, 155 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання батьківських обов`язків як підстава для позбавлення батьківських прав має місце лише за наявності винної поведінки матері чи батька, яка виражається у свідомому та тривалому нехтуванні своїми обов`язками щодо виховання, розвитку та утримання дитини.

Сам факт неналежного виконання батьківських обов`язків, проживання окремо від дитини або відсутності достатньої участі у її вихованні не може бути безумовною підставою для позбавлення батьківських прав. Для застосування такого виняткового заходу суд повинен встановити, що особа свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо дитини, не виявляє належного піклування про її фізичний, духовний та моральний розвиток, не підтримує з нею особистих стосунків і така поведінка є результатом її власного волевиявлення, а не наслідком об`єктивних обставин чи перешкод у спілкуванні з дитиною.

Верховний Суд у постановах від 27 березня 2020 року у справі № 523/16635/17 (провадження № 61-5437св19) та від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини має місце у разі, коли вони не піклуються про її фізичний і духовний розвиток, навчання та підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду та лікування, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального розвитку та самоусвідомлення, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не сприяють здобуттю освіти, не забезпечують доступу до культурних і духовних цінностей та не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі. Водночас наведені обставини можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови встановлення винної поведінки матері чи батька, тобто свідомого нехтування ними своїми батьківськими обов`язками.

У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом сімейно-правової відповідальності, який допускається лише за наявності достатніх, належних і переконливих доказів, що змінити поведінку матері чи батька у кращий бік неможливо, а їхня поведінка становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я, психічного чи морального розвитку. Самі собою факти недостатньої участі одного з батьків у вихованні дитини, проживання окремо, неналежного матеріального забезпечення або конфлікту між батьками не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав.

Розірвання сімейних зв`язків шляхом позбавлення батьківських прав є виправданим лише за виняткових обставин, оскільки такий захід фактично позбавляє дитину правового зв`язку з одним із батьків і може мати негативний вплив на її свідомість. Тому під час вирішення спору визначальним є не формальне констатування відсутності достатньої участі матері чи батька у житті дитини, а встановлення їхнього реального ставлення до дитини, бажання спілкуватися з нею, брати участь у її вихованні, а також наявності чи відсутності об`єктивних перешкод для такого спілкування.

Суд також може у виняткових випадках, навіть за наявності певних недоліків у виконанні батьківських обов`язків, відмовити у позбавленні батьківських прав, попередивши відповідну особу про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків. Застосування такого підходу відповідає принципу пропорційності та необхідності використання менш суворих, гнучких заходів впливу до застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Особисті непорозуміння та конфліктні відносини між батьками не можуть самі собою бути підставою для позбавлення одного з них батьківських прав. У справах, що стосуються дитини, першочергове значення мають її найкращі інтереси, які повинні переважати над інтересами батьків. Водночас найкращі інтереси дитини, як правило, передбачають збереження її сімейних зв`язків, крім випадків, коли сім`я є явно неблагополучною або збереження такого зв`язку суперечить безпеці, здоров`ю чи гармонійному розвитку дитини.

Отже, у спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери сімейного життя та долі дитини, питання про позбавлення батьківських прав має вирішуватися без формального чи уніфікованого підходу, з урахуванням конкретних обставин справи, доказів у їх сукупності, особистості батьків, думки дитини, причин невиконання батьківських обов`язків, можливості зміни поведінки матері чи батька та пропорційності втручання у сімейне життя.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, надавши оцінку всім зібраним у справі доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про передчасність застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на наявність у матеріалах справи беззаперечних та достатніх доказів невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо виховання та розвитку дитини, є безпідставним, оскільки, надані ним докази, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання нею своїх обов`язків та про наявність достатніх підстав для позбавлення її батьківських прав.

Під час розгляду справи не встановлено обставин остаточного й свідомого ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків. Позивач відповідних доказів суду не надав.

Крім того, апеляційний суд враховує те, що відповідачці не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Тобто, у спірних правовідносинах не встановлено, що ОСОБА_2 є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Той факт, що ОСОБА_2 надіслала на засіданні комісії заяву про те, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, а також подання заяви про визнання позову не є безумовною підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Колегія суддів зауважує, що згідно з частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22).

Встановивши відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення відповідачки батьківських прав, суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги факт визнання позову відповідачкою, зазначивши про це у своєму рішенні.

Суд дійшов вірного висновку про те, що у цій справі позбавлення батьківських прав відповідачки відносно сина, не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дітей.

Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дітьми повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з ними, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дітей.

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти матір права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Посилання позивача на те, що саме він виховує сина, не можуть бути достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Саме по собі не спілкування матері з сином, не можуть однозначно свідчити про ухилення матері від виконання свого обов`язку щодо виховання та утримання дитини.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що думка дитини не є для суду абсолютною і не позбавляє суд можливості ухвалити рішення всупереч такій думці. Оскільки матеріали справи не містять даних, що дитина не висловила будь-яких міркувань чи тверджень, які б давали підстави вважати, що мати негативно впливає на сина, а збереження зв`язку із матір`ю може завдати шкоди здоров`ю та розвитку сину, суд першої інстанції правильно виходив із того, що думка дитини не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов`язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав.

Суд обгрунтовано не врахував висновок органу опіки та піклування, в якому визначено про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Так, висновок органу опіки та піклування від містить висновок про доцільність позбавлення матері батьківських прав. Однак висновок не містить формулювання причин, з яких орган опіки та піклування дійшов такого стверджувального висновку щодо позбавлення матір батьківських прав.

З огляду на зазначене висновки суду першої інстанції про недоцільність позбавлення матері батьківських прав щодо дитини, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який на думку позивача, свідчить про обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання апеляційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів погоджується, що наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.

Водночас встановлені у справі обставини вказують на наявність підстав для того, щоб попередити відповідачку про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина.

Колегія звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).

Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції роз`яснив матері дитини, що з урахуванням відносин, що склалися між нею та сином, вона повинна застосовувати ініціативу у поновленні постійних материнських відносин з ними, вживати дієві заходи щодо прийняття участі у вихованні дитини, проявляти материнську турботу, у разі перешкоджання у зустрічах з сином, звертатися до органів опіки та піклування за допомогою в організації таких зустрічей, визначення їх часу та місця, проте що і зазначив у рішенні суду.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: