Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №493/553/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року місто Київ

Справа № 493/553/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11362/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2026 року (ухвалене у складі судді Аксьонової Н.М.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

03 квітня 2025 року позивач звернувся до суду із цим позовом, у якому просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 5 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 05 жовтня 2024 року поліцейським 1 взводу 5 роти 1 батальйону Полку 1 Управління патрульної поліції у м. Києві Штогрином С.М. винесено постанову серії ЕНА № 3197266, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 31 січня 2025 року у справі № 503/2271/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, постанову серії ЕНА № 3197266 від 05 жовтня 2024 року скасовано, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП закрито. Рішення набрало законної сили 11 лютого 2025 року.

Позивач посилався на те, що безпідставне притягнення до адміністративної відповідальності спричинило йому душевні страждання, почуття несправедливості, приниження та розчарування у правоохоронних органах, порушило звичний спосіб його життя та змусило витрачати час і зусилля на захист своїх прав у суді.

Зазначав, що події відбувалися у присутності його дружини, тещі та бабусі дружини, що посилило негативні переживання. Упродовж часу до остаточного скасування постанови він був змушений сприймати себе як особу, офіційно притягнуту державним органом до адміністративної відповідальності, хоча правопорушення не вчиняв.

Розмір завданої йому моральної шкоди оцінив у 5 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що спірні правовідносини регулюються статтею 1174 ЦК України, а тому необхідною умовою відповідальності держави є встановлення неправомірності дій працівника патрульної поліції.

Пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22, суд зазначив, що факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення через відсутність його складу сам по собі не підтверджує протиправності дій патрульного поліцейського.

Суд першої інстанції врахував, що підставою скасування постанови серії ЕНА № 3197266 та закриття провадження стало ненадання Департаментом патрульної поліції належних і допустимих доказів порушення ОСОБА_1 вимог дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», а сама постанова не містила посилань на технічний засіб фіксації правопорушення та інші докази.

Разом з тим суд дійшов висновку, що зазначені обставини не доводять очевидної протиправності дій працівника патрульної поліції, та вказав на не встановлення неправомірності дій поліцейського «під час складання протоколу про адміністративне правопорушення».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 01 травня 2026 року подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не врахував фактичних обставин, установлених рішенням Балтського районного суду Одеської області від 31 січня 2025 року у справі № 503/2271/24, яким постанова серії ЕНА № 3197266 була скасована, а провадження про адміністративне правопорушення закрите через відсутність належних та допустимих доказів вчинення ним правопорушення.

Звертає увагу, що постанова поліцейського не містила посилань на жодні докази вчинення правопорушення, не містила відомостей про технічний засіб фіксації, а зазначене в ній місце вчинення правопорушення не відповідало фактичним обставинам, на які він посилався, а тому вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність протиправності дій посадової особи, оскільки в судовому порядку вже встановлено порушення порядку притягнення його до адміністративної відповідальності та скасовано владне рішення, яким на нього було накладено штраф.

Також не погоджується з висновком про недоведеність моральної шкоди та зазначає, що був змушений витрачати час і зусилля на захист свого права, зазнав негативних переживань у зв`язку з безпідставним визнанням його правопорушником, а сама подія відбулася у присутності близьких йому осіб.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідачі не скористалися своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, отримавши її разом із ухвалою про відкриття апеляційного провадження 12 червня 2026 року (а. с. 106-107).

Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що Рішенням Балтійського районного суду Одеської області від 31 січня 2025 року у справі №503/2271/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення було задоволено, скасовано постанову серії ЕНА №3197266 від 05 жовтня 2024 року винесену поліцейським 1 взводу 5 роти 1 батальйону Полку 1 Управління патрульної поліції у м. Києві лейтенантом поліції Штогрин С.М., про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді штрафу у розмірі 340 грн за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 122 КупАП, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП закрито. Рішення набрало законної сили 11 лютого 2025 року.

Звернувшись до суду із даним позовом Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, позивач просить стягнути з держави Україна через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 5000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Зі змісту рішення Балтійського районного суду Одеської області від 31 січня 2025 року у справі №503/2271/24, убачається що підставою для закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, стало те, що матеріли справи не містять належних та допустимих доказів порушення позивачем вимоги дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» та здійснення зупинки в зоні дії знаку, чим порушив п. 8.4. в. ПДР України. В оскаржуваній постанові серії ЕНА №3197266 від 05.10.2024 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУПАП в пункті 7 «До постанови додаються» відсутні посилання на технічний засіб за допомогою якого мало бути здійснено фіксацію правопорушення та в цілому на будь-які докази. Тобто судом встановлено, що стороною відповідача не додано будь-яких доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, що не доводить очевидної протиправності дій працівників патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення.

Позиція суду апеляційної інстанції

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна позову у цій справі становить 5 000 грн, що є меншим за тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2026 рік, тому справа переглядається у порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи.

За приписами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке.

За статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною третьою статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Особливістю відповідальності держави за статтями 1173, 1174 ЦК України є відсутність необхідності доведення вини органу державної влади чи його посадової особи. Водночас для виникнення обов`язку з відшкодування шкоди мають бути встановлені неправомірність рішення, дії чи бездіяльності, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і шкодою.

Щодо застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 335/6977/22

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції поклав в основу рішення висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22.

Разом із тим суд першої інстанції не врахував істотної відмінності фактичних обставин та правової природи документів, які були предметом оцінки у зазначеній справі та у справі, що переглядається.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У справі № 335/6977/22 працівником патрульної поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, після чого матеріали направлено до суду, який і був компетентним органом для остаточного вирішення питання про винуватість особи та накладення адміністративного стягнення.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, який фіксує обставини та містить доказову інформацію, що надалі оцінюється компетентним органом при розгляді справи. Сам по собі протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке остаточно встановлює винуватість особи і створює для неї наслідки у вигляді адміністративного стягнення.

Саме тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що подальше закриття судом справи за відсутністю складу адміністративного правопорушення не означає автоматично протиправності дій поліцейського, який до того належним чином зафіксував обставини події та передав їх для оцінки компетентному суду.

Натомість у справі, яка переглядається, поліцейський не складав протокол для подальшого вирішення питання іншим органом, а відповідно до наданої законом компетенції самостійно розглянув справу, визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення та прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення.

За змістом статті 222 КУпАП розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 122 цього Кодексу, належить до компетенції органів Національної поліції.

Відповідно до статті 258 КУпАП у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесений до компетенції Національної поліції, протокол про адміністративне правопорушення не складається, а уповноваженою посадовою особою виноситься постанова відповідно до вимог статті 283 КУпАП.

Отже, постанова серії ЕНА № 3197266 була не документом попередньої фіксації певної версії події, яка ще мала бути перевірена іншим компетентним органом, а остаточним владним рішенням, яким від імені держави було встановлено винуватість ОСОБА_1 та накладено на нього адміністративне стягнення.

Тому висновок Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості ототожнення належного складання протоколу із незаконним притягненням особи до відповідальності не давав підстав для висновку про правомірність постанови поліцейського, якою таке притягнення фактично відбулося.

Більше того, у постанові від 26 лютого 2025 року у справі № 569/10287/23 Верховний Суд, вже враховуючи постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 335/6977/22, розглядав спір саме щодо відшкодування моральної шкоди після скасування постанови поліцейського про притягнення особи до адміністративної відповідальності та зазначив, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, стосовно якої поліцейським винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, тоді як стаття 1176 ЦК України та Закон України № 266/94-ВР до таких правовідносин не застосовуються.

У тій справі адміністративний суд установив порушення під час винесення постанови, зокрема неврахування пояснень особи, не допит свідків, ненадання правової допомоги та необґрунтоване накладення адміністративного стягнення без установлення всіх істотних обставин. Стягнення моральної шкоди в розмірі 500 грн на користь позивача судами було залишено в силі.

Колегія суддів також звертає увагу, що навіть у разі застосування до спірних правовідносин загального стандарту, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у справі № 335/6977/22, підстави для відмови у позові відсутні, оскільки Велика Палата Верховного Суду не виключила відшкодування шкоди після закриття справи про адміністративне правопорушення, а визначила, що така відповідальність можлива, якщо встановлено очевидну невідповідність дій поліцейських вимогам закону, інші конкретні протиправні дії під час оформлення матеріалів або поведінку, яка має ознаки свавільності.

У цій справі ОСОБА_1 такі обставини встановлені рішенням адміністративного суду, яке набрало законної сили.

Так, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються під час розгляду іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. При цьому правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду, однак установлені таким рішенням фактичні обставини підлягають урахуванню.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 31 січня 2025 року встановлено, що постанова серії ЕНА № 3197266 була винесена без урахування всіх вимог закону; у ній не було зазначено доказів вчинення адміністративного правопорушення; відсутні пояснення свідків, належна фото- чи відеофіксація; не зазначено технічний засіб, яким здійснено фіксацію; відеозаписи із системи міського відеоспостереження не могли бути використані як належні докази, оскільки на них у постанові взагалі не було посилання; вчинення правопорушення підтверджувалось лише текстом самої постанови.

Також було встановлено, що портативні відео реєстратори екіпажу під час розгляду справи не здійснювали запис через розрядження елементів живлення, а службовий автомобіль не був обладнаний відео реєстратором.

За статтею 245 КУпАП одним із завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її у точній відповідності із законом.

Відповідно до статті 280 КУпАП посадова особа при розгляді справи зобов`язана з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа у його вчиненні та інші обставини, необхідні для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що наявність адміністративного правопорушення та винність особи встановлюються на підставі фактичних даних, одержаних із передбачених законом джерел доказування.

З урахуванням викладеного прийняття рішення про винуватість особи та накладення на неї адміністративного стягнення за відсутності належних і допустимих доказів події правопорушення та вини особи не може зводиться до формального недоліку доказування відповідачем своєї позиції під час подальшого судового спору.

У цій справі відсутність належної доказової основи існувала на момент прийняття постанови, оскільки посадова особа, яка одночасно розглядала справу та приймала остаточне рішення, не мала передбачених законом доказів, на підставі яких могла встановити подію правопорушення та винуватість ОСОБА_1 .

Таким чином, поліцейський, не встановивши передбаченими законом доказами факту вчинення правопорушення, прийняв остаточне рішення про винуватість ОСОБА_1 та застосував до нього адміністративне стягнення, з огляду на що колегія суддів приходить до висновку, що мало місце не лише подальше закриття провадження через недостатність доказів, а конкретна неправомірність владного рішення, прийнятого без належної фактичної та доказової основи та без додержання установлених законом вимог до розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно, колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на те, що рішенням у справі про адміністративне правопорушення не встановлено невідповідність закону «складеного за результатами ДТП протоколу», оскільки ОСОБА_1 не притягувався до відповідальності за статтею 124 КУпАП за наслідками ДТП, а працівником поліції стосовно нього не складався протокол, який мав бути переданий для розгляду до суду. Такі формулювання оскаржуваного рішення фактично є механічним перенесенням фактичних обставин та висновків зі справи № 335/6977/22 на правовідносини, які істотно від них відрізняються.

Суд першої інстанції одночасно встановив, що постанова серії ЕНА № 3197266 не містила посилань на будь-які докази та що Департамент патрульної поліції не надав доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, однак безпідставно дійшов протилежного висновку про відсутність неправомірності дій посадової особи, яка за таких обставин прийняла рішення про винуватість особи. Тому колегія суддів вважає доведеним неправомірний характер рішення та дій посадової особи Департаменту патрульної поліції при притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Щодо наявності моральної шкоди та причинного зв`язку

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, а також у зв`язку із приниженням її честі, гідності та ділової репутації.

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд ураховує характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, характер і тривалість немайнових втрат, інші обставини, які мають істотне значення, а також вимоги розумності і справедливості.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для компенсації моральної шкоди, оскільки сам факт офіційного визнання особи винною у вчиненні правопорушення та застосування до неї державою адміністративного стягнення без належної правової та доказової основи об`єктивно здатний спричинити негативні моральні переживання.

При цьому позивач вказав, що був безпідставно визнаний правопорушником у присутності близьких йому осіб: дружини, тещі та бабусі дружини, крім того він відчував сором, обурення і несправедливість ситуації, втратив відчуття захищеності та довіри до правоохоронного органу, був змушений витрачати час та зусилля на судове оскарження постанови і доведення відсутності підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Колегія суддів враховує, що з 05 жовтня 2024 року і до набрання 11 лютого 2025 року законної сили рішенням суду у справі № 503/2271/24 стосовно позивача існувало прийняте органом державної влади рішення про його винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення. Необхідність ініціювати судовий процес для скасування такого рішення та відновлення порушеного права вимагала від позивача додаткових зусиль і часу та була прямим наслідком неправомірного притягнення його до адміністративної відповідальності.

Відсутність медичних документів про погіршення стану здоров`я сама по собі не спростовує факту звичайних душевних переживань, спричинених неправомірним застосуванням державою заходу юридичної відповідальності, та може впливати на оцінку глибини таких страждань, але не виключає їх існування.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеними як факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, так і прямий причинний зв`язок між нею та неправомірним рішенням посадової особи Департаменту патрульної поліції.

Щодо розміру відшкодування моральної шкоди

Заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди становить 5 000 грн.

Визначаючи розмір компенсації, колегія суддів ураховує характер порушеного права, неправомірне застосування до позивача адміністративної відповідальності, тривалість існування щодо нього постанови про накладення адміністративного стягнення, необхідність її судового оскарження, час і зусилля, витрачені на відновлення порушеного права, обставини винесення постанови у присутності близьких позивачу осіб, а також характер описаних ним моральних переживань.

При цьому до позивача не застосовувались адміністративне затримання чи інші заходи, пов`язані з обмеженням свободи, не встановлено істотного погіршення стану його здоров`я чи інших тривалих тяжких наслідків.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 зазначено, що розмір компенсації моральної шкоди має визначатися з урахуванням характеру правопорушення, глибини душевних страждань та інших істотних обставин і не повинен бути більшим, ніж це достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, та не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

З урахуванням конкретних обставин цієї справи, засад розумності, виваженості та справедливості колегія суддів вважає заявлені ОСОБА_1 5 000 грн такими, що не відповідають характеру порушення, тривалості вимушеного захисту права та обсягу моральних переживань позивача, а достатньою і водночас помірною компенсацією є відшкодування у розмірі 500 грн, що не призводять до його безпідставного збагачення.

Тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції неправильно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 335/6977/22 до правовідносин, що відрізняються за фактичними обставинами, не надав належної оцінки встановленим адміністративним судом конкретним порушенням під час винесення постанови серії ЕНА № 3197266 та дійшов помилкового висновку про відсутність неправомірності рішення посадової особи Департаменту патрульної поліції.

Оскільки матеріалами справи підтверджено неправомірність рішення поліцейського, заподіяння позивачеві моральної шкоди та причинний зв`язок між неправомірним притягненням до адміністративної відповідальності і моральними стражданнями, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 259, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 (п`ятсот) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова