Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №686/37590/25 — Хмельницький апеляційний суд

Суд: Хмельницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про позбавлення батьківських прав

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №686/37590/25

Суддя: Ярмолюк О. І.

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/37590/25

Провадження № 22-ц/820/2319/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Костенка А.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю прокурора Скрипнюк А.В.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представниці позивачки ОСОБА_2 ,

представниці відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Виконавчий комітет Хмельницької міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 28 липня 2026 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Виконавчий комітет Хмельницької міської ради як орган опіки та піклування (далі – Орган опіки та піклування), про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів.

ОСОБА_1 зазначила, що її рідна сестра, ОСОБА_5 , і ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_6 . Сім`я офіційно проживала та працювала у Польщі, де ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла після тяжкої хвороби.

У жовтні 2024 року ОСОБА_4 залишив сім`ю та виїхав до Німеччини, а 14 жовтня 2025 року позивачка за дорученням сестри вивезла дитину в Україну. Відтоді малолітній ОСОБА_6 проживає в її сім`ї, забезпечений усім необхідним, оточений любов`ю і турботою.

У свою чергу, ОСОБА_4 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини, не цікавиться життям сина, не спілкується з ним, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не турбується про його освіту та стан здоров`я, не займається підготовкою сина до самостійного життя, а також злісно ухиляється від утримання дитини.

Оскільки після смерті матері малолітній ОСОБА_6 залишився без батьківського піклування, а інших близьких родичів у нього немає, позивачка виявила намір офіційно оформити опіку над хлопчиком, бути його законним представником, захищати та представляти його права та інтереси.

За таких обставин ОСОБА_1 просила суд:

позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_6 ;

встановити над малолітнім ОСОБА_6 опіку та призначити її (рідну тітку по лінії матері) його опікуном;

стягнути з ОСОБА_4 на свою користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 у розмірі частки заробітку (доходу) відповідача, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви та до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 липня 2026 року позов задоволено частково.

Відібрано малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 від батька ОСОБА_4 та передано дитину рідній тітці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частки заробітку (доходу) відповідача, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 грудня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відмовлено у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 щодо дитини ОСОБА_6 та встановлення опіки над малолітнім ОСОБА_6 , призначення опікуном ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп.

Покладено на Орган опіки та піклування Хмельницької міської ради контроль за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов`язків.

Суд виходив з того, що підстави для застосування щодо ОСОБА_4 позбавлення батьківських прав як крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківські обов`язки, відсутні. Водночас з метою захисту прав та інтересів малолітнього ОСОБА_6 , враховуючи поведінку сторін, їх фактичні дії щодо піклування про дитину, хлопчика слід відібрати від батька ОСОБА_4 і передати тітці ОСОБА_1 , яка бере активну участь у його житті. При цьому на відповідача необхідно покласти обов`язок щодо матеріального утримання дитини шляхом стягнення аліментів. Оскільки Орган опіки та піклування не звернувся до суду з поданням про призначення ОСОБА_1 опікуном малолітнього ОСОБА_6 , позивачка не може бути призначена його опікуном.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що за час спільного проживання у Польщі ОСОБА_4 належним чином виконував свої батьківські обов`язки щодо малолітнього сина ОСОБА_6 , був люблячим батьком, здійснював виховання та утримання сина, забезпечував його фізичний і духовний розвиток, слідкував за станом здоров`я та приділяв увагу навчанню сина, брав активну участь у його житті. Між ОСОБА_4 і дитиною склалися позитивні стійкі соціальні зв`язки, син був дуже прив`язаний до відповідача до моменту незаконного вивезення його позивачкою до України. Проживання дитини окремо від біологічного батька не відповідає найкращим інтересам дитини, а тому правові підстави для відібрання хлопчика у батька ОСОБА_4 і передачі його тітці ОСОБА_1 відсутні. Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не дав належної оцінки дослідженим доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. Крім того, суд проявив упереджене ставлення до відповідача та порушив норми процесуального права під час збирання доказів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість.

Орган опіки та піклування не висловив своєї позиції щодо апеляційної скарги.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Апеляційна скарга ОСОБА_4 не містить доводів щодо неправильності рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про встановлення над малолітнім ОСОБА_6 опіки та призначення ОСОБА_1 його опікуном, а тому згідно з частиною першою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) в апеляційному порядку в цій частині рішення суду не переглядається.

2 Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Суд першої інстанції не врахував норми статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 163 Сімейного кодексу України (далі – СК України), неправильно витлумачив норми статей 164, 170, 181 СК України та не застосував норми статті 81 ЦПК України.

У зв`язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення.

Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

ОСОБА_1 і ОСОБА_5 є рідними сестрами.

З 6 лютого 2017 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_6 . Сім`я проживала в Польщі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла у місті Глівеце, Польща.

Ще до цього, 14 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 з дозволу сестри ОСОБА_5 вивезла її малолітнього сина ОСОБА_6 до України.

Наразі, малолітній ОСОБА_6 проживає в сім`ї тітки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 проживає у Німеччині, надає несистематичну матеріальну допомогу сину.

Згідно з висновком Органу опіки та піклування від 13 березня 2026 року № 267/01-31 позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно малолітнього сина ОСОБА_6 є недоцільним.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо позбавлення батьківських прав

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі – Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За змістом статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частини сьома, восьма).

В силу статті 11 Закону №2402-ІІІ сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Статтею 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Як передбачено частиною першою статті 170 СК України, суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам – за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Із положень статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» («Mamchur v. Ukraine», заява №10383/09, рішення від 16 липня 2015 року, пункт 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини.

У цьому контексті недостатньо встановити, що дитину може бути поміщено у краще середовище для її виховання. Не може також бути виправданим захід, що роз`єднує сімейні зв`язки, самим лише посиланням на ненадійний стан батьків, що може бути вирішено за допомогою менш радикальних засобів, такими як цільова матеріальна допомога та соціальна підтримка, а не шляхом розлучення сім`ї.

Також у рішенні від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» («Hunt v. Ukraine», заява №31111/04, пункти 57-58) Європейський суд з прав людини вказав на те, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що проживання дитини разом із батьками в сім`ї відповідає якнайкращим її інтересам, оскільки дитина має право на особисте піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на проживання з малолітньою дитиною. Розлучення дитини з батьками може бути обумовлене лише виключними обставинами, в тому числі неправомірною поведінкою батьків, яка призводить до грубого порушення економічних, соціальних і культурних прав дитини, створює загрози для безпечних умов її проживання та розвитку, перешкоджає належному матеріальному забезпеченню дитини.

Позбавлення батьківських прав є одним із заходів сімейно-правової відповідальності, яка спрямована на захист прав та інтересів дитини, настає при винній поведінці батьків на підставах і у порядку, передбачених законом, та породжує настання невигідних для батьків наслідків, у тому числі втрату права, заснованого на спорідненості з дитиною.

Однією з підстав позбавлення батьківських прав є ухилення батьків від виконання своїх обов`язків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2025 року (справа №147/277/24) виснував, що тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини ( стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Повторна та тривала нездатність виконувати батьківські обов`язки, нехтування ними, призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного чи психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов`язки чи їх нехтування неможливо усунути. На підтвердження цього заявником мають бути надані належні, достовірні та достатні докази.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 листопада 2023 року (справа №1915/2789/2012), у якій зазначено, що при вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 18 постанови від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав», зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Водночас аналіз положень статей 164, 170 СК України дає підстави для висновку, що відібрання дитини від батьків, які ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, без позбавлення їх батьківських прав застосовується судом як крайній захід тоді, коли внаслідок невиконання батьками своїх обов`язків умови проживання дитини є небезпечними для неї.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Зібрані докази вказують на те, що з 2024-2025 років ОСОБА_4 не проживає разом із малолітнім сином ОСОБА_6 . Після того, як позивачка вивезла дитину з Польщі до України відповідач не здійснює виховання дитини. Дитина проживає у сім`ї рідної тітки ОСОБА_1 .

Водночас ОСОБА_4 не виявляє негативної поведінки та не вчиняє протиправних дій щодо сина, а також надає дитині матеріальне утримання.

Оскільки у справі відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_4 свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками та навмисно ухиляється від їх виконання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача крайнього заходу сімейно-правової відповідальності у вигляді позбавлення батьківських прав.

При цьому суд правомірно взяв до уваги висновок Органу опіки та піклування від 13 березня 2026 року № 267/01-31 про недоцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 , оскільки цей висновок, відповідає найкращим інтересам дитини.

Разом із тим, у справі відсутні будь-які докази негативної поведінки ОСОБА_4 , яка створює небезпеку для життя, здоров`я та морального виховання сина.

Висновки фахівця за результатами проведеного психологічного дослідження від 1 грудня 2025 року та 6 квітня 2026 року, виконані спеціалістом ОСОБА_7 на замовлення ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 58-61, т. 2 а.с. 33-34), щодо негативного ставлення малолітнього ОСОБА_6 до батька ОСОБА_4 ґрунтуються на поясненнях лише однієї сторони. У психолога не перебували на дослідженні матеріали справи, яка переглядається, психолог не спілкувався з батьком дитини. Висновки психолога містять узагальнені твердження про зв`язок батька з дитиною такого віку без урахування фактичних обставин цієї справи. Відтак такі висновки не містять інформацію щодо предмета доказування, а тому не можуть бути належними доказами у цій справі.

У зв`язку з цим висновок суду першої інстанції про відібрання малолітнього ОСОБА_6 від батька ОСОБА_4 та передання дитини тітці ОСОБА_1 , а також покладення на Орган опіки та піклування контролю за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_4 , є необґрунтованим.

Також апеляційний суд зважає на те, що малолітній ОСОБА_6 після смерті матері та на час розгляду справи проживає з рідною тіткою ОСОБА_1 , а не з батьком ОСОБА_4 , а за таких обставин виникає сумнів щодо порушення прав позивачки.

Відтак, оскільки ОСОБА_1 не довела порушення своїх прав у спірних правовідносинах, її позов про позбавлення батьківських прав не підлягає задоволенню в цілому.

б) щодо стягнення аліментів

Статтею 27 Конвенції про права дитини унормовано, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

В силу статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) можуть бути присуджені з батька або матері дитини у частці від їх доходу або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом із яким проживає дитина.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 672/186/24 зазначив, що за своєю суттю аліменти – це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні. Отже за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені у частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Зібрані докази вказують на те, що позивачка ОСОБА_1 за згодою матері ОСОБА_5 , проте без згоди батька ОСОБА_4 , змінила місце проживання малолітнього ОСОБА_6 .

Оскільки ОСОБА_1 не є опікуном хлопчика, вона не може вважатися особою, з якою дитина проживає на законних підставах. За таких обставин ОСОБА_1 не наділена правом вимоги стягнення аліментів, а тому в задоволенні її позову до ОСОБА_4 слід відмовити.

Суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені вимоги закону та дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову ОСОБА_1 .

3. Висновки суду апеляційної інстанції

При вирішенні спору суд першої інстанції не дотримався норм матеріального та процесуального права, а тому ухвалене ним рішення в оскаржуваній частині не може залишатися в силі.

Позов ОСОБА_1 в частині вимог про позбавлення батьківських прав і стягнення аліментів не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Вирішуючи питання про зміну розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно з якою судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в позові ОСОБА_1 відмовлено, понесені нею судові витрати не відшкодовуються. Водночас позивачка повинна відшкодувати ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633 грн 60 коп.

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 28 липня 2026 року про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, розподіл судових витрат змінити.

В позові ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання – АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (місце проживання – АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 ) 3 633 гривні 60 копійок витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 жовтня 2026 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

А.М. Костенко

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції – Чевилюк З.А.

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 52

Оригінал: reyestr.court.gov.ua