Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №686/2428/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/2428/25

Провадження № 22-ц/820/1353/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Грох Л.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,

секретар судового засідання Дубова М.В.,

з участю прокурора, представників сторін, третьої особи,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації земельної ділянки та права власності на неї, повернення земельної ділянки за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в складі судді Заворотної О.Л. від 28 серпня 2025 року.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

В січні 2025 року заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, Міністерства оборони України до відповідачки, вказував, що 18.01.2007 року за ОСОБА_1 на підставі рішення Хмельницької районної державної адміністрації від 15.12.2006 року №1350/06-р зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 2 га з кадастровим номером 6825083300:06:019:0059 для ведення особистого селянського господарства.

Разом з тим, Хмельницькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42017240310000039 від 30.03.2017 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 425, ч. 2 ст. 425, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 410 КК України, до якого об`єднано матеріали кримінального провадження №42017240310000127 від 30.07.2017 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України щодо можливого неналежного виконання військовими службовими особами КЕВ м. Хмельницький своїх службових обов`язків впродовж 2006-2009 років, внаслідок чого з постійного користування КЕВ м. Хмельницький вибула земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 загальною площею понад 286 га, яка входила до земельної ділянки площею 2487,6 га, що належить до земель оборони, до якої також входить спірна земельна ділянка із кадастровим номером 6825083300:06:019:0059.

Відповідно до висновку експерта від 04.03.2021 № 2037/2038/3081-3247-20-26 земельна ділянка з кадастровим номером 6825083300:06:019:0059 площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства накладається (нашаровується) на земельну ділянку площею 2487,6 га, згідно з Актом на право користування землею Хмельницькій КЕЧІ району ПрикВО від 1975 року, площа накладання становить 2 га.

Отже, Хмельницькою районною державною адміністрацією незаконно передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6825083300:06:019:0059 площею 2 га, оскільки остання належить на праві постійного користування КЕВ м. Хмельницький та входить до складу земель оборони військового містечка № НОМЕР_1 Хмельницького гарнізону, а рішення щодо припинення права користування нею Кабінетом міністрів України не приймалось.

За таких обставин, враховуючи відсутність рішення Кабінету Міністрів України щодо відчуження вищевказаної земельної ділянки, наявні підстави для відновлення законних та порушених інтересів держави на використання незаконно відчужених земель оборони військового містечка № НОМЕР_1 Хмельницького гарнізону площею 2 га, шляхом усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, у зв`язку із чим просив усунути перешкоди у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з закриттям Поземельної книги, скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям відповідного розділу та повернути у користування власника земельну ділянку.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 серпня 2025 року позов задоволено частково.

ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 6825083300:06:019:0059 державі, в особі Хмельницької обласної військової адміністрації з правом користування Квартирно-експлуатаційним відділом м. Хмельницький Міністерства оборони України.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки 2,0 га, кадастровий номер в Державному земельному кадастрі 6825083300:06:019:0059.

В решті вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону судовий збір в розмірі 4844,80 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду як незаконне та відмовити в задоволенні позову. На думку апелянтки, хоча суд формально дотримався процедури вручення судової повістки та повідомлення про результати засідань, відповідач усе одно не був обізнаний про будь-який судовий процес у справі за позовом чи навіть про саме її існування, що свідчить про те, що не було вжито достатніх заходів для повідомлення сторони відповідача. Відповідач був позбавлений можливості надати суду відзив на позовну заяву та взяти участь у розгляді справи в судовому засіданні.

Судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення суду не було досліджено та враховано відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді. З матеріалів справи вбачається, що Хмельницька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону зверталась до Міністерства оборони України із запитом №30.57/02-895ВИХ-24 від 26.03.2024, щодо вжиття заходів спрямованих, на повернення земельних ділянок військового містечка № НОМЕР_1 Хмельницького гарнізону, які перебували у постійному користування КЕВ м. Хмельницький. Міністерство оборони України вказало, що доцільність звернення з необхідними позовами виникне лише після розгляду Верховним Судом судової справи №686/1921/18. Це спростовує доводи прокурора про те, що Міністерство оборони України не вживало і не мало наміру вжити впродовж розумного строку заходів щодо поновлення інтересів держави.

Також, судом першої інстанції не враховано обрання прокурором неефективного способу захисту порушеного права держави шляхом пред`явлення негаторного позову. Прокурор як на підставу позову посилається на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6825083300:06:019:0059 належить до земель оборони та незаконно вибула з власності держави. Належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

ОСОБА_1 , яка набула право власності на спірну земельну ділянку, не були відомі обставини, що в минулому така земельна ділянка відносилася до земель оборони. Вона мала законні сподівання, що, передаючи у 2006 році право на землю, Хмельницька районна державна адміністрація діяла в межах своїх повноважень, а вказана земельна ділянка мала цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Отже, суд при задоволенні позову прокурора порушив принцип «належного врядування», оскільки потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Повернення спірної земельної ділянки від відповідача ОСОБА_1 не буде пропорційним легітимній меті, яку переслідував прокурор, матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідача.

У відзиві прокурор Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду – без змін. Вказує, що у даному випадку прокурор звертається до суду для здійснення представництва законних інтересів держави у зв`язку з їх порушенням, при цьому Хмельницька обласна державна адміністрація та Міністерство оборони як органи, уповноважені здійснювати функції у спірних відносинах, належно не здійснюють захист інтересів держави шляхом звернення до суду, як і не здійснювали раніше. Спірна земельна ділянка повністю накладається на землі оборони, прокурором обґрунтовано пред`явлено до суду саме негаторний, а не віндикаційний позов.

Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував усі обставини, що мають значення для справи; допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з цим оскаржуване рішення слід частково скасувати.

Так, судом встановлено, що 23 грудня 1975 року виконавчим комітетом Хмельницької районної ради депутатів трудящих Хмельницькій квартирно-експлуатаційній частині Хмельницького району виданий акт на право користування землею, за яким у постійне користування було відведено 2487,6га землі.

18.01.2007 за ОСОБА_1 на підставі рішення Хмельницької районної державної адміністрації від 15.12.2006 №1350/06-р зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 2 га з кадастровим номером 6825083300:06:019:0059 для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28 липня 2017 року у справі № 924/1025/14 позов КЕВ м. Хмельницький до Хмельницької райдержадміністрації про скасування розпорядження Хмельницької райдержадміністрації № 471/06-р від 12 травня 2006 року задоволено. Скасовано розпорядження Хмельницької райдержадміністрації № 471/06-р від 12 травня 2006 року «Про припинення права користування земельною ділянкою та призначення комісії по передачі земель Міністерства оборони України в землі резервного фонду Копистинської сільської ради». У позові КЕВ м. Хмельницький до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області м. Хмельницький про скасування розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації № 471/06-р від 12 травня 2006 року відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2017 року рішення Господарського суду Хмельницької області від 28 липня 2017 року у справі № 924/1025/14 в частині задоволення позову КЕВ м. Хмельницький до Хмельницької райдержадміністрації с. Малиничі Хмельницького району Хмельницької області про скасування розпорядження Хмельницької райдержадміністрації № 471/06-р від 12 травня 2006 року «Про припинення права користування земельною ділянкою та призначення комісії по передачі земель Міністерства оборони України в землі резервного фонду Копистинської сільської ради» скасовано та прийнято нове, яким у позові КЕВ м. Хмельницький до Хмельницької райдержадміністрації с. Малиничі Хмельницького району Хмельницької області про скасування розпорядження Хмельницької райдержадміністрації № 471/06-р від 12 травня 2006 року відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 924/1025/14 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.

В даних судових рішеннях у справі № 924/1025/14 встановлено, що істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням МОУ, в даній справі за відсутності такого рішення КМУ дійшли висновку про незаконність оскаржуваного розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №471/06-р від 12 травня 2006 року «Про припинення права користування земельною ділянкою та призначення комісії по передачі земель Міністерства оборони України в землі резервного фонду Копистинської сільської ради» та можливість звернення позивача з позовом про захист своїх порушених прав згідно обраної форми захисту.

Згідно з висновком експерта № 2037/2038/3081-3247-20-26 від 04 березня 2021 року земельна ділянка кадастровий номер 6825083300:06:019:0059, площею 2 га, 01.03 для ведення особистого селянського господарства накладається на земельну ділянку, площею 2487,6 га, площа накладення 2 га.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 6825083300:06:019:0059 накладається на землі площею 2487,6 га, надані у постійне користування військовому відомству, та належить до земель оборони. При цьому рішення Кабінетом Міністрів України про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою не приймалося, у зв`язку з цим Хмельницька районна державна адміністрація не мала правових підстав для її передачі у приватну власність. Тому зважаючи на незаконність набуття відповідачкою права на спірну земельну ділянку слід повернути її державі, а також скасувати державну реєстрацію земельної ділянки. У задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідачки суд відмовив, оскільки таке речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не відображалося.

Проте цих висновків суд дійшов за неповного з`ясування обставин справи та неправильного застосування норми матеріального права, що потягло ухвалення помилкового рішення.

Обговорюючи доводи апеляційної скарги щодо незабезпечення участі відповідачки у справі колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

В силу частини другої статті 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Порядок повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового розгляду справи встановлений статтями 128-130 ЦПК України.

Згідно зі статтею 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, – разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності – разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі відсутності в адресата електронного кабінету судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам – відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом (ст. 130 ЦПК України).

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Із довідки Відділу реєстрації місця проживання Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради від 27 січня 2025 року (т. 2 а.с. 51) слідує, що за вказаною у справі адресою: АДРЕСА_1 , - ОСОБА_1 не зареєстрована.

Відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру від 28 січня 2025 року (т. 2 а.с. 47) адреса реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .

Ухвалою від 28 січня 2025 року суд першої інстанції відкрив провадження у справі, визначив порядок її розгляду у загальному позовному провадженні та призначив підготовче засідання на 05 березня 2025 року.

Судовий розгляд призначався на 13 травня 2025 року, 16 червня 2025 року та 28 серпня 2025 року. В останньому судовому засіданні суд ухвалив заочне рішення.

Відповідачка ОСОБА_1 була повідомлена належно, у порядку, визначеному цивільним процесуальним законом, що підтверджується матеріалами справи (т. 2 а.с.50, 126, 131, 143).

Відповідачка ОСОБА_1 не з`явилася в судове засідання, а позивачі не заперечували щодо заочного розгляду справи, тому суд першої інстанції правомірно розглянув справу за відсутності відповідача та ухвалив заочне рішення по суті спору.

Тож доводи апеляційної скарги про незаконність розгляду справи за відсутності відповідачки ОСОБА_1 є безпідставними.

Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (частина четверта статті 23 Закону №1697-VII).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (с. 3 ст. 56 ЦПК України).

Як передбачено частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Заява повертається, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (п. 4 ч.4 ст. 185 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року (справа №912/2385/18) зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року (справа №587/430/16-ц) не виключила, що у разі нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави відповідний суб`єкт владних повноважень може виступати відповідачем у справі, а прокурор, у такому випадку, набуває процесуального статусу позивача.

У цій справі прокурор обґрунтував своє звернення до суду тим, що Облдержадміністрація та Міністерство як органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вжили заходів щодо виявлення та усунення порушення закону при приватизації земель оборони. При цьому прокурор попередньо повідомив Облдержадміністрацію та Міністерство про своє звернення до суду на захист інтересів держави (т. 2 а.с. 16-20, 23-26, 29-30, 32-33), а ті, у свою чергу, виявили згоду на звернення прокурора до суду з відповідним позовом про повернення земельних ділянок у державну власність (т. 2 а.с.21-22, 27-28, 31).

Звернення прокурора до суду з позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання безоплатної приватизації земельної ділянки, що віднесена до земель оборони.

Суд першої інстанції погодився з такими підставами для звернення Прокурора до суду та відкрив провадження у справі (ухвала від 24 березня 2025 року).

Враховуючи характер і суспільну значущість спірних правовідносин, прокурор належно обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави.

Щодо вирішення спору по суті позовних вимог.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом пункту «ж» частини першої статті 19 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються, в тому числі на землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно зі статтею 77 ЗК України ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Як передбачено статтею 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, належать землі оборони.

Із положень статей 316, 317, 319, 321 ЦК України слідує, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

В силу частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як передбачено частиною першою статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3, 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В силу статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що землекористування в Україні здійснюється з дотриманням правового режиму використання земель. У зв`язку з цим, чинне законодавство встановлює поділ земель України на відповідні категорії на основі природних (екологічних) ознак та соціально-економічних і виробничих характеристик використання земель.

Щодо земель оборони, то законодавець встановив їх особливий статус. Такі землі перебувають у державній власності та не можуть передаватися у приватну власність громадян.

Право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону та на власний розсуд. Право власності включає право володіння, користування та розпорядження майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Перешкодою у здійсненні правомочностей власника є неправомірні дії порушника цих прав. Порушення права володіння має місце тоді, коди власник позбавляється можливості тримати річ у себе та утримувати її. Порушення права користування має місце тоді, коли власник позбавляється можливості отримувати корисні (споживні) властивості речі. Порушення права розпорядження має місце тоді, коли власник позбавляється можливості визначати юридичну та фактичну долю майна.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень свого права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.

Негаторний позов – це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпоряджання майном.

Іншим способом захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею. При цьому між власником і володільцем майна (добросовісним набувачем) не повинно існувати жодних юридичних відносин.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зазначила про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Також у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що власник із дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 2 липня 2025 року у справі №902/122/24 виклала правовий висновок про те, що належним способом захисту права держави, яка позбавлена володіння землями оборони, є віндикаційний позов.

Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6825083300:06:019:0059), яка належала до земель державної власності (землі оборони).

Виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, до ОСОБА_1 перейшло право власності на земельну ділянку, включаючи право володіння та розпорядження.

Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор послався на те, що передача земельної ділянки у приватну власність здійснена з порушенням норм чинного законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом повернення земельної ділянки у державну власність у порядку задоволення негаторного позову.

Водночас держава, в інтересах якої прокурор звернувся з позовом до суду, не є володільцем земельної ділянки, а може просити захистити порушене право шляхом витребування цієї ділянки з володіння кінцевого набувача ОСОБА_1 .

Оскільки прокурором обрано неналежний спосіб захисту цивільного права, що є самостійною підставою для відмови в позові, підстави для задоволення цього позову відсутні.

Зважаючи на те, що в позові прокурора відмовлено у зв`язку з обранням неналежного способу захисту, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки іншим доводам апеляційної скарги, які стосуються вирішення спору по суті.

При вирішенні спору суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим ухвалене ним рішення в частині задоволення позову, розподілу судових витрат слід скасувати.

В позові прокурора в інтересах держави в особі Облдержадміністрації та Міністерства слід відмовити.

Оскільки в позові прокурора відмовлено, то понесені ним витрати зі сплати судового збору не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 серпня 2025 року в частині задоволення позову, розподілу судових витрат скасувати.

В позові заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький до ОСОБА_1 в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки, повернення земельної ділянки відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 жовтня 2026 року.

Судді Л.М. Грох

Т.О. Янчук

О.І. Ярмолюк