Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 22 жовтня 2026 р.
Справа: №461/4991/25
Суддя: Шандра М. М.
Справа № 461/4991/25 Головуючий у 1 інстанції: Кітов О.В.
Провадження № 22-ц/811/647/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2026 року року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Черевка В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 серпня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИЛА:
06 червня 2025 року АТ «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № М75.00603.010549129 від 20 листопада 2023 року у розмірі 183 520,56 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 20 листопада 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № М75.00603.010549129, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 100 000 грн зі сплатою 65 % річних. Повернення кредиту, сплата процентів та інших передбачених договором платежів мали здійснюватися у строки та порядку, визначені графіком щомісячних платежів, що є складовою кредитного договору. Позивач стверджував, що свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти. Однак останній належним чином не виконував узятих на себе договірних зобов`язань, унаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 183 520,56 грн. На підтвердження розміру заборгованості банк посилався на виписку за особовим рахунком відповідача та довідку-розрахунок заборгованості. Зазначав, що, незважаючи на наявність невиконаних грошових зобов`язань, відповідач заборгованість не погашає, чим порушує права та законні інтереси кредитора.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 серпня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 183520 гривень 56 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» суму понесених витрат на оплату судового збору у розмірі 3028 гривень 00 копійок.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що справу розглянуто з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки його зареєстроване місце проживання розташоване в Полтавській області, а погодження сторонами договірної підсудності позивачем не доведено. Не заперечуючи укладення кредитного договору та отримання 100 000 грн кредитних коштів, апелянт не погоджується з розміром заборгованості, вважаючи, що банк не надав належних доказів її розрахунку та врахування здійснених ним платежів. Також заперечує правомірність нарахування щомісячної плати за обслуговування кредиту та зазначає, що банк не довів погодження ним відповідних умов кредитування. Вважає, що суд першої інстанції не забезпечив належного повідомлення про розгляд справи, не з`ясував усіх обставин, які мають значення для її вирішення, та порушив принципи змагальності сторін і справедливого судового розгляду.
Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 серпня 2025 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
АТ «Ідея Банк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились про причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності, а фіксування судового процесу згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Судом установлено, що 20 листопада 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № М75.00603.010549129, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 100 000 грн зі сплатою 65 % річних. Повернення кредиту, сплата процентів за користування ним та інших передбачених договором платежів мали здійснюватися у строки та в порядку, визначені кредитним договором і встановленим ним графіком щомісячних платежів.
04 березня 2025 року АТ «Ідея Банк» направило ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань, що підтверджується копіями списків згрупованих поштових відправлень, долученими до матеріалів справи. У зазначеній вимозі банк зобов`язав відповідача протягом 30 календарних днів із дня її направлення достроково повернути кредит та сплатити заборгованість у загальному розмірі 183 520,56 грн, з яких: 100 000 грн — заборгованість за основною сумою кредиту та 83 520,56 грн — заборгованість за процентами. Крім того, банк попередив про можливість примусового стягнення заборгованості в разі невиконання зазначеної вимоги.
На підтвердження наявності та розміру заборгованості позивач надав виписку за рахунком № НОМЕР_1 , а також довідку-розрахунок заборгованості.
Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 прийняв умови кредитного договору та, підписавши його, взяв на себе відповідні зобов`язання, однак належним чином їх не виконав, зокрема не повернув отримані кредитні кошти та не сплатив нараховані проценти за користування кредитом, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності як безпідставні.
Відповідно до пункту 9.23 Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, сторони погодили, що місцем виконання кредитного договору є місцезнаходження банку: м. Львів, вул. Валова, 11, а у разі виникнення спору позов може бути пред`явлений також за місцем виконання договору.
Згідно з частиною восьмою статті 28 ЦПК України позови, що виникають із договорів, у яких визначено місце їх виконання або виконувати які через їх особливість можна лише в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання таких договорів. При цьому, як роз`яснено у пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01 березня 2013 року № 3, право вибору між судами, яким справа підсудна за правилами загальної та альтернативної підсудності, належить виключно позивачу.
Оскільки сторони визначили місце виконання договору, яке відноситься до територіальної юрисдикції Галицького районного суду м. Львова, АТ «Ідея Банк», звернувшись із позовом до цього суду, реалізувало надане йому процесуальним законом право вибору суду.
За таких обставин суд першої інстанції правомірно прийняв позов до розгляду, а доводи апеляційної скарги про порушення правил територіальної підсудності є необґрунтованими.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про недотримання позивачем обов`язкового досудового порядку врегулювання спору та ненаправлення відповідачу вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання. 04 березня 2025 року банк направив на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі як адреса його реєстрації, вимогу про усунення порушення кредитного зобов`язання. У цій вимозі було повідомлено про наявність заборгованості станом на дату її направлення та визначено строк для її сплати.
Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неправомірності нарахування процентів та комісії.
Як убачається з матеріалів справи, комісія відповідачу не нараховувалася та до складу заявленої до стягнення заборгованості не включалася. Тому твердження апелянта про стягнення з нього комісії не відповідають змісту позовних вимог та матеріалам справи.
Апелянт не спростував розміру заявленої кредитної заборгованості, не надав власного контррозрахунку чи доказів на підтвердження її відсутності. При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 753/7883/15, саме по собі заперечення правильності розрахунку заборгованості без надання власного контррозрахунку не є достатньою підставою для визнання такого розрахунку необґрунтованим. Відтак доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розміру заборгованості не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Так, у матеріалах справи наявна судова повістка про виклик відповідача у судове засідання, призначене на 21 серпня 2026 року о 15 год 15 хв. Водночас поштове відправлення з відповідною судовою повісткою повернулося до суду з відміткою поштового оператора «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку або про відсутність особи за адресою її місцезнаходження, місця проживання чи перебування, повідомленою цією особою суду.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 9 листопада 2023 року у справі № 753/114/22, у якій зазначено, що повернення судової повістки з відміткою поштового оператора про відсутність адресата за належною адресою вважається підтвердженням повідомлення учасника справи, а днем вручення повістки є день проставлення відповідної відмітки.
Отже, за умови направлення судової повістки за належною адресою відповідача та дотримання поштовим оператором установленого порядку оформлення відмітки про причини її невручення, повернення поштового відправлення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» не свідчить про неналежне виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасника справи про судове засідання. Відсутність адресата за відповідною адресою сама по собі не може покладати на суд негативні процесуальні наслідки за умови дотримання передбаченого законом порядку направлення судової кореспонденції.
Таким чином, матеріали справи підтверджують вжиття судом першої інстанції заходів для повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не свідчать про порушення норм процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.
Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено:23.10.2026.
Головуючий
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua