Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням
Дата: 22 жовтня 2026 р.
Справа: №461/10927/25
Суддя: Крайник Н. П.
Справа № 461/10927/25 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.
Провадження № 22-ц/811/1029/26 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
при секретарі: В.В. Черевко
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Косик Лілії Андріївни на рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСББ «Спокій», про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -
в с т а н о в и в:
30.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову покликався на те, що з 1997 року він зареєстрований за місцем реєстрації його матері - відповідачки ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 . У 2001 року ОСОБА_2 виїхала за кордон та з цього часу не проживає за вказаною адресою. Більше 2-х років матір з ним стосунків не підтримує, тому про постійне місце проживання ОСОБА_2 йому невідомо. Особистих речей в квартирі за адресою АДРЕСА_2 відповідачка не має, комунальні послуги не сплачує, участі в утриманні житла не бере. При цьому, перешкоди у користуванні житлом ОСОБА_2 не чинилися. У зв`язку з тим, що відповідачка більше двадцяти років не проживає у квартирі, вважає, що остання втратила інтерес до спірного житла. Зазначав, що реєстрація відповідачки в квартирі створює йому перешкоди у реалізації права користування квартирою, він регулярно сплачує комунальні послуги, які нараховуються в тому числі і на відповідачку, також несе всі витрати з утримання квартири. ОСОБА_2 тільки декілька разів висилала йому гроші. На даний час квартира не приватизована та належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова. Зазначав, що реєстрація ОСОБА_2 у квартирі створює йому перешкоди у реалізації наданого йому права на її приватизацію. У зв`язку з цим просив позов задоволити.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСББ «Спокій», про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, відмовлено.
Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
У апеляційній скарзі зазначила, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції не врахував, що відповідачка протягом тривалого часу та без поважних причин не проживає за адресою АДРЕСА_2 , що свідчить про її свідому поведінку та очевидну втрату нею інтересу до спірного житлового приміщення. Вирішуючи даний спір по суті, суд першої інстанції не надав належної оцінки факту відсутності відповідачки ОСОБА_2 за місцем її реєстрації - у квартирі АДРЕСА_1 більше двох років, що підтверджується належними доказами, а саме показами свідків та актом, затвердженим головою правління ОСББ «Спокій», № 1 від 27.11.2025 року. Враховуючи наявність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження обгрунтованості пред`явлених ОСОБА_1 позовних вимог, вважає безпідставними висновки суду про недоведеність непроживання відповідачки в спірному житлі понад 6 місяців без поважних причин. Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував вимоги ст. 71 ЖК України, якою передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Разом з тим, відсутність ОСОБА_2 у спірному житлі не є тимчасовою, таку слід вважати довготривалою, що передбачає можливість застосування статей 71, 72 ЖК України. Зазначаючи про відсутність доказів на підтвердження наявності у відповідачки іншого житла, крім спірної квартири, суд не врахував правові висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 2-2801/2000, згідно яких виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення з метою захисту прав власника можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. Звертаючись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, позивач переслідував легітимну мету з ціллю захисту своїх прав, свобод та інтересів, яка є необхідною для визнання його права на житло, яке є законним. При цьому, суд відмовивши у задоволені такого, не врахував мету та співмірність втручання у право відповідача на житло, створивши тим самим непропорційний та надмірний тягар для позивача. Відповідачка добровільно залишила спірну квартиру та жодних перешкод у користуванні нею ОСОБА_2 не чинилось, тому суд дійшов необгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, чим позбавив позивача його права на участь у приватизації спірного житла.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.
У засіданні колегії суддів представник позивача ОСОБА_4 – Косик Л.А. скаргу підтримала з підстав, наведених у ній, просила скаргу задоволити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідачка ОСОБА_1 у засідання суду апеляційної інстанції не з`явилася, хоча були належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, однак, зважаючи на тривалість розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд вважає за можливе розглянути справу у її відсутності по наявних матеріалах справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представник ОСОБА_4 – ОСОБА_3 , перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Частиною 3 ст. 71 Житлового кодексу визначений перелік поважних причин за яких за особою зберігається право на користування жилим приміщенням. Зокрема, такими є: 1) призов на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призов офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасовий виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 4) виїзд у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзд для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.
Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК України, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином відповідачки ОСОБА_2 .
Згідно відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб № 208686 від 23.12.2025 року за адресою АДРЕСА_2 зареєстровано 2 особи: позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за даною адресою 11.12.1997 року, та відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за даною адресою 23.02.1973 року.
Як убачається з акту ОСББ «Спокій» № 1 від 27.11.2025 року, зі слів сусідів-свідків, а саме ОСОБА_5 , що проживає за адресою АДРЕСА_3 , ОСОБА_6 , що проживає за адресою АДРЕСА_4 , ОСОБА_7 , що проживає за адресою АДРЕСА_5 , ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 , фактично не проживає більше двох років.
Звертаючись до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 , позивач покликався на те, що відповідачка спірною квартирою не користується з 2001 року та постійно проживає за межами Укрїани, при цьому він самостійно несе витрати по утриманню квартири, оплаті комунальних послуг, а реєстрація відповідачки у квартирі позбавляє його права на приватизацію спірного житла.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності в матеріалах справи належних та достатніх доказів непроживання відповідачки в спірному житлі понад 6 місяців без поважних причин. При цьому, суд першої інстанції вважав невстановленими причини відсутності відповідачки за місцем її реєстрації та наявність у неї іншого житла, крім спірної квартири, яка у разі приватизації такої позивачем буде позбавлена житла в Україні.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає матеріалам справи та встановленим судом обставинам.
При цьому, колегія суддів враховує, що сам по собі факт тривалої відсутності відповідаки у спірному житловому приміщенні, у тому числі у зв`язку з її проживанням за межами України, не свідчить про автоматичну втрату нею права користування цим житлом, яка має рівне з позивачем право на приватизацію такої.
Позивачем не доведено, що ОСОБА_2 виїхала за межі України на постійне місце проживання та що відповідачка добровільно відмовилася від права користування спірним житловим приміщенням, а також що її відсутність не була зумовлена поважними причинами.
Крім того, позивачем не надано доказів того, що саме він одноособово здійснює оплату комунальних послуг та несе витрати на утримання спірного житла, а також що відповідачка не бере участі в таких витратах.
Враховуючи те, що позивачем не доведено сукупності обставин, необхідних для застосування статей 71, 72 ЖК України, а саме непроживання відповідачки у спірному жилому приміщенні понад шість місяців без поважних причин та втрати нею інтересу до цього житла, підстави для визнання ОСОБА_8 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , відсутні.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 23 жовтня 2026 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра
Оригінал: reyestr.court.gov.ua