Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №459/4009/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 459/4009/25 Головуючий у 1 інстанції: Патинок О.П.

Провадження № 22-ц/811/1181/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 05 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

13 листопада 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 316926-КС-001 про надання кредиту від 09 липня 2021 року в загальному розмірі 68 802,97 грн, з яких: 26 676,87 грн — заборгованість за основною сумою кредиту та 42 126,10 грн — заборгованість за процентами за користування кредитом. Також позивач просив стягнути з відповідачки понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 липня 2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 316926-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Зазначає, що 09 липня 2021 року товариство направило відповідачці пропозицію (оферту) про укладення кредитного договору, яку остання того ж дня акцептувала на визначених в оферті умовах. Для підписання договору позивач направив на номер телефону відповідачки НОМЕР_1 одноразовий ідентифікатор G-7148, який нею було введено та надіслано, у зв`язку з чим договір вважається укладеним в електронній формі та підписаним у порядку, передбаченому зазначеним законом. Відповідно до умов договору ТОВ «Бізнес Позика» зобов`язалося надати позичальниці кредит у розмірі 24 000,00 грн на засадах строковості, поворотності та платності, а ОСОБА_1 — повернути отримані кошти й сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором і правилами надання грошових коштів у кредит. На виконання взятих на себе зобов`язань товариство перерахувало відповідачці кредитні кошти в сумі 24 000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_2 . Крім того, 30 вересня 2021 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої позичальниці додатково надано кредит у розмірі 16 000,00 грн, а 11 грудня 2021 року — додаткову угоду № 2, згідно з якою суму кредиту збільшено ще на 6 000,00 грн. У подальшому, 13 січня 2022 року, сторони уклали додаткову угоду № 3, якою внесли зміни до пункту 01 кредитного договору, продовживши строк його дії до 11 серпня 2022 року. За твердженням позивача, усі додаткові угоди укладено шляхом обміну електронними повідомленнями з дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Посилаючись на те, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала взяті на себе договірні зобов`язання та здійснювала лише часткове погашення заборгованості, позивач зазначає про наявність у неї боргу за кредитним договором, що підтверджується поданим розрахунком заборгованості.

Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 05 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 заборгованість за Договором № 316926-КС-001 про надання кредиту від 09.07.2021, що становить 68 802,97 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги розрахунок заборгованості та довідку про її стан, складені позивачем, які, на її думку, самі по собі не підтверджують наявності та розміру боргу. Стверджує, що суд не перевірив достовірності, цілісності й незмінюваності електронного кредитного договору та додаткових угод до нього. Вказує, що не отримувала текстів договору та додаткових угод і не підписувала їх одноразовим ідентифікатором, хоча факту отримання кредитних коштів не заперечує. Стверджує, що повертала кошти частинами та вважала свої зобов`язання виконаними після внесення останнього платежу, про що, за її твердженням, домовлялася з представником фінансової компанії. Крім того, апелянтка вважає недоведеним факт перерахування кредитних коштів у заявленому розмірі, а поданий розрахунок заборгованості — необґрунтованим, оскільки він не узгоджується з умовами додаткових угод у частині порядку та ставок нарахування процентів. На її переконання, суд першої інстанції не дослідив належним чином подані докази, не перевірив правильності нарахування заборгованості, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

ТОВ «Бізнес позика» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Судом установлено, що 09 липня 2021 року ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) про укладення договору № 316926-КС-001 про надання кредиту, яку остання того ж дня акцептувала на визначених в оферті умовах (а. с. 29–30 т.1).

За умовами договору, укладеного шляхом обміну електронними повідомленнями через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», ТОВ «Бізнес Позика» зобов`язалося надати відповідачці кредит у розмірі 24 000,00 грн строком на 16 тижнів зі сплатою фіксованої процентної ставки в розмірі 0,77500669 % за кожен день користування кредитом. Строк дії договору визначено до 29 жовтня 2021 року. Позичальниця зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування ним відповідно до умов договору та Правил надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика». Пунктом 3 договору визначено графік платежів, якого позичальниця мала дотримуватися (а.с. 28 т.1).

Згідно з паспортом споживчого кредиту, сума кредиту становила 24 000,00 грн, строк кредитування — 16 тижнів, комісія за надання кредиту — 3 600,00 грн, загальні витрати за кредитом — 18 240,00 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту — 42 240,00 грн, реальна річна процентна ставка — 3 399,63 %. Кредит призначався для задоволення потреб, не пов`язаних із підприємницькою чи незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Надання кредиту передбачалося безготівковим шляхом протягом трьох робочих днів (а. с. 26–27 т.1).

30 вересня 2021 року ТОВ «Бізнес Позика» направило відповідачці пропозицію про укладення додаткової угоди № 1 до кредитного договору, яку остання того ж дня акцептувала. Відповідно до цієї угоди, укладеної шляхом обміну електронними повідомленнями, позивач додатково надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 16 000,00 грн (а. с. 33–38 т.1).

Згідно з паспортом споживчого кредиту, оформленим у зв`язку з укладенням додаткової угоди № 1, сума кредиту (ліміт кредиту) становила 28 809,20 грн, строк кредитування — 169 днів, комісія за надання кредиту — 2 400,00 грн, загальні витрати за кредитом — 28 108,44 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту — 56 917,64 грн, реальна річна процентна ставка — 2 015,77 %. Надання кредиту передбачалося безготівковим шляхом протягом трьох робочих днів (а. с. 31–33 т.1).

11 грудня 2021 року ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 пропозицію про укладення додаткової угоди № 2 до кредитного договору, яку відповідачка того ж дня акцептувала. Згідно з умовами цієї угоди, укладеної в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями, позивач додатково надав відповідачці кредит у розмірі 6 000,00 грн (а. с. 41–46 т.1).

З паспорта споживчого кредиту, оформленого у зв`язку з укладенням додаткової угоди № 2, убачається, що сума кредиту (ліміт кредиту) становила 28 462,70 грн, строк кредитування — 169 днів, комісія за надання кредиту — 900,00 грн, загальні витрати за кредитом — 25 373,14 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту — 53 835,84 грн, реальна річна процентна ставка — 1 597,33 %. Кредит мав надаватися безготівковим шляхом протягом трьох робочих днів (а. с. 39–40 т.1).

13 січня 2022 року ТОВ «Бізнес Позика» направило відповідачці пропозицію про укладення додаткової угоди № 3 до кредитного договору, яку ОСОБА_1 того ж дня акцептувала (а. с. 50–51 т.1).

Відповідно до умов додаткової угоди № 3 сторони погодили процентну ставку за користування кредитом у розмірі 0,77500669 % за кожен день користування кредитом у період із 13 до 27 січня 2022 року включно та з 28 січня 2022 року. Також сторони внесли зміни до пункту 1 кредитного договору, визначивши строк його дії до 11 серпня 2022 року (а. с. 49 т.1).

Згідно з паспортом споживчого кредиту, оформленим у зв`язку з укладенням додаткової угоди № 3, сума кредиту (ліміт кредиту) становила 26 676,87 грн, строк кредитування — 211 днів, загальні витрати за кредитом — 366 792,24 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту — 63 469,11 грн, реальна річна процентна ставка — 2 052,08 % (а. с. 47–48 т.1).

Послідовність дій клієнта під час укладення кредитного договору та додаткових угод до нього відображена у відповідних візуальних формах (а. с. 52–55 т.1). В анкеті клієнта зазначено відомості про позичальницю, зокрема її прізвище, ім`я та по батькові, адреси реєстрації й проживання, дані документа, що посвідчує особу, номер телефону, адресу електронної пошти та номер банківського рахунку (а. с. 56 т.1).

На виконання договірних зобов`язань ТОВ «Бізнес Позика» перерахувало ОСОБА_1 кредитні кошти: 09 липня 2021 року — 24 000,00 грн, 30 вересня 2021 року — 16 000,00 грн та 11 грудня 2021 року — 6 000,00 грн. Перерахування коштів підтверджується платіжним дорученням № 29871 від 09 липня 2021 року, квитанцією № 448710946 від 30 вересня 2021 року та квитанцією № 470133329 від 11 грудня 2021 року (а. с. 57–59 т.1).

Крім того, факт зарахування зазначених коштів на картковий рахунок відповідачки підтверджується виписками за договором б/н за період із 09 липня 2021 року до 11 серпня 2022 року, наданими АТ КБ «ПриватБанк» щодо банківської картки № НОМЕР_2 (а. с. 207–214, 224–233, 245–254 т.1).

На підтвердження укладення кредитного договору та обставин виникнення зобов`язань позивач також надав Правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», документи щодо державної реєстрації та статусу фінансової установи, відомості про ліцензію, а також документи щодо повноважень представника товариства й копії документів відповідачки (а. с. 60–87 т.1).

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 316926-КС-001 від 09 липня 2021 року та довідкою про стан заборгованості, станом на 13 листопада 2025 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 становив 68 802,97 грн, з яких 26 676,87 грн — заборгованість за основною сумою кредиту та 42 126,10 грн — заборгованість за процентами за користування кредитом. Заборгованість за штрафними санкціями та комісією відсутня (а. с. 13–25 т. 1).

Суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_1 прийняла умови кредитного договору та, підписавши його, взяла на себе відповідні зобов`язання, однак належним чином їх не виконала, зокрема не повернула отримані кредитні кошти та не сплатила проценти за користування кредитом, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог і стягнення з відповідачки заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованими процентами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту укладення між сторонами кредитного договору та додаткових угод до нього, а також отримання відповідачкою кредитних коштів на погоджених сторонами умовах, з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції, договір та додаткові угоди укладені в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця, а їх укладення підтверджується відповідними електронними документами, анкетними даними відповідачки та матеріалами, що відображають алгоритм оформлення кредиту.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, щодо можливості підписання електронного договору одноразовим ідентифікатором, який є електронними даними у вигляді алфавітно-цифрової послідовності та використовується особою для прийняття пропозиції укласти електронний договір.

У цій справі наявні докази оформлення кредитного договору в електронному вигляді, а наданий позивачем алгоритм укладення договору свідчить про послідовність дій, які передували його підписанню, зокрема ознайомлення з умовами кредитування та заповнення анкети-заяви.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що укладення договору та додаткових угод відбулося в електронній формі, а доводи апелянта про заперечення факту їх укладення не спростовують наявних у справі доказів.

Оцінюючи доводи апелянта щодо відсутності її волевиявлення на укладення спірного правочину, суд першої інстанції також урахував наявність у матеріалах справи копій документів, що посвідчують особу відповідачки, та реєстраційного номера облікової картки платника податків, які використовувалися під час створення особистого кабінету на сайті кредитодавця. У сукупності з іншими доказами ці обставини були обґрунтовано враховані судом при оцінці доводів сторін щодо укладення кредитного договору.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що відповідачка здійснювала часткове погашення заборгованості за кредитним договором, сплативши позивачу загалом 62 957,68 грн. Зазначена обставина має значення для оцінки фактичної поведінки сторін та узгоджується з іншими доказами існування між ними кредитних правовідносин. У сукупності з електронними документами та доказами перерахування коштів здійснення відповідачкою платежів було обґрунтовано враховано судом першої інстанції при відхиленні доводів про неукладення договору та додаткових угод.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту надання відповідачці кредитних коштів у розмірах, визначених договором та додатковими угодами. Так, відповідно до виписок за рахунком, відкритим на ім`я ОСОБА_1 у АТ КБ «ПриватБанк», 09 липня 2021 року на її банківську картку надійшли кошти в сумі 24 000 грн, 30 вересня 2021 року — 16 000 грн, а 11 грудня 2021 року — 6 000 грн (а. с. 207–214, 224–233, 245–254т.1). Зазначені відомості узгоджуються з умовами кредитного договору та додаткових угод до нього і спростовують твердження апелянтки про надходження коштів у інших розмірах.

Отже, суд першої інстанції на підставі належної оцінки доказів у їх сукупності дійшов правильного висновку, що ТОВ «Бізнес Позика» виконало свій обов`язок щодо надання кредитних коштів, тоді як відповідачка не виконала належним чином зобов`язань щодо їх повернення. Доказів, які б спростовували встановлені обставини зарахування коштів або підтверджували погашення заборгованості у повному обсязі, матеріали справи не містять.

Щодо розміру заборгованості, то згідно з розрахунком позивача та довідкою про її стан станом на 13 листопада 2025 року заборгованість ОСОБА_1 становить 68 802,97 грн.

Апелянт не спростувала розміру заявленої кредитної заборгованості, не надала власного контррозрахунку чи доказів на підтвердження її відсутності. При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 753/7883/15, саме по собі заперечення правильності розрахунку заборгованості без надання власного контррозрахунку не є достатньою підставою для визнання такого розрахунку необґрунтованим. Відтак доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розміру заборгованості не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 05 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 23.10.2026.

Головуючий

Судді