Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №466/2312/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №466/2312/25 Головуючий у 1 інстанції:Білінська Г.Б.

Провадження №22-ц/811/1353/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Черевко В.В.,

за участі в судовому засіданні в залі суду позивача ОСОБА_1 , його представниці ОСОБА_2 , відповідачки ОСОБА_3 , представника органу опіки та піклування – Миргорода В.В., в режимі відео конференції представниці відповідачки ОСОБА_3 – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в режимі відео конференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова в складі судді Білінської Г.Б. від 30 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , за участі органу опіки та піклування в особі Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, правонаступником якої є виконавчий комітет Львівської міської ради про визначення місця проживання дітей, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 30 березня 2026 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення місця проживання дітей.

Вказане рішення оскаржила ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 30 березня 2026 року та прийняти рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Вважає, що оскаржуване рішення таким, що винесено всупереч фактам, встановленим під час розгляду справи, а також з порушенням норм матеріального і процесуального права, не враховано правові позиції Верховного суду, не дотримано принцип правосудності, а саме: легітимності, законності, обґрунтованості, повноти і виконуваності. Зазначає, що висновок суду про відсутність спору є помилковим та не відповідає фактичним обставинам справи. Спір між сторонами існує та підтверджується тим, що відповідачка заперечувала проти визначення місця проживання дітей з батьком; відмовилась від досудового врегулювання спору та укладення договору про місце проживання та участь у вихованні дітей; створює конфліктні ситуації у відносинах з дітьми, вимагаючи, щоб вони покинули батька; впливає на дітей з метою зміни їх місця проживання; не забезпечує стабільного контакту з дітьми, порушує графік спілкування; не повідомляє своє фактичне місце проживання, що унеможливлює належну участь у вирішенні питань дітей. Вказує, що суд фактично підтвердив наявність неврегульованих правовідносин між батьками, коли встановив конфлікт волевиявлень сторін щодо місця проживання їх малолітніх дітей. Разом з тим, суд вжив поняття «відсутність спору», що є юридично неправильним. Вважає, що суд фактично встановив предмет позову, яким є відносини щодо визначення місця проживання малолітніх дітей, батьки яких не дійшли згоди в позасудовому порядку, однак, відмовивши в позові, створив юридичну невизначеність, яка впливає на права дітей проживати з тим із батьків, кого обирають саме вони. Окремо звертає увагу на помилковий висновок суду, що права позивача не порушені. На думку апелянта, порушення полягають такому: 1) відсутність юридично визначеного місця проживання дітей створює стан правової невизначеності та ризик зміни місця проживання дітей без згоди батька; 2) позивач обмежений у реалізації батьківських прав, зокрема: оформлення документів; вирішення питань навчання; отримання медичних послуг; представництво інтересів дітей; 3) відповідачка, як мати, зберігає рівні юридичні права, що створює реальну можливість: втручання у фактичне місце проживання дітей; зміни їх середовища проживання всупереч їх інтересам. Таким чином, має місце не лише конфлікт, а й правова невизначеність, яка сама по собі є формою порушення права. Також зазначає, що висновок суду про відсутність необхідності у такому рішенні суперечить самій природі сімейних правовідносин, які потребують юридичної визначеності, а не фактичного існування стану речей.

Ухвалою Львівського апеляційного суду, що була занесена до протоколу судового засідання від 29.09.2026 року було замінено Шевченківську районну адміністрацію Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, його правонаступником – Виконавчим комітетом Львівської міської ради.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, його представниці та представника органу опіки та піклування на підтримання апеляційної скарги, відповідачку та її представницю в заперечення скарги, заслухавши пояснення дітей сторін ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в присутності психологинь ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, письмових пояснень до апеляційної скарги, а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи (їх представників) у судах обох інстанцій, – колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 29, 31, 32 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 76,78, 81, 89, 263 - 265 ЦПК України, ст. ст.7, 19, 141, 160, 161 СК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16, ст.3 Конвенції «Про права дитини» та відмовляючи в задоволені позову, – виходив з того, що у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_10 народжені діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з відомостями реєстру територіальної громади м. Львова діти – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації матері ОСОБА_10 . Відповідачка ОСОБА_10 після розірвання шлюбу рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 08.04.2024 р. у справі № 466/2506/24 фактично проживає у АДРЕСА_2 із другим чоловіком та спільною малолітньою дитиною. Квартира, де зареєстрована відповідачка та діти, зі слів ОСОБА_10 , належить її матері і нею ж здається в оренду третім особам. Судом було встановлено, що після створення нової сім`ї відповідачкою ОСОБА_10 , діти ОСОБА_11 та ОСОБА_12 перейшли проживати до батька. Фактичним місцем проживання позивача та дітей є орендована ним квартира на АДРЕСА_3 . Згідно Договору оренди квартири у приватної особи від 01.10.2024 р., вказана квартира орендована позивачем ОСОБА_1 до 01.01.2025 року, в подальшому договір оренди пролонгований зі слів позивача. Разом з тим, позивач зареєстрований у с.Холопичі Волинської області. Висновком органу опіки та піклування – Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 таке рекомендовано визначити з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_3 . Суд зазначав, що відділом «Служба у справах дітей» Шевченківського району в процесі готування висновку про визначення місця проживання дітей було здійснено вихід за адресою проживання дітей. Встановлено, що житло розміщене на 8 поверсі 9-ти поверхового будинку, складається з 1-ї кімнати, коридору, кухні, ванної кімнати, туалету, балкону. Житло орендоване. Умови проживання задовільні. Наявні необхідні меблі та побутова техніка. Для виховання та розвитку дітей наявне місце для сну (двоярусне ліжко), стіл для навчання, місце для проведення дозвілля. Стосунки у сім`ї позитивні, доброзичливі. Згідно акту оцінки потреб сім`ї/особи від 15.07.2025 щодо батька дітей - ОСОБА_1 , наданого КУЗТ «Львівський міський центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело» складні життєві обставини відсутні. ОСОБА_1 належним чином виконує батьківські обов`язки, працевлаштований та має самостійний дохід. Згідно з довідкою від 04.09.2024, виданою ТзОВ «Вигідна покупка» ОСОБА_1 працює у ТОВ «Вигідна покупка» з 7 грудня 2023 по теперішній час на посаді начальника зміни. За місцем праці ОСОБА_1 характеризується позитивно. З психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданої директором СЗШ № 100 м. Львова вбачається, що ОСОБА_11 охайний, доглянутий, має належне учнівське приладдя. На всіх батьківських зборах та виховних заходах, у яких ОСОБА_11 брав участь був присутній його батько. Батько дитини активно долучається до роботи батьківського комітету і перебуває постійно на зв`язку. З характеристики ОСОБА_7 , виданої директором СЗШ № 100 м. Львова вбачається, що ОСОБА_12 зарекомендувала себе як дисциплінована, старанна та працелюбна учениця. Батько цікавиться навчанням дитини і відповідально ставиться до її виховання. З матеріалів справи вбачається, що матір дітей, ОСОБА_10 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , однак у телефонічній розмові ОСОБА_10 повідомила, що проживає у іншому місці. Адресу місця проживання не надала. Суд зазначав, що у судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_13 , яка пояснила, що є сусідкою із ОСОБА_1 , який проживає з двома дітьми. Відповідачка ОСОБА_10 з дітьми ОСОБА_14 і ОСОБА_15 бачиться рідко, хоча їй ніхто не чинить у цьому жодних перешкод. Ці рідкі зустрічі, як правило, закінчуються конфліктом, який створює саме ОСОБА_10 . Вона живе з іншим чоловіком, діти його не сприймають і не хочуть приходити до матері в гості, як і жити з нею. Вихованням дітей повністю займається батько,, возить в школу, займається господарством, купує продукти, готує їсти. Діти доглянуті, виховані. Також, судом у судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_16 , яка стверджувала, що позивач є її рідним братом. Його діти ОСОБА_11 і ОСОБА_12 живуть разом з ним більше 1,5 року. Дуже добре між собою ладять, він повністю опікується дітьми, утримує їх, займається вихованням, організовує відпочинок. Відповідачка практично з дітьми не спілкується і не бачиться, хоча їй ніяких перешкод у цьому ніхто не створює. Вона не намагається знайти спільну мову з дітьми, допомогти їм матеріально. Діти від матері не відчувають любов, опіку, не бажають до неї ходити та зустрічатись, оскільки не ладять з її новим чоловіком. Суд звернув увагу, що під час бесіди із неповнолітніми ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_2 за відсутності їх батьків, у присутності представників сторін, діти повідомили, що більше 1,5 року проживають з батьком, мають всі умови для навчання, з батьком у них добрі стосунки, він ними опікується, цікавиться навчанням та дозвіллям. З матір`ю бачаться дуже рідко, оскільки вона сама не проявляє ініціативи до зустрічей, не вітає їх з днем народження, зі святами, не цікавиться процесом навчання, ніколи не приходила до школи, не спілкувалась з вчителями, як це постійно робить батько. Не мають бажання змінювати своє місце проживання, хоча мати їх і не запрошувала ніколи жити з нею, та не заперечувала, коли вони вирішили піти жити до батька. Судом було встановлено, що відповідачці були визначені органом опіки та піклування дні та години зустрічей з дітьми, однак вона цей графік порушувала і у повній мірі, з власної волі, його не використовувала для зустрічей з дітьми. Суд, також, відмітив, що відповідачка у судовому засіданні не заперечувала, що діти самі вирішили проживати з батьком, вона цьому не перечила, оскільки у неї інша сім`я і діти не ладять з новим чоловіком, як і не заперечила тієї обставини, що вона жодним чином не надає коштів на утримання дітей, через що позивач звернувся до неї із позовом про стягнення аліментів. Позивач, звертаючись до суду із позовом про визначення місця проживання дітей, на думку суду, не навів переконливих доказів порушення його прав чи законних інтересів. Судом було встановлено, що діти проживають із позивачем тривалий період часу, самостійно і добровільно, без жодного примусу вибрали місце свого проживання і не мають наміру його змінювати. Та обставина, що батько виховує, матеріально і опікується дітьми була доведена у судовому засіданні, отже батько належним чином виконує покладений на нього законом батьківський обов`язок. Відповідачка фактично самоусунулась від виконання таких обов`язків щодо дітей ОСОБА_11 і ОСОБА_12 . У судовому засіданні остання не навела причин чи підстав, які б заважали їй належним чином виконувати ці обов`язки. Відповідачка фактично сприйняла такий вибір дітей і не ставить питання про зміну їх місця проживання. Відтак, суд вважав, що у даному випадку відсутній предмет спору: батько визначив місце проживання дітей, діти його прийняли, мати щодо такого місця проживання дітей фактично не заперечує і не намагається його в ніякий спосіб змінити чи порушити. На даний час діти проживають з батьком у орендованій квартирі, потреби у їх перереєстрації немає. Позивач не навів аргументів, для чого йому необхідне таке рішення суду. Суд прийшов до переконання, що під час дослідження доказів у даній справі не встановлено не лише достатніх підстав необхідності визначення місця проживання дітей сторін, а й гострої соціальної необхідності у цьому. Судом під час розгляду справи було встановлено, що дійсно відповідачка, як мати дітей, неналежно виконує покладені на неї батьківські обов`язки, недостатньо приймає участь у їх вихованні та утриманні, не цікавиться їх інтересами, потребами, своїми діями віддаляє від себе дітей,та не може в подальшому вимагати від них достатньої зацікавленості своєї участі в їх житті. Крім поданих позивачем доказів, недостатньої материнської уваги відповідачки щодо дітей та належного виконання обов`язків щодо них з боку батька повинні мати місце інші законні підстави для задоволення позову. З врахуванням цього суд, оцінюючи докази в їх сукупності, за наявних на даний час обставин, не вбачав наявності спору у батьків щодо місця проживання їх дітей, необхідності у формальному підтвердженні такого місця проживання, не погоджуючись при цьому з висновком органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дітей з батьком, яке ніхто не оспорює. Проте суд вважав необхідним попередити відповідачку про необхідність змінити своє ставлення до виховання й утримання дітей ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , оскільки в подальшому може постати питання про позбавлення її батьківських прав за наявності відповідних підстав та обставин.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду не спростовують.

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_10 за участі органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення місця проживання дітей, в якому просив:

- визначити місце проживання дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову покликався на те, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_10 зареєстрували шлюб 06.11.2012р. Від шлюбу народжено двоє дітей ОСОБА_14 та ОСОБА_7 . Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 08.04.2024 р. шлюб між подружжям розірвано. Діти зареєстровані за адресою реєстрації матері ОСОБА_10 у кв. АДРЕСА_4 . Однак, фактично діти проживають із позивачем за адресою АДРЕСА_3 та перебувають на повному його утриманні. Позивач працює керівником зміни водіїв навантажувача у компанії Аврора ТОВ «Вигідна покупка» з 07.12.2023р., позитивно характеризується, має із дітьми повний контакт та взаєморозуміння. Діти є шкільного віку, відвідують школу, навчаються добре. Позивач стверджував, що приділяє їм увагу, виконує свої батьківські обов`язки. Відповідачка після розірвання шлюбу із позивачем створила нову сім`ю, де народилась дитина. Із дітьми ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вона бачиться дуже рідко, хоча позивач їй не створює у цьому жодних перешкод, не надає дітям жодної матеріальної допомоги. Відповідачка відмовляється в позасудовому порядку укласти договір проживання та участі у вихованні дітей, тому позивач просив в судовому порядку визначити місце проживання дітей з ним. Позивач просив задовольнити позов, оскільки таке рішення йому необхідно для офіційного визначення місця проживання дітей в їх інтересах.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі – Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права та практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

З наведених норм закону, також, вбачається, що суд визначає місце проживання дитини у випадку спору між батьками з приводу цього, тобто у випадку коли кожен з батьків наполягає на визначенні місця проживання дитини, чи у даному випадку дітей, саме з ним. Враховуючи це вказані норми закону застосовуються до такого виду спору.

У даному ж випадку, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, між батьками існують ряд невирішених спірних питань, конфліктність стосунків, відсутність згоди стосовно питань утримання, виховання дітей, побачень з ними матері, яка проживає окремо, тощо, однак спору про те, щоб визначити місце проживання дітей чи когось з дітей із одним із батьків фактично немає та мати і не наполягає на визначенні місця проживання дітей чи когось з дітей з нею, зустрічного позову вона теж не подавала та до органу опіки та піклування з цього приводу не зверталася.

Фактично, бажаючи рішенням суду визначити місце проживання дітей з ним, батько переслідує ряд цілей, які більше стосуються його, прямо не пов`язаних із предметом спору, інтересів (це, наприклад, стосується питання проходження ним військової служби, його бронювання як військовозобов`язаного; бажання самостійно приймати рішення стосовно виховання, навчання, розвитку дітей, опіки над ними та фактично унеможливити вплив матері на цей процес, тощо), а не прав чи інтересів дітей, які і так з ним проживають тривалий час та мати не вчиняє і не вчиняла будь-яких дій щодо зміни їх місця проживання.

Тобто при зверненні до суду з цим позовом батько фактично не захищає та не може захистити чи відновити будь-які права чи інтереси дітей, а навпаки захищай виключно власні, які, також, на пряму не стосуються предмету спору.

До таких висновків суд прийшов виходячи з таких обставин.

Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, – заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 08 квітня 2024 року у справі №466//2506/24 позовні вимоги за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_10 про розірвання шлюбу – задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 06.11.2012 року, про що Виконкомом Холопичівської сільської ради Локачинського району Волинської області, про що складено відповідний актовий запис №13 – розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_5 залишено прізвище « ОСОБА_20 ». (т.1, а.с.4-8)

ОСОБА_10 , також, змінила прізвище на « ОСОБА_21 », що підтверджується долученою до матеріалів справи в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції копією паспорту громадянки України відповідачки.

У шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 народжені діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с.10-11)

Як вбачається з пояснень сторін та ніким з учасників справи не оспорювалось, - діти - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем реєстраціїї матері ОСОБА_5 .

Зі слів відповідачки, вона після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 фактично проживає у АДРЕСА_2 із іншим чоловіком ОСОБА_22 з яким шлюб зареєстровано 15 квітня 2025 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (т.1, а.с.84) та спільною малолітньою дитиною, віком один рік.

Квартира, де зареєстрована відповідачка та діти, зі слів ОСОБА_3 , належить її матері і нею ж здається в оренду третім особам.

Також, як вказали сторони та самі діти сторін, – ОСОБА_11 та ОСОБА_12 перейшли обоє проживати до батька з жовтня 2024 року та постійно з цього часу з ним проживають.

Фактичним місцем проживання позивача та дітей є орендована ним квартира на АДРЕСА_3 .

Згідно Договору оренди квартири у приватної особи від 01.10.2024 р., вказана квартира орендована позивачем ОСОБА_1 до 01.01.2025 року, в подальшому договір оренди пролонгований зі слів позивача.

Зі слід позивача та дітей сторін, мати практично дуже рідко за ці два роки бачилася з дітьми та до їх місця проживання майже не навідується.

Разом з тим, позивач зареєстрований у АДРЕСА_5 .

Також, місцем його проживання у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів вказано поряд із місцем реєстрації адреса АДРЕСА_6 .

Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дітей ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачка після розірвання шлюбу із ним створила нову сім`ю, де народилась дитина. Із дітьми ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вона бачиться дуже рідко, хоча позивач їй не створює у цьому жодних перешкод, а також не надає дітям жодної матеріальної допомоги. Відповідачка відмовляється в позасудовому порядку укласти договір проживання та участі у вихованні дітей, тому позивач просив в судовому порядку визначити місце проживання дітей з ним.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Однак, як зазначено в ч.6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Так, даний висновок робиться на підставі засідань комісії органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав. Для підготовки цього висновку комісія спілкується з обома батьками та вивчає наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

Також, рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 03 серпня 2026 року у справі №931/378/26 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів задоволено частково. Зменшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_3 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2025 року на користь ОСОБА_1 на утримання дітей – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , до 1/4 частки від усіх її видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту набрання рішенням законної сили і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Вказане рішення постановою Волинського апеляційного суду від 30 вересня 2026 року залишено без змін.

Крім цього, Висновком органу опіки та піклування – Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 таке рекомендовано визначити з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с.66-68)

З матеріалів, на підставі яких було складено такий висновок вбачається зокрема, те що Відділом «Служба у справах дітей» Шевченківського району в процесі готування висновку про визначення місця проживання дітей було здійснено вихід за адресою проживання дітей. Встановлено, що житло розміщене на 8 поверсі 9-ти поверхового будинку, складається з 1-ї кімнати, коридору, кухні, ванної кімнати, туалету, балкону. Житло орендоване. Умови проживання задовільні. Наявні необхідні меблі та побутова техніка. Для виховання та розвитку дітей наявне місце для сну (двоярусне ліжко), стіл для навчання, місце для проведення дозвілля. Стосунки у сім`ї позитивні, доброзичливі.

Згідно акту оцінки потреб сім`ї/особи від 15.07.2025 щодо батька дітей – ОСОБА_1 , наданого КУЗТ «Львівський міський центр соціальних послуг та реабілітації «Джерело» складні життєві обставини відсутні.

ОСОБА_1 належним чином виконує батьківські обов`язки, працевлаштований та має самостійний дохід.

Згідно з довідкою від 04.09.2024, виданою ТзОВ «Вигідна покупка» ОСОБА_1 працює у ТОВ «Вигідна покупка» з 07 грудня 2023 по теперішній час на посаді начальника зміни. За місцем праці ОСОБА_1 характеризується позитивно.

Однак також, з даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів вбачається, що місцем праці є юридична особа з кодом ЄДРПОУ 45059562, за яким такою організацією є ТзОВ «Грінтех Харвест».

Позивач вказав, що не може розголошувати будь-які дані про його роботодавця та своє місце праці (посаду), які також є підставою для його бронювання як військовослужбовця, посилаючись на обмеження пов`язані з воєнним станом, однак не уточнивши ні особисто, ані через представника норми закону, які його в цьому обмежують.

Також, з психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданої директором СЗШ № 100 м. Львова вбачається, що ОСОБА_11 охайний, доглянутий, має належне учнівське приладдя. На всіх батьківських зборах та виховних заходах, у яких ОСОБА_11 брав участь був присутній його батько. Батько дитини активно долучається до роботи батьківського комітету і перебуває постійно на зв`язку.

З характеристики ОСОБА_7 , виданої директором СЗШ №100 м.Львова вбачається, що ОСОБА_12 зарекомендувала себе як дисциплінована, старанна та працелюбна учениця. Батько цікавиться навчанням дитини і відповідально ставиться до її виховання.

З матеріалів, на підставі яких було надано висновок органом опіки та піклування, також, вбачається, що матір дітей, ОСОБА_10 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , однак у телефонічній розмові ОСОБА_10 повідомила органу опіки та піклування, що проживає у іншому місці. Адресу місця проживання не надала.

Допитані у судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_16 засвідчили що ОСОБА_1 , проживає з двома дітьми більше 1,5 року. Відповідачка з дітьми ОСОБА_23 і ОСОБА_15 бачиться рідко. Вона живе з іншим чоловіком, якого діти не сприймають і не хочуть приходити до матері в гості, як і жити з нею. Вихованням дітей практично повністю займається батько. Вони добре між собою ладять.

Під час бесіди із неповнолітніми ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_2 в суді першої інстанції за відсутності їх батьків, у присутності представників сторін, діти повідомили, що більше 1,5 року проживають з батьком, мають всі умови для навчання, з батьком у них добрі стосунки, він ними опікується, цікавиться навчанням та дозвіллям. З матір`ю бачаться дуже рідко, оскільки вона сама не проявляє ініціативи до зустрічей, не вітає їх з днем народження, зі святами, не цікавиться процесом навчання, ніколи не приходила до школи, не спілкувалась з вчителями, як це постійно робить батько. Не мають бажання змінювати своє місце проживання, хоча мати їх і не запрошувала ніколи жити з нею, та не заперечувала, коли вони вирішили піти жити до батька.

Також, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник виконавчого комітету Львівської міської ради – Мирогород В.С. вказав, що ОСОБА_1 у 2024 році, у зв`язку із перешкодами відповідачкою у спілкуванні з сином, звертався із заявою про встановлення йому днів спілкування з ОСОБА_6 , оскільки донька проживала з батьком, а син проживав з матір`ю. У жовтні 2024 року Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради, як органом опіки та піклування (на той час) було встановлено батьку дні і години, в які б він міг спілкуватись з дитиною, яка проживає не з ним. Вказав, що через деякий час вже відповідачка подала заяву в орган опіки та піклування про встановлення їй днів та годин спілкування з двома дітьми, оскільки син вже на той час почав проживати з батьком. Під час розгляду вказаного питання на комісії, під час спілкування з дітьми за участі психолога, син сторін повідомив про те, що після сварки з мамою, вона його вигнала з дому. А тому, фактично з того часу, два роки, обоє дітей почали проживати з батьком.

Також, у судовому засіданні в суді першої інстанції, відповідачка не заперечувала, що діти самі вирішили проживати з батьком, вона цьому не перечила, оскільки у неї інша сім`я і діти не ладять з новим чоловіком, як і не заперечила тієї обставини, що вона жодним чином не надає коштів на утримання дітей, через що позивач звернувся до неї із позовом про стягнення аліментів.

Також, колегія суддів звертає увагу на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Шевченківського районного суду м.Львова від 26 березня 2024 року у справі №466/2917/24 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 (десяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 170,00 грн. (сто сімдесят гривень 00 копійок) в дохід держави.

Судом у вказаній справі встановлено, що в період часу з грудня 2023 року по теперішній час (тобто 26.03.2024 року), гр. ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_6 ,вчиняє відносно своєї дружини ОСОБА_10 домашнє насильство, що виражається у систематичних погрозах фізичною розправою, переслідуванням в магазинах, на вулиці, вживанні нецензурної лайки в бік останньої, чим вчиняє психологічне домашнє насильство. Останній факт мав місце 20.02.2024. Таким чином гр. ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Окрім того, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції були заслухані в присутності психологинь ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , малолітні діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, під час заслуховування думки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній пояснив, що з жовтня 2024 року він проживає разом із батьком та сестрою ОСОБА_7 . Вказав, що причиною проживання з батьком стало бажання матері переїхати до міста Пустомити. Вказав, що наразі майже не спілкується з матір`ю та практично не бачиться з нею, а остання телефонна розмова відбувалась на його день народження у січні місяці. Від спілкування з матір`ю, як під час особистих зустрічей, так і телефоном відмовляється, оскільки відчуває образу через ситуацію, яка склалась з переїздом матері до міста Пустомити. Щодо нового чоловіка матері дитина пояснила, що бачила його, однак особисто з ним не спілкувалась. Також, дитина зазначила, що під час спільного проживання батьків між ними виникали сварки, свідком яких він був. На запитання щодо можливості проживання разом із матір`ю ОСОБА_6 категорично заперечив проти такого варіанту та висловив чітке бажання надалі проживати з батьком. Водночас зазначив, що за умови зміни поведінки матері та налагодження їх взаємовідносин у майбутньому не виключає можливості зміни свого ставлення до неї.

Під час заслуховування думки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , така пояснила, що наразі з матір`ю не спілкується, натомість зазначила, що їй добре проживати разом із батьком. Щодо взаємин між батьками в період їх спільного проживання дитина повідомила, що між ними час від часу виникали сварки. Також, дитина зазначила, що за умови, якби мати не сварилась та змінила свою поведінку відносно неї, вона б хотіла бачитись з матір`ю, однак за присутності брата. Відповідаючи на запитання, у випадку вибору з ким із батьків бажала б проживати, дитина висловила бажання залишитись з батьком, пояснивши свою позицію тим, що відчуває образу на матір.

Оцінюючи вислови дітей у своїй сукупності, психологиня ОСОБА_8 вказала, що діти не виявляють бажання йти на контакт із матір`ю та уникають спілкування з нею. Зокрема, в школі діти уникають розмов, пов`язаних з їх мамою. Вказувала, що діти надали пояснення вільно, самостійно висловлюючи власні думки та побажання, без стороннього впливу на формування їх позиції. Зазначила, що ОСОБА_7 відчуває образу на матір.

Натомість, психологиня ОСОБА_9 вказала, що емоційний стан ОСОБА_7 характеризується ознаками, наближеними до депресивного, а також вказала, що дитина не бажає обговорювати питання, пов`язані з матір`ю. За оцінкою психологині діти втратили емоційний зв`язок з мамою. При цьому ОСОБА_7 категорично заперечує проти проживання з матір`ю. Також, звернула увагу, що внаслідок втрати зв`язку з матір`ю у дітей є побоювання щодо можливості втрати і батька. Крім того, діти відчувають страх перед створенням матір`ю нової сім`ї. Також, психологиня висловила припущення, що пояснення дітей можуть бути навіяними, а їх поведінка під час висловлення власних думок могла бути зумовлена страхом сказати щось не так. Крім того, психологиня зазначила, що діти продовжують емоційно переживати попередні конфліктні ситуації, які виникли у взаєминах із матір`ю.

Так, оцінивши пояснення дітей, надані ними в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, а також їх поведінку під час надання таких пояснень, у колегії суддів склалось враження, що діти відчувають брак материнської уваги, присутності матері у житті і потребу у спілкуванні з матір`ю та її участі у вихованні дітей.

Також, те, що позивач та відповідачка не проживають разом з 2024 року та те, що діти з жовтня 2024 року проживають з батьком сторони визнають та таке не заперечувалось ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції.

Однак, роздільне проживання позивача та відповідачки, проживання дітей з батьком, зважаючи на тривале застосування домашнього насильства стосовно ОСОБА_3 , що підтверджується, зокрема, постановою Шевченківського районного суду м.Львова від 26 березня 2024 року та поясненнями учасників справи та дітей сторін про тривалі конфлікти між сторонами під час їх спільного проживання, – можуть бути спровоковані, зокрема, і цим домашнім насильством, яке тривало значний проміжок часу, принаймні з грудня 2023 року по березень 2024 року, свідками якого не могли не бути діти. Саме насильство позивача стосовно відповідачки могло бути, якщо не цілком, то в значній мірі причиною переїзду дітей на проживання саме до батька.

Окрім того, факти тривалого домашнього насильства не могли не вплинути на думку дітей, враховуючи, також, наявність у матері іншого чоловіка, з яким вони фактично не знайомі, з яким ОСОБА_3 має інше місце проживання та малолітню дитину (віком один рік), що може бути для дітей додатковим подразнюючим фактором тривожних думок.

Про вказане може і свідчити категорична позиція матері дітей щодо насильства як причини роздільного проживання, а також бажання бачитись, спілкуватись, брати участь у вихованні дітей, про що вказувала відповідачка і у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

Аналогічно, домашнє насильство і конфліктні стосунки позивача та відповідачки могли, також, спричинити страх у відповідачки та її неактивну поведінку під час розгляду питання визначення місця проживання дітей органом опіки та піклування та при вирішенні даної справи судом першої інстанції.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правильно не взято до уваги висновок органу опіки та піклування – Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки такий надано поспішно, без заслуховування думки матері дітей та перевірки її позиції стосовно спірного питання, без з`ясування спірних питань між сторонами вцілому, що вплинуло на оцінку органом опіки та піклування також і пояснень малолітніх дітей.

Що стосується позиції батька (позивача), то докази, які він долучив до матеріалів справи, у своїй сукупності свідчать про штучність заявленого позову саме у сформованих позовних вимогах та фактичну відсутність спору на даний час стосовно місця проживання дітей між батьками.

Так, батько не обґрунтував труднощів, перешкод, бар`єрів у проживанні та вихованні дітей саме з ним та не надав необхідних доказів, які б свідчили про те, що таким позовом він відновить та які саме порушені відповідачкою його чи дітей законні права та інтереси в частині їх проживання саме з ним.

Окрім того, слід вказати і про те, що відповідачка заперечувала позов, однак не з підстав, що хоче визначити місце проживання дітей з нею, а з тих підстав, що в разі задоволення позову, таке рішення позбавить її ряду прав стосовно дітей та обмежить її в реалізації таких.

Так, дійсно, слід вважати, що в разі задоволення позову, позивач фактично зможе одноосібно змінювати місце проживання дітей; місце навчання та інші питання що стосуються виховання опіки (піклування) над дітьми, без згоди матері, чим вона по суті буде усунута від процесу навчання, виховання дітей, опіки (згодом піклування) над ними; це ускладнить для неї можливості спілкування з дітьми, стосовно чого на даний час між батьками немає порозуміння, а, окрім того, відповідачка може втратити зв`язок з дітьми, що є неприпустимо насамперед в інтересах самих дітей, для яких такий зв`язок є надважливим, особливо в дитинстві.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів фізичних осіб.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права п.5.6. постанови ВП ВС від 22.08.2018 р. у справі № 925126516. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення визнання порушених оспорюваних прав і вплив на порушника.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Виходячи з підходу ЄСПЛ до тлумачення поняття «спір про право» п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку порушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, або порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Так, судом першої інстанції, правильно, із посиланням на згадані норми закону, встановлено, що позивач, звертаючись до суду із позовом саме про визначення місця проживання дітей, не навів переконливих доказів порушення його прав чи законних інтересів, оскільки діти проживають із позивачем тривалий період часу, самостійно і добровільно, без жодного примусу вибрали місце свого проживання і не мають наміру його змінювати, мати стосовно цього не заперечувала та не вчиняла дій щодо зміни місця проживання дітей протягом останніх двох років. Та обставина, що батько виховує, матеріально і опікується дітьми також доведена і при розгляді справи у судах обох інстанцій.

Що стосується наявних даних в матеріалах справи стосовно відстрочки від мобілізації та долученого представницею позивача витягу в застосунку призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв+», то такі істотно різняться.

Так, з долученого представницею позивача витягу в застосунку призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв+», що є електронним витягом із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, вбачається, що адреса проживання позивача: АДРЕСА_6 .

Однак, за такою адресою ОСОБА_1 вже не проживає більше двох років, чого стороною позивача не заперечується, про що йшлося.

Окрім того, підприємство на якому працює ОСОБА_1 , а саме ТзОВ «Грінтех Харвест» (ЄДРПОУ 45059562), що вбачається із витягу в застосунку призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв+» відрізняється від того, про яке вказував позивач в суді першої інстанції (ТзОВ «Вигідна покупка (ЄДРПОУ 41130363).

Також, будь-яких конкретних документів (довідка з місця роботи, наказ про прийняття на роботу, трудовий договір, відомості з трудової книжки, відомості про трудові відносини, тощо) позивач не надав, посилаючись на обмеження пов`язані з воєнним станом та те, що має підписаний з підприємством договір про нерозголошення компанії в якій працює. Однак, будь-яких доказів на підтвердження вказаного позивачем не надано, а також не вказано норми закону або ж нормативно-правові акти, які обмежують отримання та подання таких документів позивачем.

Відтак, з врахуванням вказаного вище, оцінюючи докази в їх сукупності, за наявних на даний час обставин, судом першої інстанції правильно встановлено, що спір між батьками стосовно місця проживання дітей фактично відсутній, а тому необхідності у формальному підтвердженні місця проживання дітей з батьком – немає.

Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Шевче нківського районного суду м.Львова від 30 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра