Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №336/7129/24 — Запорізький апеляційний суд

Суд: Запорізький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №336/7129/24

Суддя: Салтан Л. Г.

Дата документу 15.10.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 336/7129/24 Головуючий у 1 інстанції Галущенко Ю. А.

Провадження № 22-ц/807/1644/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

членів колегії: суддів: Кочеткової І.В., Сакояна Д.І.,

за участю секретаря судового засідання: Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Цюприка Ігоря Володимировича, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 02 червня 2026 року про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову

у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району як орган опіки та піклування, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини з матір`ю та повернення дитини матері,

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, як орган опіки та піклування, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини з батьком,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває цивільна справа № 336/7129/24 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, як орган опіки та піклування, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини з матір`ю та повернення дитини матері, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, як орган опіки та піклування, Районна адміністрація Запорізької міської ради Шевченківському району, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини з батьком.

У березні 2026 року, в межах вказаної судової справи, ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позову, шляхом визначення порядку безперешкодного спілкування та регулярного контакту матері ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_3 до розгляду справи по суті. В своїй заяві ОСОБА_1 просила зобов`язати ОСОБА_2 забезпечити їй можливість особистого спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3 у будь-який день неділі без присутності батька, а також інформувати її як матір про місце перебування, стан здоров`я та умови проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_1 чинить перешкоди у спілкуванні дитини з матір`ю.

В обґрунтування своїх доводів зазначала, що вона не позбавлена батьківських прав відносно свого сина – ОСОБА_4 , а тому має право на безперешкодне спілкування з дитиною та участь у її вихованні. ОСОБА_2 всіляко перешкоджає їй у спілкуванні з сином. Вона позбавлена можливості бачитися з дитиною та брати участь у її вихованні, отримувати будь-яку інформацію щодо стану його здоров`я, умов проживання, навчання та догляду, оскільки їй невідоме точне місцезнаходження дитини, а відповідач здійснює дії, спрямовані на ізоляцію дитини від матері. Вказує, що за наведених обставин існує реальна загроза подальшого погіршення психологічного стану малолітньої дитини, а також повного розриву емоційного зв`язку між матір`ю і сином, що суперечить найкращим інтересам дитини та порушує право матері на участь у вихованні сина. Тривале обмеження спілкування матері з малолітньою дитиною фактично призводить до відчуження дитини від матері, що може мати незворотні наслідки для їх сімейних відносин.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2026 у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06.05.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Поєдинок Я.А., задоволено частково. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2026 у цій справі скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

27.05.2026 ОСОБА_1 уточнила заяву про забезпечення позову від 06.03.2026 в частині визначення конкретного часу та місця спілкування ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_3 , та просила вжити заходів забезпечення позову шляхом визначення порядку безперешкодного спілкування та регулярного контакту матері з малолітнім сином до вирішення справи по суті, а саме: зобов`язати ОСОБА_2 до ухвалення судом рішення у справі надавати ОСОБА_1 можливість особисто бачитися та спілкуватися із сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: кожного понеділка з 16:00 до 19:00 год. вівторка, кожної середи з 16:00 год. до 19:00 год. четверга, кожної суботи з 10:00 год. до 15:00 год. неділі; зобов`язати ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 про місце перебування малолітнього ОСОБА_4 , стан його здоров`я та умови проживання у дні перебування дитини разом із батьком. Вказує, що враховуючи малолітній вік ОСОБА_4 , відсутність у ОСОБА_1 будь-якої інформації щодо умов його проживання, фактичне обмеження спілкування матері з дитиною, а також тривалість судового розгляду справи, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист прав та інтересів як матері, так і малолітньої дитини.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 02 червня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 до ухвалення судом рішення у справі надавати ОСОБА_1 можливість особисто бачитися та спілкуватися із сином – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: кожної суботи з 10:00 години до 17:00 години, враховуючи при цьому графік харчування та відпочинок дитини. У разі звернення ОСОБА_1 за інформацією про місце перебування малолітнього ОСОБА_4 , стан його здоров`я та умови проживання у дні перебування дитини разом із батьком, зобов`язано ОСОБА_2 надавати їй таку інформацію. В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, 10 червня 2026 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Цюприка І.В. подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не з`ясування усіх обставин справи, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою скасувати ухвалу від 02.06.2026: ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити її заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

В обґрунтування своїх доводів зазначила, що під час перебування у шлюбі з боку ОСОБА_2 до неї в присутності малолітнього сина ОСОБА_5 вчинялися насильницькі дії. Після розлучення син ОСОБА_6 певний час мешкав з нею, обманним шляхом колишньому чоловікові вдалося змінити місце мешкання сина.

До теперішнього часу дитину матері не повернули, а ОСОБА_2 повністю припинив будь-яку комунікацію з нею: перестав відповідати на телефонні дзвінки, заблокував її номер телефону, а також обмежив можливість зв`язку через соціальні мережі та месенджери. Вказані дії ОСОБА_2 призвели до фактичного позбавлення матері можливості бачитися із сином, брати участь у його вихованні та навіть отримувати інформацію про його життя і здоров`я.

ОСОБА_1 неодноразово вживала заходів для відновлення контакту із сином. Зокрема, вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів та разом із працівниками поліції виїжджала за місцем проживання ОСОБА_2 . Однак можливості особисто поспілкуватися з дитиною або забрати її вона не отримала. Зі слів позивачки, двері помешкання відкривала мати відповідача, яка відмовлялася надати можливість матері побачитися із сином, посилаючись на відсутність судового рішення про визначення місця проживання дитини.

Судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_1 не позбавлена батьківських прав, не обмежена у їх здійсненні та відповідно до ч. 1 ст. 153 СК України, має право на безперешкодне спілкування з дитиною. Відповідно, її батьківські права є повними та рівними з правами іншого з батьків ОСОБА_2 . Більше того, встановлений судом спосіб забезпечення позову є непропорційним заявленим вимогам та вже фактично підміняє собою вирішення спору по суті на користь відповідача.

Станом на день подання цієї апеляційної скарги ОСОБА_1 невідоме місцезнаходження дитини, а також те, де саме та з ким вона перебуває і хто здійснює догляд за нею. До того ж ОСОБА_2 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та, у зв`язку із проходженням військової служби, значну частину часу перебуває на службі та у відрядженнях. У зв`язку з цим позивачці невідомо, де саме та з ким у цей час перебуває дитина, хто фактично здійснює догляд за нею та забезпечує належні умови проживання.

Також відомо, що ОСОБА_7 відвідує заклад дошкільної освіти лише три дні на тиждень приблизно по три години, у зв`язку з чим виникає обґрунтоване занепокоєння щодо того, де та з ким дитина перебуває в інший час, а також чи забезпечені належні умови для її догляду та розвитку.

Особливої уваги заслуговує той факт, що малолітньому ОСОБА_8 лише 4 роки, тому він не має можливості самостійно захистити свої права та вирішити питання спілкування з матір`ю. Дитина повністю перебуває у залежності від батька – ОСОБА_2 , який за власним рішенням обмежив спілкування матері з сином, внаслідок чого дитина тривалий час позбавлена материнської уваги, турботи та спілкування, що негативно впливає на її психологічний стан та розвиток

Перебування малолітньої дитини з матір`ю та батьком почергово саме по собі не є негативним явищем, якщо воно відбувається в умовах збереження стабільних емоційних зв`язків з обома батьками та спрямоване на реалізацію права дитини на сімейне життя з кожним із них.

Тож висновок суду про недоцільність встановлення тимчасового графіку спілкування з огляду на «стабільність проживання з батьком» є необґрунтованим та незаконним, оскільки є спрямованим на виключне забезпечення прав одного з батьків, всупереч положенням ст. 157 СК України

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Поляков О.З. та склад колегії суддів: Кухар С.В., Трофимова Д.А.

Ухвалою від 10 червня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Поляковим О.З., матеріали вказаної справи витребувано у суду першої інстанції.

25 червня 2026 року матеріали зазначеної справи надійшли до апеляційного суду.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2026 року справу повернуто до суду першої інстанції. Надано строк для усунення недоліків.

16 липня 2026 року вказана справа надійшла до Запорізького апеляційного суду.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Поляков О.З. та склад колегії суддів: Кочеткова І.В., Трофимова Д.А.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2026 року відкрито провадження, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, справу призначено до розгляду.

21 серпня 2026 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_9 через підсистему «Електронний Суд» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає доводи відповідача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що обставини, викладені скаржником, є надуманими, не відповідають дійсним обставинам справи і не підтверджуються жодними доказами. В матеріалах даної справи містяться письмові докази на підтвердження дійсних обставин справи, а саме неодноразове порушення позивачем за первісним позовом прав малолітньої дитини та спричинення дитині фізичної та психологічної шкоди.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 стала викладати в соціальних мережах TikTok, Instagram, Facebook фото колишнього чоловіка ОСОБА_2 та його рідних з образливими підписами та повідомленнями, які містили лайливі слова, принижували їх гідність і репутацію; систематично, майже кожного дня, через мобільні додатки Telegram та Viber. Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 стала направляти аудіо та текстові повідомлення з образами, приниженням, нецензурною лайкою на мобільні номери ОСОБА_2 та його рідних. У зв`язку з чим, ОСОБА_2 заблокував номер телефону ОСОБА_1

10.06.2024 року Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , з якою на той момент проживав малолітній ОСОБА_7 , знаходячись у себе в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , вдарила сина, побиття зафільмувала за допомогою мобільного телефону.

13.07.2024 року сектором дізнання ВП №5 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області зареєстровано кримінальне провадження № 12024087070000271 за ст.126 ч.1 КК України. 29.12.2025 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру в даному кримінальному провадженні.10.04.2026 року кримінальне провадження за № 12024087070000271 з обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 за ст.126 ч.1 КК України направлено до Хортицького районного суду м. Запоріжжя.

В даному кримінальному провадженні проведено допит ОСОБА_4 за участю спеціаліста-психолога та складено висновок психолога від 18.12.2024 року, згідно якого психологом встановлено, що : …у ОСОБА_4 є ознаки страху до мами на невербальному рівні, особливо коли він починає надавати відповіді на запитання про маму.

Застосування насилля до дитини з боку матері ОСОБА_1 призвело до порушення його стану здоров`я, фізичного розвитку, психоемоційного стану, зв`язку з чим, малолітній ОСОБА_7 протягом 2024-2025 років проходив лікування у дитячого психолога та психіатра.

Згідно висновків дитячого психолога, який надавав психологічні консультації дитині за період з липня 2024 до серпня 2025 року «…аналіз поведінки дитини дозволяє зробити висновки про деструктивну поведінку матері стосовно дитини, її неочікувані та непередбачувані реакції, які негативно впливають на психо-емоційний стан ОСОБА_5 …»

З липня 2024 року по квітень 2025 року дитина проходила реабілітаційне лікування, отримувала психологічну допомогу. Згідно консультативного висновку дитячого психіатра від 09.04.2025 року стан здоров`я дитини «…покращився, дитина стала проявляти більше довіри до дорослих, відзначається добра динаміка в емоційно-вольовому стані та інтелектуально-мовленевому розвитку дитини у порівнянні з попереднім зверненням, в нього відсутній тривожно-фобічний розлад. Для подальшого покращення стану здоров`я дитини рекомендовано корекційна робота з логопедом та психологом, соціальна реабілітація…»

За період проживання дитини ОСОБА_4 із матір`ю ОСОБА_1 , остання неодноразово застосовувала насильство до дитини, порушувала батьківські обов`язки щодо належного виховання та догляду за ним, чим порушувала права дитини.

Крім того, факт застосування насильства до дитини та до відповідача за первісним позовом з боку позивача за первісним позовом ОСОБА_1 підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.07.2025 року про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 , яке визнано законним і обґрунтованим постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.06.2026.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 з 02.06.2026 року має можливість особистого спілкування з дитиною, яка забезпечена судом першої інстанції на підставі оскаржуваної ухвали від 02.06.2026 року. Однак, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 скористалась даною можливість тільки один раз 06.06.2026 року, приїхавши до сина на побачення.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 вересня 2026 року заяви суддів Запорізького апеляційного суду Полякова Олександра Зіновійовича, Трофимової Діани Анатоліївни, про самовідвід у цій справі задоволено. Справу передано у відділ забезпечення діяльності судової палати з розгляду цивільних справ Запорізького апеляційного суду для нового авторозподілу відповідно до вимог ст. 33 ЦПК України.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 вересня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Кочеткова І.В., Сакоян Д.І.

Ухвалою суду від 21 вересня 2026 року справа прийнята до провадження.

У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 наполягала на задоволенні апеляційної скарги, зазначила, що батько дитини перешкоджає усілякому спілкуванню з сином. Вона не має можливості бачитися з сином. Коли вона приїжджає за адресою мешкання відповідача з сином, відносно неї чиниться насильство. Мати відповідача кидається на неї. Вона змушена звертатися до поліції. Наразі відкрите провадження щодо виконання ухвали суду першої інстанції, від виконання якої ОСОБА_2 ухиляється, на нього вже було накладені штрафи. Висновки психолога, які проводить батько дитини, носять неправдивий характер. Вона змушена їх спростовувати. Навпроти, проведенні нею висновки психологічних та психіатричних експертиз носять зовсім інший характер. Кримінальне провадження було закрито у зв`язку з закінченням строків давності. Жодного насилля більш застосовано не було, жодної загрози для сина немає. Вона дуже потребує зв`язку зі своїм малолітнім сином, який відповідач намагається обмежити у будь-який спосіб. У червні 2026 року ОСОБА_2 знову звертався до суду щодо застосування до неї обмежувального припису, але у задоволенні його заяви суд відмовив.

Представник апелянта наполягає на задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, вважає, що заява про забезпечення позову в уточненій редакції відповідає якнайкращим інтересам дитини, у апеляційного суду наявні усі підстави для її задоволення.

Відповідач ОСОБА_2 заперечує проти задоволення скарги, посилаючись на те, що син мешкає з ним. Після того, як мати застосовувала відносно сина насильство, він змушений був займатися лікуванням сина. Гліб пройшов курс лікування та реабілітації у психолога. Наразі син не бажає спілкуватися з матір`ю. З сином позивачки від першого шлюбу, який наразі перебуває у Чехії, ОСОБА_6 також не спілкується. З часу постановлення оскаржуваної ухвали мати приходила до сина один раз. Наразі син відвідує дитячий садочок, коли він перебуває на службі з сином залишається його матір. Вважає, що частіше спілкування негативно вплине на ОСОБА_5 .

Представник відповідача вважає, що підстави для задоволення апеляції відсутні. Суд першої інстанції, зважаючи на зміну поведінки матері, надав їй можливість спілкуватися з Глібом один день. Хоча вони категорично заперечували проти цього, однак з оскаржуваною ухвалою погодилися. Однак позивачка не бажає спілкуватися у визначений день. Запропонований нею графік побачень негативно вплине на психоемоційний стан дитини.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Відводів, самовідводів у справі не заявлено.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників провадження, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Оскільки судом першої інстанції були задоволені вимоги щодо зобов`язання ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 про місце перебування малолітнього ОСОБА_4 , стан його здоров`я та умови проживання у дні перебування дитини разом із батьком, незважаючи на прохання апелянта скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове рішення про задоволення заяви у повному обсязі, - фактично межами апеляційного оскарження є встановлений судом графік побачень дитини ОСОБА_10 з матір`ю ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією свідоцтва про народження дитини. Дитина з червня 2024 року і по теперішній час проживає разом з батьком – ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .

Між сторонами дійсно існує спір щодо визначення місця проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи вимоги заяви про забезпечення позову у виді побачень матері з дитиною кожної суботи з 10:00 години до 17:00 години, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини. Дитина з червня 2024 року проживає разом з батьком – ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 . На переконання суду першої інстанції застосовані заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами, відповідають інтересам дитини та не порушать прав відповідача, оскільки заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер та підлягають застосуванню до набрання рішенням законної сили.

На думку суду першої інстанції запропонований позивачкою ОСОБА_1 вид забезпечення позову у вигляді періодичного перебування дитини за місцем проживання матері за своєю суттю є тимчасовою зміною місця проживання дитини, а саме проживання дитини разом з матір`ю протягом декількох днів щотижня. У випадку задоволення позову в такий спосіб, фактично буде вирішено позовні вимоги щодо визначення проживання малолітньої дитини, адже застосування такого виду забезпечення позову фактично підмінюватиме собою рішення суду у справі та вирішуватиме позов (шляхом часткового задоволення) до розгляду судом справи по суті.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1,2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та мають бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову. З наведеного випливає, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому заявник не зобов`язаний подавати суду докази, йому достатньо висунути обґрунтованих доводів щодо наявності своїх припущень.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчиняти певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, заява № 6221/14, пункти 29-34, рішення від 04 вересня 2018 року) суть висновків зводиться до того, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, у тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Конвенції - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється.

Згідно з практикою ЄСПЛ оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, пункт 100; від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, пункт 76).

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №752/1253/22, від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21).

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.

Призначенням концепції найкращих інтересів дитини є забезпечення ефективної реалізації всіх прав, проголошених у цій Конвенції, усебічний розвиток дитини, оцінка найкращих інтересів дитини в кожному окремому випадку при дотриманні балансу усіх елементів, необхідних для прийняття рішення в конкретній ситуації для конкретної дитини або групи дітей.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», №31111/04, § 54).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини передбачає дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності, та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня розвитку, що може її висловити.

Вирішуючи питання про тимчасове врегулювання спілкування батьків із дитиною, суд має враховувати положення статей 7, 141, 153, 157, 159 Сімейного кодексу України, статті 3 Конвенції про права дитини, а також необхідність забезпечення найкращих інтересів дитини.

Рівність прав та обов`язків матері й батька щодо дитини зберігається незалежно від того, з ким із них вона проживає. Окреме проживання одного з батьків саме собою не є підставою для обмеження його участі у вихованні дитини.

Водночас забезпечення позову у спорі щодо місця проживання дитини має тимчасовий характер і не повинно підміняти вирішення спору по суті. Суд повинен забезпечити реальну можливість підтримання сімейних зв`язків, водночас урахувавши вік дитини, її звичний режим, стан здоров`я, психологічний стан, умови проживання кожного з батьків та наявні ризики для її добробуту.

Колегія суддів зауважує, що сам факт конфлікту між батьками дитини ОСОБА_4 не є достатньою підставою ані для усунення матері від спілкування з дитиною, ані для автоматичного встановлення тривалого перебування дитини у матері з ночівлею. Так само відсутність рішення про позбавлення матері батьківських прав не звільняє суд від необхідності оцінити конкретні обставини та інтереси дитини.

Суд першої інстанції, визначивши зустрічі лише щосуботи з 10:00 до 17:00, мав оцінити, чи забезпечує такий обсяг спілкування достатню сталість і регулярність особистих контактів матері з дитиною.

Вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом визначення можливості побачень матері з малолітнім сином, суд має виходити передусім із найкращих інтересів дитини, враховуючи її вік, емоційні потреби, потребу в любові, турботі та відчутті захищеності, а також значення збереження сімейних зв`язків для її гармонійного розвитку.

Колегія суддів враховує, що наразі сину сторін ОСОБА_7 виповнилося п`ять років. У п`ятирічному віці дитина особливо потребує емоційної близькості з матір`ю, її ніжності, теплих слів, обіймів і відчуття того, що вона люблена та важлива для неї. Для малолітнього хлопчика материнська присутність має значення не лише як можливість спілкування, а й як важлива складова формування почуття емоційної стабільності, довіри до близьких людей та усвідомлення власної захищеності. Тривале припинення або істотне обмеження такого контакту за відсутності достатніх для цього підстав здатне ускладнити збереження емоційного зв`язку між матір`ю та дитиною.

Водночас потреба дитини в материнській любові не означає, що обставини, які могли становити загрозу її фізичному чи психологічному благополуччю, можуть бути залишені поза увагою суду.

Повідомлення про те, що приблизно два роки тому мати ОСОБА_1 вдарила сина, є обставиною, яка не залишається поза увагою колегії суддів. Безпека дитини має залишатися безумовним пріоритетом, а встановлення можливості побачень не може ґрунтуватися лише на самому факті материнства чи абстрактному припущенні про бажаність спілкування.

Разом із тим суд апеляційної інстанції врахував час, що минув після цієї події, її конкретні обставини, які були обумовлені емоційним станом матері після розлучення, поведінку матері після цього, її прагнення виправитися та приймати активну участь у житті сина, відновити з ним родинний зв`язок, спільний побут, усвідомлення самою ОСОБА_1 неприпустимості насильницьких методів виховання, а також відсутність інших даних, які свідчили б про актуальність ризику для дитини, які відсутні в матеріалах провадження.

Людські стосунки, зокрема стосунки між матір`ю та дитиною, не можуть оцінюватися виключно крізь призму одного епізоду минулого. Час, що минув, сам по собі не спростовує можливих ризиків, однак вимагає з`ясування їхньої актуальності, а також того, чи змінилися обставини та чи існують передумови для поступового відновлення безпечного спілкування.

Так рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 22 червня 2026 року у справі ЄУН 336/6091/26, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 у видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_1 можливо і вчинила одноразове фізичне насильство відносно дитини ще 10.06.2024, однак судом не встановлені ризики продовження фізичного насильства до дитини з боку матері. Відеозапис спілкування матері з дитиною за допомогою відеозв`язку, не свідчить про вчинення ОСОБА_1 психологічного насильства щодо дитини у розумінні Закону № 2229-VIII ні під час періодичного спілкування через відеозв`язок, ні під час особистого спілкування 06.06.2026 в присутності батька.

За таких обставин забезпечення позову шляхом визначення порядку побачень матері з малолітнім сином, колегія суддів не розглядає як безумовне надання переваги інтересам матері над інтересами дитини. Його призначення полягає у збереженні або відновленні сімейного зв`язку за умови, що обраний спосіб спілкування відповідає потребам дитини та не створює неприйнятного ризику для її здоров`я, безпеки й емоційного благополуччя.

Наявні обставини справи наразі не свідчать про актуальну небезпеку, яка виключає контакт матері з дитиною. Без належного підтвердження причинного зв`язку між контактами сина з матір`ю та негативними наслідками для дитини - твердження відповідача не є достатньою підставою для істотного обмеження особистих побачень.

У матеріалах справи наявні також психологічні дослідження, проведені за ініціативою обох батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , висновки яких, за доводами сторін, підтверджують їхні відповідні позиції щодо дитини та особливостей взаємин із нею.

Значення цих досліджень визначається їхнім змістом, предметом і метою проведення, використаними методиками, повнотою врахованих обставин, даними, на яких ґрунтуються висновки, а також узгодженістю отриманих результатів з іншими матеріалами справи. Такі матеріали не можуть оцінюватися виключно з огляду на те, ким із батьків їх було ініційовано, однак і не можуть сприйматися як безумовне підтвердження позиції відповідної сторони, оцінку яким надасть суд при остаточному вирішенні спору про місце мешкання дитини.

Отже, належність, допустимість, достовірність кожного з поданих психологічних досліджень, їхня доказова вага та взаємний зв`язок із рештою доказів підлягають оцінці судом під час розгляду спору по суті. Остаточна оцінка психологічних досліджень, попередньої поведінки батьків, причин виникнення конфлікту та характеру взаємин матері із сином належить до предмета розгляду спору по суті.

На стадії забезпечення позову ці матеріали не повинні використовуватися для передчасного встановлення обставин, які ще потребують повного судового дослідження.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд не повинен передчасно встановлювати остаточну перевагу доказів однієї зі сторін або робити висновки, які фактично вирішували б спір по суті. На цій стадії необхідно визначити, чи є потреба в тимчасовому врегулюванні спілкування матері із сином, чи відповідає обраний захід меті забезпечення позову та чи зберігає він справедливий баланс між інтересами дитини, правами матері й батька.

Саме на цій стадії суд має надати повну оцінку обставинам попередньої участі матері у вихованні сина, характеру їхніх взаємин, поведінці обох батьків, причинам наявних труднощів у спілкуванні та іншим обставинам, які мають значення для визначення найкращого способу реалізації прав та інтересів дитини

Колегія суддів бере до уваги, що значення матері в житті сина не може оцінюватися виключно через призму конфлікту між батьками або на підставі негативної оцінки її поведінки батьком. Для обмеження спілкування необхідно встановити конкретні обставини, які свідчать про те, що таке спілкування завдає наразі або може завдати в майбутньому шкоди фізичному чи психологічному благополуччю дитини. Самі лише твердження про небажаний вплив матері, без належного підтвердження його характеру, проявів та наслідків для дитини на теперішній час, не є достатніми для висновку про необхідність істотного обмеження відповідних контактів, и ому відхиляються судом апеляційної інстанції.

Заперечуючи проти визначеного порядку побачень, батько ОСОБА_2 посилається на негативний вплив матері на сина. Однак оцінка цього доводу потребує розмежування між конфліктними взаєминами самих батьків, їхніми взаємними претензіями та обставинами, які безпосередньо стосуються безпеки, психологічного стану й розвитку дитини. Негативне ставлення одного з батьків до іншого, незгода з його методами виховання або переконання в тому, що спілкування з ним є небажаним не ототожнюються з доведеним негативним впливом на дитину. В іншому разі вирішення питання про участь матері у вихованні сина фактично залежало б від суб`єктивної позиції батька, з яким дитина проживає, що не узгоджується з принципом рівності батьківських прав та обов`язком суду самостійно визначати найкраще рішення для дитини.

Водночас колегія суддів не ігнорує необхідності врахування попередньої поведінки матері, її взаємин із сином та інших обставин, на які посилається батько. Такі обставини дійсно мають значення, однак за відсутності належних доказів на час апеляційного розгляду, ці обставини не дозволяють встановити їхній реальний негативний вплив на дитину, причини відповідної поведінки, контексту сімейного конфлікту, тощо.

При цьому сам факт наявності між батьками тривалих розбіжностей не звільняє суд від обов`язку забезпечити дитині можливість підтримувати стосунки з кожним із них.

Колегія суддів вважає, що саме запропонований матір`ю графік побачень дозволить ОСОБА_7 поступово відновлювати емоційну близькість із матір`ю, оскільки визначальним у цьому питанні є не прагнення покарати матір за минулу поведінку, а не позбавити можливості її та сина сторін без достатніх підстав зберегти й розвивати стосунки з матір`ю, її любов, турботу та емоційну підтримку.

При цьому рівність батьківських прав сторін хоч дотримується балансом розподілу часу проведення з дитиною між батьками, однак визначальним є те, що запропонований з боку позивачки порядок спілкування найбільшою мірою відповідає індивідуальним потребам дитини, забезпечує її стабільність і безпеку та дозволяє зберегти значущі для неї сімейні стосунки. З огляду на вік ОСОБА_4 потреба в емоційній близькості, турботі, ніжності й відчутті захищеності є особливо важливою.

Материнська любов для дитини цього віку виявляється не лише у словах чи коротких телефонних розмовах, а й у звичайних щоденних проявах турботи: спільному проведенні часу, обіймах, допомозі, заспокоєнні, дотриманні звичного режиму, спільних іграх та відчутті емоційної доступності близької людини.

ОСОБА_8 необхідно мати можливість не лише періодично бачити матір, а й за відповідних обставин відчувати її присутність у повсякденному житті, формувати та підтримувати з нею стійкий емоційний зв`язок.

Окремої уваги потребують відомості щодо наявності у ОСОБА_4 рідного по лінії матері старшого брата, з яким наразі втрачене спілкування. Старший син ОСОБА_1 наразі перебуває у Чеській республіці, ОСОБА_7 , перебуваючи у батька ОСОБА_2 з ним не спілкується навіть за допомогою телефонного зв`язку. Перебування ОСОБА_4 поруч з матір`ю ОСОБА_1 надасть малолітній дитини можливість відновити родинний зі старшим братом, налагодити спілкування з ним та бабусею з боку матері.

Оцінюючи запропонований матір`ю графік, апеляційний суд виходить також із необхідності забезпечити дитині реальну можливість підтримувати стосунки з обома батьками, не створюючи необґрунтованих перешкод у реалізації батьківських прав та обов`язків. За відсутності встановлених обставин, які об`єктивно потребують іншого розподілу, колегія суддів вважає, що графік побачень не повинен створювати необґрунтованих переваг одному з батьків або фактично усувати іншого від повсякденного життя дитини.

Запропонований позивачкою графік (порядок) побачень передбачає перебування дитини з матір`ю з 16:00 понеділка до 19:00 вівторка, з 16:00 середи до 19:00 четверга, а також із 10:00 суботи до 15:00 неділі. Загальна тривалість передбачених графіком періодів становить 83 години на тиждень із 168 годин календарного тижня, тобто приблизно 49,4 відсотка часу.

На перебування з батьком поза цими періодами припадає 85 годин, або приблизно 50,6 відсотка тижня.

За кількісним показником запропонований графік забезпечує практично рівний розподіл часу між батьками, надає незначну кількісну перевагу батькові, тобто жодні права батька дитини не порушує.

Колегією суддів враховано, що такий графік передбачає не лише окремі короткочасні зустрічі, а й можливість повсякденної взаємодії матері із сином, включно з вечірнім часом, нічним відпочинком та ранковими побутовими справами.

З огляду на триваючу повномасштабну збройну агресію та суттєве посилення інтенсивності повітряних ударів по місту Запоріжжю з застосуванням керованих авіаційних бомб (КАБів), ракетного озброєння та БПЛА, питання забезпечення реальної фізичної та психологічної безпеки малолітньої дитини ОСОБА_4 також не залишається поза увагою апеляційного суду.

Хортицький район міста Запоріжжя через своє географічне розташування, віддаленість від лінії бойового зіткнення та промислових зон, а також особливості ландшафту об`єктивно є значно безпечнішим і менш уразливим до прямих руйнівних наслідків ворожих обстрілів порівняно з Шевченківським районом міста Запоріжжя. Спільна ночівля дитини з матір`ю саме в цьому районі дозволяє мінімізувати ризики для життя та здоров`я хлопчика. Окрім суто безпекового фактора, нічна година є періодом найбільшої психологічної вразливості для дитини під час затяжних повітряних тривог та вибухів. Знаходження сина вночі поруч із матір`ю є базовою потребою для його психіки. Присутність матері ОСОБА_1 під час нічних обстрілів забезпечить ОСОБА_8 відчуття захищеності не тільки з боку батька ОСОБА_2 , а й з боку матері ОСОБА_1 .

Колегія суддів наголошує, що метою встановлення порядку побачень є не надання переваги одному з батьків та не вирішення конфлікту між ними на користь будь-кого, а забезпечення дитині можливості підтримувати повноцінні сімейні зв`язки з обома батьками. Відповідно, кожен із батьків має утримуватися від дій, які створюють для дитини конфлікт лояльності, спонукають її обирати між матір`ю та батьком або перетворюють спілкування на засіб продовження спору між дорослими.

При цьому визначення тимчасового порядку побачень не означає остаточного вирішення спору щодо місця проживання дитини або встановлення почергового проживання з кожним із батьків. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і спрямовані на збереження можливості ефективного захисту прав та інтересів учасників до вирішення спору по суті.

За наведених обставин суд вважає необхідним забезпечити баланс між правом ОСОБА_10 на безпеку та стабільність, з одного боку, і його інтересом у збереженні емоційного зв`язку з матір`ю ОСОБА_1 , з іншого.

Окремо суд ураховує необхідність належної взаємодії батьків у питаннях, що стосуються сина. Надання матері інформації про місце перебування дитини, стан її здоров`я та умови проживання є складовою забезпечення її реальної участі в житті хлопчика, а не лише формальним додатком до графіка побачень. Така інформація дає змогу матері належним чином піклуватися про сина під час зустрічей та сприяє реалізації обома батьками обов`язку діяти в інтересах дитини.

Отже, за умови, що матеріали справи не містять достатніх актуальних доказів небезпеки, яка виключала б запропонований порядок особистого спілкування, а встановлені обставини підтверджують можливість його організації з дотриманням потреб хлопчика, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги матері в повному обсязі.

Апеляційний суд зауважує, що визначення такого порядку не є виправданням минулої поведінки матері, применшенням значення фізичної недоторканності дитини чи наданням одному з батьків безумовної переваги. Його метою є виключно забезпечення малолітньому ОСОБА_8 можливості зберігати й розвивати стосунки з матір`ю ОСОБА_1 за умов, які відповідають його найкращим інтересам, із одночасним збереженням пріоритету його безпеки та емоційного благополуччя. Саме такий підхід, за встановлених у справі обставин, забезпечує розумний баланс між інтересами дитини та правами обох батьків і відповідає завданню судового захисту в спорі, який стосується малолітньої дитини.

Таким чином, тимчасове визначення порядку побачень матері ОСОБА_1 із сином ОСОБА_10 слугує збереженню їхніх взаємин на час розгляду спору та саме по собі не позбавляє місцевий суд можливості надалі змінити відповідний порядок залежно від установлених обставин і доведених потреб дитини.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (п. 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин апеляційний суд доходить висновку, що підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не встановлено, однак наявні висновки щодо зміни встановленого графіку спілкування та побачень. Отже оскаржувана ухвала підлягає не скасуванню, як просив апелянт, а зміні, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 149, 150, 367, 376, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Цюприка Ігоря Володимировича, – задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року у цій справі змінити в частині встановленого графіку побачень матері з сином, а саме:

«Зобов`язати ОСОБА_2 до ухвалення судом рішення у цій справі надавати ОСОБА_1 можливість особисто бачитися та спілкуватися із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька, за адресою: АДРЕСА_1 , кожного понеділка з 16:00 год. до 19:00 год. вівторка; кожної середи з 16:00 год. до 19:00 год. четверга; кожної суботи з 10:00 год. до 15:00 год. неділі.»

В іншій частині оскаржувану ухвалу суду першої інстанції від 02 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст складено 23 жовтня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: І.В. Кочеткова

Суддя Д.С. Сакоян

Оригінал: reyestr.court.gov.ua