Суд: Запорізький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про позбавлення батьківських прав
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №336/3556/25
Суддя: Мінгазов Р. В.
Дата документу 21.10.2026 Справа № 336/3556/25
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 33/3556/25 Головуючий в 1-й інстанції – Звєздова Н.С.
Провадження №22-ц/807/2012/26 Суддя-доповідач: Мінгазов Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2026 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Мінгазова Р.В.,
суддів: Бредуна Д.С.,
Трофимової Д.А.,
секретар: Товстопятко З.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмету позову: ОСОБА_4 , орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про позбавлення батьківських прав,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2025 року ОСОБА_3 в особі представника – адвоката Кацюби М.В., звернувся до суду з позовом в якому просив позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтував тим, що 23 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оріхівського районного управління юстиції Запорізької області, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу був зроблений запис № 72.
У шлюбі у сторін народилась спільна донька – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 30.11.2015 у цивільній справі № 323/2535/15-ц шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано.
На підставі рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 03.07.2013 у цивільній справі № 323/2320/13-ц, з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_5 аліменти в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 13.06.2013 до досягнення дитиною повноліття.
В той же час, з початку 2022 року малолітня дитина – ОСОБА_5 не проживає з матір`ю, а проживає із батьком та знаходиться на повному його утриманні, а з жовтня 2022 року, у зв`язку воєнною агресією Російської Федерації та запровадженням воєнного стану, дитина разом з бабусею ОСОБА_4 (матір`ю батька) вимушено тимчасово проживає за межами України під повним піклуванням батька та бабусі.
Відповідачка протягом тривалого часу не цікавиться життям своєї дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не займається її вихованням та утриманням, не проявляє до дитини батьківської уваги та турботи.
18 березня 2024 року заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя в справі № 336/7750/23, за наслідками розгляду позову ОСОБА_3 припинено стягнення з нього аліментів, що здійснювалось на користь ОСОБА_1 щомісячно на утримання спільної дитини ОСОБА_5 .
В ході вирішення цієї справи, судом встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_6 дійсно з 19.04.2022 року проживала в сім`ї батька та його дружини ОСОБА_7 , а з жовтня 2022 року перетнула державний кордон України та тимчасово мешкає з бабусею (матір`ю батька) ОСОБА_4 у Республіці Польща. При цьому, сімейні зв`язки із дитиною, спілкування та безпосередня участь у вихованні батьком збережені.
Суд, дослідивши всі докази по справі, визнав доведеною ту обставину, що з квітня 2022 року матір дитини не цікавиться її долею, її вихованням і розвитком та не бере участь в її утриманні, тобто в такий спосіб ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.
На користь цього висновку свідчить наявність грошових коштів на депозитному рахунку відділу виконавчої служби в межах здійснення примусового виконання виконавчого листа про стягнення аліментів на утримання дитини, адже з серпня 2022 року відповідачка аліменти не отримувала, перераховані позивачем кошти на утримання дитини повертались на депозитний рахунок відділу у зв`язку з закінченням терміну зберігання поштового переказу.
Таким чином, відповідачка тривалий час не займалась вихованням дитини та її утриманням, а саме позивач брав і бере участь у вихованні та утриманні доньки.
Станом на момент подання цього позову, дитина – ОСОБА_5 через воєнний стан тимчасово перебуває у Польщі, де її тимчасовим опікуном є бабуся (матір батька) – ОСОБА_4 .
Останнім місцем проживання дитини разом з батьком є адреса: АДРЕСА_1 .
Позивач має постійне місце роботи, а саме, проходить службу в Національній поліції України з листопада 2015 року. З січня 2021 року призначений на посаду спеціаліста – криміналіста слідчого відділення поліції № 4 Пологівського районного відділу поліції ГУНП в Запорізькій області, де працює по теперішній час.
Представником районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як органу опіки та піклування, під час участі у розгляді цивільної справи № 336/7750/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про припинення стягнення аліментів, було обстежено житлово-побутові умови за місцем проживання позивача та дитини та зроблено висновок про доцільність проживання малолітньої ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_3 .
На підставі наведеного, з огляду на те, що відповідачка припинила спілкування з дитиною, припинила брати будь-яку участь у її вихованні та утриманні, тривалий час не цікавиться її життям, здоров`ям, навчанням, місце перебування відповідачки невідоме, будь-яких контактів з нею не має, засоби зв`язку невідомі, вихованням та утриманням доньки фактично займався і займається позивач одноособово, на думку позивача, відповідачка втратила моральне та юридичне право бути матір`ю своєї дитини, нічого, як матір, дати їй не може, а позбавлення її батьківських прав повністю відповідає інтересам неповнолітньої дитини.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2026 року позов задоволено повністю
Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 1 211,20 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судове рішення суперечить обов`язковим правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, а саме: судом не встановлено жодного позитивного факту винної, умисної поведінки апелянта – рішення ґрунтується на констатації відсутності контакту з дитиною та процесуальній поведінці відповідачки (неявці в судове засідання), тобто на бездіяльності як такій, без дослідження її причини; судове рішення суперечить практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою, заперечення проти позову свідчить про інтерес до дитини («Хант проти України»); розрив сімейних зв`язків допустимий лише за виняткових обставин («Савіни проти України», «Мамчур проти України», «М.С. проти України»; судом першої інстанції не встановлено жодної виняткової обставини - жорстокого поводження, загрози життю, здоров`ю чи психічному розвитку дитини, особливої непридатності; матеріали справи не містять жодного факту, який характеризував би апелянта як особу, що становить реальну загрозу для дитини; суд безпідставно взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, який є недостатньо обґрунтованим адже складений без заслуховування думки апелянта та без будь-якої спроби встановити її позицію, без обстеження умов її проживання, без наведення відомостей про виключні обставини, які свідчили б про загрозу з боку матері для дитини, її здоров`я чи психічного розвитку, без оцінки відповідності крайнього заходу інтересам дитини; судом не з`ясовано справжню мету позову, яка не пов`язана із захистом дитини від матері; позов поданий з метою набуття позивачем внаслідок його задоволення статусу особи, яка самостійно виховує неповнолітню дитину, що тягне за собою під час дії воєнного стану істотні правові наслідки, зокрема щодо служби та права на перетин державного кордону; доказова база судового рішення сформована виключно з пояснень заінтересованих осіб, а саме позивача, його дружини та його матері; судом не розглянуто можливості застосування менш суворого заходу ніж позбавлення батьківських прав (попередження, відібрання дитини тощо).
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 – адвокат Коцюба М.В. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні представник позивача Коцюба М.В. підтримав доводи відзиву, проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач та її представник в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином, причин неявки суду не повідомили.
Прокурор в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 втратила інтерес до участі у вихованні дитини, не має наміру на відновлення відносин з дочкою, а стороною позивача в судовому засіданні доведена необхідність застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого сторона позивача аргументувала належним чином. Суд визнав беззаперечним доказом для позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 той факт, що відповідачка так і не вийшла на зв`язок з донькою протягом усього часу розгляду справи у суді, не виконала ухвалу суду про обов`язкову явку до суду, не надала пояснень щодо позову, а її представник - адвокат Буділка П.В. не надав належних доказів поважності не з`явлення до судового засідання.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження батьками неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження.
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 03.07.2013 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволено та стягнено з ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 13.06.2013 року і до досягнення дитиною повноліття.
Заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 30.11.2015 розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 18.03.2024 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Оріхівського відділу державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, зобов`язання повернення коштів з депозитного рахунка, стягнутих в межах виконавчого провадження, - задоволено частково. Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_3 з 19.04.2022, що здійснювалось на користь ОСОБА_1 , щомісячно, на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку платника аліментів, але не менше 30 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на підставі рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 03.07.2013 у цивільній справі №323/2320/13-ц, пр.2/323/607/13. У задоволенні позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, зобов`язання повернення коштів з депозитного рахунка, стягнутих в межах виконавчого провадження, - відмовлено.
Постановою Окружного суду у м. Величка від 21.10.2022 призначено пані ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тимчасовим опікуном над неповнолітньою громадянкою України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (у перекладі).
Відповідно до копії довідки про доходи від 07.08.2025 ОСОБА_3 працює на посаді старшого спеціаліста-криміналіста та за період з серпня 2024 по липень 2025 включно отримав заробітну плату у розмірі 1 179 482,78 грн.
Відповідно до копії службової характеристики позивач – капітан поліції ОСОБА_3 позитивно характеризується за місцем несення служби.
Згідно копії характеристики учениці 3 класу Запорізької дитячої музичної школи Департаменту культури і туризму ЗМР зазначено, що успіхами учениці Вершиніної Рєнати цікавляться її батько ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_7 . Мати ОСОБА_11 навчанням доньки не цікавиться.
Відповідно до висновку від 01.12.2025 № 01-13/3105 районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенівському району як орган опіки та піклування вважає за доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_1 по відношенню до неповнолітньої ОСОБА_5 ..
В судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивача та рідною бабусею неповнолітньої Рєнати, пояснила суду, що вона разом з онучкою Рєнатою, через повномасштабне вторгнення рф на територію України була вимушена виїхати до Республіки Польща. Відповідно до судового рішення Республіки Польщі, вона є опікуном над Рєнатою до кінці війни. Її син у 2015 році вдруге одружився з ОСОБА_12 , яка добре відноситься до онучки, у них дружні відносини, вони кожен день спілкуються через засоби зв`язку. Біологічна матір Рєнати – ОСОБА_13 взагалі не цікавиться донькою, не телефонує їй, жодним чином не допомагає. Останній раз бачила ОСОБА_14 восени 2022 року, Рєната спілкувалась з нею не більше 10 хв. на вулиці. Також додала, що ніхто не перешкоджає відповідачці спілкуватися зі своєю донькою ОСОБА_15 , але сама дитина наразі вже не хоче підтримувати зв`язок з матір`ю, адже стільки років ОСОБА_14 не бажала спілкуватися з донькою.
В судовому засіданні районного суду неповнолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснила суду, що вона наразі мешкає у Польщі з бабусею, яка є матір`ю її батька. Вони виїхала до Польщі у 2022 році через повномасштабне вторгнення рф на територію України, вона продовжує навчатися в українській школі. Матір ОСОБА_14 вона бачила останній раз у 2022 році декілька хвилин. До того вони майже не спілкувались, і наразі також не підтримують зв`язок. Рєната не бажає спілкуватися з матір`ю, вона не знає про що з нею можна говорити, оскільки матір взагалі не цікавиться життям Рєнати, не купує їй речі, не піклується про неї, не вітає її з днем народження, не дарує подарунки. Неповнолітня Рєната підтримує близькі стосунки з новою дружиною батька – ОСОБА_12 , остання записана в телефоні дитини як « ОСОБА_16 ». Неповнолітня Рєната хоче щоб ОСОБА_17 стала її матір`ю, оскільки вона піклується про неї, вони постійно на зв`язку, кожен день телефонують одна одній, у них близькі відносини. Також додала, що її матір ОСОБА_14 видалила переписку з нею, що говорить про не бажання спілкуватися з донькою.
В судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_7 , яка є дружиною позивача, пояснила суду, що з позивачем одружилась у 2016 році. Рєната – є рідною донькою позивача. Його колишню дружину, матір Рєнати, вона ніколи не бачила. З дитиною свідок знайома, коли ОСОБА_15 було 3 роки. Знає, що відповідачка не підтримує жодного зв`язку із дитиною, не телефонує їй, не надсилає кошти, не цікавиться життям/навчанням/здоров`ям Рєнати. Відносини між свідком та неповнолітньою ОСОБА_15 добрі, дівчинка у телефону свідка записана як « ОСОБА_18 ». Вони кожен день на зв`язку, декілька разів свідок їздила до Рєнати у Польщу. У травні 2026 дитина переїхала до Івано-Франківська задля вступу до навчального закладу. На який час дитина приїхала в Україну сказати не може, бо все залежатиме від військових дій на території Україні. Її чоловік – позивач по справі ОСОБА_19 звернувся до суду з позов про позбавлення батьківських прав відповідачку ОСОБА_14 , оскільки його робота пов`язана із безпосереднім виконанням обов`язків, які є небезпечними для життя. У майбутньому свідок бажає удочерити Рєнату. У випадку настання незворотних обставин, під час виконання позивачем своїх безпосередніх обов`язків, свідок матиме законне право представляти інтереси неповнолітньої Рєнати.
У частині першій статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18 (провадження № 61-3357св21) вказано, що «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачки батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідачки на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) зазначив про те, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі що переглядається, з урахуванням встановлених обставин, зокрема втрати інтересу до участі у вихованні дитини, відсутність наміру на відновлення відносин з дочкою, суд першої інстанції вважав доведеним свідоме й навмисне нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками по відношенню до дочки ОСОБА_5 протягом тривалого часу, а тому вважав достатніми підстави для задоволення заявлених вимог про позбавлення батьківських прав.
Проте суд першої інстанції не обґрунтував, яким чином позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її неповнолітньої доньки, буде відповідати найкращім інтересам дитини, а також не перевірив, чи мала можливість ОСОБА_1 належним чином виконувати свої батьківських обов`язки, з урахуванням пояснень її представника про те, що остання проходила службу у ЗСУ.
Стосовно оцінки висновку про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 № 01-13/3105 від 01.12.2025, який складений районною адміністрацією Запорізької міської ради по Вознесенівскьому району, як органом опіки та піклування, колегія суддів вважає, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, з огляду на те, що у ньому відсутні відомості щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок має рекомендаційний характер. Суду необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд повинен зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Колегія суддів вважає, що висновок органу опіки та піклування, який носить рекомендаційний характер, не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Колегія суддів визнає вказаний висновок необґрунтованим, оскільки на його підставі не можна встановити фактичні обставини справи. Даний висновок за своїм змістом лише констатує факт ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини без його перевірки.
Отже, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність позбавлення відповідачку батьківських прав, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Очевидно, що сімейні відносини мають "складний" характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти матір права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Посилання позивача ОСОБА_3 на те, що саме він разом новою дружиною виховують дитину, а відповідачка не бере участь у житті дитини, не можуть бути достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, оскільки розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Саме по собі нерегулярне спілкування матері з дочкою, наявність, не можуть однозначно свідчити про ухилення матері від виконання свого обов`язку щодо виховання та утримання дитини.
Водночас суд першої інстанції не врахував об`єктивні причини неможливості активної участі відповідачки у житті дитини, зокрема, у зв`язку з початку повномаштабного вторгнення російської федерації на територію України, перебування відповідачки у лавах ЗСУ, перебування дитини за кордоном протягом тривалого часу.
Отже, наявні матеріали справи, не свідчить безумовно про те, що матір дитини не бажає брати участь у її утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Неспілкування відповідачки з дитиною не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
При цьому апеляційний суд зазначає, що позивач ОСОБА_3 при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.
ОСОБА_1 не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Натомість позиція ОСОБА_1 при розгляді спору, подача апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції про позбавлення її батьківських прав відносно доньки, свідчить про небайдужість та інтерес ОСОБА_1 до дитини, бажання брати участь у її житті.
У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, апеляційний суд не встановив, що відповідачка є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно дитини, що позбавлення батьківських прав відповідачки відносно неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідатиме інтересам дитини, оскільки обставини умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків або створення нею особливо непридатного чи неблагополучного середовища для дитини не знайшли свого підтвердження.
Отже, встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками щодо доньки, врахувавши бажання матері спілкуватися з дитиною, а також те, що мати проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає брати участь у вихованні дитини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_5 ,
Наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.
У зв`язку з наведеним, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд неповно з`ясував обставини справи та не надав належної оцінки всім доказам, внаслідок чого зробив помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що відповідачка має брати більш активну участь у вихованні та утриманні своєї дитини, тому встановлені судом обставини вказують на наявність підстав для того, аби попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання доньки ОСОБА_1 .
Зважаючи на викладене, апеляційний суд в межах доводів та вимог апеляційної скарги приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її дитини, попередивши ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до своїх обов`язків щодо виховання доньки ОСОБА_5 .
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2026 року скасувати. Ухвалити нове рішення у вигляді постанови.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмету позову: ОСОБА_4 , орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 23.10.2026
Головуючий: Р.В. Мінгазов
Судді: Д.С. Бредун
Д.А. Трофимова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua