Суд: Запорізький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №333/11200/25
Суддя: Бредун Д. С.
Дата документу 20.10.2026
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________________
Єдиний унікальний № 333/11200/25 Головуючий у 1 інстанції Тучков С. С.
Провадження № 22-ц/807/2199/26 Суддя доповідач Бредун Дмитро Сергійович
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Бредуна Д.С.,
суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.,
за участю секретаря судового засідання Пантюх Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Віхляєва Володимира Вікторовича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2026 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, –
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог.
25 листопада 2025 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на неповнолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення донькою повноліття, посилаючись на те, що з відповідачем вона перебуває у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилася дитина, добровільно надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, яка проживає разом з нею, відповідач відмовляється, тому вона вимушена звернутися до суду.
Рух справи в суді першої інстанції і зміст оскаржуваного рішення суду.
26 березня 2026 року Комунарським районним судом м.Запоріжжя ухвалено заочне рішення, яким позов задоволено у повному обсязі.
08 травня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Віхляєв В.В. звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, оскільки розгляд справи було проведено без участі відповідача, що позбавило останнього права відстоювати свою правову позицію у даній справі.
Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 18 червня 2026 року заочне рішення від 26 березня 2026 року скасовано, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2026 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті (1/4) заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менш, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 листопада 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допущене до негайного виконання.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 1211 гривень 20 копійок.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, 08 вересня 2026 року відповідач ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Віхляєва В.В. за допомогою системи «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення, зменшивши розмір аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 з 1/4 до 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, зі збереженням визначених судом початку та строку їх стягнення.
В обґрунтування скарги зазначає, що суд неповно врахував його сімейний і матеріальний стан, зокрема наявність іншої неповнолітньої доньки, на утримання якої за судовим наказом уже стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини доходу, а також проходження ним військової служби за призовом під час мобілізації. Наголошує, що відповідні докази були подані до суду першої інстанції, проте їхнього значення для визначення конкретного розміру аліментів належно не оцінено.
На думку апелянта, у позовному провадженні частка доходу, що стягується як аліменти, має визначатися індивідуально з урахуванням обставин, передбачених статтею 182 СК України, а встановлені для наказного провадження стандартні частки не підлягають автоматичному застосуванню. Вважає, що суд не обґрунтував, чому за наявності чинного аліментного обов`язку щодо іншої дитини додаткове стягнення саме 1/4 частини доходу є необхідним і достатнім для утримання ОСОБА_4 .
Не заперечуючи законодавчої допустимості сукупного стягнення аліментів у розмірі 1/2 доходу, зазначає, що посилання суду на граничний розмір відрахувань, передбачений статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження», не замінює оцінки критеріїв визначення розміру аліментів. Також вважає, що рівність прав дітей не означає обов`язкового встановлення однакової частки доходу на кожну з них незалежно від конкретних обставин.
Окремо посилається на необхідність урахування матеріального становища дитини у зв`язку з її проживанням із матір`ю в Німеччині та отриманням, за його твердженням, державних соціальних виплат. Зазначає, що ці обставини наведені ним для обґрунтування розміру аліментів, а не звільнення від обов`язку утримувати дитину.
Посилаючись на практику Верховного Суду щодо врахування інших дітей та індивідуальної оцінки становища платника аліментів, вважає, що стягнення 1/6 частини доходу зі збереженням гарантованого законом мінімуму забезпечить належне утримання доньки та врахує його чинний обов`язок щодо іншої дитини. Стверджує, що недостатня оцінка доказів і неналежне мотивування обраного розміру аліментів є підставами для зміни рішення в оскаржуваній частині.
Рух справи в суді апеляційної інстанції, та відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою судді Запорізького апеляційного суду від 08 вересня 2026 року матеріали цивільної справи витребувано з суду першої інстанції.
11 вересня 2026 року справа надійшла до Запорізького апеляційного суду.
Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 11 вересня 2026 року у справі відкрите апеляційне провадження. Справу постановлено розглядати за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Призначено справу до розгляду на 20 жовтня 2026 року.
Відзив на апеляційну скаргу у справі не надходив, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Апеляційний розгляд справи.
В судове засідання сторони та їх представники не з`явились. Про розгляд справи були повідомлені належним чином і завчасно.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, обізнаність її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає таке.
Фактичні обставини справи і мотиви суду першої інстанції.
Згідно зі свідоцтвом про шлюб, виданим 14.07.2018 Комунарським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, 14 липня 2018 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстрували шлюб.
Відповідно до свідоцтва про народження, виданого 28.12.2018 Шевченківським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 не заперечував ні в суді першої, ні в під час апеляційного перегляду, що на даний час дитина проживає з матір`ю.
На підставі свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого 22.10.2013 Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 995, встановлено, що ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з судовим наказом Пологівського районного суду Запорізької області від 10.05.2018 у справі № 324/736/18 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 02.05.2018.
Позиція апеляційного суду.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 3 статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
За нормами частин 1 та 2 ст. 141 СК України мати, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки суд, перевіривши доводи позивачки та заперечення відповідача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст.ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача аліментів в розмірі 1/4 частини від усіх його видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
В апеляційній скарзі апелянт наполягає, що суд першої інстанції залишив поза увагою сімейний і матеріальний стан відповідача, зокрема наявність у нього іншої неповнолітньої доньки, на утримання якої за судовим наказом стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини доходу, а також проходження ним військової служби за призовом під час мобілізації.
Щодо даних тверджень апеляційної скарги судова колегія зазначає наступне.
Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (частина 2 статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року).
У частинах 2-3 статті 181 СК України встановлено, що за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Отже, сімейне законодавство виокремлює два способи стягнення аліментів за рішенням суду у твердій грошовій сумі або у частці від доходу одного з батьків.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення (частина 1 статті 182 СК України).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частини 1-2 статті 182 СК України).
Аналізуючи обставини справи для визначення розміру аліментів, суд першої інстанції врахував наявну інформацію про відсутність розладів здоров`я чи особливих потреб дитини ОСОБА_3 і платника аліментів ОСОБА_1 , всю надану сторонами інформацію про їх матеріальні становища, наявність на утриманні відповідача ще однієї неповнолітньої дитини – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання якої стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно.
Колегія суддів погоджується із такими обставинами та вважає, що з урахуванням потреб дитини, а також того, що обов`язок утримувати дітей покладається рівною мірою на матір і батька, то визначення судом аліментів в розмірі 1/4 усіх видів заробітку (доходу), дозволять зберегти баланс між потребами дитини та потребами відповідача, буде необхідним для вирішення побутових та соціальних потреб, які виникатимуть в процесі розвитку дітей, та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та достойного рівня його матеріального забезпечення.
Окремо необхідно наголосити, що діти, народжені в різних шлюбах від різних матерів, мають абсолютно рівні права на матеріальну допомогу.
Відповідач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання якої 10 травня 2018 року стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу).
ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась друга донька ОСОБА_1 – ОСОБА_3 . Однак така обставина не стала для ОСОБА_1 підставою для звернення до суду щодо зменшення розміру присуджених аліментів на утримання першої дитини у порядку статей 181, 192 СК України.
При цьому сам факт народження другої дитини в іншому шлюбі, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки ключовим для цього елементом є погіршення майнового стану платника аліментів у зв`язку зі зміною сімейного стану.
У цій справі відповідач ОСОБА_1 не надав доказів погіршення свого матеріального становища, що б не дозволила продовжувати надавати однакову за розміром матеріальну допомогу обом своїм донькам.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Також є правильним висновок суду першої інстанції, що перебування дитини разом із матір`ю у Федеративній Республіці Німеччина, де позивачка отримує державні соціальні виплати, саме по собі не свідчить про відсутність або зменшення обов`язку відповідача щодо утримання дитини.
Надані відповідачем документи, складені німецькою мовою без офіційного перекладу, обґрунтовано визначені судом першої інстанції як такі, що не можуть вважатися допустимими доказами на підтвердження матеріального становища матері дитини та розміру отриманого нею доходу / соціальних виплат.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивачки, та заперечення відповідача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи наведені в апеляційній скарзі не можуть бути визначені суттєвими та не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду і з їх оцінкою. З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги.
Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Запорізький апеляційний суд, –
У Х В А Л И В:
Рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 17 серпня 2026 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 в особі представника, адвоката Віхляєва Володимира Вікторовича – без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Суддя-доповідач Д.С. Бредун
Суддя Д.І. Сакоян
Суддя Л.Г. Салтан
Оригінал: reyestr.court.gov.ua