Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №201/10946/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 201/10946/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 жовтня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А., Собослоя Г.Г.

за участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Головко Владислав Олегович, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 березня 2025 року, ухвалене головуючою суддею Гутій О.В., в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості

встановив:

У вересні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивує тим, що 27.10.2020 відповідач отримав кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії – 11/23, тип – MasterCard World Black Edition.

19.01.2022 відповідач ознайомився з умовами кредитування та підписав Паспорт кредиту.

26.10.2021 відповідач власноручно підписав Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та погодив наступні умови: тип кредиту та розмір кредитного ліміту – відновлювальна кредитна лінія до 300 000 гривень, строк кредитування – 12 місяців з пролонгацією, процентна ставка річних – 36%, розмір мінімального обов`язкового платежу – 7% від заборгованості, але не менше ніж 100 гривень щомісячно або 10% від заборгованості, але не менше ніж 100 гривень щомісячно – у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення. Проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості у розмірі 60%.

Підпис відповідачем здійснено власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 № 151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України».

Відповідач користувався кредитним лімітом, повертав використану суму кредитного ліміту та сплачував відсотки за користування кредитним лімітом, але припинив своєчасно надавати позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у розрахунку заборгованості та підтверджується випискою за рахунком.

У зв`язку з вищенаведеним просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №б/н від 26.10.2021 у розмірі 253 572,61 грн. та судовий збір у розмірі 3 042,87 гривень.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 березня 2025 року, позовну заяву задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.10.2021 у розмірі 253 572,61 гривень та судовий збір у розмірі 3 042,87 гривень.

Суд вказав, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б спростували докази щодо укладення самого договору, так і отримання відповідачем коштів за таким, а відтак і проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором. Позивачем на підтвердження надання відповідачу кредитних коштів подано належні документи та розрахунки які узгоджуються з умовами кредитного договору та були відомі відповідачу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Головко В.О., подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вважає рішення суду першої інстанції незаконним, прийнятим без належного дослідження всіх істотних обставин справи.

Вказує, що тип кредиту був визначений, як відновлювальна кредитна лінія, однак, без зазначення ліміту кредиту та назви картки, яка видається. Заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг не визначено конкретний вид картки та умови використання.

Долучена до позову анкета-заява містить лише анкетні дані позичальника, при цьому, в ній взагалі відсутні, зокрема, дані про встановлення чи зміну розміру кредитного ліміту, видачу кредитної картки, строк її дії, даних про розмір відсоткової ставки.

Відповідач вважає, що його належним чином не повідомили про умови кредитування.

За кредитним договором або договором позики, боржником за яким є внутрішньо переміщена особа, загальна сума процентів не може перевищувати суми процентів, нарахованої протягом строку, на який надавався кредит (позика), за мінімальною ставкою, визначеною договором. Такі гарантії встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до розрахунку, який наданий Позивачем вбачається, що погашено заборгованості по простроченим відсоткам - 64 297,24 грн. Проте, ця сума перевищує суму процентів нарахованої протягом строку, на який надавався кредит (позика), за мінімальною ставкою.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги через її безпідставність та необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що відповідач підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами.

Відповідач користувався кредитними коштами, отримував кошти через банкомати, розраховувався в торговельній мережі. ОСОБА_1 частково погашав заборгованість, однак таких коштів було недостатньо для повного погашення.

Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи з метою з`ясування питання наявності або відсутності заборгованості Відповідача за кредитним договором не проводилась, а тому підстави вважати наданий банком розрахунок заборгованості неналежним відсутні.

Щодо статусу ВПО у відповідача, то ч. 6 ст. 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що положення частин першої - п`ятої цієї статті не поширюються на заборгованість внутрішньо переміщених осіб, які залишили або покинули своє місце проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України та в яких станом на дату початку тимчасової окупації наявне прострочення сплати платежів за кредитними договорами та/або договорами позики.

Оскільки на момент окупації м. Маріуполь та на дату встановлення ОСОБА_1 статусу ВПО у такого вже була наявна заборгованість, а тому, положення ч. 1 ст. 9-2 вищезгаданого Закону не поширюються на відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави і доводи апеляційної скарги, відзиву на скаргу, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем долучено до матеріалів справи усі необхідні докази отримання відповідачем кредиту та наявності боргу перед позивачем. Такими зокрема суд першої інстанції вважав заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 26.10.2021 року, розрахунок заборгованості та виписку про рух коштів.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції за наступних мотивів.

У ході апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що 26.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету заяву б/н та приєднався до умов та правил надання банківських послуг, а.с.31-43.

Та згодом 19.01.2022 ОСОБА_1 за допомогою ОТР пароля підписав Паспорт споживчого кредиту, який є дійсним до 19.01.2042 р., а.с. 44-47.

Із виписки за договором б/н за період з 01.11.2021 по 21.07.2024 вбачається, що відповідач активно користувався кредитними коштами, здійснюючи перекази та часткове погашення заборгованості, а.с.23-31.

Тобто на підтвердження обставин, на які позивач посилається як на підставу для задоволення позову ним додано до позовної заяви письмові докази: розрахунок заборгованості, виписку за договором № б/н станом на 20.07.2024, заяву про приєднання до умов та правил, копію кредитного договору, копію паспорту кредиту, а.с.19-22, 23-30, 31-43, 44-47.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступних мотивів.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи, АТ КБ «Приватбанк» надано суду Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 26.10.2021 року. Відповідно до якої ОСОБА_1 діючи на власний розсуд з проявом особистого волевиявлення у відповідності зі статтею 634 ЦК України здійснив підписання такої Заяви у зв`язку з чим приєднався до розділу ”Загальні положення“, підрозділів ”Кредитні картки“, ”Поточні рахунки“, ”Використання картки“, ”Віддалені канали обслуговування“, ”Оплата частинами та Миттєва розстрочка“, Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що розміщені в мережі Інтернет за адресою – https://privatbank.ua/terms, в редакції чинній на дату підписання даної Заяви, що разом становлять Договір банківського рахунку, тому прийняв всі права та обов`язки, встановлені в цьому договорі та зобов`язався їх належним чином виконувати.

В Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 26.10.2021 року ОСОБА_1 надав згоду на використання простого електронного підпису, які можуть бути у вигляді: ОТП-пароль, QR-код, підпис стилусом на планшеті у відділенні Банку, кнопки ”Підпис“, ”Підписав“, ”Підтверджую“, ”Ознайомився“ і у програмних комплексах, мобільних додатках або на офіційних сайтах у мережі інтернет. Сторонами погоджено, що ними визнаються правочини у вигляді електронних документів із використанням зазначених простих електронних підписів дійсними та обов`язковими для сторін та такими, що не потребують додаткового підтвердження.

У зв`язку з електронним підписання ОСОБА_1 . Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, останній погодився з умовами про встановлення йому кредитного ліміту до 300 000,00 грн. (п.1.2. Договору); типом кредитної картки MasterCard World Black Edition; строком кредитування – 12 місяців з щорічною пролонгацією (п.1.2. Договору); процентною ставкою у 36,0% річних (п.1.3. Договору); у випадку неповернення кредиту в строк, нараховуються проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 60,0% (п.1.5., п.2.1.1.2.12. Договору).

На виконання зазначених умов, ОСОБА_1 отримав кредитну картку за номером: НОМЕР_1 зі строком дії 11/23, тип картки MasterCard World Black Edition з встановленням кредитного ліміту до 300 000,00 грн.

З наявної в матеріалах справи виписки за Договором б/н за період з 01.11.2021 по 21.07.2024 вбачається, що ОСОБА_1 активно користувався кредитними коштами, здійснюючи перекази та часткове погашення заборгованості, а.с. 23-31.

Тобто, виписка з банківського рахунку, це документ, що видається фінансовою установою, в якому містяться відомості про рух грошових коштів. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мінюсту від 12.04.2012 за №578/5, тому є належним доказом по справі.

Як слідує з розрахунку заборгованості за Договором №б/н від 26.10.2021 ОСОБА_1 неодноразово погашав отриманий кредит шляхом внесення коштів на погашення заборгованості, а саме: 66 949,54 грн. погашено заборгованість за простроченим тілом кредиту; 64 297,24 грн. погашено заборгованість по простроченим відсоткам; та залишилась загальна заборгованість стосовно простроченого тіла кредиту в сумі 253 572,61 грн., а.с. 19-22.

Із зазначеного слідує, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість за Договором №б/н від 26.10.2021 лише по простроченому тілу кредиту на суму 253 572,61 грн., інша заборгованість у тому числі й по відсоткам, відсутня.

У свою чергу ОСОБА_1 не надав суду жодного належного доказу на спростування відомостей, які містяться у Виписці з банківського рахунку та Розрахунку заборгованості за Договором №б/н від 26.10.2021, що на думку колегії суддів є свідченням неспростовності позовних вимог відповідачем.

Щодо посилань відповідача на наявність статусу внутрішньо переміщеної особи

Так, ЗУ ”Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України“ від 15.04.2014 року за №1207-VII та ЗУ ”Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб“ від 20.10.2014 року за №1706-VII передбачені певні пільги для осіб, які залишилися проживати на тимчасово окупованій території України або стали внутрішньо переміщеними особами внаслідок тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України з 2014 року та повномасштабного вторгнення росії на територію України у лютому 2022 року та які є учасниками кредитних правовідносин.

У частині першій статті 9-2 ЗУ ”Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб“ від 20.10.2014 року за №1706-VII зазначено, що загальна сума процентів за кредитним договором та/або договором позики, боржником за яким є внутрішньо переміщена особа, яка у період після дати початку тимчасової окупації залишила або покинула своє місце проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України або у період після 14 квітня 2014 року залишила або покинула своє місце проживання на території проведення антитерористичної операції та/або в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, не може перевищувати суми процентів, нарахованої протягом строку, на який надавався кредит (позика), за мінімальною ставкою, визначеною договором.

Тоді як частина шоста статті 9-2 цього Закону України визначає, що положення частин першої - п`ятої цієї статті поширюються виключно на кредитні договори та договори позики, укладені:

до дати початку тимчасової окупації з позичальниками, які після зазначеної дати залишили або покинули своє місце проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України;

Положення частин першої - п`ятої цієї статті не поширюються на заборгованість внутрішньо переміщених осіб, які:

залишили або покинули своє місце проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України та в яких станом на дату початку тимчасової окупації наявне прострочення сплати платежів за кредитними договорами та/або договорами позики.

Тож, положення частини першої статті 9-2 ЗУ ”Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб“ від 20.10.2014 року за №1706-VII не поширюються на ОСОБА_1 в силу положень частини шостої статті 9-2 цього Закону, оскільки у відповідача на момент окупації м. Маріуполь вже була наявна заборгованість. Крім цього, позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором №б/н від 26.10.2021 у розмірі 253 572,61 грн., а така сума є простроченим тілом кредиту, а не відсотками за його користування, тому положення частини першої статті 9-2 Закону не можуть бути застосовані в даному випадку.

За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не знаходять свого підтвердження в частині не зазначення ліміту кредиту, відсоткової ставки та інших істотних умов, оскільки такі зазначені у Заявці про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Паспорті споживчого кредиту. ОСОБА_1 оформив кредитну картку у відділенні банку, підписав усі документи на планшеті, та знав, яку кредитну картку йому видають і на яких умовах, що також підтверджує факт користування такою карткою відповідачем, зокрема й часткового погашення заборгованості за договором.

А звідси, колегія суддів зазначає, що позаяк, апеляційна скарга інших доводів, які б давали підставу для висновків, що рішення суду першої інстанції ухвалене в супереч вимог норм матеріального і процесуального права не містить, то звідси, таку слід визнати необґрунтованою у спірних правовідносинах.

Окрім наведеного, колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

А тому, апеляційний суд враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відтак, апеляційний суд з огляду на викладене зазначає, що відповідачу надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені в апеляційній скарзі, які мають значення для вирішення даного спору.

Таким чином, доводи апеляційної скарги у спірних правовідносинах не являються тими обставинами, які б слугували підставою для колегії суддів стосовно відхилення заявлених позовних вимог, та не впливають на правові висновки у спірних правовідносинах і не спростовують викладеного вище.

А звідси, дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити на підставі приписів статті 375 ЦПК України, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 367, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Головко Владислав Олегович, залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 березня 2025 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 19 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: