Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №308/18133/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/18133/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 жовтня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача - Кожух О.А.,

суддів - Мацунича М.В., Джуги С.Д.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження, за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 лютого 2026 року (головуюча суддя Логойда І.В.) у справі №308/18133/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №139888 від 10.05.2024 у розмірі 12667,10 грн., в тому числі: 6945,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 5321,10 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, та комісією 401,00 грн.. Також позивач просив стягнути судовий збір у розмірі 2422,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Позов мотивовано тим, що 10.05.2024 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №139888 на суму 6 945,00 грн. Кредитний договір складається з індивідуальної частини, яка містить персональні умови кредитування позичальника, графік платежів, та публічної частини, спільної для всіх клієнтів кредитодавця, розміщеної на сайті за посиланням: https://finx.com.ua. Зокрема, згідно з Правилами, до укладення кредитного договору, позичальнику для ознайомлення в особистий кабінет надано паспорт споживчого кредиту у вигляді додатку до оферти/проекту кредитного договору. Під час реєстрації, відповідно до встановленого порядку та інструкцій, розміщених на сайті кредитодавця, відповідач пройшов процедури встановлення особи та підтвердження її достовірності, надавши необхідні персональні дані для укладення кредитного договору. Зазначає, що первісний кредитор здійснив ідентифікацію та верифікацію позичальника на підставі отриманих від нього відомостей та документів, а також за допомогою системи BankID НБУ, що було передбачено та погоджено умовами кредитного договору. Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом НОМЕР_1 , що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами.

Позивач стверджує, що на виконання умов кредитного договору 10.05.2024 первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку № НОМЕР_7 відповідача, що, в свою чергу, є доказом того, що відповідач прийняв пропозицію первісного кредитора. Вказує, що нарахування відсотків за кредитним договором здійснювалося виключно первісним кредитором.

Зазначає, що 10.10.2024 первісний кредитор та позивач уклали Договір факторингу № 10102024, згідно умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників №1 від 10.10.2024 до Договору факторингу та Акту приймання-передачі реєстру прав вимог №1 від 10.10.2024 до Договору факторингу до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 лютого 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено повністю.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість кредитним договором №139888 від 10.05.2024 у розмірі 12667,10 грн., в тому числі: 6945,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 5321,10 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом та комісією в сумі 401,00 грн. Рішенням також стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2422,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що позикодавець, надавши відповідачу кредитні кошти, зобов`язання за договором виконав, а позичальник порушив взяті на себе зобов`язання та не повернув отримані кошти з відсотками за користування.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

На це рішення подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Жупан Артур Юрійович. Просить рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.02.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» в повному обсязі. Вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Щодо використання підпису одноразовим ідентифікатором та доказів, відповідач у скарзі зазначає, що з наданих позивачем доказів, на які останній посилається як на підставу своїх вимог, зокрема посилання на фотокопію електронного договору, не можливо довести цілісність і незмінюваність його положень після укладення договору, тому апелянт вважає, що відповідні положення договору не можуть бути застосовані, тобто, фактично, є нікчемними.

Вказує, що на долучених позивачем доказах відсутній підпис та підтвердження накладення такого кредитодавцем, що також вказує про відсутність наявності укладення договірних відносин між сторонами.

Відповідач вважає, що положення пункту 2.4. Договору про споживчий кредит №139888 (індивідуальна частина) від 10.05.2024, що стосуються нарахування комісії за обслуговування кредиту в сумі 401,00 грн. є нікчемними, у зв`язку з чим відсуті підстави для стягнення такої комісії з ОСОБА_1 . У своїх доводах посилається на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, постанову Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19.

Також зазначає, що положення пункту 2.5. Договору про споживчий кредит №139888 (індивідуальна частина) від 10.05.2024, що стосуються нарахування комісії за надання кредиту в сумі 1944,60 грн, є також нікчемними та відсутні підстав для стягнення такої комісії з ОСОБА_1 .

Щодо нарахування та обчислення розміру денної процентної ставки за користування споживчим кредитом відповідач вважає, що таке здійснено кредитодавцем незаконно з порушенням чинного законодавства, оскільки з 24.12.2023 діяв закон, яким статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною 5, де визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Таким чином, апелянт вважає, що пункти 2.7.1. (в частині денної процентної ставки 1,4956%) Договору про споживчий кредит № 139888 (індивідуальна частина) від 10.05.2024 є нікчемними в силу приписів ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» .

Стверджує, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 5321,10 грн. є не тільки невірно обчислена з огляду на нікчемність пунктів 2.7.1. (в частині денної процентної ставки 1,4956%) Договору про споживчий кредит № 139888 (індивідуальна частина) від 10.05.2024, а є неспіврозмірною сумі кредиту у розмірі 6945,00 грн., явно завищеною і такою, що не відповідає передбаченим у ч. 3 ст.509 та ч.ч. 1, 2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 7000 грн, то відповідач вважає заявлений позивачем розмір судових витрат неспівмірним із складністю даної справи.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не подано.

Межі розгляду справи апеляційним судом

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не належить до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд даної справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини та застосовані норми права

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10.05.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 139888 на суму 6945,00 грн., який підписано одноразовим ідентифікатором 3a6543dd. Умови укладеного договору, були наступні.

Згідно з п 2.2.1.договору сума (загальний розмір) кредиту становить 6945,00 грн., надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 5000,40 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_3 , у національній валюті (далі - рахунок Позичальника); у розмірі 1944,60 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Згідно з п. 2.3 договору проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 586,00 % річних. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту позичальником протягом строку кредитування, зазначеного в п. 2.6. цієї індивідуальної частини, та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний.

Пунктом 2.4. договору передбачено також знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту, який складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.

Відповідно до пункту 2.5. Комісія за надання кредиту складає 1 944,60 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 28,00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

Згідно з п. 2.6.Договору загальний строк кредитування за цим Договором складає 70 днів - з 10.05.2024 (дата надання кредиту) по 19.07.2024.

Відповідно до п. 2.7. Договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складає (не перевищує) 7270.70 грн. Денна процентна ставка складає: 7270.70 грн. / 6945.00 грн. / 70 днів * 100% = 1,4956%/день. (пункт 2.7.1. договору)

Відповідно до п.2.8. Договору орієнтовна реальна річна процентна ставка (загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту) складає 637178,55% річних. А згідно з п. 2.9. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (сума загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом) складає 14215,70 грн.

Згідно з п. 3.1. Договір про споживчий кредит, який складається з публічної та індивідуальної частини, а також графіку (ів) платежів, набирає чинності з моменту його укладення в електронній формі сторонами індивідуальної частини і діє до повного виконання позичальником зобов`язань по цьому Договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов`язань повинно відбутись в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості згідно п. 2.6 Договору.

До справи позивачем додано графік платежів, паспорт споживчого кредиту, Договір про споживчий кредит (публічна частина), Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ФК «Кредіплюс», розрахунок заборгованості, довідку №11.

На виконання ухвали суду першої інстанції АТ «Сенс банк» надав довідку від 23.12.2025 №18526-БТ-32.3/2025, згідно з якою ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_4 є клієнтом банку. На його ім`я відкрито запитувану картку, маска якої № НОМЕР_3 , рахунок до картки № НОМЕР_5 (валюта Українська гривня), виписка про рух коштів по карті зазначеної особи за період з 10.05.2024 по 15.05.2024 з відображенням зарахування коштів у сумі 5000,40 грн. в межах наявних даних по контрагентам клієнта. Фінансовий номер телефону за платіжною карткою № НОМЕР_3 в період з 10.05.2024 по 15.05.2024 НОМЕР_6. Номер телефона НОМЕР_6 знаходиться в анкетних даних клієнта ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_4 .

10.10.2024 ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали Договір факторингу № 10102024, згідно умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до Реєстру боржників №1 від 10.10.2024 до Договору факторингу та Акту приймання-передачі реєстру прав вимог №1 від 10.10.2024 до Договору факторингу до позивача перейшло право вимоги до відповідача. Додано також акт приймання-передачі за вказаним договором факторингу, платіжну інструкцію №17 від 03.12.2024.

Щодо доводів апелянта про неналежне підтвердження позивачем підписання кредитного договору позичальником

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підписуза допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Враховуючи положення частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Судом встановлено, що Договір про споживчий кредит №139888 (індивідуальна частина) від 10.05.2024 укладено між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_2 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора За6543dd 10.05.2024 о 13:05:37, що передбачено пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію».

Оскільки позивачем подано суду кредитний договір, який є предметом спору, в електронному варіанті з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», то такий примірник електронного документа є оригіналом такого документа.

Вказане спростовує доводи відповідача про подання позивачем суду фотокопій кредитного договору.

Під час перевірки апеляційним судом кредитного договору №139888 на онлайн сервісі створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, встановлено що такий документ підписано директором ТОВ «ФК «Кредіплюс» Македонським О.Є. та на такому міститься електронна печатка. Вказане також спростовує доводи відповідача про відсутність на договорі підпису кредитодавця.

Щодо доводів відповідача про визнання нікчемними положень пункту 2.4. та 2.5 Договору про споживчий кредит №139888 від 10.05.2024.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, зокрема, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги банку, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов`язкові платежі), які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) викладено висновок про те, що «якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У разі відсутності інформації про вартість додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання споживчого кредиту, для надання такої інформації враховуються вимоги законодавства України про споживче кредитування щодо визначення вартості цих послуг відповідно до їх орієнтовної вартості.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

За наведених обставин колегія суддів зазначає, що положення пункту 2.5 розділу 1 кредитного договору містять обов`язок позичальника сплатити одноразово комісію в день укладення договору за ставкою 28% від загальної суми кредиту. Вказана комісія включена до тіла кредиту (Договором було передбачено зарахування 5000 грн. на картку та 1944,60 грн. як погашення заборгованості позичальника за комісією), також включена в графіку кредитування та підтверджує оплату послуг посереднику кредитора за перерахування коштів позичальнику.

Отже, комісія з надання кредиту зазначена кредитодавцем та міститься в переліку таких послуг, погоджена зі споживачем при укладенні договору. Таким чином, сторонами було погоджено умову кредитного договору про стягнення комісії за надання кредиту.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 181/384/21 (провадження № 61-4973св22) .

Разом з тим пунктом 2.4. договору передбачено знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту 1,00 гривень. Стандартний (базовий тариф) комісії за управління та обслуговування складає 100 гривень. Крім цього встановлено, що розмір такої комісії не може бути змінено.

За вказаних умов колегія суддів вважає, що сторонами не було погоджено за який період нараховується комісія та в яких випадках - чи щомісяця, чи в день, чи нараховується у випадках інформування позичальника про стан кредиту. У графіку платежів така комісія зазначена в розмірі 1 грн п`ятьма платежами, тобто в сумі 5 грн. Однак в розрахунку заборгованості така комісія в розмірі 1 грн наявна 24 травня 2024 року, а також наявна комісія 100 грн в червні 2024 року - двічі, та в липні 2024 року двічі.

Доказів про існування додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з обслуговуванням і поверненням кредиту, які надавалися позивачу та за які банком нарахована щомісячна комісія, суду не надано.

Щодо доводів апелянта про обчислення розміру денної процентної ставки

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належним виконанням зобов`язань з боку позичальника є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (далі - Закон № 3498-ІХ), який набрав чинності 24.12.2023, яким зокрема внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

При цьому, згідно з п. 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Згідно з пунктами 3, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» банкам та іншим надавачам фінансових послуг протягом визначеного періоду належало привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього закону.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: з 24.12.2023 денна ставка мала бути не більше 2,5% в день, з 22.04.2024 - не більше 1,5% в день, а з 20.08.2024 - не більше 1% в день.

Договір із ОСОБА_1 укладено 10.05.2024 - після набрання чинності Законом № 3498-ІХ, у період, коли максимальна денна процентна ставка не могла перевищувати 1,5 %.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, зокрема, виснував: норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipso iure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure.

Як зазначалось вище, згідно п. 2.7.1 Договору, денна процентна ставка складала 1,4956 %, та, відповідно, не перевищувала визначену Законом № 3498-ІХ, та становила 103,86942 грн в день.

Згідно з розрахунком заборгованості, у період з 11.05.2024 по 24.05.2024 нараховувались відсотки у більшому розмірі (від 111.50 грн до 115,79 грн. в день, загальна сума 1565,3 грн), що суперечить вимогам Закону № 3498-ІХ. За вказаний період (14 днів), виходячи з денної відсоткової ставки, сума відсотків повинна була складати 1454,17 грн. (6945,00 * 1,4956 %).

З 25.05.2024 щоденна сума нарахованих відсотків (кожні 14 днів) зменшувалась (з 97,25 грн 25.05.2024 по 33.38 грн. 19.07.2024), і загальна сума відсотків, нарахованих за період з 25.05.2024 по 19.07.2024, становить 3755,80 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача проценти в сумі 5321,10 грн.

Проаналізувавши норми законодавства, що регулюють зобов`язання за кредитними договорами, колегія суддів дійшла висновку про необхідність визначення заборгованості за процентами з урахуванням вимог закону щодо обмеження процентної ставки.

Таким чином перерахуванню підлягає період користування кредитними коштами з 11.05.2024 по 24.05.2024. В інші періоди кредитування відсоткова ставка нарахована в межах гранично визначених розмірів відсоткової ставки.

Зважаючи на встановлені обставини, загальний розмір заборгованості за відсотками із 10.05.2024 по 19.07.2024 становить 5209,97 грн. (1454,17 + 3755,80).

Щодо стягнення непропорційно великої суми відсотків

Відносно заяв відповідача про не співмірність суми кредиту 6945 грн та нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, що не відповідає передбаченим ч.3 ст. 509 та ч.1,2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості та доброчесності, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 вказав наступне.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»)

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

З урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит.

Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень.

Оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Із позовом про визнання недійними умов кредитного договору, які боржник вважає несправедливими, ОСОБА_1 не звертався.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

В апеляційній скарзі відповідач не погоджується із задоволенням судом вимог позивача про компенсацію витрат на правничу допомогу.

Матеріалами справі підтвердження надання правової допомоги ТОВ «ФК «Ейс» адвокатським бюро «Соломко та партнери», що підтверджується договором про надання правничої допомоги M20/08/25-01 від 20.08.2025, додатковою угодою № 25770761193 від 11.09.2025 до вказаного договору, а також актом прийому-передачі адвокатських послуг, згідно з яким вартість наданих адвокатом послуг позичальнику становлять 7000 грн.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що розмір заявленого відшкодування витрат на правничу допомогу не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також принципу справедливості оскільки сума 7000 грн не є співмірною зі складністю цієї справи, яка відноситься до малозначних справ із ціною позову 12667,10 грн., є однотипною справою відносно інших кредитних відносин даного товариства. Таким чином колегія суддів вважає, що наданий адвокатським об`єднанням обсяг послуг та зазначений час на надання правничої допомоги є завищеним та не відповідає реальним витратам і вказані позивачем витрати підлягають зменшенню розміру 4000 грн.

В апеляційній скарзі відповідач вказував, що планує понести витрати на апеляційне оскарження судового рішення в розмірі 10000 грн, однак доказів таких суду не надав.

Висновки апеляційного суду

Враховуючи, що внаслідок порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права висновки суду не відповідають обставинам справи - суд припустився помилки при визначенні розміру заборгованості, тому рішення місцевого суду, відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 підлягає зміні у частині визначеного розміру заборгованості, шляхом стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 12154,97 грн., в тому числі: 6945,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 5209,97 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Нарахована товариством комісія в розмірі 401 не підлягає стягненню.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви позивачем сплачено 2422,40 грн.

За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 3633,60 грн.

Таким чином, враховуючи, що позовна заява підлягає до задоволення частково, а саме стягненню з відповідача підлягає сума кредитної заборгованості в розмірі 12154,97грн, яка складається з заборгованості тіла кредиту в розмірі 6945 та нарахованих відсотків за користування кредитом в розмірі 5209,97 грн, що становить 96 % позовних вимог, відповідно розподіл судових витрат здійснюється пропорційно до задоволених вимог.

Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2325.50 грн у відшкодування сплаченого судового збору та 3840 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З позивача на користь відповідача підлягає розмір судового збору 145,34 грн (3633,60 судового збору х 4% задоволених вимог)

Відповідно до п.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином у відшкодування сплаченого судового збору з відповідача на користь позивача слід стягнути 2180.16 грн.

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 лютого 2026 року - задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 лютого 2026 року у частині визначеного розміру заборгованості та розподілу судових витрат - змінити, виклавши резолютивну частину рішення у новій редакції.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (02094, Україна, місто Київ, вул. Поправки Юрія, будинок 6, кабінет 13 ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором №139888 від 10.05.2024 у розмірі 12154,97 грн., в тому числі: 6945,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 5209,97 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 2180.16 грн у відшкодування сплаченого судового збору та 3840 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач Судді