Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №303/1331/26 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 303/1331/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 жовтня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Шевчука В.В.

суддів: Собослоя Г.Г., Мацунича М.В.

з участю секретаря Авдєєвої К.Т.,

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача Осташук О.В.,

представника відповідача Михалків Б.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Михалків Богдан Степанович, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 травня 2026 року (суддя Кость В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних,

в с т а н о в и в:

В лютому 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє Осташук О.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з нього коштів у сумі 360 678,61 гривень (в т.ч. 295881,91 грн. - інфляційні втрати та 64 796,70 гривень - 3% річних) за період з 26.06.2018 по 16.02.2026.

Свої вимоги мотивувало тим, що на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.06.2018 року по справі № 303/736/18 з ОСОБА_2 було стягнуто на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 282 465,00 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Вказане рішення суду набрало законної сили 26.07.2018. Станом на день розгляду справи, вищевказане рішення суду відповідачем не виконане.

Також, представник позивача зазначив, що виконавчий лист у справі №303/736/18 до примусового виконання не пред`являвся, добровільно відповідач протягом цього часу кошти не сплатив; посилаючись на приписи статті 625 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що з відповідача слід стягнути інфляційні втрати та 3% річних за період з 26.06.2018 по 16.02.2026.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 360 678,61 грн., з яких 295 881,91 – інфляційні витрати, 64 796,70 – 3 % річних.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 360 678,61 гривень (в т.ч. 295 881,91 гривень - інфляційні втрати та 64796,70 гривень - 3% річних) за період з 26.06.2018 по 16.02.2026 та суму 3606,79 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 665,60 грн. за подання заяви про забезпечення позову.

Суд прийшов до висновку, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та трьох процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Михалків Б.С., просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт вказує, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 лютого 2026 року по справі № 754/511/23 відступила від висновку щодо можливості застосування санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України, у випадках, коли кредитор втратив право на примусове виконання судового рішення.

У даній Постанові Велика Палата Верховного Суду від 11 лютого 2026 року сформулювала новий висновок, за яким, у разі закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання кредитор втрачає право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до даних, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень рішення суду у справі у цивільній справі № 303/736/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 282 465 гривень набуло законної сили 26.07.2018, відповідно граничний строк пред`явлення виконавчого листа суду у цивільній справі № 303/736/18 до примусового виконання сплив 26.06.2021 року.

Таким чином, строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання закінчився 26.07.2021, заяву ОСОБА_1 про поновлення строку для пред`являння виконавчого листа №303/736/18 від 04.08.2023 до виконання повернуто без розгляду ухвалою суду 24.01.2024. У подальшому ОСОБА_1 повторно із заявою про поновлення строку для пред`являння виконавчого листа №303/736/18 від 04.08.2023 до виконання до суду не звертався.

Також апелянт зазначає, що Мукачівським міськрайонним судом розглянуто справу за заявою представника ОСОБА_2 про скасування забезпечення позову, що вжиті на підставі ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.05.2018 року у цивільній справі № 303/736/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

У даній заяві представник відповідача просив скасувати накладений арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться у власності ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 17.03.2026 року таку заяву представника ОСОБА_2 задоволено та скасовано накладений арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться у власності ОСОБА_2 .

Суд постановляючи увалу зазначив, що надані заявником та витребувані судом докази свідчать про те, що потреба в забезпечення позову відпала, оскільки ОСОБА_1 протягом 90 днів з дня набрання рішенням законної сили не звертався до виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження і виконавче провадження на виконання судового рішення від 25.06.2018 у даній цивільній справі відкрито не було і на теперішній час на виконанні не перебуває.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує, що для правильного застосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 має значення встановлення того, чи настала у позивача остаточна втрата права на примусове виконання судового рішення. Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду, така втрата права має місце лише за одночасної наявності двох юридичних фактів: пропуску строку пред`явлення виконавчого документа до виконання; відмови суду у поновленні цього строку.

Матеріали справи не містять судового рішення, яким було б відмовлено позивачу у поновленні строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Саме тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки відсутня одна з обов`язкових юридичних умов, визначених самою ОСОБА_3 як необхідна для застосування сформульованого нею правового висновку.

Отже, оскільки рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 червня 2018 року відповідачем не виконано, грошове зобов`язання продовжує існувати, відповідач перебуває у стані прострочення його виконання, а тому застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є законним, обґрунтованим та повністю відповідає як положенням цивільного законодавства, так і актуальній практиці Великої Палати Верховного Суду.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав викладених у ній та просив її задовольнити. Наголосив на постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року, яка сформулювала новий висновок, за яким, у разі закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання кредитор втрачає право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Оскільки, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання закінчився, і такий строк на момент розгляду даної справи не поновлено, тому відсутні підстави для застосування ст. 625 ЦПК України.

Позивач та його представник у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечили з підстав викладених у відзиві. Просять оскаржене рішення залишити без задоволення, а апеляційну скаргу без змін. Вказують на безпідставності застосування висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23, оскільки відсутнє рішення про відмову у поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. За таких обставин, враховуючи, що рішення суду від 25.06.2018 відповідачем у добровільному порядку не виконано, тому є підстави для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідач будучи у спосіб визначений законом повідомлений про час та місце розгляду справи до суду не прибув, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою у розгляді справи.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з приписами ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 червня 2018 року по справі №303/736/18 було присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 282465,00 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Оскільки рішення у добровільному порядку не виконано позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з 26.06.2018 по 16.02.2026.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зазначено, що «стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження

№ 14-16цс18)».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 у справі №754/511/23 (провадження № 14-63цс25)відступила від попередніх висновків та вказала, що оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Як встановлено судом, рішення суду від 25.06.2018 набуло законної сили 26.07.2018 року, виконавчий лист щодо примусового виконання рішення у справі №303/736/18 до примусового виконання не пред`являвся. Отже, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив 26.06.2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій справі № 754/511/23, а також у зразкових справах щодо тривалого невиконання рішень зазначає, що по своїй природі ст. 625 ЦК України є мірою цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Вона покликана компенсувати втрати кредитора від знецінення грошей під час примусового або добровільного врегулювання спору в розумні строки.

Кредитор не може використовувати ст. 625 ЦК як інструмент безстрокового і безконтрольного збагачення за рахунок власної пасивності.

Стягувач, пропустивши у 2021 році строк пред`явлення виконавчого листа до виконання та свідомо не звертаючись із клопотанням про його поновлення, фактично погодився із припиненням примусового статусу зобов`язання. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 27.06.2021 по 2026 роки суперечить принципу правової визначеності, оскільки створює ситуацію безстрокової та непередбачуваної відповідальності боржника за пасивну поведінку самого кредитора, що є недопустимим у світлі практики ЄСПЛ та останніх правових позицій Великої Палати Верховного Суду.

У справах ЄСПЛ проти України («Понамарьов проти України», «Совтрансавто-Холдинг проти України») суд неодноразово наголошував, що правова визначеність передбачає стабільність правовідносин. Стягувач не може безкінечно тримати боржника під загрозою майнових стягнень, якщо строки для примусових дій уже спливли.

Судом встановлено, що ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.01.2024 у справі №303/736/18 заяву позивача про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання повернуто без розгляду з процесуальних підстав. Після цього, будь-яких дій спрямованих на поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання стягувач не вчиняв. Вказані обставини свідчать про свідоме ухилення стягувача від вирішення питання про наявність підстав для поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що обгрунтованими є вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за невиконання рішення суду у період з 26.06.2018 по 26.06.2021, що становить 88188,29, з яких: 62743,22 грн – інфляційних страт та 25445,07 грн – 3% річних. В іншій частині позов задоволенню не підялгає.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, не врахував вищенаведених фактичних обставин справи та вимог закону, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази, не дав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановлення нового про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Михалків Богдан Степанович, задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 травня 2026 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 88 188,29 гривень (в т.ч. 62 743,22 гривень - інфляційні втрати та 25 445,07 гривень - 3% річних) за період з 26.06.2018 по 26.06.2021.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1044,45 гривень судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23.10.2026.

Головуючий

Судді