Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №175/9894/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 175/9894/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 жовтня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого – судді Джуги С.Д.,

суддів – Собослоя Г.Г., Мацунича М.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 03 грудня 2025 року у складі судді Бобик О.І., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі по тексту ТОВ ФК «Ейс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18.01.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір №917175442 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу, строк дії якого декілька разів продовжувався, та відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» набув права вимоги до відповідача за кредитним договором №917175442. 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу, відповідно до якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набув права вимоги до відповідача за кредитним договором №917175442. 04.08.2023 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу, відповідно до якого позивач набув права вимоги до відповідача за кредитним договором №917175442. Відповідач має непогашену заборгованість в сумі 44560,20 грн., яка складається з 22000,00 грн. заборгованість по тілу кредиту, 22560,20 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

За наведених обставин позивач просив суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість у розмірі 44560,20 грн. та судові витрати.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 03 грудня 2025 року заявлений позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №917175442 від 18.01.2022 у розмірі 44560,20 грн. (сорок чотири тисячі п`ятсот шістдесят гривень 20 копійок) гривень, яка складається з 22000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 22560,20 грн. - заборгованість за відсотками.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір у розмірі 2147,20 гривні та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 3220,80 гривень судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував аргументи викладені у відзиві на позов. Приєднана до матеріалів справи копія кредитного договору від 18.01.2022 року № 917175442 не містить підписів сторін договору, така копія не може вважатись електронним документом (чи копією електронного документу), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», не є належним доказом. Позивачем не надано до справи жодного доказу, який би свідчив, що первісними кредиторами проводилась будь-яка ідентифікація позичальника, та що саме ОСОБА_1 звертався за отриманням кредитних коштів. Позивачем не доведено акцептування відповідачем оферти, не підтверджено належними та допустимими доказами факту укладення з відповідачем кредитного договору від 18.01.2022 № 917175442. Надане до справи платіжне доручення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» без відміток банку про дату отримання та виконання не є документом, що підтверджує здійснення платіжної операції. Також, необгрунтованими є доводи позивача про те, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги на користь ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу від 28.11.2018, оскільки кредитний договір був укладений 18.01.2022, тобто через 4 роки після укладення договору факторингу, що виключає можливість відступлення за ним. Відтак, висновки суду першої інстанції про те, що право вимоги за кредитним договором № 91715442 від 18 січня 2022 року перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 05 травня 2022 року на підставі реєстру прав вимоги № 175, оскільки відступлення майбутніх вимог можливе за умови їх визначення та існування саме на момент укладення договору факторингу. На час вчинення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не індивідуалізували належним чином предмет правочину.

У відзиві на апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зокрема, вказує на те, що за наявності в договорі чіткої умови про перехід права вимоги в момент підписання відповідного реєстру та відсутності заперечень іншої сторони щодо цього, можна стверджувати про перехід права вимоги. Якщо предметом позову є стягнення заборгованості з боржника, а не визнання договору факторингу недійсним або неукладеним, то суд повинен розглядати саме питання існування заборгованості, а не оцінювати чинність договору факторингу. Таким чином, позивач документально підтверджено законність набуття права вимоги за кредитним договором. Звертає увагу суду на постанову Верховного Суду від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25.

Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що зазначений спір є малозначний, а тому дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Враховуючи положення частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 18 січня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №917175442 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», який ОСОБА_1 підписав за допомогою одноразового ідентифікатора MNV324SE.

Відповідно до умов кредитного договору первісний кредитор надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 22000,00 грн. до 25.01.2022 зі сплатою 1,05 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня надання суми кредиту позичальнику та до закінчення строку, на який видавався кредит.

Оформленням анкети-заявки від 18.01.2022 передбаченої алгоритмом дій ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладення кредитних договорів та підписанням кредитної лінії №917175442, відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України та ознайомлений з паспортом споживчого кредиту. Без вчинення вказаних дій по попередньому заповненню анкети-заяви та надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.

Отримання коштів на особистий картковий рахунок вказаний відповідачем при оформленні анкети-заяви на отримання кредиту підтверджується платіжним дорученням від 18.01.2022 та довідкою наданою АТ «КБ «Глобус» від 24.04.2024. Згідно даної довідки сума 22000,00 грн була нарахована 18.01.2022 на номер картки вказаний відповідачем.

Відтак, укладення кредитного договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 підтверджується матеріалами справи.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Згідно наданого позивачем розрахунку загальна заборгованість відповідача ОСОБА_1 становить 44560,20 грн., яка складається з 22000,00 грн. заборгованість по тілу кредиту, 22560,20 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

У відповідності до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Зокрема, у справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 року у справі N 752/8842/14-ц).

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Предметом відступлення може бути лише зобов`язальна вимога, яка є дійсною, належним чином індивідуалізованою та правомірною та доводить, що вказані ознаки предмета є сутнісними, а відсутність хоча б одного з них позбавляє певну вимогу можливості бути предметом відступлення.

Звертаючись в суд з даним позовом ТзОВ «ФК «ЕЙС» зазначає, що до нього перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 917175442 від 18 січня 2022 року.

Так, 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року.

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін.

31 грудня 2020 року між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та №28/1118-01.

31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

Згідно витягу з реєстру боржників №175 від 05.05.2022 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відбулося і відступлення прав вимоги за договором №917175442 де боржником є ОСОБА_1 , із загальним боргом 44560,20 грн, який складається з 22000,00 грн заборгованість по тілу кредиту, 22560,20 грн заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Відповідно до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Фактор), фактору відступлено права грошової вимоги до боржників за договорами позики вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між кредитором та боржниками.

Додатковою угодою №2 від 03.08.2021 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, внесено зміни до нього та продовжено строк його дії до 31.12.2022.

Додатковою угодою №3 від 30.12.2022 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, внесено зміни до нього та продовжено строк його дії до 31.12.2024.

Згідно витягу з реєстру боржників №9 від 30.05.2023 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, відбулося і відступлення прав вимоги за договором №917175442 де боржником є ОСОБА_1 , із загальним боргом 44560,20 грн, який складається з 22000,00 грн заборгованість по тілу кредиту, 22560,20 грн заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Відповідно до договору факторингу №04/08/23-1 від 04.08.2023 укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Ейс» (Фактор), фактору відступлено права грошової вимоги до боржників за договорами позики вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між кредитором та боржниками.

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу №04/08/23-1 від 04.08.2023, відбулося і відступлення прав вимоги за договором №917175442 де боржником є ОСОБА_1 , із загальним боргом 44560,20 грн, який складається з 22000,00 грн заборгованість по тілу кредиту, 22560,20 грн заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Так, відповідно до п.п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимог.

Відповідно до п. 1.4. Договору факторингу від 28.11.2018 «Борг» означає суми грошових коштів, належні до сплати Клієнту Боржниками за Кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати Клієнту за Кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані Клієнтом на день набуття цим Договором зобов`язальної сили. Згідно з п. 1.5. Договору факторингу встановлено, що Реєстр прав вимоги означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору. Строк дії договору факторингу №28/1118-01 продовжувався додатковими угодами до даного договору №19, №26, №27, № 31, № 32 до 31.12.2024. 31.12.2020 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Додаткову угоду №26 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди та виклали текст договору факторингу у новій редакції.

Відповідно до п. 1.2. Додаткової угоди № 26 під терміном «Право вимоги» слід розуміти права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Згідно із п.1.4. Додаткової угоди «Борг» означає суми грошових коштів, які підлягають оплаті клієнту боржниками за умовами кредитних договорів, строк оплати яких настав на момент переходу прав вимоги до фактора (наявна вимога), а також строк оплати яких настане в майбутньому (майбутня вимога), включаючи зобов`язання боржників повернути суму наданого кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, сплатити неустойку (у разі прострочення умов кредитних договорів), а також будь-які інші зобов`язання по оплаті клієнту грошових коштів за кредитними договорами.

Додатковою угодою №26 від 31.12.2020 року обсяг прав та обов`язків сторін по договору факторингу від 28.11.2018 року не змінений, по своїй суті вона не є новим договором факторингу, і не свідчить про перехід до ТОВ «Таліон Плюс» від первісного кредитора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №992608633 від 09.11.2023 року.

Таким чином з матеріалів справи слідує, що на момент укладення договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01 ще не виникло (не існувало) зобов`язання між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та боржником ОСОБА_1 не було укладено кредитного договору, тобто у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28.11.2018.

Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.01.2026 у справі №727/2790/25, то слід зазначити наступне.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у своїй постанові від 12.03.2025 у справі №924/524/24 звертав увагу, що враховуючи ієрархію правових висновків Верховного Суду, висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів (постанова Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 166/1222/20).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, зроблено висновок, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З вищезазначеного вбачається, що в ієрархії судових рішень Верховного Суду судове рішення, що ухвалене Великою Палатою Верховного Суду є найвищим та підлягає до обов`язкового врахування під час вирішення спорів з подібними правовідносинами, а тому суди повинні враховувати саме висновки Великої Палати, оскільки таке має перевагу над висновками Верховного Суду у складі колегії суддів (трьох або п`ятьох суддів).

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається».

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі №243/11704/15.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійсними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 21 січня 2019 року у справі №909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі №910/11177/20).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. При цьому, якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України) (п. 62 Постанови ВП ВС від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/16 виснувала, що договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.

Обов`язковими ознаками договору факторингу є як надання фінансування фактором клієнту, так і повернення фінансування клієнтом фактору, причому з оплатою клієнтом цієї фінансової послуги (близькі за змістом висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, п. 48; від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, провадження № 14-181цс20, п. 20)

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Колегія суддів зазначає, що під існуючою грошовою вимогою слід розуміти грошову вимогу, строк платежу за якою на момент укладення договору фінансування під відступлення грошової вимоги уже настав. Майбутньою вимогою, як предмета відступлення, під яке надається фінансування, може бути грошова вимога, яка ґрунтується на договорі, вже укладеному до моменту відступлення, строк платежу за яким ще не настав.

Судова колегія констатує, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 917175442 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем ОСОБА_1 укладений 18 січня 2022 року, натомість Договір факторингу №28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28 листопада 2018 року, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , та у первісного кредитора не виникло право вимоги за неіснуючим зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28.11.2018 року.

Укладенням додаткових угод №19, №26, №27 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року лише продовжено строк дії договору факторингу, який укладений між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс». При цьому, обсяг прав та обов`язків сторін по договору факторингу від 28.11.2018 року додатковими угодами не змінений, по своїй суті вони не є новими договорами факторингу і не свідчать жодним чином про перехід до ТзОВ «Таліон Плюс» від первісного кредитора ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» права вимоги до ОСОБА_1 , за кредитним договором № 917175442 від 18 січня 2022 року.

Окрім того, слід зазначити, що за договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. При цьому, якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи також відсутні належні та допустимі докази на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.

Таким чином у відповідності до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТзОВ «Таліон Плюс», а наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора ТзОВ «ФК «ЕЙС».

З огляду на викладене, заявлений позов є недоведений та необґрунтований, а тому відсутні підстави для його задоволення.

Суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, не врахував вищенаведених фактичних обставин справи та вимог закону, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази, не дав їм належної правової оцінки, та дійшов помилкових висновків про задоволення позову.

З огляду на те, що у даній справі відсутні підстави для задоволення заявленого позову, відтак у суду першої інстанції не було підстав і для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, а саме 2147,20 грн.сплаченого судового збору та 4000 грн. витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з вищенаведених підстав.

Згідно ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 4542 грн., який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 03 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 4542 гривень судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: