Суд: Закарпатський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: що виникають з договорів оренди
Дата: 06 жовтня 2026 р.
Справа: №308/15505/25
Суддя: Мацунич М. В.
Справа № 308/15505/25
П О С Т А Н О В А
Іменем України
07 жовтня 2026 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Собослоя Г.Г., Шевчука В.В.
з участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Ужгородської міської ради на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 березня 2026 року про закриття провадження у справі, повний текст якої складено 03 квітня 2026 року, постановленої головуючим суддею Бедьо В.І., в справі за позовом Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у виді орендної плати
встановив:
У жовтні 2025 року Ужгородська міська рада звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у формі орендної плати.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 березня 2026 року провадження у цивільній справі за позовом Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів — закрито з підстав підсудності справи господарському судочинству.
Ухвала мотивована тим, що оскільки відповідач є суб`єктом господарювання, спір виник у зв`язку із використанням майна у підприємницькій діяльності, а предметом спору є грошові вимоги, пов`язані з такою діяльністю, а тому правовідносини між сторонами мають господарський характер.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, Ужгородська міська рада оскаржила таку в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно закрив провадження в справі.
Вказує, що юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи як підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа – сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання та від визначення цих правовідносин як господарських (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18).
Вважає, що віднесення спору у цій справі до господарської юрисдикції є передчасним, оскільки статус ФОП та наявність належного відповідачу приміщення, не є ознаками здійснення ним господарської діяльності.
Щодо доказів долучених відповідачем на підтвердження здійснення господарської діяльності, то зазначає, що такі є неналежними, оскільки договір оренди земельної ділянки, яку як зазначає відповідач, використовує для здійснення господарської діяльності, є припиненим у 2012 році. Також відповідачем не долучено копії податкових декларацій по платі за землю, адже це є єдиним належним доказом, який би підтвердив безпосереднє використання земельних ділянок у господарських цілях.
Також вказує, що не підтверджують здійснення відповідачем господарської діяльності долучені копій договорів оренди вбудованих приміщень, так як такі припинили свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який такі були передані у платне користування відповідачем.
Оскільки відсутні належні докази використання земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 2110100000:58:001:0107 – у період з 01.01.2017 по 26.07.2019 року, кадастровий номер 2110100000:58:001:0211 – у період з 27.07.2019 по 23.11.2023) у господарській діяльності відповідача, а тому, підстав стверджувати, що спір між сторонами відноситься до господарського судочинства немає.
Вважає, що не врахувавши заперечення позивача щодо закриття провадження в справі, судом порушено право позивача на доступ до правосуддя.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ігнатенко С.С., просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін ухвалу суду.
Враховуючи суб`єктний склад та зміст правовідносин, які виникли між сторонами з приводу фактичного користування відповідачем, як фізичною особою-підприємець, земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:58:001:0211, де розташована «адмінбудівля літ. А площею 681,80 кв.м. по АДРЕСА_1 », що протягом спірного періоду використовувалася ним у власній господарській діяльності, є господарсько-правовими, а тому, як вірно визначив суд першої інстанції, такий спір слід розглядати в порядку господарського судочинства.
Сторони подали заяви про розгляд справи без їх участі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи і підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України у п. 15 ч. 1 якої визначена категорія справ - інші справи у спорах між юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність, та/або фізичними особами - підприємцями.
Як встановлено судом, позивачем у справі є Ужгородська міська рада, яка є юридичною особою публічного права та реалізує повноваження власника земель комунальної власності, а відповідачем є ОСОБА_1 , який у спірний період здійснював діяльність як фізична особа-підприємець, використовуючи земельні ділянки для обслуговування нежитлової будівлі у підприємницькій діяльності, без оформлення прав на землю та без сплати обов`язкових платежів.
Оскільки відповідач є суб`єктом господарювання, спір виник у зв`язку із використанням майна у підприємницькій діяльності, а предметом спору є грошові вимоги, пов`язані з такою діяльністю, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що такий спір належить вирішувати в порядку господарського судочинства.
Доводи апеляційної скарги про те, що наявність у відповідача статусу фізичної особи-підприємця не означає, що всі правовідносини за його участю є господарськими, спростовуються встановленими судом обставинами, що спір виник саме з проведенням відповідача господарської діяльності.
Необхідність застосування норм Цивільного кодексу України щодо права на захист та стягнення безпідставно збережених грошових коштів не спростовують висновків суду першої інстанції. Цивільне законодавство визначає матеріально-правові підстави виникнення обов`язку відшкодувати шкоду, однак саме по собі посилання на ці норми не змінює процесуальної природи спору та не наділяє суд загальної юрисдикції повноваженнями на розгляд спорів, які за своїм суб`єктним складом мають вирішуватися в іншому порядку.
Посилання позивача на те, що право на захист особа здійснює на власний розсуд, також не може бути прийняте до уваги. Диспозиційність у виборі способу захисту права не означає можливості на власний розсуд змінювати предметну чи суб`єктну юрисдикцію суду, визначену процесуальним законом. Обрання особою суду, який не має повноважень на розгляд конкретного спору, тягне за собою закриття провадження у справі.
Отже, постановляючи оскаржувану у справі ухвалу, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами закону, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, то підстави для скасування ухвали суду відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене та керуючись нормами статей 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу Ужгородської міської ради, залишити без задоволення.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 березня 2026 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua