Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №760/21992/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

справа № 760/21992/25

провадження № 22-ц/824/2589/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Музичко С.Г.,

суддів: Ратнікової В.М., Сушко Л.П.

при секретарі: Яхно П.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2025 року, постановлену під головуванням судді Українця В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 28 серпня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Представник позивача подала до суду заяву про забезпечення позову та просить постановити ухвалу, якою накласти арешт на нерухоме майно відповідачів.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погоджуючись із ухвалою суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити по справі нове рішення, яким задовольнити заяву.

Вимоги обґрунтовані тим, що є ризик того, що відповідачі розпочнуть відчуження та приховування майна. Також у вказаній заяві ОСОБА_1 вказував, що ОСОБА_3 у межах справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування частки квартири недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав вживалися активні дії з метою приховування майна та його відчуження на користь третіх осіб.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що аргументи апелянта фактично повторюють позицію, яка вже була предметом розгляду суду першої інстанції, та не містять нових обставин або доказів, що могли вплинути на законність і обґрунтованість рішення.

У додаткових поясненнях ОСОБА_3 зазначає, що ОСОБА_1 займав дві взаємовиключні позиції щодо одного й того самого основного зобов`язання. Для припинення іпотек він офіційно, у нотаріально засвідчених заявах, підтверджував повне виконання та припинення основного зобов`язання. Для одержання судового арешту майна відповідачів він стверджував, що те саме кредитне зобов`язання не виконано, грошові кошти не сплачено, а майбутнє рішення суду перебуває під загрозою невиконання.

Зазначена суперечність не була розкрита позивачем перед судом першої інстанції, хоча обидві заяви існували до звернення із заявою про забезпечення позову та були підписані безпосередньо ОСОБА_1 .

У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 посилався на значний розмір вимог, невідомий фінансовий стан відповідачів та припущення про можливе відчуження або приховування їхнього майна. Однак безпосередньо перед зверненням до суду ОСОБА_1 добровільно припинив дві іпотеки, якими забезпечувалося виконання спірного кредитного зобов`язання.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що сам факт неповернення відповідачами у добровільному порядку заборгованості не свідчить про те, що останні будуть ухилятися від виконання рішення суду у випадку задоволення позову, та не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 26 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 06-07-И/34, поручителем за яким є ОСОБА_3

17 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за вказаним кредитним договором. 01 січня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 4 до кредитного договору, відповідно до якої сторони підтверджують, що початковий розмір заборгованості за договором на момент його укладення становив 330350 доларів США.

З 01 січня 2025 року по 01 березня 2025 року ОСОБА_2 належним чином виконувала зобов`язання, проте з квітня 2025 року остання припинила виконувати умови кредитного договору. Повідомлення щодо добровільного виконання зобов`язання відповідачами проігноровані.

Сторона позивача вважає, що ціна позову є значною, що вказує на ризик недобросовісної поведінки відповідачів з метою уникнення відповідальності, зокрема шляхом відчуження або приховування майна.

Частиною 1 статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За приписами ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Верховний Суд в постанові від 19.11.2020 у справі №334/6521/19 навів наступний правовий висновок.

Забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначає, що відповідачі діють недобросовісно, фактично ухиляються від виконання обов`язків, передбачених кредитним договором та договором поруки.

На підтвердження зазначених обставин заявником до заяви про забезпечення позову було долучено ухвалу суду у справі № 760/504/25, з якої слідує, що в межах справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування частки квартири недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав відповідачами вживалися активні дії з метою приховування майна та його відчуження на користь третіх осіб.

Колегія суддів вважає, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити належне йому майно створює ризик істотного ускладнення виконання судового рішення в майбутньому, якщо таке рішення буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про завищений або навіть заздалегідь недосяжний стандарт доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім цього, у разі відчуження спірного майна, для належного захисту та порушення прав, позивач змушений вживати додаткових заходів, зокрема вирішувати питання щодо збільшення позовних вимог, визначення підсудності вказаного спору та заміни неналежного відповідача у справі, що можливо лише на стадії підготовчого провадження.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.09.2026 року по справі № 607/23291/25.

Таким чином, суд першої інстанції не врахував та не оцінив надані позивачем докази, які свідчать про ризик невиконання рішення суду, зокрема факти недобросовісної поведінки відповідачів, які полягають у спробі відчуження майна, а також ігнорування вимог апелянта.

З урахуванням усього вищевикладеного колегія суддів зауважує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним ефективно захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягнути за собою неможливість виконання судового рішення.

При цьому суд зазначає, що арешт на майно не завдає жодних збитків власнику майна, оскільки останній вільний у праві користуватися майном у період дії заходу забезпечення позову.

З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2025 року скасувати.

Постановити нове рішення наступного змісту.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме:

- На земельну ділянку, кадастровий номер: 3223180500:008:0007, площею 0,0488 га, що належать на праві приватної власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ),

- На частини квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ),

- На частини квартири АДРЕСА_2 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ),

- На земельну ділянку, кадастровий номер: 3223180500:06:008:0004, площею 0,0504 га, що наразі належать на праві приватної власності ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ),

- На квартиру АДРЕСА_3 , що наразі належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ),

- На квартиру АДРЕСА_4 , що наразі належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).

В іншій частині заяву про забезпечення позову залишити без задоволення.

Строк пред`явлення до виконання ухвали 3 роки.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Реквізити сторін:

Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Боржники:

ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .

ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 .

Повний текст складено 20 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді