Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:
Дата: 28 вересня 2026 р.
Справа: №757/40057/25-ц
Суддя: Музичко Світлана Григорівна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року
справа № 757/40057/25-ц
провадження № 22-ц/824/8921/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Ратнікової В.М., Сушко Л.П.
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Компанія «ТЕКА-ГРУП ФАУНДЕІШН»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 лютого 2026 року, постановлене під головуванням судді Бусик О.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Компанія «ТЕКА-ГРУП ФАУНДЕІШН» про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ», у якому просив:
- визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ» ІНФОРМАЦІЯ_1 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 у статті під назвою « ОСОБА_3 - про «нечисті методи» роботи учасника ринку очищувачів», а саме:
«Дійсно, нащо засновувати щось своє з нуля, розкручувати новостворену компанію, ризикувати, якщо можна просто вкрасти готовий налагоджений бізнес в людини, яка довіряла тобі. Саме так починався нечистий шлях ОСОБА_4 на ринку очисників».
- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ» протягом 5 (п`яти) днів з дня набрання законної сили рішення суду у цій справі спростувати інформацію стосовно ОСОБА_1 , поширену Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ» ІНФОРМАЦІЯ_1 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 у статті під назвою « ОСОБА_3 - про « ІНФОРМАЦІЯ_3 », а саме:
«Інформація стосовно ОСОБА_1 , поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті Інтернет-порталу «АНТИКОР» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 , є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності».
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ» на користь ОСОБА_1 144 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та стягнути з відповідача на його користь судові витрати у справі.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначив, що 30.09.2024 на вебсайті Інтернет-порталу «АНТИКОР» було розміщено публікацію стосовно позивача. Вказана стаття була розміщена під назвою « ОСОБА_3 - про «нечисті методи» роботи учасника ринку очищувачів» та включала, серед іншого, недостовірну інформацію щодо позивача, а саме:
«Дійсно, нащо засновувати щось своє з нуля, розкручувати новостворену компанію, ризикувати, якщо можна просто вкрасти готовий налагоджений бізнес в людини, яка довіряла тобі. Саме так починався нечистий шлях ОСОБА_4 на ринку очисників».
Вказує, що відповідачем було розміщено публікацію, в якій позивач у стверджувальній формі звинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 185 та ст. 190 Кримінального кодексу України, що виражається у вислові про «викрадення» «налагодженого бізнесу» в іншої особи.
Поширення інформації було спрямоване на значне зниження авторитету позивача, формування негативної громадської думки про нього та фактично призвело до невідворотних наслідків для його репутації, а тому є таким, що порушує право позивача на повагу до його честі, гідності і ділової репутації.
Відповідно до висновку експерта № ED-1734-4-2231.25 від 04.08.2025 за результатами проведення судово-психологічного експертного дослідження встановлено, що ситуація, яка досліджується, є психотравмувальною для ОСОБА_1 . Внаслідок психотравмувальної дії ситуації, яка досліджується, ОСОБА_1 спричинені психологічні (моральні) страждання. Еквівалент компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання становить 36 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається рівнем розміру мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні на момент винесення рішення суду.
Зазначає, що вказана стаття відповідає такій обставині складу цивільного правопорушення, як поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам.
Ухвалою суду від 8 грудня 2025 року замінено неналежного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ» на належного - Компанію «ТЕКА-ГРУП ФАУНДЕІШН».
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити по справі нове рішення про задоволення позову.
Вимоги обґрунтовані тим, що застосування ч. 2 ст. 30 ЗУ «Про інформацію» є помилковим, адже Компанією «ТЕКА-ГРУП ФАУНДЕІШН» поширено неправдиву інформацію стосовно позивача у стверджувальній формі.
Тобто тягар доведеності достовірності інформації, поширеної про іншу особу, лежить на тому, хто поширив таку інформацію. Відповідачем не зазначено, у який спосіб могла бути отримана поширена інформація та, найголовніше, яким чином такі відомості могли бути перевірені.
Зазначає, що інформація щодо позивача, яка оскаржується, не підпадає під ознаки оціночних суджень та висловів, а є твердженням про факти та обставини, яких у дійсності не існує.
В Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань відсутня інформація щодо здійснення досудового розслідування за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 185, 190 КК України, у яких позивачу було б надано статус підозрюваного, обвинуваченого, засудженого.
Звертає увагу, що у статті не вживалися мовно-стилістичні формулювання, які могли вказувати на оцінку дій, вчинків позивача, а зазначалося саме про факти, яких у дійсності ніколи не існувало.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в опублікованій статті не стверджував, що позивач є фігурантом будь-якого кримінального провадження, так само як й про те, що йому повідомлено про підозру у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення чи наявні обвинувальні вироки суду, а відтак вказана інформація не є і не може бути предметом доказування чи спростування у даному судовому спорі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Інтернет-порталу «АНТИКОР» було розміщено публікацію (посилання: https://antikor.com.ua/articles/726884-pavel_bartkovskij_- _o_nechistyh_metodah_raboty_uchastnika_rynka_ochistitelej) щодо ОСОБА_1 .
Відповідно до висновку експерта № ED-1734-4-2231.25 від 04.08.2025 за результатами проведення судово-психологічного експертного дослідження встановлено, що ситуація, яка досліджується, є психотравмувальною для ОСОБА_1 . Внаслідок психотравмувальної дії ситуації, яка досліджується, ОСОБА_1 спричинені психологічні (моральні) страждання. Еквівалент компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання становить 36 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається рівнем розміру мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні на момент винесення рішення суду.
Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У статті 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
Як було правильно зазначено судом першої інстанції, інформація, на яку позивач вказує як на недостовірну, є припущеннями, особистою думкою особи, що її висловлює, а тому не може бути перевірена на предмет її відповідності дійсності, у зв`язку із чим на підставі частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» зазначені висловлювання є оціночними судженнями.
Колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що зі змісту інформації, поширеної відповідачем відносно позивача, вбачається, що ці висловлювання за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки щодо зазначених у них обставин, тому не є недостовірною інформацією. Аналіз змісту оспорюваної позивачем публікації свідчить про відсутність твердження про конкретні факти (час, спосіб, кількість тощо) і вказує на те, що, по суті, в ній викладені оціночні судження особи у вигляді критичної оцінки автором суспільно-громадської діяльності позивача. Оцінити правдивість чи правильність такого висновку неможливо, а оціночні судження спростуванню не підлягають. Інформація, яка опублікована відповідачем у мережі Інтернет, не може тлумачитися як фактичне звинувачення у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення, оскільки відповідач про це не висловлювався у категоричній стверджувальній формі.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20.
Відповідно до висновку експерта № ED-1734-4-2231.25 від 04.08.2025 за результатами проведення судово-психологічного експертного дослідження встановлено, що ситуація, яка досліджується, є психотравмувальною для ОСОБА_1 . Внаслідок психотравмувальної дії ситуації, яка досліджується, ОСОБА_1 спричинені психологічні (моральні) страждання. Еквівалент компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання становить 36 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається рівнем розміру мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні на момент винесення рішення суду.
Оскільки позивачем не доведено суспільну важливість поширеної інформації, оскаржувана публікація є результатом власної суб`єктивної оцінки відповідача, що гарантується правом на свободу вираження поглядів, правом на свободу слова та правом на поширення інформації. Крім того, відсутні допустимі докази на підтвердження позиції позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
За викладених обставин, які відповідають наявним у справі доказам, та з урахуванням правового обґрунтування колегія суддів дійшла висновку, що доводи скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції. Судове рішення є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно вимог статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст складено 20 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua