Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №759/5238/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/8340/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 759/5238/25

10 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Козачук А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Петрієвського Дмитра Павловича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ул`яновської О.В., у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги, -

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги.

Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що 26 квітня 2014 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», яким внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». 05.08.2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПрАТ «АК «Київводоканал», в подальшому перейменованим у ПАТ «АК «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого водопостачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем).

Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов договору. У разі відмови споживачів від отримання послуг, дана відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал» для оформлення припинення надання цих послуг.

Відповідачі отримують послуги з централізованого водопостачання та водовідведення холодної та гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) на підставі якого відповідачі зобов`язалися своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором, які вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.

Однак, відповідачі умов договору щодо повної та своєчасної оплати спожитих за період з 01.07.2014 року по 31.12.2024 року послуг належним чином не виконали, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 39 286 грн 91 коп.

Відповідачі, як боржники, що прострочили виконання грошового зобов`язання, на підставі положень статті 625 ЦК України, зобов`язані також сплатити зазначену суму боргу з урахуванням інфляційної складової та трьох процентів річних.

З урахуванням наведених обставин, позивач Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (код ЄДРПОУ: 03327664) заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 39 286 грн 91 коп., 3% річних у розмірі 11 674 грн 08 коп., інфляційні втрати у розмірі 63 002 грн 28 коп., а всього 113963 (сто тринадцять тисяч дев`ятсот шістдесят три) грн 27 коп, а також судові витрати, що складаються: з витрат по оплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грн та витрат за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у розмірі 45,00 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 ), ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_7 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (код ЄДРПОУ: 03327664) заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 39286 грн 91 коп., 3% річних у розмірі 11674 грн 08 коп., інфляційні втрати у розмірі 63002 грн 28 коп., а загалом 113963 (сто тринадцять тисяч дев`ятсот шістдесят три) грн 27 коп.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 ), ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_7 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (код ЄДРПОУ: 03327664) судовий збір по справі у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. та витрати за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у розмірі 45 грн 00 коп.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Петрієвський Дмитро Павлович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року в частині стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, інфляційних втрат та 3% річних за період з 01 липня 2014 року по 10 березня 2022 року у розмірі 111 860,51 грн. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь ОСОБА_1 усі судові витрати (в тому числі і витрати на правничу допомогу).

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач звернувся до суду з вимогами, де просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за період з 01 липня 2014 року по 31 грудня 2024 року в розмірі 113 963,27 грн. з яких: 39 239,39 грн. заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення; 47,52 грн. заборгованості з внесення абонентської плати, 11 674,08 грн. - 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 63 002,28 грн, тобто, за понад десять років, що не відповідає вимогам Цивільного кодексу України.

Сторона відповідача вважає, що позивач мав право звертатись до суду лише з вимогою про стягнення заборгованості за останні три роки, що передували такому зверненню, а саме у період з 11 березня 2022 року по 11 березня 2025 року (день звернення до суду).

Не враховано судом першої інстанції, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється:нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/ або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.

З огляду на те, що апелянт (відповідач ОСОБА_1 ) є діючим військовослужбовцем за мобілізацією та у зв`язку з здійсненням ним необхідних заходів по захисту Батьківщини від російської агресії, він не був обізнаний про розгляд справи у суді, а тому не міг подати заяву про застосування строків позовної давності та інші документи. А тому, вважає, що він має право заявити вимогу про застосування строків позовної давності у апеляційній інстанції.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу сторона відповідача зазначає, що 16 січня 2026 року між гр. ОСОБА_1 (Відповідач-1, апелянт) та адвокатом Петрієвським Д.П. укладено договір про надання правничої допомоги, однак оскільки наразі точна сума за надання правничої допомоги невідома, відповідне клопотання про стягнення (розподіл) витрат на професійну правничу допомогу та інші документи будуть надіслані суду вже під час (або після) перегляду рішення першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» - Тараненко Сергій Васильович просить апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зазначає, що апелянтом пропущено строк для подання заяви про сплив строку позовної давності.

До того ж, з огляду на положення п.12 та п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки позовної давності, які закінчувались в період з 12.03.2020 по 25.11.2024 року є автоматично подовженими, адже дія карантину у період з 12.03.2020 по 31.06.2023 та дія воєнного стану у період з 24.02.2022 по 17.07.2024 не припинялася.

Крім того, апелянт не враховує, що в ст. 264 ЦК України зазначено про переривання перебігу позовної давності. Частина 1 статті 264 ЦК України встановлює, що позовна давність переривається у випадку вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Виходячи, з матеріалів справи, а саме, з розрахунку заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з липня 2014 року по грудень 2024 року (о/р НОМЕР_8 , АДРЕСА_2 ), з нього чітко вбачається визнання відповідачем своєї заборгованості, яке виражається у діяльності, спрямованій на часткове погашення заборгованості. Зокрема, відповідачем: у 2016 році було здійснено оплату в загальному розмірі 684,32 грн; у 2019 році в загальному розмірі 21 782,95 грн; у 2020 році в загальному розмірі 3 709,94 грн; у 2021 році в загальному розмірі 4 553,94 грн; у 2022 році в загальному розмірі 4 591,81 грн; у 2023 році в загальному розмірі 4 289,76 грн; у 2024 році в загальному розмірі 4 548,13 грн. .

При цьому, здійснені відповідачами оплати, зокрема, в липні 2016 року, квітні-липні 2019 року а також в інші розрахункові періоди значно перевищували місячне виставлення суми для оплати, що безумно свідчить про визнання ними заборгованості, що виникла за попередні розрахункові періоди.

Таким чином, відслідковується систематичність вчинення відповідачами дій, спрямованих на погашення боргових зобов`язань перед позивачем за послуги з водопостачання та водовідведення за адресою АДРЕСА_2 , що, в розумінні ч.1 ст. 264 ЦК України, є вчиненням дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а тому наявний факт переривання перебігу позовної давності.

На виконання ч.1 ст. 134 ЦПК України сторона позивача зазначає про очікування понести в процесі розгляду справи № 759/5238/25 в суді апеляційної інстанції судові витрат орієнтовною вартістю до 3 000,00 грн.

В судове засідання апеляційного суду з`явився представник позивача Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» - Тараненко С.В., який заперечував протим задоволення апеляційної скарги.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Петрієвський Дмитро Павлович в судове засідання не з`явився, в апеляційній скарзі просив проводити розгляд справи без його участі.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи без участі не з`явившихся сторін.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «АК «Київводоканал», яке у подальшому перейменовано на ПрАТ «АК «Київводоканал», послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення з використанням внутрішньобудинкових систем та опубліковано відповідний договір.

Повідомленням визначено, що фізична особа - власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку, яка користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов договору.

У разі відмови споживача від отримання послуг така відмова має бути оформлена письмово та направлена ПрАТ «АК «Київводоканал» для оформлення припинення їх надання.

Відповідно до пункту 1.1 договору ПрАТ «АК «Київводоканал» зобов`язується своєчасно надавати споживачу відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води та послуги з водовідведення холодної та гарячої води з використанням внутрішньобудинкових систем, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги відповідно до затверджених цін/тарифів та обсягів спожитих послуг.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць, застосовується щомісячна система оплати послуг, а платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

За адресою: АДРЕСА_2 ПрАТ «АК «Київводоканал» ведеться особовий рахунок № НОМЕР_8 .

Згідно з довідкою ПрАТ «АК «Київводоканал» щодо зазначеного особового рахунку за період з 01 липня 2014 року по 31 грудня 2024 року обліковується заборгованість у загальному розмірі 39 286 грн 91 коп., з яких 39 239 грн 39 коп. - заборгованість за централізоване водопостачання та водовідведення, 47 грн 52 коп. - заборгованість з абонентського обслуговування.

Наданий ПрАТ «АК «Київводоканал» розрахунок заборгованості містить помісячні відомості про нарахування за надані послуги, здійснені за особовим рахунком платежі, залишок заборгованості, а також розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Загальний розмір трьох процентів річних за розрахунком позивача становить 11 674 грн 08 коп., інфляційних втрат - 63 002 грн 28 коп.

З цього ж розрахунку вбачається здійснення протягом спірного періоду платежів за особовим рахунком, у тому числі, у 2016, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роках. При цьому сам розрахунок не містить відомостей, які дозволяли б достовірно встановити, ким саме із відповідачів здійснено кожний конкретний платіж.

До апеляційної скарги представником ОСОБА_1 долучено документи на підтвердження проходження ним військової служби, зокрема, посвідчення учасника бойових дій та довідку форми 5 від 05 лютого 2026 року, видану військовою частиною НОМЕР_9 .

Відповідно до зазначеної довідки молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_9 .

До апеляційної скарги також долучено складений стороною апелянта розрахунок за період з 11 березня 2022 року по 11 березня 2025 року, відповідно до якого сторона відповідача визначає суму заборгованості за обраний нею період у розмірі 2 102 грн 76 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту надання позивачем житлово-комунальних послуг за вказаною адресою, неналежного виконання відповідачами зобов`язання щодо їх своєчасної та повної оплати та виникнення у зв`язку з цим заборгованості.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про наявність передбачених статтею 625 ЦК України підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV до житлово-комунальних послуг відносилися, зокрема, комунальні послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води та водовідведення.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону на споживача покладався обов`язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини сьомої статті 26 зазначеного Закону договір про надання послуг з централізованого постачання холодної та гарячої води та водовідведення, що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

Частиною першою статті 32 Закону було передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно, відповідно до умов договору.

Аналогічний обов`язок споживача закріплено Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 цього Закону до комунальних послуг належать, зокрема, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Згідно з частиною першою статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частин першої та другої статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Отже, відсутність окремого письмового договору, підписаного безпосередньо кожним споживачем, сама по собі не звільняє від обов`язку оплатити фактично отриманихі житлово-комунальних послуг.

Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17, відповідно до якого у разі опублікування виконавцем житлово-комунальних послуг публічного договору як пропозиції для його укладення та відсутності від споживача письмової відмови від укладення договору, за наявності передбаченого законом обов`язку укласти відповідний договір та оплачувати житлово-комунальні послуги, виникають відповідні договірні правовідносини.

Аналізуючи встановлені обставини справи у сукупності з наведеними нормами матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що між ПрАТ «АК «Київводоканал» та споживачами послуг за особовим рахунком № НОМЕР_8 виникли та існували зобов`язальні правовідносини з надання та оплати послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а неналежне виконання обов`язку щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг призвело до утворення заборгованості.

Факт існування відповідних правовідносин підтверджується опублікованим 05 серпня 2014 року публічним договором, веденням позивачем особового рахунку № НОМЕР_8 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 , здійсненням щомісячних нарахувань за послуги та відображенням протягом спірного періоду платежів за цим особовим рахунком.

Надані позивачем довідка та розрахунок узгоджуються між собою щодо розміру основної заборгованості та містять помісячні відомості про нарахування і здійснені за особовим рахунком платежі.

При цьому, сторона ОСОБА_1 не надала розрахунку, яким би спростовувалась правильність помісячних нарахувань за надані послуги, застосовані позивачем тарифи або арифметичний розмір основної заборгованості.

Натомість, у власному розрахунку, долученому до апеляційної скарги, сторона ОСОБА_1 сама визначає наявність заборгованості за цим особовим рахунком за обраний нею період у загальному розмірі 2 102 грн 76 коп.

Отже, спір в суді апеляційної інстанції фактично стосується не самого існування між сторонами правовідносин з надання житлово-комунальних послуг та грошового зобов`язання з їх оплати, а насамперед, можливості примусового стягнення заборгованості за весь заявлений позивачем період, з урахуванням правил щодо позовної давності, а також правомірності стягнення наслідків прострочення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що позовна давність за своєю правовою природою не припиняє самого суб`єктивного права кредитора та не свідчить про відсутність грошового зобов`язання. Її сплив може бути підставою для відмови у судовому захисті порушеного права лише за наявності передбачених законом умов її застосування.

Саме з урахуванням наведеного колегія суддів оцінює доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що ПрАТ «АК «Київводоканал» звернулось до суду 11 березня 2025 року, а тому, на його переконання, позивач мав право вимагати стягнення заборгованості виключно за останні три роки - за період з 11 березня 2022 року.

Колегія суддів з таким доводом не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, з огляду на щомісячний характер зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг перебіг позовної давності щодо кожного щомісячного платежу визначається самостійно з моменту настання строку його виконання.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Матеріали справи не містять заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності, поданої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, провадження № 14-59цс18, зазначила, що відповідач, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції та внаслідок цього не мав рівних із позивачем можливостей подання доказів і доведення своїх заперечень, не може бути позбавлений можливості заявити про застосування позовної давності на подальшій стадії судового провадження.

Обґрунтовуючи можливість заявлення про застосування позовної давності вперше в апеляційному суді, ОСОБА_1 посилається на проходження ним військової служби.

Колегія суддів враховує факт проходження ОСОБА_1 військової служби, який підтверджується долученими до апеляційної скарги документами. Водночас, сам по собі статус військовослужбовця не підтверджує об`єктивну неможливость реалізувати процесуальні права у даній справі.

Долучена до апеляційної скарги довідка підтверджує перебування ОСОБА_1 на військовій службі у військовій частині НОМЕР_9 , проте, не містить відомостей про конкретні обставини проходження ним військової служби саме у період розгляду цієї справи судом першої інстанції, які б дозволяли дійти висновку про об`єктивну неможливість отримувати кореспонденцію, користуватися правничою допомогою або подавати процесуальні документи.

За таких обставин саме посилання на проходження військової служби не є достатнім для висновку про наявність безумовних підстав для застосування позовної давності за заявою, вперше зробленою після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12, яким під час дії карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 ЦК України, продовжено на строк дії такого карантину. Верховний Суд у своїй практиці виходить із того, що відповідне продовження застосовувалося до позовної давності, яка не спливла станом на 02 квітня 2020 року.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено. Вказаний Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року, тобто після звернення ПрАТ «АК «Київводоканал» з цим позовом та після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Отже, твердження апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності не грунтується на вимогах законодавства.

Наведений в апеляційній скарзі розрахунок не містить окремого визначення моменту початку та закінчення перебігу позовної давності щодо кожного щомісячного платежу, не враховує законодавчі зміни щодо її перебігу та фактично ґрунтується на виключенні всіх нарахувань, що виникли більш, ніж за три календарні роки до звернення з позовом до суду.

Щодо посилань позивача у відзиві на апеляційну скаргу на переривання перебігу позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Згідно з частиною третьою статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, залежно від конкретних обставин справи, може належати часткова сплата боржником або за його згодою іншою особою основного боргу. Водночас, у разі виконання зобов`язання періодичними платежами визнання лише окремого платежу саме по собі не свідчить про визнання заборгованості за іншими розрахунковими періодами.

Як вбачається з наданого ПрАТ «АК «Київводоканал» розрахунку заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_8 , протягом спірного періоду відповідачами здійснювалися платежі, розмір яких істотно перевищував поточні місячні нарахування за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Зокрема, у розрахунку за липень 2016 року при загальному розмірі місячних нарахувань 484 грн 32 коп. відображено оплату в сумі 684 грн 32 коп., що на 200 грн перевищує розмір поточних нарахувань.

Крім того, у травні 2019 року при загальному розмірі нарахувань 1 575 грн 91 коп. здійснено оплату в сумі 2 750 грн, у червні 2019 року при нарахуванні 881 грн 12 коп. сплачено 4 115 грн, у липні 2019 року при нарахуванні 25 грн здійснено оплату в сумі 5 457 грн 91 коп.

У серпні 2019 року за відсутності поточних нарахувань за особовим рахунком відображено оплату в розмірі 1 025 грн, у жовтні та листопаді 2019 року, за відсутності поточних нарахувань, здійснено платежі в сумах 1 436 грн 26 коп. та 1 000 грн, відповідно.

Також у грудні 2019 року при загальному розмірі місячних нарахувань 1 867 грн 43 коп. за особовим рахунком відображено оплату в сумі 3 839 грн 16 коп.

Загалом протягом 2019 року за зазначеним особовим рахунком здійснено оплату в розмірі 21 782 грн 95 коп.

Наведені обставини свідчать про те, що платежі за відповідним особовим рахунком не обмежувалися внесенням коштів у розмірі поточних місячних нарахувань. Їхній розмір та систематичність узгоджуються з доводами позивача про здійснення відповідачами платежів спрямованих, зокрема, на погашення заборгованості, яка виникла за попередні розрахункові періоди, що свідчить про визнання стороною відповідача свого боргу. Зазначене відповідачами не спростовано.

Посилання в апеляційній скарзі на вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 було встановлено заборону, зокрема, на нарахування та стягнення неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену внаслідок несвоєчасного та/або неповного внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Відповідна постанова застосовувалася з 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405, яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, регулювання, встановлене постановою № 206, було змінено.

Разом з тим, постановою № 206 не встановлено загальної заборони на виникнення та виконання основного грошового зобов`язання з оплати фактично отриманих житлово-комунальних послуг.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 просить скасувати рішення в частині стягнення заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 01 липня 2014 року по 10 березня 2022 року в загальному розмірі 111 860 грн 51 коп.

Разом з тим, апелянтом не наведено окремого контррозрахунку кожної складової, який би дозволяв встановити конкретний розмір інфляційних втрат та процентів річних, які, на переконання апелянта, нараховані саме за період дії встановленої постановою № 206 заборони.

Не містить апеляційна скарга й розрахунку, який би дозволяв співвіднести заявлену до виключення суму 111 860 грн 51 коп. із конкретними рядками розрахунку позивача та відокремити основну заборгованість від передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань.

У долученому до апеляційної скарги власному розрахунку сторона ОСОБА_1 визначає лише суму основної заборгованості за обраний нею період і не здійснює окремого перерахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних.

За таких обставин, загальне посилання апелянта на постанову Кабінету Міністрів України № 206 без співвіднесення її положень з конкретними складовими та періодами розрахунку не доводить наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції саме у заявленій ним частині та в заявленому розмірі.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення у судовому рішенні, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року зазначив, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Разом з тим пункт 1 статті 6 Конвенції не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

У рішенні у справі «Проніна проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги як кожний окремо, так і в їх сукупності, перевіривши встановлені судом першої інстанції обставини у межах апеляційного перегляду та, дослідивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не наведено та матеріалами справи не встановлено обставин, які б спростовували висновок суду першої інстанції про наявність у відповідачів невиконаного грошового зобов`язання перед ПрАТ «АК «Київводоканал» та давали б передбачені процесуальним законом підстави для скасування оскаржуваного рішення у визначених апелянтом межах.

Доводи апеляційної скарги не спростовують факту існування основної заборгованості, а розрахунок, долучений апелянтом, фактично підтверджує наявність заборгованості за особовим рахунком, однак виходить з іншого, обраного стороною відповідача періоду її стягнення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та підстав для скасування рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року в оскаржуваній частині не має.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Петрієвського Дмитра Павловича відсутні.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції, немає.

Вимога ОСОБА_1 про стягнення з ПрАТ «АК «Київводоканал» судових витрат, у тому числі, витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на результат апеляційного перегляду, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Петрієвського Дмитра Павловича залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: