Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №206/2152/25 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 206/2152/25

Провадження 2/206/90/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Худайкуловій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, -

за участю:

представника позивача – Ілющенко А.А.,

відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Мензака Ю.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

21 квітня 2025 року представник позивача – адвокат Ілющенко А.А. звернулась до суду з позовом, який з урахуванням уточнень обґрунтовує тим, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі та під час перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти подружжя придбали автомобіль Renault Laguna 2 державний номер НОМЕР_1 , який відповідач ОСОБА_2 , самостійно, без погодження з позивачкою ОСОБА_1 продав за Договором купівлі - продажу 1241/2025/5811656, де ціна занижена в 2 рази від тієї ціни, що була вказана в оголошенні про продаж авто через нібито дорожно-транспортну пригоду, але відповідачам не надано жодних доказів зазначеної обставини,. Гараж був придбаний під час шлюбу, однак позивач вважає його своєю особистою приватною власністю, оскільки гроші на придбання гаражу їй надали її батьки. Враховуючи вищевикладене, представник позивача просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля vin НОМЕР_2 у розмірі 85 575,00 гривень та визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на гараж за адресою м.Дніпро “Автотурист” обслуговуючий кооператив гараж 41, а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальній сумі 38 369, 20 гривень.

Представником відповідача ОСОБА_3 було подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти подружжя вони придбали у спільну власність 25.07.2017 року автомобіль Renault Laguna 2 державний номер НОМЕР_1 , який оформии на ім`я ОСОБА_2 . Позивач просить виділити у приватну власність ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя автомобіль Renault Laguna 2 державний номер НОМЕР_1 , а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 варості автомобіля Renault Laguna 2 державний номер НОМЕР_1 у розмірі 85 575,00 грн., але жодним чином у позовній заяві не обгрунтовує розмір відшкодування. Залишається здогадуватись, що грошова сума 85 575,00 грн. є еквівалентом згідно з розрахунками позивача суми в 2000 доларів США, що у свою чергу є половиною від 4000 доларів США – суми, яка була зазначена у оголошенні про продаж даного автомобіля. Так, відповідне оголошення в інтернеті було близько 6 місяців, і ніхто не захотів придбавати автомобіль за такою ціною. Звернувшись до кваліфікованого оцінщика, відповідач отримав інформацію, що вартість автомобіля RENAULT LAGUNA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , становить 124680 грн. Орієнтовна (попередня) вартість витрат на правову допомогу становить 30 000 грн. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просив суд позов задовольнити частково, виділивши у приватну власність ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя автомобіль Renault Laguna 2 державний номер НОМЕР_1 , а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 варості автомобіля Renault Laguna 2 державний номер НОМЕР_1 у розмірі 62340 грн.

Поданий представником відповідача зустрічний позов останній обгурнтував тим, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти подружжя вони придбали у спільну власність гараж у м. Дніпро, «Автотурист» автогаражний кооператив власників» обслуговуючий кооператив, гараж НОМЕР_3 . Даний об`єкт є об`єктивно неподільним, ним користується самостійно ОСОБА_1 , здаючи його в оренду та отримуючи за це відповідні кошти, частку від яких не надає ОСОБА_2 . За таких обставин, доцільним буде виділення відповідачу у приватну власність цього гаражу зі стягненням з неї половини вартості гаражу (загальна вартість становить 293247 грн.) – 146623,50 грн. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача ОСОБА_3 просив суд виділити у приватну власність ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя гараж за адресою м. Дніпро, «Автотурист» автогаражний кооператив власників» обслуговуючий кооператив, гараж 41 та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з урахуванням уточнень 1/2 вартості гаража за адресою м. Дніпро, «Автотурист» автогаражний кооператив власників» обслуговуючий кооператив, гараж 41 - у сумі 97 769 грн.

Ухвалою суду від 22 квітня 2025 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 28 серпня 2025 року було прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 та призначено по даній цивільній справі судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено судовому експерту Алімовій Ларисі Іванівні.

Ухвалою суду від 30 вересня 2025 року витребувано у ОСОБА_2 інформацію про його доходи, як фізичної особи - підприємця за період з 01.08.2024 року по 01.08.2025 року.

Ухвалою суду від 27 жовтня 2025 року у задоволені клопотання представника позивача про витребування доказів відмовлено та закрито підготовче провадження по цивільній справі з призначенням її до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 19 грудня 2025 року надано в розпорядження експерта Алімовій Ларисі Іванівні матеріали даної цивільної справи № 206/2152/25 (провадження № 2/206/1505/25). Провадження у цивільній справі на час проведення експертизи було зупинено.

На виконання вимог ухвали суду від 28 серпня 2025 року судовим експертом Алімовою Л.І. було проведено судову оціночно-будівельну експертизу гаражу та надано відповідний висновок експерта.

Ухвалою суду від 01 липня 2026 року було поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача Ілющенко А.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з урахуванням уточнень, а у задоволенні зустрічного позову просила відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_3 просив суд первісний позов задовольнити частково, стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача половину вартості спірного автомобілю в сумі 40 000,00 гривень, а в стягненні судових витрат просив відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позицію свого представника.

Суд, вислухавши учасників справи та дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного висновку.

Так, в судовому засіданні було вставнолено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_4 , батьками якої зазначені: батько ОСОБА_5 , мати – ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .

Відповідно до нотаріально посвідченого свідоцтва про право на спадщини за законом серії НОМЕР_5 від 16 жовтня 2007 року встановлено, що після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 спадкоємцем всієї частки його майна є його дружина ОСОБА_6 , яка отримала у спадок частки гаражу № НОМЕР_6 , що розташований в місті Дніпропетровську, Дніпропетроввської області, «Автотурист» авто гаражний кооператив». Опис об`єкта: гараж № 4 (шл.бл.) площею 31,0 кв. м. з погрібом (шл. бет.). Загальна площа складає 31,0 кв.м.

Судом встановлено, що 14 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, після реєстрації шлюбу дружина змінила прізвище на « ОСОБА_7 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 (т. 1 а.с. 20).

З нотаріально посвідченого державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Куликовим С.В. заповіту від 24 вересня 2013 року встановлено, що ОСОБА_6 на випадок її смерті заповіла своїй доньці ОСОБА_1 своє майно, що складається з: (однієї другої) частини гаражу № НОМЕР_6 (чотири), що знаходиться у м. Дніпропетровську, Автогаражний кооператив «Автотурист», яка належить їй на праві власності.

З копії технічного паспорту серії № НОМЕР_8 встановлено, що автомобіль марки RENAULT моделі LAGUNA, зеленого кольору, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 був зареєстрований з 25 липня 2017 року за ОСОБА_2 , тобто під час перебування сторін у шлюбі (т. 1 а.с. 7-8).

Відповідно до нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу від 04 грудня 2020 року вбачається, що 04 грудня 2020 року між продавцями ОСОБА_6 та ОСОБА_8 та покупцем ОСОБА_9 було укладено договір купівлі продажу, відповідно до якого ОСОБА_6 та ОСОБА_8 передали у власність покупцеві ОСОБА_9 гараж, а Покупець прийняв у власність гараж, розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, (тирдцять чотири), «Автотурист» автогаражний кооператив власників» обслуговуючий кооператив (проспект Слобожанський (ім. Газети «Правда»), 34 (тридцять чотири), гараж за №4 (чотири). Продаж гаражу вчинено за домовленістю сторін за 62 000,00 гривень

З нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетіловою О.В. зареєстрованого в реєстрі за № 12436 договору вбачається, що 10 грудня 2021 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 було підписано договір купівлі-продажу гаражу № НОМЕР_3 , загальною площею – 16,8 кв.м. (опис: № 41-гараж, ПГ – погріб, оглядова яма), який розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, «Автотурист» авто гаражний кооператив власників» обслуговуючий кооператив. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_10 зазначений вище гараж за 78 637,63 гривень (т. 1 а.с. 112-113).

З інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майно щодо суб`єкту № 423942788 від 24 квітня 2025 року встановлено, що за ОСОБА_1 10 грудня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетіловою О.В. було зареєстровано право власності на гараж № НОМЕР_3 , загальною площею – 16,8 кв.м. (опис: № 41-гараж, ПГ – погріб, оглядова яма), який розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, «Автотурист» авто гаражний кооператив власників» обслуговуючий кооператив, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу гаражу, серія та номер 12436, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2026918412101 (т. 1 а.с. 41).

На скріншоті долученому до матеріалів справи з сайту міститься оголошення про продаж автомобілю разом з його фото марки RENAULT моделі LAGUNA, рік випуску 2003 рік, д.н.з. НОМЕР_1 , вартість якого в оголошенні про продаж зазначена 4 200,00 $ (доларів США) (т. 1 а.с. 9-10).

Відповідно до висновку про вартість колісного транспортного засобу зробленого ТОВ «Ріалті-О» за замовленням власника транспортного засобу ОСОБА_2 від 30 квітня 2025 року встановлено, що ринкова вартість транспортного засобу марки та моделі RENAULT LAGUNA д.н.з. НОМЕР_1 станом на 30 квітня 2025 року становила 124 680,00 гривень без ПДВ, що на дату оцінки еквівалентно 3 000,00 $ (доларів США) (т. 1 а.с. 36).

Згідно висновку вартості об`єкта оцінки гаражу зробленої ТОВ «Ріалті-О» за замовленням ОСОБА_2 , власником якого є ОСОБА_1 від 30 квітня 2025 року встановлено, що гараж, загальною площею 16,8 кв.м., розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, «Автотурист» автогаражний кооператив власників» обслуговуючий кооператив, гараж № НОМЕР_3 (опис: № 41-гараж, ПГ – погріб, оглядова яма), станом на 30 квітня 2025 року ринкова вартість зазначеного гаражу склала 293 247,00 гривень без ПДВ.

Відповідно до звіту про оцінку майна реєстраційний номер AR250530-001 від 30 травня 2025 року зробленої ПП «АРІАДНА» за замовленням власника майна ОСОБА_1 встановлено, що ринкова вартість гаражу, загальною площею 16,8 кв.м., розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, «Автотурист» автогаражний кооператив власників» обслуговуючий кооператив, гараж № НОМЕР_3 (опис: № 41-гараж, ПГ – погріб, оглядова яма), станом на 30 травня 2025 року склала 106 100,00 гривень без ПДВ (т. 1 а.с. 56).

З копії договору купівлі-продажу 1241/2025/5811656 від 16 грудня 2025 року, який було надано відповідачем вбачається, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу марки та моделі RENAULT LAGUNA д.н.з. НОМЕР_1 , 2003 року виписку, відповідно до умов даного договору ОСОБА_2 продав вказаний транспортний засіб за 80 000,00 гривень ОСОБА_11 . Даний договір був оформлений та підписаний сторонами в сервісному центрі РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській області № 1241/2025Є5811656 (т. 1 а.с. 106-107).

На підтвердження витрат на обслуговування гаражу № НОМЕР_3 , розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, «Автотурист» автогаражний кооператив власників» обслуговуючий кооператив позивачем ОСОБА_1 були долучені скріншоти по сплатам: 1 500,00 гривень - ОСОБА_1 було сплачено ОСОБА_12 внески власників кооперативу за 2022, 2023 та 2024 роки; 4 569,49 гривень - ОСОБА_1 було сплачено ОСОБА_12 внески власників кооперативу 2025 рік та витрати за світло; платіжну інструкцію № Р24А5188947244D6207 з якої вбачається, що ОСОБА_1 було перераховано на картку ОСОБА_12 932,00 гривень та зазначено призначення платежу як: переказ власних коштів, внески за 2025 рік, гараж.

Відповідно до висновку судової оціночної-будівельної експертизи № ГО-1487 складеного судовим експертом Алімовою Л.І. на виконання ухвали суду від 28 серпня 2025 року встановлено, що ринкова вартість гаражу за адресою: м. Дніпро, «Автотурист» авто гаражний кооператив власників» обслуговуючий кооператив, гаражу № НОМЕР_3 на момент проведення складає 195 538,00 гривень без ПДВ.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зокрема, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі №6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до п. 23 Постанови пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до п. 24 Постанови №11 зазначено, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Суд зазначає, що презумпція спільної власності подружжя може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, вказує про те, що за час спільного проживання в шлюбі з відповідачем вони за сумісні кошти придбали автомобіль марки RENAULT моделі LAGUNA, зеленого кольору, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , а відповідач в своїй зустрічні позовні заяві зазначає, що за час шлюбу крім вказаного автомобілю було придбано гараж № НОМЕР_3 , розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, «Автотурист» автогаражний кооператив власників» обслуговуючий кооператив.

Так, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.06.2024 року по справі №712/3590/22 констатував:

«Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 року по справі №711/2302/18 зазначив, що законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Так, суд вважає, що спірний гараж № НОМЕР_3 , розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, «Автотурист» автогаражний кооператив власників» обслуговуючий кооператив є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки саме в період перебування сторін у шлюбі, вони 10 грудня 2021 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу гаражу придбали вищезначений гараж у власність, який був оформлений на ОСОБА_1 .

При цьому, судом також не встановлено ніякої домовленості між сторонами або наявності між ними шлюбного договору про інший розмір часток у спільній сумісній власності у вигляді спірного гаражу, а тому враховуючи презумпцію рівності часток подружжя у спільному сумісному майні, суд приходить до висновку, що частка кожного із сторін у цьому майні є рівною та складається із 1/2 його частки.

Стосовно позовних вимог щодо транспортного засобу марки RENAULT моделі LAGUNA, зеленого кольору, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, за відповідачем з 25 липня 2017 року було зареєстровано право власності на транспортний засіб RENAULT моделі LAGUNA, зеленого кольору, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується копією технічного паспорту серії № НОМЕР_8 .

Між тим, судом встановлено, що 16 грудня 2025 року відповідач ОСОБА_2 продав зазначений транспортний засіб ОСОБА_11 на підставі Договору купівлі № 1241/2025/5811656 від 16 грудня 2025 року, укладеному в сервісному центрі РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській області № 1241/2025Є5811656.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 року по справі №125/2157/19 прийшла до висновку, що відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

Так, правочин щодо відчуження вказаного спірного автомобіля виходить за межі дрібних побутових правочинів, а тому такий правочин потребував згоди позивача як другого із співвласників.

Норми ч. 3 ст. 65 СК України передбачають надання згоди іншого з подружжя на відчуження цінної речі у письмовому вигляді, тому наявність такої згоди може бути доведена лише письмовими доказами.

Однак, відповідач та його представник не надали суду належних та допустимих доказів, а саме, що при укладенні правочину відчуження (договору купівлі-продажу № 1241/2025/5811656 від 16 грудня 2025 року) транспортного засобу позивачем, як дружиною відповідача, було надано згоду на продаж спільного сумісного майна - автомобіля, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання компенсації вартості спільного сумісного майна - автомобіля, проданого відповідачем без згоди та відома її як співвласника.

Вирішуючи питання про розмір такої компенсації та вартість 1/2 частки спірного автомобіля, суд виходить із того, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв`язку з припиненням його права на спільне майно. При цьому вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року по справі №127/7029/15-ц, який є сталим при вирішенні вказаного правового питання у спірних правовідносинах.

Таким чином, враховуючи, що висновком експерта ТОВ «Ріалті-О» про вартість колісного транспортного засобу від 30 квітня 2025 року встановлено, що ринкова вартість транспортного засобу марки та моделі RENAULT LAGUNA д.н.з. НОМЕР_1 станом на 30 квітня 2025 року становила 124 680,00 гривень без ПДВ, що на дату оцінки еквівалентно 3 000,00 $ (доларів США), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1/2 частина вартості автомобіля у розмірі 62 340,00 гривень (124 680/2).

Що стосується поділу спірного гаражу № НОМЕР_3 , розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, «Автотурист» автогаражний кооператив власників» обслуговуючого кооперативу, слід враховувати висновок судової оціночної-будівельної експертизи № ГО-1487 складений судовим експертом Алімовою Л.І. на виконання ухвали суду від 28 серпня 2025 року з якого встановлено, що ринкова вартість гаражу № НОМЕР_3 на момент проведення екпертизи складала 195 538,00 гривень без ПДВ.

Разом з цим, враховуючи що даний гараж було придбано також у період перебування сторін у шлюбі, тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню частина його вартості, тобто 97 769,00 гривень (195 538/2).

Відтак, зважаючи на вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача вартості спірного автомобіля, у розмірі 62 340,00 гривень.

Також, частковому задоволенню підлягає і зустрічна позовна заява шляхом виділу у приватну власність ОСОБА_1 , в порядку поділу майна, гаражу № НОМЕР_3 , розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, «Автотурист» автогаражний кооператив власників» обслуговуючого кооперативу зі стягненням з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартості частки гаражу № НОМЕР_3 , розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, «Автотурист» автогаражний кооператив власників» обслуговуючого кооперативу у розмірі 97 769,00 гривень.

При цьому суд враховує, що правові висновкиВерховного Суду, який у своїх постановах зазначав, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (ст. 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (ст. 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

При цьому, при вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просили сторони, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.

Тобто, у випадку набуття одним із подружжя коштів на підставі договору дарування, такі кошти є його особистою приватною власністю.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують».

Тобто, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Суд не може погодиись з доводами позивача ОСОБА_1 про те, що останій був придбаний за її власні кошти від продажу іншого гаражу, який належав їй на підставі заповіту від матері, оскільки ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів про це.

Що стосується долучених позивачем ОСОБА_1 на підтвердження витрат на обслуговування гаражу скріншотів (з квитанцій) на загальну суму 7 001,49 гривень, які були перераховані ОСОБА_1 на картку ОСОБА_12 за періоди 2022 по 2025 роки, суд не може взяти їх до уваги при вирішенні питання поділу майна, оскільки ця обставина не впливає на рівність часток подружжя і не свідчить про те, що на придбання спірного гаражу були витрачені особисті кошти одного з подружж, що не спростовує презумпції права спільної сумісної власності подружжя на спірний гараж, оскільки матеріали справи не містять договору дарування коштів чи іншого договору, які б підтверджували право особистої приватної власності позивача.

При цьому, у разі, якщо спірний гараж купувався за особисті кошти ОСОБА_1 , то остання мала можливість зазначити ці обставини безпосередньо в тексті договору купівлі-продажу від 10 грудня 2021 року, однак таких даних зазначений договір не містить.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 695/2112/16-ц (провадження № 61-13753св20), від 31 травня 2022 року у справі № 607/2297/20 (провадження № 61-3св22), від 21 червня 2023 року у справі № 608/1562/21 (провадження № 61-3563св23), від 17 лютого 2022 року у справі № 642/3248/19 (провадження № 61-3251св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 466/8921/20 (провадження № 61-20497св21).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що 21 квітня 2025 року позивач при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 1 369,20 гривень, що підтверджується квитанцією про сплату № 5403-2174-3909-1432.

Відповідачем під час звернення до суду з зустрічним позовом було сплачено судовий збір на загальну суму 1 172,99 гривень, що підтверджується платіжними інструкціями №№ 836В-89РР-75С6-73СЕ, Т8АЕ-М0АС-9С7М-1231 від 07 травня 2025 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач сплачував послуги судового експерта Алімової Л.І. за проведену судово оціночно-будівельну експертизу № ГО-1487 на виконання ухвали суду в сумі 7 854,00 гривень (з яких: 7 776,00 гривень – вартість експертизи); 78,00 гривень – комісійний збір банку), що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 43 від 14 січня 2026 року, (призначення платежу: будівеьно-технічні експертизи ОСОБА_2 , рах. № ГО-1487 від 27 жовтня 2025 року.

Разом з цим, відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи те, що зі сторін на користь один одного підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору, а саме з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 1 369,20 гривень за первісним позовом, а з позивача на користь відповідача за зустрічним позовом у сумі 1 172,99 гривень, то в даному випадку суд вважає за можливе застосувати положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України та стягнути з відповідача різницю цих визначених судом витрат, тобто 196,21 гривень (1 369,20-1 172,99).

Також, з позивача ОСОБА_1 слід стягнути на користь відповідача ОСОБА_2 витрати за послуги судового експерта Алімової Л.І. за проведену судово оціночно-будівельну експертизу № ГО-1487 висновок від 06 лютого 2026 року у сумі 7 854,00 гривень (з яких: 7 776,00 гривень – вартість експертизи); 78,00 гривень – комісійний збір банку).

Щодо вирішення питання витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

З огляду на положення статті 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, така заява залишається без розгляду (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження № 61-16587св19).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18).

Згідно із частинами першою та другою статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 336/1448/22 (провадження № 61-7275св24).

Водночас, суд звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), викладено такі висновки щодо вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу:

«136. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).

137. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

138. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

139. У розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

140. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

141. Водночас, у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

142. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

143. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення».

Згідно з частинами першою-третьою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві позивачем ОСОБА_1 було понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 17 500,00 гривень.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач (представник позивача) надала суду: договір про надання правничої допомоги № 28/25 від 01 квітня 2025 року укладеного між адвокатом Ілющенко А.А. та ОСОБА_1 ; додаткову угоду № 12 від 06 вересня 2026 року до Договору; копії квитанцій до прибуткового ордеру від 21 травня 2025 року, 16 червня 2025 року, 28 серпня 2025 року, 27 жовтня 2025 року, 24 листопада 2025 року, 16 грудня 2025 року, 06 вересня 2026 року кожна з яких на суму 2 500,00 гривень; розрахунок витрат на правничу допомогу від 06 вересня 2026 року.

Зокрема, адвокатом Ілющенко А.А. надано правові та юридичні послуги у вигляді: участі в судових засіданнях: 21 травня 2025 року, 16 червня 2025 року, 28 серпня 2025 року, 27 жовтня 2025 року, 24 листопада 2025 року, 16 грудня 2025 року та 06 вересня 2026 року, вартість кожного склала 2 500,00 гривень. Загальна кількість витрачено часу відповідно до наданого розрахунку склала 5 годин 50 хвилин, що в грошовому еквіваленті складає 17 500,00 гривень.

Позивач дійсно отримала правову допомогу в суді, а отже не викликає сумнівів, що позивачем фактично здійснено витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Оскільки судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, виходячи з критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 600,00 гривень (62 340/85 575х 17 500).

Також, відповідачем (представником відповідача) в клопотанні про долучення доказів процесуальних витрат від 08 жовтня 2026 року було заявлено вимогу про стягнення з позивача на його користь витрат на правничу допомогу у сумі 30 000,00 гривень. Однак, станом на ухвалення рішення по справі ані самим відповідачем, ані його представником жодних документів на підтвердження вказаних витрат надано не було.

Керуючись ст.ст. 57, 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 12, 13, 19, 23, 141, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_10 ) ринкову вартість 1/2 частини автомобіля RENAULT моделі LAGUNA, зеленого кольору, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 у розмірі 62 340,00 гривень.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_10 ) судовий збір у сумі 196,21 гривень, з урахуванням положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_10 ) понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 12 600,00 гривень.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя – задовольнити частково.

В порядку поділу майна виділити у приватну власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_10 ) гараж № НОМЕР_3 , розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, «Автотурист» автогаражний кооператив власників» обслуговуючого кооперативу.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_10 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_9 ) вартість частки гаражу № НОМЕР_3 , розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, «Автотурист» автогаражний кооператив власників» обслуговуючого кооперативу у розмірі 97 769,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_10 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_9 ) витрати за послуги судового експерта Алімової Л.І. за проведену судово оціночно-будівельну експертизу № ГО-1487 висновок від 06 лютого 2026 року у сумі 7 854,00 гривень (з яких: 7 776,00 гривень – вартість експертизи); 78,00 гривень – комісійний збір банку).

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 – відмовити.

Повний текст рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук