Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №204/10218/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/10218/26

Провадження № 2/204/5702/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Ярошенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

19 серпня 2026 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 11.04.2025-100002260 від 11.04.2025 року у розмірі 81 350,00 грн., а також судові витрати. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем 11.04.2025 року укладено кредитний договір (оферти) № 11.04.2025-100002260. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі – 27 000,00 грн. Відповідачем отримано кредитні кошти у вказаному розмірі. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконано в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 81 350,00 грн., що складається з: тіла кредиту – 26 000,00 грн.; процентів – 37 800,00 грн.; комісії (пов`язаної з наданням кредиту) – 4 050,00 грн.; неустойки – 13 500,00 грн. Разом з тим, відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму 1 000,00 грн. від 24.11.2025 року. При цьому, під час розрахунку заборгованості та суми позовної вимоги було враховано факт оплати та змінено суму заборгованості. Також сторона позивача надала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи і який включає судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі орієнтовно 6 000,00 грн., докази яких будуть подані протягом 5 днів після ухвалення судового рішення, та витрати пов`язані з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі орієнтовно 150,00 грн. Враховуючи наведені обставини позивач звернувся до суду для стягнення з відповідача вказаної вище суми заборгованості та просив позовну заяву задовольнити.

Ухвалою суду від 20 серпня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 20 серпня 2026 року (а.с. 48-49, 55).

21 вересня 2026 року від представника відповідача – Рудої О.О. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач проти позову заперечує з наступних підстав. Представник відповідача зазначила, що станом на дату укладення договору і протягом усього періоду нарахувань відповідач перебував і перебуває на військовій службі у Збройних Силах України. Служба розпочалася 11.01.2023 року, тобто більш ніж за два роки до укладення спірного договору, і триває донині. При цьому позивач був обізнаний про статус відповідача ще на момент укладення договору. Так, у додатку до кредитного договору — інформаційному повідомленні позичальника, складеному самим позивачем 11.04.2025 року, — у графі «Інформація про місце роботи Позичальника» зазначено: «ВЧ НОМЕР_1 ». Ці відомості позивач отримав під час оформлення кредиту і володів ними з першого дня договору, проте нараховував і проценти, і неустойку. З урахуванням наведеного, посилаючись на ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказала, що нарахуванню не підлягають: проценти за користування кредитом у розмірі 37 800,00 грн. та неустойка у розмірі 13 500,00 грн., що разом становить 51 300,00 грн. (63 % ціни позову). Водночас зазначила, що пільга не поширюється на обов`язок повернути тіло кредиту, який відповідач не заперечує в частині фактично отриманої суми. Щодо комісії за надання кредиту в розмірі 4 050,00 грн. представник відповідача зазначила, що вона фактично є платою за виконання кредитодавцем власного обов`язку з надання кредиту, а не за додаткову послугу, оскільки паспорт споживчого кредиту та п. 9 заявки передбачають, що кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг. На цій підставі, з посиланням на Закон України «Про споживче кредитування», представник відповідача вважає умову про стягнення такої комісії нікчемною. Крім того, представник відповідача звернула увагу на те, що проценти нараховані на 10 692,51 грн. більше, ніж передбачено договором, а неустойку нараховано з порушенням ч. 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування». Зокрема, встановлена пеня в розмірі 270,00 грн. за кожен день прострочення перевищує законодавчо визначені межі, а за 08.06.2025 року та 18.06.2025 року без належного обґрунтування нараховано по 810,00 грн. Додатково відповідач просить на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити розмір неустойки, який значно перевищує розмір збитків позивача. Також представник відповідача заперечувала щодо доказів надання кредитних коштів, оскільки позивач не надав виписки з рахунку кредитодавця, передбаченої умовами договору, а поданий лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 1-1704 від 17.04.2026, року не є ані квитанцією платіжного пристрою, ані випискою, ані іншим первинним платіжним документом. Крім того, дані Системи BankID НБУ, надані позивачем, отримані 06.12.2022 року, тобто за два роки і чотири місяці до укладення спірного договору, а тому не підтверджують ідентифікації відповідача на дату правочину, попри протилежне твердження позовної заяви. Відтак, враховуючи вищевикладене, просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви (а.с. 56-59).

Ухвалою суду від 22 вересня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 – Рудої О.О. про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін по даній цивільній справі (а.с. 72).

Ухвалою суду від 22 вересня 2026 року задоволено клопотання представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Головач О.О. про витребування доказів (а.с. 73).

29 вересня 2026 року від представника позивача – ОСОБА_2 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що з матеріалів справи слідує, що спірний кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, зокрема, з боку відповідача договір підписано одноразовим ідентифікатором. При цьому, посилання сторони відповідача на те, що позивач не надав жодних технічних доказів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинив дії з укладення договору, є необґрунтованими, оскільки наведений вище договір містить інформацію, яка ідентифікує позичальника, зокрема, щодо його особистих персональних даних, а саме: дані паспорту та ідентифікаційний код, тобто в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» договір підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження кредитних зобов`язань. Доказів, що указаний в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, останнім не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти. Крім того, як зазначає представник позивача, не можуть бути підставою для відмови у задоволені позовних вимоги доводи сторони відповідача про те, що надані позивачем копії електронних документів не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, враховуючи, що відповідачем не додано відповідно до ст. 84 ЦПК України доказів неможливості (існування перешкод) самостійно отримати та надати зазначені докази суду, а також не наведено достатнього обґрунтування в чому саме полягають обґрунтовані сумніви відповідача наданому позивачем доказу, а також ту обставину, що ці сумніви не можуть бути усунені. Щодо видачі коштів відповідачу представник позивача повідомив, що позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу. Згідно договору про надання послуг еквайрингу, порядок здійснення платіжної оперіації відбувався за допомогою інформаційного обміну електронними повідомленнями між програмно-технічними комплексами позивача та надавачем послуг еквайрингу, в свою чергу, відповідні повідомлення не є платіжними інструкціями в розумінні закону України «Про платіжні послуги». Отже, позивач надав на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак – належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Такі докази, як повний номер платіжної картки відповідача, банківські виписки з рахунку відповідача або інші документи, що підтверджують рух коштів по рахунку фізичної особи в банківській установі тощо у позивача відсутні та не можуть бути ним отримані, оскільки позивач не є банківською установою у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», не здійснює відкриття чи обслуговування рахунків фізичних осіб та не має правового доступу до інформації про рух коштів за банківськими рахунками клієнтів. Сторона позивача вважає безпідставними доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв. Також вказав, що заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не підтвердив це відповідними засобами доказування. При цьому додав, що одночасне заперечення відповідачем факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів, з одного боку, і заперечення умов цього ж договору щодо процентів, комісій та неустойки з іншого, свідчить про наявність суперечливої процесуальної поведінки. Щодо процентів за кредитним договором зазначив про те, що жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а встановлена договором денна процентна ставка відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» з урахуванням перехідних положень. Також матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем. Що стосується комісії, то за відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача. Додатково зазначив, що Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до ЗУ «Про споживче кредитування», зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень. На підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. Кредитний договір з відповідачем був укладений після набуття чинності змін до ЗУ «Про споживче кредитування», а тому вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ «Про споживче кредитування» є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування. Щодо наданих відповідачем документів стосовно проходження військової служби зазначив, що відповідач не надав документів, які б підтверджували його участь станом на час строку дії кредитного договору, у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Отже, відповідач не довів наявність у нього права на пільгу, як військовослужбовця. Доказів протилежного відповідач не надав. На підставі викладеного просив суд задовольнити позовні вимоги (а.с. 82-97).

01 жовтня 2026 року від представника відповідача – Рудої О.О. до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив з огляду на наступне. Як зазначила представник відповідача щодо тверджень позивача про ненадання відповідачем доказів – це не відповідає дійсності, оскільки разом із відзивом до справи долучено довідку командира військової частини та копію посвідчення офіцера, а також наведено детальний контррозрахунок процентів, який позивач не спростував. Водночас наголосила, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України саме позивач зобов`язаний довести обставину надання кредитних коштів, яка входить до предмета доказування за позовом про стягнення заборгованості та є елементом підстави позову. Також звернула увагу на те, що позивач не надав виписки за власним поточним рахунком, яка відповідно до п. 4.3 кредитного договору підтверджує надання кредиту, хоча цей документ є повністю доступним позивачу. Щодо доводів про суперечливу поведінку представник відповідача вказала, що заперечення стосуються доведеності факту перерахування коштів належними доказами та відповідності нарахувань умовам договору й імперативним нормам закону. Щодо права відповідача на пільгу, встановлену ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», представник відповідача зазначила, що пільга поширюється не лише на мобілізованих, а й на інших військовослужбовців, які під час дії особливого періоду беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Також вказала, що довідка військової частини підтверджує проходження відповідачем військової служби з 11.01.2023 року по теперішній час, а позивач був обізнаний про його статус із моменту укладення договору. Отже, на думку представника відповідача, нарахуванню не підлягають проценти в розмірі 37 800,00 грн. та неустойка в розмірі 13 500,00 грн. Щодо неустойки представник відповідача вказала, що позивач не спростував доводів про недотримання ч. 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», за якою пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України та не може бути більшою за 15 % суми простроченого платежу. Крім того, залишилися без відповіді доводи про нарахування 810,00 грн. замість 270,00 грн. за 08.06.2025 року та 18.06.2025 року (а.с. 103-107).

Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши клопотання представника відповідача – Рудої О.О. про витребування у позивача доказів, а саме: виписку з поточного рахунку № НОМЕР_2 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк», за 11.04.2025 року; оригінали електронних доказів за договором №11.04.2025-100002260 від 11.04.2025 року та документи, що підтверджують сплату відповідачем 1 000,00 грн. 24.11.2025 року, суд ухвалив відмовити у його задоволенні, оскільки воно належним чином не обгрунтовано та у суду не виникають сумніви щодо відповідності поданих позивачем копій документів їх оригіналам. Крім того, відповідачем не наведено належного обґрунтування необхідності витребування оригіналів електронних доказів за договором №11.04.2025-100002260 від 11.04.2025 року та документів, що підтверджують сплату відповідачем 1 000,00 грн. 24.11.2025 року.

Суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, є договором приєднання, що визначено у ст. 634 ЦК України.

Судом встановлено, що 11.04.2025 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» було укладено Електронний кредитний договір № 11.04.2025-100002260, що підтверджується пропозицією про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) (а.с. 18-21), заявкою відповідача від 11.04.2025 року (а.с. 21-22) та відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №11.04.2025-100002260 (кредитної лінії) (а.с. 22-23). Відповідно до умов Договору відповідачу надано кредит у розмірі 27 000 грн. строком на 140 днів; дата повернення (виплати кредиту) – 28.08.2025 року; процентна ставка – фіксована незмінна у розмірі 1% за 1 день користування кредитом; комісія, пов`язана з наданням кредиту – 15% від суми кредиту та дорівнює 4 050,00 грн.

У відзиві на позовну заяву представник відповідач хоча і заперечувала проти позову, посилаючись на те, що позивачем не додано до позовної заяви доказів надання позивачем грошових коштів позичальнику, однак фактично не наводила жодних заперечень проти тверджень позивача про те, що кредитний договір № 11.04.2025-100002260 від 11.04.2025 року було підписано відповідачем в електронній формі одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 11.04.2025 року було укладено Договір № 11.04.2025-100002260.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України - «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Отже, між позивачем та відповідачем склалися кредитні правовідносини, у яких право кредитодавця вимагати повернення наданих у кредит грошових коштів, кореспондує обов`язок позичальника повернути отримані у кредит кошти на умовах обумовлених укладеною між ними угодою.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача не визнавав факт отримання відповідачем на платіжну картку грошових коштів у кредит від ТОВ «Споживчий центр», у зв`язку з чим за клопотанням представника позивача ухвалою суду від 22.09.2026 року (а.с. 73) було витребувано у Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» інформацію чи емітувалась (видавалась) банківська картка № НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), інформацію про рух коштів по банківському рахунку № НОМЕР_3 за період з 11 квітня 2025 року та протягом наступних за цим днем 5 календарних днів, а також прізвище, ім`я, по-батькові отримувача грошових коштів, перерахованих на карту № НОМЕР_3 , видану АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на яку були 11 квітня 2025 року перераховані грошові кошти в сумі – 27 000,00 грн.

На виконання вищевказаної ухвали суду 14.10.2026 року на адресу суду надійшла відповідь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7-260930/95474-БТ від 07.10.2026 року, в якій повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_5 ). Також зазначено, що по рахунку НОМЕР_3 ( НОМЕР_5 ) було зарахування коштів на суму 27 000,00 грн. від 11.04.2025 року. Крім того, додатково направили виписку у додатку по рахунку НОМЕР_3 д( НОМЕР_5 ) за період з 11.04.2025 року – 16.04.2025 року (а.с. 110-112).

Факт перерахування коштів в сумі 27 000,00 грн. 11.04.2025 року на платіжну картку № НОМЕР_3 , яка належить відповідачу, підтверджується додатково також листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні Платіжні Рішення» за вих. № 1-1704 від 17.04.2026 року (а.с. 12).

Отже, враховуючи встановлені обставини, суд не бере до уваги та відхиляє усі заперечення представника відповідача про неотримання відповідачем від ТОВ «Споживчий центр» грошових коштів у кредит, оскільки вони повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідач скористався наданим кредитом, проте зобов`язання належним чином за кредитним договором не виконав, в результаті чого виникла заборгованість.

Згідно розрахунку заборгованості за договором № 11.04.2025-100002260 від 11.04.2025 року, станом на 12.08.2026 року відповідач має заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 81 350,00 грн., яка складається з: основного боргу – 26 000,00 грн., залишок відсотків – 37 800,00 грн., залишок комісії – 4 050,00 грн., залишок штрафів – 13 500,00 грн. (а.с. 13-15).

З розрахунком заборгованості за комісією представник відповідача у відзиві на позовну заяву не погоджувалася та зазначала, що вимога про сплату комісії за видачу кредиту у розмірі 4 050,00 грн. є нікчемною.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У частині 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Однак, відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували, що відповідач звертався до суду з позовною заявою про зміну або визнання недійсними умов кредитного договору № 11.04.2025-100002260 від 11.04.2025 року в частині встановлення комісії пов`язаної з наданням кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, яка дорівнює 4 050,00 грн.

При цьому, відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд зазначає, що кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо заперечень відповідача проти розрахунку заборгованості за процентами суд зазначає, що проведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам укладеного кредитного договору щодо розміру процентної ставки, яка дорівнює 1% від суми кредиту, та періоду нарахування, який складає 140 днів (27 000,00 грн. х 1% х 140 = 37 800,00 грн.), а тому усі зазначені відповідачем заперечення судом відхиляються як безпідставні та недоведені

Суд також зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено право позивача на повернення йому грошових коштів, наданих позичальнику у кредит, яке підлягає судовому захисту у спосіб визначений позивачем.

При розгляді даної справи суд виходить з того, що в обґрунтування заперечень проти позову та підтвердження перед судом наведених обставин, відповідачем не надано суду жодного належного, допустимого та переконливого доказу. Усі заперечення відповідача зводяться лише до його незгоди та невизнання розміру заборгованості відповідача за кредитним договором. При цьому, обов`язок доведення перед судом переконливості своєї позиції покладається у рівній мірі як на позивача так і на відповідача. Саме тому, оцінюючи у сукупності наявні в матеріалах справи докази та повідомлені сторонами суду обставини, суд вважає переконливішою позицію позивача, оскільки вона підтверджена відповідним доказами, в той час як позиція відповідача ґрунтується виключно на запереченнях та припущеннях, та не підтверджена відповідними засобами доказування.

Щодо нарахування відсотків за кредитним договором суд зазначає наступне.

В обгрунтування заперечень представник відповідача вказує, що на відповідача поширюється пільга передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за якою відсотки за користування кредитом та неустойка не нараховуються, оскільки відповідач є військовослужбовцем.

Так, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_6 ( АДРЕСА_1 ) з 11 січня 2023 року, що підтверджується довідкою № 1150 від 23 лютого 2026 року, виданою командиром військової частини НОМЕР_6 Міністерства оборони України (а.с. 63).

При цьому, у пункті 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Таким чином, твердження представника позивача про відсутність у відповідача права на пільгу, передбачену п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», судом відхиляються як безпідставні, оскільки факт проходження відповідачем військової служби підтверджено матеріалами справи.

За таких обставин, оскільки на теперішній час в України продовжує діяти воєнний стан, беручи до уваги, що відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем, то очевидним є висновок про те, що відсутні правові підстави для нарахування ОСОБА_1 процентів за користування кредитом за кредитним договором № 11.04.2025-100002260 від 11.04.2025 року, а отже позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 37 800,00 грн. (сума заборгованості за процентами) та у розмірі 13 500,00 грн. (сума заборгованості за неустойкою) задоволенню не підлягають.

Оцінюючи у сукупності усі інші докази та аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими та безпідставними.

З огляду на те, що відповідач прострочив погашення поточних платежів за договором та не повернув отримані кредитні кошти, не виконавши взятих за договором зобов`язань, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 11.04.2025-100002260 від 11.04.2025 року у загальному розмірі 30 050,00 грн., яка складається з: заборгованість по тілу кредиту – 26 000,00 грн., заборгованість по комісії – 4 050,00 грн., а отже позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача поштових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів поштових витрат понесених позивачем у розмірі 127,38 грн. слід відмовити за безпідставністю, оскільки вони не відносяться до витрат пов`язаних з розглядом справи у розумінні приписів статті 133 ЦПК України.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з відповідача на користь позивача повинно бути стягнуто судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. (0,8 ставки судового збору за подачу позовної заяву через електронний суд).

На підставі ст.ст. 15, 16, 512, 514, 526, 634, 638, 640, 641, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 128, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП – НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ – 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, р/р: НОМЕР_2 , МФО 305299) заборгованість за кредитним договором № 11.04.2025-100002260 від 11.04.2025 року у загальному розмірі 30 050,00 грн. (тридцять тисяч п`ятдесят гривень, 00 копійок), яка складається з: заборгованість по тілу кредиту – 26 000,00 грн. (двадцять шість тисяч гривень, 00 копійок), заборгованість по комісії – 4 050,00 грн. (чотири тисячі п`ятдесят гривень, 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП – НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ – 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, р/р: НОМЕР_2 , МФО 305299) судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні, 40 копійок).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез