Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №204/3156/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Суд: Чечелівський районний суд міста Дніпра

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання права власності

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №204/3156/26

Суддя: Токар Н. В.

Справа № 204/3156/26

Провадження № 2/204/2997/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

за участю секретаря Павлюк Д.В.,

за участю представника позивачів адвоката Мащак Н.Г.,

розглянувши у судовому засіданні у залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа - Дніпровська міська рада про визнання наймачем жилого приміщення, визнання протиправною відмову в приватизації квартири та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року до суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа - Дніпровська міська рада про визнання наймачем жилого приміщення, визнання протиправною відмову в приватизації квартири та зобов`язання вчинити дії. З урахуванням поданої 05.04.2026 року через систему «Електронний суд» уточненої позовної заяви, позивачі просять суд:

-визнати ОСОБА_1 наймачем жилого приміщення — квартири за адресою АДРЕСА_1 — в порядку статті 106 Житлового кодексу України, встановивши, що ОСОБА_1 набула право користування вказаним житлом як член сім`ї попереднього наймача та фактично виконує обов`язки за договором найму з 2011 року;

-визнати незаконною відмову органу приватизації Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради в приватизації ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-зобов`язати Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради провести дії по приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ;

-стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , з моменту народження і до сьогодні, зареєстрована та фактично проживає у квартирі АДРЕСА_2 . Зазначене житло було надане її батькові на підставі ордера ще у 1961 році. Після смерті матері Позивача-1, ОСОБА_5 , яка була попереднім наймачем, договір найму житлового приміщення було переоформлено на ОСОБА_1 . Спільно з Позивачем-1 у квартирі зареєстровані та проживають члени її сім`ї: доньки — ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також онук — ОСОБА_2 . Усі члени сім`ї протягом усього часу були зареєстровані за вказаною адресою та раніше не брали участі у приватизації державного житлового фонду, тобто мають невикористане право на безоплатну приватизацію житла. З метою реалізації цього права ОСОБА_1 (діючи від власного імені та за дорученням ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і ОСОБА_4 ) звернулася до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою та повним пакетом документів для приватизації вищезазначеної квартири. Листом від 19.01.2026 №3/16-293 Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради повідомив про відмову у приватизації квартири. Підставою для відмови зазначено те, що нібито відсутній документ, який підтверджує законність набуття Позивачем 1 статусу наймача житлового приміщення. Додатково у листі Відповідач зазначає, що підставою належності зазначеної квартири до власності Дніпровської територіальної громади, є рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 26.02.2003 року №35/7, а рішення адміністрації та профспілкового комітету ОЖКП «ПІВДЕННЕ» Дніпровської міської ради було прийнято 23.11.2011 року № 34 про зміну умов договору найму, опосередковано вказуючи на те, що ОЖКП «ПІВДЕННЕ» Дніпровської міської ради не мало повноважень, щодо зміни умов договору найму, при цьому Відповідач фактично застосував нормативний акт, прийнятий у 2019 році, а саме рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 23.04.2019 №389 «Про затвердження порядку надання виконавчим комітетом Дніпровської міської ради дозволу на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення (зі змінами) до правовідносин, що виникли у 2011 році, що суперечить принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі, закріпленому у ст. 58 Конституції України. Звернувшись у 2011 році до ОЖКП «ПІВДЕННЕ» ДМР із заявою про зміну умов договору найму, Позивач 1 ( ОСОБА_1 ) діяла з повним дотриманням принципу добросовісності. Будучи пересічним громадянином, Позивач не володіла і не могла володіти спеціальними знаннями щодо тонкощів внутрішнього розподілу повноважень між власником майна та його балансоутримувачем. Оскільки заява була прийнята офіційним органом, а за результатами її розгляду було ухвалено відповідне рішення, у Позивача виникли правомірні очікування щодо законності дій адміністративного органу. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (зокрема, у справах «Рисовський проти України» та «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»), ризик будь-якої помилки державного органу або установи, що виконує публічні функції, має покладатися на саму державу. Позивач не може нести негативних наслідків через можливі процедурні порушення чи недоліки у взаємодії між суб`єктами владних повноважень. Враховуючи викладене, відмова у приватизації спірної квартири є протиправною та такою, що грубо порушує конституційне право Позивачів на житло. Позивач ОСОБА_1 зареєстрована та безперервно проживає у квартирі АДРЕСА_2 з моменту свого народження і дотепер, спільно зі своєю сім`єю (доньками та онуком), що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади та довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих осіб у житловому приміщенні. Тривалий час проживання сім`ї у вказаному приміщенні свідчить про наявність сталого та достатнього зв`язку Позивачів із цим житлом. Відтак, створення штучних перешкод у реалізації права на приватизацію, за умови добросовісної поведінки Позивачів, є непропорційним втручанням у їхнє право на повагу до житла, гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 47 Конституції України, у зв`язку з чим, позивачі звернулись до суду із зазначеною позовною заявою.

Ухвалою суду від 07 квітня 2026 року у справі відкрито провадження, справу призначено до розгляду в загальному позовному провадженні.

Ухвалою суду від 06 липня 2026 року закрито підготовче провадження у справі.

У судовому засіданні представник позивачів підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити.

Представник третьої особи – Ревякіна Н.М. у судове засідання не з`явилась, надавши через систему «Електронний суд» заяву в якій просила суд здійснювати розгляд справи за відсутності представника Дніпровської міської ради, в задоволенні позову просила відмовити в повному обсязі.

Окрім того, 16.04.2026 року від представника третьої особи – Ревякіної Н.М. на адресу суду надійшли письмові пояснення по справі. Так, представник ДМР посилаючись на ст.58 ЖК України, зазначає, що єдиною підставою на вселення в житлове приміщення державного або громадського житлового фонду є ордер, форма якого встановлена Кабінетом Міністрів України. Також представник зауважує суду, що у члена сім`ї наймача, включеного до ордера на заселення жилого приміщення, право користування останнім виникає у зв`язку із включенням до ордера, а не у зв`язку із вселенням у це приміщення. Разом із цим, третя особа підтверджує, що позивачем до відповідача було подано заяву про приватизацію квартири АДРЕСА_2 . Листом №3/16-293 від 19.01.2026 року відповідач повідомив позивача-1 про те, що поданий пакет документів має недоліки, а саме відсутній документ, який підтверджує законність набуття ОСОБА_1 статусу наймача житлового приміщення. Також зазначено, що підставою належності зазначеної квартири до власності Дніпровської територіальної громади, є рішення виконавчого комітету ДМР від 26.02.2003 року №35/7, а рішення адміністрації та профспілкового комітету ОЖКП «Південне» ДМР було прийнято 23.11.2011 року №34 про зміну умов договору найму, що ОЖКП «Південне» ДМР, яке не мало повноважень, щодо зміни умов договору найму. Позивачка-1 неправильно вважає, що відповідачем застосовано норми рішення виконавчого комітету ДМР від 23.04.2019 року №389 «Про затвердження порядку надання виконавчим комітетом ДМР дозволу на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення (зі змінами) до правовідносин, оскільки повноваженням щодо зміни умов договору найму були наділені районні у містах ради. Балансоутримувачі та профспілкові комітети організацій ніколи відповідних рішень не приймали. Доказів звернення до районної у місті ради позивачем до матеріалів справи не надано. А отже, документ, який підтверджує законність набуття ОСОБА_1 статусу наймача житлового приміщення відсутній, у зв`язку з чим, відповідачем відмовлено в наданні адміністративної послуги.

16 квітня 2026 року представником позивачів – адвокатом Мащак Н.Г. через систему «Електронний суд» подано відповідь на пояснення третьої особи в яких остання зазначає, що позиція Третьої особи в частині заперечення статусу наймача ОСОБА_1 є вторинною та похідною від помилкових висновків Департаменту житлового господарства ДМР. Фактичне дублювання доводів Відповідача без належного правового обґрунтування підтверджує спільний намір суб`єктів владних повноважень обмежити Позивача у його праві на приватизацію житлового приміщення. Перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Спірне нерухоме майно не відноситься до нерухомого майна, визначеного уч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Представник також зауважує, що ОСОБА_1 проживає у спірному житлі як член сім`ї основного квартиронаймача, що не спростовується у поясненнях. Право користування жилим приміщенням у члена сім`ї наймача виникає не у зв`язку з формальною зміною договору найму, а з моменту законного вселення до житлового приміщення як члена сім`ї наймача. Отже, твердження третьої особи про необхідність окремого документа щодо «набуття статусу наймача» суперечить природі житлових правовідносин та фактично підміняє вимоги закону додатковими умовами, які законом не передбачені. Окрім того, як зазначає адвокат, третя особа фактично перекладає на позивача обов`язок підтвердження внутрішніх адміністративних рішень/процедур органів місцевого самоврядування та балансоутримувача. ОЖКП «ПІВДЕННЕ» ДМР відповідно до ст. 78 Господарського кодексу України та ст. 17, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», комунальне підприємство (КП) є суб`єктом, що створюється місцевою радою для виконання її функцій, є повністю підзвітним та підконтрольним їй. Оскільки Дніпровська міська рада, як власник майна, делегує КП повноваження щодо управління житловим фондом, вона несе субсидіарну відповідальність за його діяльність. Таким чином, будь-які адміністративні недоліки, порушення процедур з боку КП є також провиною і органу місцевого самоврядування. Посилання третьої особи на те, що лист від 19.01.2026 № 3/16-293 «не є рішенням про відмову у приватизації», є маніпулятивним. Саме цим листом відповідач відмовив у подальшому розгляді заяви; повідомив про неможливість надання адміністративної послуги; фактично припинив процедуру приватизації. Отже, незалежно від формального найменування документа, він має ознаки індивідуального акту суб`єкта владних повноважень, яким порушено права позивача. Суд оцінює правову природу документа за його змістом, а не назвою.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, належним чином та своєчасно був сповіщений про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, вислухавши думку представника позивачів, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 52 ЖК України жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради, а у випадках, передбачених Кабінетом Міністрів України, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної ради про надання жилих приміщень для заселення.

Згідно ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

У п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня

1985 року №2 “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” судам роз`яснено, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Звернувшись до суду із вказаним позовом, позивачі посилались на те, що вони з моменту народження і до цього часу зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та постійно там проживають. Зазначене житло було надане батькові позивача ОСОБА_1 на підставі ордера ще у 1961 році. Після смерті матері позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , яка була попереднім наймачем, договір найму житлового приміщення було переоформлено на ОСОБА_1 . Вона звернулась до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, але листом від 19.01.2026 №3/16-293 Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради повідомив про відмову у приватизації квартири. Підставою для відмови зазначено те, що нібито відсутній документ, який підтверджує законність набуття Позивачем 1 статусу наймача житлового приміщення і це є єдиною підставою у відмові надання адміністративної послуги.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24). ОСОБА_1 має доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доньку – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та онука – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.16,21), які також значяться зареєстрованими за вказаною адресою (а.с.17,18,20,24).

Батьками позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в свідоцтві про народження зазначені: батько – ОСОБА_6 , мати – ОСОБА_7 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , видане 13.11.1960 року Октябирським рай.бюро РАЦС м.Дніпропетровська (а.с. на звороті 12). Копією свідоцтва про одруження підтверджено реєстрацію шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , після одруження прізвище жінки - ОСОБА_10 (а.с.12).

Наймачем неприватизованої квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зі слів позивачки-1, була мати позивачки-1 ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 виданим 17.03.2011 року відділом державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.11).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до Департаменту житлового господарства ДМР із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_2 .

Листом від 19.01.2026 №3/16-293 Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради повідомив ОСОБА_1 , що не має законних підстав для приватизації вказаної квартири, оскільки відсутній документ, що підтверджує законність набуття останньою статусу наймача, посилаючись на лист КП «ДМБТІ» ДМР від 16.09.2024 року за №11000 (а.с.13).

Згідно листа КП «ДМБТІ» ДМР від 16.09.2024 року за №11000 зазначений будинок АДРЕСА_3 , в який увійшла кв. АДРЕСА_4 , зареєстрований балансовою належністю за КЖЕП «Південне» ДМР на підставі рішення виконкому ДМР №171-р від 10.09.2003 року, №1549 від 19.06.2003 року, №35/7 від 26.02.2003 року, №11/13 від 19.11.2003 року, про що зроблений обліковий запис в КП «ДМБТІ» та записано в реєстрову книгу за реєстровим №432-74. Також у листі вказано, що станом на 31.12.2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , та будь-якою іншою особою (а.с.14).

Одночасно із цим, як вбачається із листа відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 18.09.2026 року №10/5-1556, за адресою: АДРЕСА_1 значяться зареєстрованими: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 21.02.1977 року по теперішній час; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 13.03.1987 року, по власній картці реєстрації з 14.07.2006 року по теперішній час; ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 23.05.1980 року, по власній картці реєстрації з 05.12.1996 року по теперішній час; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.15) з 11.08.2006 року по теперішній час (а.с.15).

Отже, за встановлених обставин, позивач-1 є донькою померлих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , постійно проживала з ними, вела спільне господарство, сплачувала та продовжує сплачувати комунальні послуги, що підтверджується платіжними інструкціями та скріншотами екрану електронної сторінки у мережі Інтернет АТ «Приватбанк» (а.с.27-32).

Отже, в судовому засіданні позивачем доведено факт набуття права користування спірним жилим приміщенням, вселення до спільного житлового приміщення саме на умовах постійного проживання однією сім`єю з наймачем, оскільки позивач була вселена у спірну квартиру як член сім?ї наймача і набула права користування жилим приміщенням.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання позивача-1 наймачем жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивачів про визнання незаконною відмову органу приватизації та зобов`язання відповідача провести дії по приватизації вказаної квартири, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Приватизація державного житлового фонду здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон) та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі - Положення), затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року № 396, затвердженим в Міністерстві юстиції України 29.01.2010 року за № 109/17404.

Відповідно до ст. 2 Закону, до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Зазначений перелік є вичерпним.

Відповідно до ст. 3, 5 Закону приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до ст. 8 Закону органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Компетенція і порядок утворення органів приватизації передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Вказаними законодавчими актами визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами.

За змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі є законними квартиронаймачами спірного житла і у відповідності до чинного законодавства звертались до відповідача із заявою про приватизацію квартири.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі вказували на те, що відповідачем не прийнято позитивного рішення про приватизацію через ненадання необхідних документів у повному обсязі.

Відповідачем, всупереч вимогам закону, не ухвалено вмотивованого рішення за результатами розгляду заяви.

З огляду на вказане, лист-відповідь Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 19.01.2026 року №3/16-293 суд розцінює як відмову позивачам у праві на приватизацію квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За частиною 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду хоча й вирішуються судом, однак належним способом захисту у разі порушення такого права є не визнання права власності на квартиру, а визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду з покладенням обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Відповідно до ст.58 ЖК України, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Форма ордера встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Ордер видається за єдиною формою, що встановлена у додатку № 7 до Правил квартирного обліку. Бланк ордера складається із самого ордера і його корінця. Ордер видається громадянину, на ім`я якого він виписаний, а корінець залишається у виконкомі, що видав ордер.

Ордер на житлове приміщення дійсний протягом 30 днів. Після закінчення цього строку ордер автоматично втрачає свою силу. Однак при наявності поважних причин пропуску 30-денного строку він може бути продовжений виконкомом органу місцевого самоврядування, що його видав. Бланки ордерів зберігаються як документи суворої звітності. Ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї, включених до ордера.

Згідно п. 72 Правил квартирного обліку при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Ордер зберігається як документ суворої звітності. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 21.02.1977 року по теперішній час; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 13.03.1987 року, по власній картці реєстрації з 14.07.2006 року по теперішній час; ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 23.05.1980 року, по власній картці реєстрації з 05.12.1996 року по теперішній час; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 11.08.2006 року по теперішній час постійно проживають та зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 як члени сім`ї.

На переконання суду, тривале проживання позивачів у житловому приміщенні є достатньою підставою для того, щоб вважати це нерухоме майно їх житлом у розумінні статті 8 Конвенції, й таким, що підлягає приватизації відповідно до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

У частині десятій статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України від 04 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону № 500-VI, частина друга статті 2 Закону № 2482-XII).

За таких обставин, відмова Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 19.01.2026 року № 3/16-293 як органу приватизації державного житлового фонду в передачі у спільну часткову власність позивачам в порядку приватизації квартири АДРЕСА_2 є неправомірною як така, що суперечить діючому законодавству та порушує право позивачів на приватизацію житла.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі №296/8558/21 зроблено висновок, якщо в особи на підставі договору найму виникає право на передачу у власність у порядку приватизації займаного житлового приміщення державної форми власності, то уповноважений орган, створений місцевою державною адміністрацією, орган місцевого самоврядування, державне підприємство, організація, установа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд, що зволікають з ухваленням рішень щодо оформлення передачі житла в приватну власність, мають бути зобов`язані вжити всіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність особи. У разі відмови та бездіяльності уповноваженого органу в здійсненні особою права на приватизацію житлового приміщення належним та ефективним способом захисту порушених прав такої особи є визнання права на приватизацію та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у власність.

За таких обставин, суд вважає, що визнання відмови відповідача неправомірною як органу приватизації державного житлового фонду у приватизації позивачам квартири АДРЕСА_2 та зобов`язання відповідача провести за позивачами приватизацію квартири АДРЕСА_2 є належним та ефективним способом захисту їх порушених прав, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Про ефективність та належність визначеного позивачами способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов`язання вчинити дії щодо приватизації свідчать висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 183/2859/16 (провадження № 61-10997св18), від 19 червня 2019 року у справі № 338/347/16-ц (провадження № 61-24054св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18 (провадження № 61-13774св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18).

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 20 червня 2018 року у справі №200/18858/16-ц провадження №14-165цс18, у цій справі було визнано неправомірною відмову департаменту житлового господарства міської ради у приватизації і зобов`язано департамент провести приватизацію квартири.

Тобто, судова практика передбачає такі способи захисту, які зводяться до визнання безпідставною відмови органу приватизації і зобов`язання органу приватизації здійснити приватизацію житла. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача на користь позивачів повинно бути стягнуто судовий збір у загальному розмірі 3 993,60 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 264 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа - Дніпровська міська рада про визнання наймачем жилого приміщення, визнання протиправною відмову в приватизації квартири та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , наймачем житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради як органу приватизації державного житлового фонду у приватизації Боровок Ірині Миколаївні, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у спільну часткову власність квартири АДРЕСА_2 неправомірною.

Зобов`язати Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради як орган приватизації державного житлового фонду провести за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 приватизацію у спільну часткову власність квартири АДРЕСА_2 .

Стягнути з Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 331 грн. 20 коп.

Стягнути з Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 665 грн. 60 коп., кожному.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Н.В. Токар

Оригінал: reyestr.court.gov.ua