Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №741/2256/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 741/2256/25

Головуючий у першій інстанції - Крупина А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2002/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Мамонової О.Є., Супруна О.П.,

учасники справи:

позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідач ОСОБА_1 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на заочне рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 07 липня 2026 року (суддя - Крупина А.О., місце ухвалення - м. Носівка) у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути на його користь з відповідача заборгованість у сумі 40417,60 грн, з яких: 15479,58 грн - борг по тілу кредиту, 24938,02 грн - борг по відсотках, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн та 3772,78 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 06.11.2020 ОСОБА_1 через Інтернет-сервіс «My Alfa-bank» звернувся до АТ «Альфа-Банк», яке 12.08.2022 перейменовано на АТ «Сенс Банк», з метою отримання банківських послуг відповідно до Публічної пропозиції банку на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». 06.11.2020 підписанням оферти на укладення угоди про надання кредиту №501275477 відповідач запропонував банку укласти угоду про надання споживчого кредиту. 06.11.2020 шляхом підписання акцепту банк прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501275477 від 06.11.2020, у додатку №1 до якої сторони узгодили графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг. Також сторонами підписано Паспорт споживчого кредиту, в розділі 3 якого вказані основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача.

За умовами зазначеного електронного кредитного договору відповідачу надано кредит у сумі 21000,00 грн, зі сплатою фіксованої процентної ставки 45% річних, строком на 60 місяців, датою повернення 06.11.2025. Банк виконав взяті зобов`язання, надавши відповідачу обумовлену суму кредитних коштів, тоді як позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином та своєчасно не виконав, припинивши здійснювати платежі. У зв`язку з порушенням позичальником договору в нього утворилась вищевказана заборгованість, направлену банком вимогу про усунення порушень та погашення простроченого боргу відповідач проігнорував. Тому позивач просить зазначену кредитну заборгованість стягнути з відповідача в судовому порядку.

Заочним рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 07 липня 2026 року позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №501275477 від 06.11.2020 в розмірі 5075,56 грн, яка складається з боргу за тілом кредиту, а також судовий збір у сумі 304,25 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості у сумі 35442,04 грн та ухвалити нове рішення, котрим позов задовольнити повністю: стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість в сумі 40417,60 грн, з яких: 15479,58 грн - борг за тілом кредиту, 24938,02 грн - борг по відсотках; судові витрати, у тому числі за подання апеляційної скарги, покласти на відповідача.

Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність факту погодження відповідачем істотних умов договору виключно з тієї підстави, що надані позивачем документи (оферта, акцепт, паспорт споживчого кредиту, додаток №1) не містять ані власноручного, ані електронного підпису відповідача.

Посилаючись на постанову Верховного Суду у справі №758/14925/23 від 04.02.2026, вказує, що електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.

АТ «Сенс Банк» стверджує, що між сторонами шляхом підписання позичальником електронним підписом укладено угоду про надання споживчого кредиту №501275477 з погодженням всіх істотних умов. При цьому, сама оферта, містить власне текстуальне підтвердження відповідача того, що вона підписана саме електронним підписом, а результат акцепту мав направлятися на конкретну персональну електронну адресу позичальника, зазначену безпосередньо в тексті оферти.

Банк зазначає, що 06.11.2020 відповідно до умов договору, кредитні кошти в сумі 21000,00 грн були надані позичальнику шляхом зарахування коштів на рахунок, що підтверджується меморіальним ордером №1667225 від 06.11.2020 та випискою по особовим рахункам з 06.11.2020 по 03.09.2025, а тому відповідно до умов, погоджених самим позичальником у власній оферті, угода є укладеною та чинною, включаючи всі істотні умови, зазначені в ній, зокрема щодо процентної ставки 45% річних. Наданий до матеріалів справи розрахунок заборгованості, який відповідає структурі нарахувань, погодженій сторонами саме в цій угоді, відповідачем не спростовано і не оскаржено. Часткова сплата боргу відповідачем протягом тривалого періоду (з 06.11.2020 по 21.02.2023) сумами та у строки, що загалом відповідають погодженому графіку платежів, відноситься до дій, які свідчать про визнання боргу, у тому числі його складових: тіла кредиту та відсотків.

Апелянт вказує на помилковість посилання місцевого суду на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, постанові Верховного Суду від 09.01.2020 у справі №643/5521/19, які не є релевантними до обставин даної справи.

Акцентує вагу, що суд першої інстанції, встановивши факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та часткового виконання зобов`язання з їх повернення, безпідставно самостійно перерозподілив усі здійснені відповідачем платежі (15924,99 грн) виключно на погашення тіла кредиту, повністю проігнорувавши структуру нарахувань, погоджену сторонами саме в додатку №1 до угоди та відображену банком у наданому розрахунку заборгованості.

Відповідач, будучи належним чином та своєчасно повідомленим про відкриття апеляційного провадження у справі, відзиву на апеляційну скаргу в установлений строк не подав, що за змістом положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2) . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

У наданому позивачем Паспорті споживчого кредиту від 06.11.2020, зазначена контактні дані сторін, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткові відомості та інші важливі правові аспекти (а.с. 9).

Даний Паспорт містить підпис Голови правління АТ «Альфа-Банк» та печатку банку, однак відсутній підпис позичальника (власноручний чи електронний).

В оферті на укладання угоди про надання кредиту №501275477 від 06.11.2020 зазначено, що ОСОБА_1 пропонує АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про надання кредиту, підставою для якої є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між ним та банком. Вказує такі умови для укладення угоди: тип кредиту - «кредит готівкою», сума кредиту - 21000,00 грн, процентна ставка - 45,00% річних фіксована, строк кредиту - 60 місяців, кредит надається позичальнику для власних потреб, спосіб видачі переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Альфа-Банк». Дата повернення кредиту - 06.11.2025. Для повернення заборгованості за угодою запропоновано використовувати рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у банку. У додатку №1 до цієї угоди, що є її невід`ємною частиною, пропонує визначити: детальний розпис складових загальної вартості кредиту реальної річної процентної ставки; графік платежів з повернення кредиту, сплати процентів за його користування; сум комісійної винагороди та інших платежів за угодою. Просить акцепт пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501275477 направити на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 Підписанням електронним підписом цієї оферти свідчить про отримання всієї інформації про умови кредитування (а.с. 9 зворот).

Дана оферта на укладання угоди про надання кредиту №501275477 від 06.11.2020 не містить підписів ні представників банку, ні ОСОБА_1 (власноручних чи електронних).

В акцепті пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501275477 від 06.11.2020 зазначено, що АТ «Альфа-Банк» приймає пропозицію ОСОБА_1 на укладення угоди про надання кредиту №501275477 від 06.11.2020, підставою для якої є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб. Визначено такі умови для укладення угоди: тип кредиту - «кредит готівкою», сума кредиту - 21000,00 грн, процентна ставка - 45,00% річних фіксована, строк кредиту - 60 місяців, кредит надається позичальнику для власних потреб, спосіб видачі переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Альфа-Банк». Дата повернення кредиту - 06.11.2025. У додатку №1 до цієї угоди, що є її невід`ємною частиною, визначаються такі деталі: складові загальної вартості кредиту; графік платежів з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування; сум комісійної винагороди та інші платежі за угодою. Угода вважається укладеною та набуває чинності з моменту підписання банком акцепту та надання кредиту відповідно до умов угоди та договору. Угода направлена позичальнику у спосіб, обраний останнім у оферті на укладення цієї угоди (а.с. 10).

Даний акцепт пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501275477 від 06.11.2020 містить підпис Голови правління АТ «Альфа-Банк» та печатку банку.

Додаток №1 до угоди про надання кредиту №501275477 від 06.11.2020, в якому наведено графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням всіх супутніх послуг, містить підпис Голови правління АТ «Альфа-Банк» та печатку банку, проте відсутній підпис позичальника (власноручний чи електронний) (а.с. 10 зворот).

Довідка про систему гарантування вкладів фізичних осіб не містить дати її створення та підписів представника банку й вкладника (а.с. 11).

В копії меморіального ордеру №1667225 від 06.11.2020 зазначена інформація про переказ коштів у сумі 21000,00 грн між рахунками, де платником та одержувачем є ОСОБА_1 , призначення платежу: надання кредиту за кредитним договором №501275477 від 06.11.2020 (а.с. 12).

У матеріалах справи наявна виписка АТ «Сенс Банк» по особовим рахункам ОСОБА_1 із 06.11.2020 по 03.09.2025, згідно якої відповідачу 06.11.2020 надійшли кошти в сумі 21000,00 грн, призначення платежу: надання кредиту за кредитним договором №501275477 від 06.11.2020, ОСОБА_1 здійснював платежі на погашення кредитної заборгованості (а.с. 13-30).

12.08.2022 позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено статут АТ «Сенс Банк», згідно з положеннями якого АТ «Альфа-Банк» змінило найменування на АТ «Сенс Банк» (а.с. 35-37).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, на виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 було сплачено 15924,89 грн і борг відповідача перед АТ «Сенс Банк» станом на 03 вересня 2025 року складає 40417,60 грн, з яких: за тілом кредиту - 15479,58 грн, за відсотками - 24938,02 грн, за комісією - 0,00 грн, за штрафами та пенею - 0,00 грн (а.с. 8).

АТ «Сенс Банк» 11.04.2025 направило ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень, в якій зазначено, що станом на 24.03.2025 загальна сума заборгованості за кредитним договором №501275477 від 06.11.2020 складає 36997,67 грн. Запропоновано відповідачеві протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги банку, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги, усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість у розмірі простроченого боргу, у випадку невиконання, - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані та несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а саме: 36997,67 грн. Платіжні реквізити для сплати кредиту НОМЕР_3 (а. с. 31-32).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи частково позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують факт укладення кредитного договору з відповідачем, оскільки не містять ані власноручного, ані електронного цифрового підпису ОСОБА_1 із зазначенням одноразового ідентифікатора. Тому суд вважав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками безпідставними, позаяк позивач не довів укладення договору на таких умовах. У зв`язку з цим, банк має право вимагати лише повернення боргу за тілом кредиту, який з урахуванням відображених у виписці по рахунку та розрахунку заборгованості отриманих відповідачем коштів кредиту в розмірі 21000,00 грн та сплаченої на його погашення суми 15924,99 грн, становить 5075,01 грн. Пропорційно до задоволених позовних вимог суд провів розподіл між сторонами судових витрат.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що оферта на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501275477 від 06.11.2020, а також додаток №1 до угоди (Графік платежів) не містить підпису ОСОБА_1 у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Позивачем також не надано жодних доказів направлення позичальнику акцепту угоди, у спосіб, визначений в оферті (на електронну адресу).

Паспорт споживчого кредиту, який до того ж не підписаний позичальником, не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі №393/126/20).

Апеляційний суд погоджується з апелянтом, що електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, й достатньо того, щоб він будь яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався, про що наголошує й Верховний Суд у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23.

Однак, банком на підтвердження своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги не надано належних, допустимих та достовірних доказів підписання відповідачем електронним підписом угоди про надання споживчого кредиту №501275477 з погодженням всіх істотних її умов.

Наявність у оферті власного текстуального підтвердження позичальника того, що вона підписана електронним підписом, не є достовірним підтвердженням цього факту, позаяк позивач не надав доказів наявності у відповідача такого електронного підпису та його використання при направленні оферти та укладенні угоди, зокрема, шляхом нанесення чи інакшої вбудови у ці електронні документи або будь яким способом додавання до них, щоб логічно з ними пов`язувався.

Крім того, позивачем не надано суду Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», який є підставою для укладення угоди, про що мається посилання в оферті та акцепті.

Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21.01.2026 у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Оцінюючи поведінку та спосіб ведення справи АТ «Сенс Банк», суд враховує те, що банк є професійним учасником ринку надання фінансових послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ, тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою фінансовою установою. З урахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Оскільки ОСОБА_1 є споживачем кредитних послуг, саме на банк покладається обов`язок дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні правочину з певним обмеженням дії принципу свободи цивільного договору зі сторони кредитора.

Відтак, правильним є висновок суду першої інстанції, що надані позивачем докази не підтверджують юридичний факт укладення між сторонами кредитного договору на тих умовах, що зазначені в оферті та акцепті, у зв`язку з чим банк має право вимагати повернення лише наданих коштів кредиту, отримання яких позичальником підтверджується випискою по особовому рахунку.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що надана позивачем копія меморіального ордеру №1667225 від 06.11.2020 на суму 21000,00 грн не є належним та допустимим доказом надання банком ОСОБА_1 кредиту, оскільки в цьому документі відповідач значиться одночасно платником і одержувачем коштів. Тобто, вказаний платіжний документ свідчить лише про переказ грошей між банківськими рахунками самого клієнта, а не про видачу кредиту фінансовою установою.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами на підтвердження заборгованості за кредитним договором, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц, від 22.04.2024 у справі №559/1622/19, від 15.05.2025 у справі №488/3972/23, і практика касаційної інстанції з даного питання є усталеною.

Тому, місцевий суд в обгрунтування розміру заборгованості відповідача за тілом кредиту, який підлягає стягненню на користь позивача, правильно виходив із інформації, що міститься в наданій банком виписці по особовому рахунку позичальника за період з 06.11.2020 по 03.09.2025.

Згідно даної виписки вбачається, що ОСОБА_1 06.11.2020 від банку було отримано кошти в розмірі 21000,00 грн, а сплачено в загальній сумі 15924,99 грн, які банк спрямував на погашення: тіла кредиту - 5520,42 грн, відсотків - 10404,57 грн, що також відображено в наданому позивачем розрахунку заборгованості.

Верховний Суд у постанові від 09.08.2023 у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Тобто, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву.

Відтак, оскільки констатовано недоведеність укладення між сторонами кредитного договору та погодження його умов, зокрема у частині процентів, то суд першої інстанції правомірно зарахував усі сплачені відповідачем кошти на погашення тіла кредиту, що узгоджується з вимогами ст. 534 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування».

Хоча посилання місцевого суду в рішенні на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, постанові Верховного Суду від 09.01.2020 у справі №643/5521/19, й не є релевантними до обставин даної справи, як то акцентує увагу апелянт, проте це не нівелює правильності позиції суду щодо неукладення між сторонами кредитного договору на відповідних умовах та необхідності зарахування внесених позичальником коштів, які банком були розподілені на погашення складових заборгованості, на погашення саме тіла кредиту.

Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог АТ «Сенс Банк».

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено внаслідок повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з дотриманням вимог закону, а викладені у рішенні суду висновки відповідають обставинам справи.

При цьому, апеляційний суд під час розгляду даної справи не встановив порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга АТ «Сенс Банк» підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 07 липня 2026 року - без змін.

Оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 07 липня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.Є. Мамонова

О.П. Супрун