Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №497/2617/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/729/26, 22-ц/813/732/26

Справа № 497/2617/23

Головуючий у першій інстанції Кравцова А.В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач - Болградська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації,

відповідач – Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, Болградська міська рада Одеської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Болградського районного суду Одеської області від 24.04.2024 у складі судді Кравцової А.В. та на ухвалу цього ж суду від 02.08.2024,

встановив:

2. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року, представник Болградської окружної прокуратури в особі виконувача обов`язків її керівника прокурор Цоєв Д.К. звернувся до суду з вищезазначеним позовом в інтересах позивача держави Україна в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та до ОСОБА_1 , яким просив:

1.визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-16816/13-20-СГ від 02.12.2020 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною цільового призначення», яким громадянину ОСОБА_1 було передано у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,5944га з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 що розташована за межами населеного пункту на території земель Виноградівської сільської ради Болградського району Одеської області;

2.усунути перешкоди державі в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження частиною цієї спірної земельної ділянки площею 0,159га шляхом:

- скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на всю спірну земельну ділянку площею 0,5944га з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 (запис про речове право №44241892 від 28.09.2021, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №60685094 від 30.09.2021, об`єкт нерухомого майна за р.№2468676051060) з одночасним припиненням права приватної власності на цю земельну ділянку;

- скасування державної реєстрації приватної власності всієї спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 площею 0,5944га (в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги стосовно цієї спірної земельної ділянки;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність Держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації частину цієї спірної земельної ділянки площею 0,159га яка знаходиться в межах 50-ти метрової смуги від лінії державного кордону та має поворотні точки накладення на 50 метрову смугу з наступними координатами:

№ 1 - координати: Х-5 054 085,794, У-3 222 634,420;

№ 2 - координати: Х-5 054 068,268, У- 3 222 637,689;

№ 3 - координати: Х-5 054 025,142, У- 3 222 613,131;

№ 4 - координати: X - 5 054 017,240, У - 3 222 607,362;

№ 5 - координати: Х-5 054 076,466, У - 3 222 596,3 14;

№ 6 - координати: Х-5 054 078,510, У - 3 222 597,478.

В обґрунтування вимог позову, позивач стверджував, що підставою для пред`явлення вказаного позову є порушення вимог земельного законодавства та ЗУ «Про державний кордон України», що були допущені ГУ Держгеокадастру в Одеській області під час відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,159га, яка входить до складу частини вищезазначеної спірної земельної ділянки площею 0,5944га що розташована у законодавчо встановлених межах прикордонної смуги і належить до земель оборони, що мають обмежену оборотоздатність та можуть перебувати виключно у державній власності. Цей факт стверджується у позові, був встановлений Одеською обласною прокуратурою з інформації програмного модуля Державного земельного кадастру про вказану земельну ділянку, яка була внесена до Державного земельного кадастру відділом у Болградському районі ГУ Держгеокадастру у Одеській області 08.07.2020, а 07.07.2023 з ІНФОРМАЦІЯ_1 прокуратурою отримано інформацію щодо результатів аудиту земельних ділянок, які прилягають до державного кордону України в межах Одеської області та входять в 50-ти-метрову смугу, в межах якої здійснюються заходи з утримання та нарощування інженерної інфраструктури прикордонними загонами. За таких обставин, йдеться у позові, частина земельної ділянки приватної форми власності з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 (цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, категорія землі сільськогосподарського призначення) площею 0,1590га перебуває в межах прикордонної смуги завширшки 50метрів уздовж лінії державного кордону України з Республікою Молдова і має належати до земель оборони, однак право приватної власності зареєстровано на ім`я відповідача ОСОБА_1 стосовно земельної ділянки площею 0,5944га з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369, частина з якої розміром 0,159га входить до законодавчо встановленої прикордонної смуги (землі оборони), що свідчить про незаконність формування та відведення вказаної ділянки за рахунок земель оборони, які мають обмежену обороноздатність та можуть перебувати виключно в державній власності, а тому зазначений факт створює перешкоди законному власнику Одеській обласній державній (військовій) адміністрації у здійсненні права володіння та розпорядження зазначеною вище спірною частиною земельної ділянки і це право можна захистити лише судом.

Позиція відповідачів та третіх осіб в суді першої інстанції

У відзиві на позовну заяву, відповідач Головне Управління Держгеокадастру в Одеській області просило відмовити у задоволенні вимог цього позову в повному обсязі, посилаючись на те, що чинне законодавство України містить вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки та стверджуючи, що ані Головне управління, ані його структурні підрозділи не є суб`єктами державної реєстрації прав, натомість, відповідно до ЗУ України «Про Державний земельний кадастр», що набрав чинності з 01.01.2013, Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 №1051, та ст.126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому для скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, необхідно скасувати реєстрацію права власності. Лише після внесення до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування речового права (права власності) на земельну ділянку, відповідна інформація у порядку автоматизованого обміну надійде до Державного земельного кадастру та державний кадастровий реєстратор матиме можливість внести інформацію в Державний земельний кадастр щодо скасування державної реєстрації зазначеної земельної ділянки та буде закрита Поземельна книга (том І: а.с. 157-162).

У відзиві на позовну заяву, відповідач ОСОБА_1 просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що йому дійсно на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,5944га з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 (цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, категорія землі сільськогосподарського призначення), яка була сформована шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5121481600:01:002:1100 на 33 ділянки, одна з яких передана йому для оформлення у власність і це його право власності на його спірну земельну ділянку було зареєстроване 08.07.2020р. Крім того, не погоджуючись з вимогами позову, посилаючись на ст.41 Конституції України що непорушності права власності, відповідач просить залишити позов без задоволення, стверджуючи, що він отримав цю спірну земельну ділянку і володіє нею у законний спосіб, а твердження позивача стосовно цієї спірної земельної ділянки: по-перше, щодо розташування на території земель оборони в межах 50-ти метрової прикордонної смуги, не доведено жодним належним доказом і є лише припущенням, а, по-друге, на момент набуття ним, відповідачем, права власності на його власну, зазначену в позові земельну ділянку статус цих земель був невизначений у зв`язку з тим, що вони не були зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства такими, що належать чи перебувають у користуванні як землі оборони, а тому він, відповідач, правомірно набув це право власності не порушуючи будь-чиї права на цю земельну ділянку. Стверджував, що станом на теперішній час, за даними Державного земельного кадастру, до нього досі невнесені відомості про державний кордон України з Р.Молдова відповідно до вимог п.21 «Порядку» до Державного земельного кадастру. Крім того, стверджує відповідач, на його думку, позивач неправомірно стверджує, що його, ОСОБА_1 , земельна ділянка розташована в межах 50-ти метрів від смуги державного кордону, адже послався в обґрунтування цього доводу на Схему розміщення меж земельних ділянок відносно ДКУ з Р.Молддова, яка була розроблена Одеським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою, і складена лише на підставі опрацювання архівних матеріалів інституту (лист інституту №987 від 30.08.2023 додано до позову), проте, фактичного вимірювання відстані та розмірів на місцевості не здійснювалося, і тому неможливо зробити достовірний висновок про розташування спірної земельної ділянки саме в межах 50-ти метрової зони від ДКУ. Крім того, ОСОБА_1 стверджує в якості заперечень щодо належності земельної ділянки до земель оборони і неможливості передачі її у приватну власність, положення ст.77ч.3 ЗК України стосовно 30-50-ти метрової зони уздовж ДКУ набуло чинності лише 01.01.2020, а земельна ділянка з кадастровим номером 5121481600:01:002:1100, з якої була сформована шляхом поділу на 33 земельні ділянки, серед яких спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369, і яка передана у власність йому, відповідачу, та його це право власності на неї було зареєстровано ще 24.09.2013, але на той момент на цю ділянку не було зареєстровано будь-якого права власності чи права користування і земля небула оформлена згідно вимог чинного законодавства як така, що відноситься до земель оборони (том І: а.с. 184-186).

У відповіді на відзиви відповідачів, представник позивача просив задовольнити позов в повному обсязі, стверджуючи, що обидва відповідачі помиляються в оцінці об`єкту позову спірної земельної ділянки, щодо моменту її утворення дати її формування та державної реєстрації згідно ст.79-1ч.ч.9,10 ЗК України, оскільки, відповідно до ч.13 цієї ж статті в разі поділу, земельна ділянка як об`єкт цивільних прав припиняє своє існування, а її державна реєстрація скасовується державним кадастровим реєстратором; таким чином, спірна земельна ділянка площею 0,5944га з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369, як об`єкт цивільних прав, утворилася в момент її реєстрації 08.07.2020 вже після набрання чинності 01.01.2020 положень ч.3ст.77 ЗК України, а тому, при її реєстрації, підлягали врахуванню обмеження стосовно формування земельних ділянок в межах 30-50-ти метрової зони від ДКУ, визначені цією законодавчою нормою. Стосовно лінії державного кордону, представник позивача у відповідях на відзиви стверджує, що вона була встановлена відповідно до ст.4 ч.1 ЗУ «Про державний кордон України» та Договору між Україною і Р.Молдова від 18.08.1999 щодо встановлення ДКУ між двома зазначеними державами, положення якого набрали чинності 08.11.2001, а також ЗУ №1372-ІV від 10.12.2003, яким ратифіковано Положення про демаркацію державного кордону між Україною та Р.Молдова від 29.01.2003, що набрав чинності 12.01.2004, згідно яких координати прикордонних знаків визначені у глобальній геодезичній системі WGS-84 з точністю до 15см щодо пунктів державної (національної) геодезичної мережі. А, згідно ст.8 Положення, підсумковими документами демаркації державного кордону між Україною та Р.Молдова є: Протокол-опис проходження лінії державного кордону, Альбом демаркаційних карт масштабу 1:5000 з нанесеними лінією державного кордону України і прикордонними знаками, Каталог координаті висот прикордонних знаків, таблиця належності островів на річках, струмках та інших водоймах. Стосовно схеми розміщення відносно ДКУ з Р.Молдова спірної земельної ділянки, яка належить відповідачу ОСОБА_1 вона була виготовлена ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на запит Одеської обласної прокуратури №15/1/1-1357ВИХ23 від 06.082023, і згідно з нею частина цієї спірної земельної ділянки площею 0,159га (з 0,5944га) розташована в межах50-тиметрової смуги від лінії ДКУ з зазначеними у позові поворотними шістьма точками координат. Відповідна схема розміщення спірної земельної ділянки площею 0,5944га з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 складена вищевказаним ДП за результатами опрацювання архівних матеріалів інституту (проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування військовим частинам для розташування прикордонної смуги ДК між Україною та Р.Молдова на території Одеської області, альбому ортофотокарт масштабу 1:10000 ДК між Україною та Р.Молдова, та координат поворотних точок ділянок з кадастровими номерами), які зазначені в запиті обласної прокуратури що не спростовує доводи позову. Крім того, як стверджує позивач, думка ГУ Держгеокадастру в Одеській області щодо неможливості визнати належність спірної земельної ділянки до наперед визначеної певної категорії земель (земель оборони) лише за самим фактом перебування її в межах прикордонної смуги є хибною, адже ч.1-3 ст.77 ЗК України надано визначення землям оборони, якими визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. (ч.2 ст.77ЗК України в редакції від 06.09.2012), навколо військових та інших оборонних об`єктів, в разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. В межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам ДПС України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з РФ і Р.Білорусь завширшки до 2км (ч.3ст.77 доповнено абзацом другим згідно ЗУ№232-IX від 29.10.2019, зі змінами, згідно ЗУ№2952-IX від 24.02.2023). Аналогічна норма права міститься уч.3ст.22 ЗУ «Про державний кордон України та ч.2ст.115 і ч.1ст.3 ЗК України, а, на підставі ч.2ст.3 ЗУ «Про використання земель оборони», землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Крім того, представник позивача у поясненнях стверджує, що не розроблення і незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені Законом. Позивач стверджує, що враховуючи законодавчо встановлені розміри (ширину) прикордонної смуги та схеми розміщення меж земельної ділянки з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 стосовно ДКУ з Р.Молдова вбачається, що частина цієї земельної ділянки площею 0,159га розташована в межах розташування земель прикордонної смуги, визначеної Законом як 50 метрів і які не можуть передаватися у приватну чи комунальну власність. При цьому, в обґрунтування своєї юридичної позиції, позивач посилається на судову практику, а саме, на рішення Верховного суду на Постанови: №297/1395/15-ц від 14.11.2018, №924/174/18 від 11.09.2019р., №910/18036/17 від 02.10.2018, №917/1307/18 від 23.10.2019 та №1291033/13-ц від 18.03.2020, першим з яких, відповідно, залишені без змін рішення суду попередніх інстанцій про скасування Наказів ГУ Держземагенства у Закарпатській області та повернення у державну власність земельної ділянки, наступною залишені без змін рішення суду попередніх інстанцій про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку технічної документації з землеустрою щодо інвентаризації земель оборони і перебували в державній власності; та ін., посилаючись на висновки ВС про те, що при наданні земельної ділянки за відсутністю проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити з її нормативних розмірів, оскільки відсутність такого проекту не свідчить про відсутність такої смуги, оскільки її розміри встановлені Законом і фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд (том І: а.с. 182-195, 204-211).

У поясненнях - третя особа В/ч1474 просила задовольнити вимоги позову та вважає думку позивачів у відзивах на позов необґрунтованими, посилаючись на наступне.

Щодо підтвердження встановлення прикордонних знаків. Під час існування СРСР державний кордон між сучасними Україною і ОСОБА_2 був встановлений, і, відповідно, були відсутні прикордонні інженерні споруди, які призначені для його охорони. Після розпаду СРСР 18.08.1999 був укладений Договір між Україною і Р.Молдова про державний кордон, який був ратифікований ЗУ№1633-IIIвід 06.04.2000, яким встановлений порядок встановлення державного кордону між цими країнами. Відповідно до ст.2 Положення про демаркацію державного кордону між Україною і Р.Молдова від 29.01.2003, що ратифіковано ЗУ №1372-IV від 10.12.2003 (далі - Положення), Порядок позначення державного кордону на місцевості прикордонними знаками наведено в Додатку 1. …На кожен прикордонний знак складається Протокол прикордонного знаку. Відповідно до ст. 8 Положення: Підсумкові демаркаційні документи (до яких відносяться також Протоколи прикордонних знаків) підписуються членами Комісії. Демаркаційні документи підлягають затвердженню кожною Стороною відповідно до її внутрішньодержавних процедур і набувають чинності з дати одержання останнього повідомлення про виконання цих процедур. Станом на сьогоднішній день всі процедури відповідно до Положення не виконані, тобто, ще тривають демаркаційні роботи на державному кордоні між Україною і Р.Молдовою ділянках відповідальності військових частин №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та НОМЕР_5 . Проведення демаркації українсько-молдавського державного кордону визначене п.1 Додатку-1 до Державної цільової правоохоронної програми "Облаштування та реконструкція державного кордону" на період до 2015, яка затверджена Постановою КМУ від 13.06.2007 №831. По мірі проведення демаркаційних робіт на кордоні встановлені деякі прикордонні знаки та передані для утримання військовій частині № НОМЕР_1 . Ці знаки введені в експлуатацію 30 жовтня 2007р. Спірна земельна ділянка розташована між прикордонними знаками 0763 та 0764. Відповідно до ст.3 Положення, для позначення лінії державного кордону на місцевості відводиться смуга кріплення прикордонних знаків завширшки 10 м (по 5 м в кожний бік від лінії кордону). На лісових ділянках і в заростях чагарника проводиться очищення смуги кріплення кожною Стороною на території своєї держави. На виконання ст.3 Положення, на земельних ділянках, де встановлені прикордонні знаки, третьою особою проводяться заходи щодо відведення смуги кріплення прикордонних знаків завширшки 5м від лінії кордону. Відведення земельних ділянок військовій частині НОМЕР_1 для розташування прикордонної смуги державного кордону між Україною та ОСОБА_3 на території Виноградівської сільської ради Болградського району Одеської області передбачене розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації №1020/А-2012 від 21.09.2012. На виконання п.1 Додатку-1 Постанови №831, проекти землеустрою для відведення земельних ділянок військовій частині НОМЕР_1 були розроблені на підставі договорів, укладених між Головним управлінням земельних ресурсів в Одеській області та ДП "Одеський інститут землеустрою". Станом на сьогоднішній день, військова частина не отримала актів (акту) на право постійного користування, відповідно до згаданого розпорядження. Отже, спірна земельна ділянка розташована біля встановленого державного кордону, який на місцевості позначений прикордонними знаками 0763 та 0764, що введені в експлуатацію 30.10.2007. У зв`язку з цим є безпідставними посилання відповідача на: ЗУ «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 №3613-VI (який набрав чинності з 01.01.2013); та на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 сформована шляхом поділу раніше вже сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 5121481600:01:002:1100 що була зареєстрована у державному земельному кадастрі 24.09.2013. При наданні у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки, яка розташована вздовж державного кордону між Україною і Р.Молдова, не були враховані п.11 Постанови КМУ №100 від 22.02.1994 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства», яким доручено Державному комітетові у справах охорони державного кордону України внести у тримісячний термін до відповідних місцевих Рад народних депутатів пропозиції про відведення у постійне користування Прикордонним військам вздовж державного кордону земельної смуги завширшки 30-50 метрів для облаштування державного кордону. П.15 Плану подальшого облаштування державного кордону України з ОСОБА_3 , затвердженого Указом Президента України №288/2003 від 04.04.2003р.,на Одеську облдержадміністрацію, органи місцевого самоврядування та Держкомзем України покладені обов`язки з забезпечення відведення земель для розміщення підрозділів Прикордонних військ України, інженерних споруд у прикордонній смузі вздовж українсько-молдовського державного кордону та оформлення державних актів на право користування землею.

Щодо прикордонної смуги. Відповідно до ст.115 ЗК України від 25.10.2001, зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об`єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об`єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах; уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель; розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до Закону; згідно ч.1.ст.2 ЗУ №1345-IV від 27.11.2003р. "Про використання земель оборони" (далі - Закон № 1345) військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань, земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України. Згідно ст.3 Закону №1345: уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону. Так, згідно ст.22 ЗУ "Про державний кордон України" від 04.11.1991 №1777-XII (далі Закон №1777): з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку, Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть встановлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються КМУ, до прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення. Пунктом 1 постанови КМУ від 27.07.1998 №1147 "Про прикордонний режим", вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм встановлена прикордонна смуга у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень. Цим же п.1 цієї ж Постанови КМУ (в редакції Постанови КМУ №890 від 04.08.2021) вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм встановлено прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії ДК до лінії прикордонних інженерних споруд. Відповідно до п.154 Настанови по інженерному забезпеченню охорони державного кордону СРСР, затвердженої наказом КДБ СРСР від 26.06.1988 № 424/ДСК, лінія основних інженерних споруд призначена для забезпечення підрозділів прикордонного загону і прикордонних нарядів інформацією стосовно подолання (спроби подолання) його порушниками державного кордону, а також для пересування прикордонних нарядів і їх маневру. Взаємне розташування і склад елементів лінії основних інженерних споруд залежить від віддаленості його від кордону і довжини ділянки прикордонної застави, наявності і ступеня інженерного обладнання рубежу прикриття, характеру місцевості, наявності і стану мережі доріг в прикордонній смузі (зоні), а також інших місцевих умов і визначається рішенням начальника прикордонного загону. Землі в межах прикордонної смуги, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, надаються в постійне користування військовим частинам ДПС України. Відповідно до ст.27 Закону №1777, охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на ДПС України, а в повітряному та підводному просторі в межах територіального моря на ЗС України. ДПС України і ЗСУ під час виконання завдань з охорони державного кордону України керуються цим Законом, законами України "Про Державну прикордонну службу України", «Про оборону України", «Про Збройні Сили України», іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Станом на теперішній час відсутність лінії прикордонних інженерних споруд вздовж ДК між Україною і Р.Молдова створює ряд труднощів перед третьою особою щодо виконання функцій, покладених ЗУ "Про Державну прикордонну службу України" №661-IV від 03.04.2003р. (далі Закон №661) в частині протидії незаконній міграції на державному кордоні України, транскордонній злочинності, контрабандній діяльності, контролю за дотриманням прикордонного режиму, тощо. Земельна ділянка шириною 50 метрів в бік від смуги кріплення прикордонних знаків необхідна для виконання завдань з охорони державного кордону України з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму, що є одним з питань національної безпеки України. Оформлення ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку вздовж державного кордону призвело до неможливості відведення земельної ділянки під лінії прикордонних інженерних споруд, що в свою чергу призводить до неналежної охорони державного кордону. Також землі оборони, зокрема землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватися в приватну власність, про що свідчить постанова КЦС у складі ВС від 14.11.2018 у справі №297/1395/15-ц, де залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів ГУ Держземагенства у Закарпатській області та повернення у державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст.77, ч.4 ст.84 ЗК України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. На виконання наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області № 15-8025/13-1 8-СГ від 21.12.2018, ФОП ОСОБА_4 було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Виноградівської сільської ради Болградського району Одеської області.

Вивченням матеріалів аудиту земель встановлено, що на території Болградського району Одеської області сформовано після 01.01.2020 земельні ділянки державної, комунальної та приватної власності, межі яких повністю або частково входять до 50 метрової зони державного кордону України з Республікою Молдова, у тому числі ділянка з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369, що знаходиться на території Виноградівської сільської ради Болградського району.

Відповідно до схеми розміщення земельної ділянки з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 площею 0,5944га відносно державного кордону України та Республіки Молдова, виготовленої ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на запит Одеської обласної прокуратури від 06.08.2023 за№15/1/1-1357ВИХ23 вбачається, що частина вищевказаної земельної ділянки площею 0,159га, яка знаходиться в межах 50-ти метрової смуги від лінії державного кордону та має поворотні точки накладення на 50 метрову смугу мають наступні координати: №1 - координати: Х-5 054 085,794, У-3 222 634,420; №2 - координати: Х-5 054 068,268, У- 3 222 637,689; №3 - координати: Х-5 054 025,142, У- 3 222 613,131; №4 - координати: X - 5 054 017,240, У - 3 222 607,362; №5 - координати: Х-5 054 076,466, У - 3 222 596,3 14; №6 - координати: Х-5 054 078,510, У - 3 222 597,478. За таких обставин, частина земельної ділянки приватної форми власності з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 (цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, категорія землі сільськогосподарського призначення), площею 0,159га знаходиться у межах прикордонної смуги шириною 50 метрів вздовж від лінії державного кордону України з Республікою Молдова, а, відтак має належати до земель оборони. Однак, реєстрація права приватної власності за відповідачем ОСОБА_1 щодо цієї спірної земельної ділянки яка накладається на законодавчо встановленні розміри прикордонної смуги (землі оборони), свідчить про незаконність формування та відведення вказаної ділянки за рахунок земель оборони, що мають обмежену обороноздатність та можуть перебувати виключно в державній власності, що створює перешкоди її законному власнику Одеській обласній державній (військовій) адміністрації в здійсненні права володіння та розпорядження нею (том І: а.с. 220-223).

Короткий зміст рішення та ухвали суду першої інстанції, мотивування їх висновків

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 24.04.2024 відмовлено в повному обсязі у задоволенні вимог позову Болградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами належність спірної земельної ділянки або її частини до земель оборони, а також незаконність набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на неї. Суд зазначив, що надана схема розташування земельної ділянки відносно державного кордону України з Республікою Молдова, відповідно до якої частина ділянки площею 0,159 га розташована в межах 50-метрової смуги, не підтверджує відповідних обставин, оскільки позивачем не обґрунтовано визначення саме такої ширини прикордонної смуги, не надано доказів існування відповідних проектів землеустрою на час передачі земельної ділянки у власність відповідачу та не з`ясовано меж населеного пункту Виноградівка з огляду на положення статті 22 Закону України «Про державний кордон України». Крім того, суд також дійшов висновку про недоведеність факту самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем або вчинення ним незаконних дій, які призвели до набуття права власності, а також наявності перешкод у здійсненні державою прав користування та розпорядження спірною земельною ділянкою. За таких обставин суд визнав відповідача ОСОБА_1 неналежним відповідачем, а заявлені позовні вимоги необґрунтованими. Водночас суд зазначив про можливість вирішення питання щодо набуття відповідної земельної ділянки для суспільних потреб у порядку, передбаченому статтею 151 Земельного кодексу України.

Ухвалою цього ж суду від 02.08.2024 виправлено описки у вищевказаному рішенні Болградського районного суду Одеської області від 24.04.2024, а саме:

Вважити правильним та правильно слід читати у всьому тексті рішення прізвище відповідача ОСОБА_1 як " ОСОБА_5 ".

3) Викласти в описовій частині рішення абзаци: 13, 14 та 15 в правильній редакції, та після слів «…в здійсненні права володіння та розпорядження нею» і до наступного абзацу, який починається словами «Відповідно до положень ст.ст.13,81,83 ЦПК України»… правильно їх слід читати наступним чином:

- «Сторони у судове засідання прибули, представник позивача прокурор Болградської окружної прокуратури Карапіря О.М. та представник третьої особи військової частини НОМЕР_1 ДПС України - Скрипка О.О. - підтримали вимоги позову, просили їх задовольнити з підстав, викладених в їх відповідях на відзиви відповідачів на позов, а відповідач ОСОБА_1 та представник ГУ Держгеокадастру в Одеській області Степко Е.В. просили відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених в їх письмових поясненнях у відзивах на позов.

Відповідно до ст.247 ЦПК України, у судовому засіданні здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу ВКЗ.

Вислухавши кожного учасника судового засідання, вивчивши надані суду матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті і ухвалення судом справедливого і законного рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають за наступних підстав»;

4) Викласти в мотивувальній частині рішення абзаци 58 і 59 в правильній редакції, та після фрази: «Статтю 22 доповнено новою частиною згідно із Законом№ 232-IX від 29.10.2019; із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2952-IX від 24.02.2023» що закінчує абз.57, правильно слід читати абзаци 58 і 59 наступним чином:

- «Натомість позивач, за відсутності дотримання встановленого законодавством порядку визначив безспірно характер земельних ділянок як землі оборони, не надавши належних і достатніх доказів, на підставі яких спірна земельна ділянка дійсно відноситься до земель оборони, та які саме незаконні дії вчинені відповідачем ОСОБА_1 що призвели до, начебто, незаконного отримання ним у власність спірної земельної ділянки, та якими доказами підтверджується, що на момент реєстрації за відповідачем ОСОБА_1 , спірна земельна ділянка була зареєстрована як така, що належить до земель оборони за якою конкретно військовою частиною вона була закріплена, яку функцію виконувала, і чому вона входила до 50-ти-метової, а не 30-ти-метровоїзони ДКУ а, також, позивачем не враховано ст.22 ЗУ «Про державний кордон України», згідно якої до прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення тобто, позивачем суду не надано відомостей щодо меж населеного пункту «Виноградівка». Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч.3 ст.212 ЗК України повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Однак позивач не надав суду доказів того, що ОСОБА_1 самовільно зайняв спірну земельну ділянку або незаконно отримав її у власність.

Таким чином, за результатами розгляду даної справи, суд дійшов висновку, що предмет доказування не доведений позивачем відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є неналежними та недостатніми в їх сукупності для підтвердження вимог позову. Суд також бере до уваги невизнання позовних вимог відповідачами. Отже, за встановлених у судовому засіданні обставин, суд дійшов висновку, що вимога позову про визнання дій ОСОБА_6 стосовно набуття ним прав власності на спірну земельну ділянку, наслідком чого є позбавлення його цього права власності не підлягає задоволенню. Оскільки Позивачем не доведено, що саме відповідач ОСОБА_6 будь-яким незаконним способом та власними діями отримав право власності на спірну земельну ділянку (він лише звернувся з відповідною заявою та оплатив послуги держаних органів щодо оформлення документації), а тому його право власності на неї є непорушним відповідно до Конституції України».

Ухвала суду мотивована тим, що після направлення рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень було виявлено технічні описки, а саме неправильне зазначення прізвище відповідача, помилкове викладення окремих абзаців описової частини щодо порядку розгляду справи та присутності її учасників у судовому засіданні, а також окремих абзаців мотивувальної частини, зміст яких не узгоджується з висновком суду про відмову в задоволенні позову. Суд зазначив, що вказані помилки виникли під час підготовки тексту рішення, зокрема внаслідок незбереження виправленої редакції окремих абзаців у текстовому редакторі через перебої з електропостачанням та дійшов висновку про необхідність їх виправлення шляхом викладення відповідних фрагментів рішення в належній редакції.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись із вищевказаними судовими рішеннями, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Болградського районного суду Одеської області від 24.04.2024 та ухвалу цього ж суду від 02.08.2024 щодо виправлення описки, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву виконувача обов`язків керівника Болградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації задовольнити, судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст. 142 ЦПК України.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що формування земельної ділянки приватної власності з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 суперечить вимогам чинного законодавства та унеможливлює відведення земельних ділянок, які розташовані у 50 метровій зоні від лінії державного кордону, військовим частинам Державної прикордонної служби України. На підтвердження накладення частини спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 на законодавчо визначені 30-50 метрів від лінії державного кордону, які мають відводитись військовим частинам, позивачем було надано до суду схему розміщення земельної ділянки відносно Державного кордону України із Республікою Молдова на території Одеської області, що виготовлена ДП «Одеський науково – дослідний та проектний інститут землеустрою». На вказаній схемі позначено лінію державного кордону України, земельну ділянку з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 площею 0,5944 га, а також вбачається накладення частини останньої площею 0,1590 га на законодавчо визначені межі прикордонної смуги (50 метрів від лінії державного кордону). Окрім того, на вказаній схемі зазначено поворотні точки накладення на 50 метрову смугу, що мають наступні координати:

№ 1 - координати: X - 5 054 085,794, Y- 3 222 634,420;

№ 2 - координати: Х - 5 054 068,268, Y- 3 222 637,689;

№ 3 - координати: Х - 5 054 025,142, Y- 3 222 613,131;

№ 4 - координати: Х - 5 054 017,240, У - 3 222 607,362;

№ 5 - координати: Х - 5 054 076,466, У - 3 222 596,314;

№ 6 - координати: Х - 5 054 078,510, У - 3 222 597,478.

Відповідна схема складена та підписана сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_7 та провідним інженером-землевпорядником ОСОБА_8 . Проте, суд, визнаючи схему розміщення земельної ділянки з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 відносно лінії державного кордону, неналежним, недопустимим та недостовірним доказом, порушив вказані вимоги ст. 77-79 ЦПК України, оскільки не вказав, яким чином прокурором порушено закон при збиранні письмових доказів, які недостовірні відомості в них містяться та якими конкретними доказами вказані обставини підтверджуються.

Зазначає, що необґрунтованим є і твердження суду щодо не надання прокурором як доказів проектів із землеустрою щодо відведення військовим частинам у постійне користування земельних ділянок для розташування прикордонної смуги державного кордону між Україною та Республікою Молдова, оскільки наявність вказаних проектів не є предметом доказування по даній справі та жодною із сторін не ставилось питання щодо їх витребування та дослідження в судовому порядку. Навіть у випадку наявності у суду сумнівів щодо розроблення вказаних проектів ДІ «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», інформація про останні перебуває у відкритому доступі шляхом їх пошуку в Державному фонді документації із землеустрою та оцінкою земель за посиланням - https://land.gov.ua/derzhavnyi-fond-dokumentatsii-iz-zemleustroiu/тa скачування файлу «Документації із землеустрою, Одеська область», де у розділі «Головний фонд» наявна інформація щодо Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок Військовій частині НОМЕР_1 для розташування прикордонної смуги Державного кордону між Україною та Республікою Молдова (п`яти метрової смуги кріплення прикордонних знаків державного кордону) на території Червоноармійської, Залізничненської та Виноградівської сільських рад Болградського району Одеської області.

На даний час на державному кордоні держави Україна з Республікою Молдова встановлені прикордонні знаки. Спірна земельна ділянка знаходиться в межах прикордонних знаків 0763 та 0764, які введено в експлуатацію з 30.10.2007. На запит Одеської обласної прокуратури ДІ «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», який є сертифікованою землевпорядною документацією, з урахуванням документації щодо демаркації державного кордону України, а саме альбомів ортофотокарт масштабу 1:10000 Державного кодону України, координат прикордонних знаків, які мають прив?язку до державної (національної) геодезичної мережі (а саме 0763 та 0764), до яких примикає спірна земельна ділянка, а також координат поворотних точок земельної ділянки зазначеної у запиті, які також мають прив?язку до існуючої державної (національної) геодезичної мережі виготовлено кореляційний матеріал, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка примикає до лінії державного кордону, яка визнається державою України як державний кордон України. Таким чином, у разі виникнення у суду сумнівів щодо відповідності наданої прокурором Схеми картографічній основі Державного земельного кадастру, координатам прикордонних знаків в межах розташування спірної земельної ділянки, спеціалісти ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» могли бути викликані до суду для дачі відповідних пояснень в порядку ст. 74 ЦІК України.

Крім того, суд першої інстанції стверджуючи, що прокурором не надано доказів фактичного розташування прикордонних інженерних споруд стосовно спірної земельної ділянки не враховано зміст положення ч. 3 ст. 77 ЗК України, згідно якої у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми. Тобто, факт відсутності інженерно-технічних і фортифікаційних споруд в межах спірної земельної ділянки не свідчить про відсутність самої прикордонної смуги, оскільки відповідні земельні ділянки в її межах шириною 30-50 метрів виділяються, у тому числі для будівництва та облаштування відповідних інженерних споруд в порядку, визначеному наказом Міністерства внутрішніх справ № 156 від 02.03.2019 «Про затвердження Інструкції з організації України» (зареєстрований в Міністерстві юстиції 16.05.2019 за № 510/33481). Фізична відсутність на певних ділянках кордону інженерних прикордонних споруд не свідчить про відсутність взагалі лінії прикордонних інженерних споруд, оскільки остання є фактично смугою місцевості в межах прикордонної смуги, а її розмір визначений з 01.01.2020 та складає 30-50 метрів від лінії державного кордону (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення інженерно-технічного облаштування та утримання державного кордону» №232-IX від 29.10.2019). При цьому позов прокурора спрямований на забезпечення реалізації військовими частинами Державної прикордонної служби України функцій щодо належного захисту державного кордону та облаштування смуги місцевості шириною 30-50 г метрів від лінії державного кордону спеціальними фортифікаційними та інженерними спорудами. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, констатуючи факт наявності суперечностей у поданих доказів прокурором, не був позбавлений можливості вирішити питання, у тому числі, й з власної ініціативи, щодо призначення експертизи для з?ясування питань щодо обставин, які мають значення для справи, у даному випадку щодо наявності/відсутності накладення меж земельної ділянки площею 0,5944 га з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 на нормативно визначені межі прикордонної смуги. Водночас, як стверджує прокурор, не внесення відомостей до Державного земельного кадастру не свідчить про відсутність лінії державного кордону та прикордонної смуги.

Окрім того, судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні суду від 24.04.2024 зроблено посилання на положення ст.ст. 4, 5 Закону України «Про використання земель оборони» та Порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою КМУ № 1919 від 28.12.2000, щодо відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об?єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту. Разом з тим, вказані посилання суду на норми матеріального права є необґрунтованими, оскільки на спірній земельній ділянці не розташовані об`єкти нерухомого військового майна, та які в подальшому потребують вивільнення.

Доводи скарги також мотивовані тим, що спірна земельна ділянка загальною площею 0,5944 га не могла бути передана у власність ОСОБА_1 із визначеними межами для ведення особистого селянського господарства , оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які відповідачі знали. Окрім того, ОСОБА_1 отримано спірну земельну ділянку в порядку безоплатної приватизації, а тому повернення її частини до складу земель державної власності, не становить «індивідуальний і надмірний тягар».

Висновок суду про те, що позивач не позбавлений права ініціювати питання про викуп цієї земельної ділянки відповідно до ст.151 ЗК України, або про надання ОСОБА_1 іншої замість цієї, спірної, - з метою уникнення порушення прав громадянина України, є помилковим, оскільки отримання відповідачем спірної земельної ділянки здійснено з порушенням вимог земельного законодавства, а процедура викупу земельної ділянки застосовується виключно до фактів законного набуття прав на землю.

Більш того, висновок суду першої інстанції про розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 площею 0,5944 га в межах зони населеного пункту «Виноградівка», що у свою чергу виключає її знаходження в межах прикордонної смуги уздовж лінії державного кордону (ст. 22 Закону України «Про державний кордон України») є помилковим та спростовується доказами, що долучені до позовної заяви, а саме: копією наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-8025/13-18-СГ від 21.12.2018, проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки (пояснювальна записка), наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-16816/13-20-СГ від 02.12.2020, згідно яких, земельна ділянка з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 знаходиться за межами населеного пункту.

Доводи апеляційної скарги щодо оскарження ухвали суду від 02.08.2024 про виправлення описки обґрунтовані тим, що оскаржувана ухвала суперечить положенням ст. 269 ЦПК України, так як з неї вбачається змінення саме змісту судового рішення (абзаци 58 та 59 судового рішення), а не виправлення описки.

Позиція відповідачів та третіх сторін в суді апеляційної інстанції

У відзиві на апеляційну скаргу, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Болградського районного суду Одеської області від 24.04.2024 та на ухвалу цього ж суду від 02.08.2024 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вимоги апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а оскаржувані судові рішення прийнятими у відповідності до чинного законодавства на підставі повного і всебічного з?ясування обставин справи та з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема Головне управління Держгеокадастру в Одеській області посилалось на те, що станом на теперішній час земельна ділянка з кадастровим номером - 5121481600:01:002:1100 перебуває в архівному шарі програмного забезпечення ведення державного земельного кадастру.

Щодо документації із землеустрою спірної земельної ділянки, зазначає, що в ній відсутні відомості щодо обмеження у використанні земельної ділянки вздовж прикордонної смуги та не вбачається її розташування з межею державного кордону України з Республікою Молдова. Згідно зі статтею 8 Положення про демаркацію підсумковими документами демаркації державного кордону між Україною і Республікою Молдова, є: Протокол-опис проходження лінії державного кордону; Альбом демаркаційних карт масштабу 1:5000 з нанесеними лінією державного кордону і прикордонними знаками; Каталог координат і висот прикордонних знаків; Протоколи прикордонних знаків; Таблиця належності островів на річках, струмках та інших водоймах. Проте, жоден з цих документів Апелянтом (позивачем) не надано до суду. Будь-яких належних та допустимих доказів підтвердження тверджень позивача, що завершена демаркація та земельна ділянка знаходиться в межах 50 метрової смуги від лінії державного кордону Апелянтом (позивачем) не надано. Натомість, Міністерство закордонних справ листом від 25.09.2023 № 72/17-412-113835, підтвердило, що наразі, створення відповідних демаркаційних документів не завершено. Вказане свідчить, що лінія державного кордону України з Республікою Молдова на місцевості досі не проведена. Щодо віднесення земельних ділянок до земель оборони та порядку їх оформлення зазначає, що право постійного користування на спірну земельну ділянку не оформлювалось. Звертає увагу на неналежність доказу, що наданий Апелянтом (позивачем) на підтвердження позовних вимог та неможливість використовувати відповідний доказ, як підставу для задоволення позовних вимог. Зокрема апелянт (позивач) обґрунтовує позовні вимоги тим, що керівником Болградської окружної прокуратури, у якості письмового доказу на підтвердження накладення частини спірної земельної ділянки з кадастровим номером 512481600:01:002:0369 на законодавчо визначені 30-50 метрів від лінії державного кордону, які мають відводитись військовим частинам, надано до суду схему розміщення земельної ділянки відносно Державного кордону України із Республікою Молдова на території Одеської області, що виготовлена ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». Дана схема складена лише на підставі опрацювання архівних матеріалів інституту, як зазначено в листі самого інституту від 30.08.2023 №987, фактичного вимірювання на місцевості вказаної 50-метрової смуги не здійснювалось. Водночас зауважує, що на вказаній схемі не містяться відомості стосовно наявності лінії прикордонних інженерних споруджень та на якій саме відстані до лінії державного кордону розташована оспорювана частина вказаної земельної ділянки площею 0,1590 га. - 30-50 метрів чи 1-29 метри. З огляду на викладене наданий прокурором лист та схема носять суто інформативний характер. Враховуючи зазначене, не можливо робити висновок про розташування вказаної земельної ділянки в 50-метровій смузі від лінії Державного кордону виключно на підставі Схеми, а будь-які інші докази відповідного розташування спірної земельної ділянки не надані.

Зазначає, що апелянтом (позивачем) не взято до уваги Рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про окремі питання реалізації державної політики у сфері захисту державного кордону» від 30.07.2021, введеного в дію Указом Президента України від 18.08.2021 № 367/2021, відповідно до якого Кабінету Міністрів України доручено забезпечити протягом шести місяців спільно з органами місцевого самоврядування:

- проведення інвентаризації земельних ділянок шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, із визначенням власників і користувачів земельних ділянок кадастрових номерів (за наявності), цільового призначення та форми власності:

- вжиття заходів щодо викупу з метою подальшої передачі в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України земельних ділянок (або їх частин) та розміщених на них об?єктів нерухомого майна (або їх частин), Як перебувають у власності юридичних та фізичних осіб і знаходяться в межах земельних ділянок шириною 30 - 50 метрів у здовж лінії державного кордону на су. по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми. З урахуванням вищевикладеного, обраний Апелянтом (позивачем) спосіб захисту порушених прав та інтересів Одеської обласної державної (військової) адміністрації є неналежним і неефективним, та таким, що суперечить Рішенню Ради національної безпеки і оборони України «Про окремі питання реалізації державної політики у сфері захисту державного кордону» від 30.07.2021, введеного в дію Указом Президента України від 18.08.2021. Обрання позивачем при зверненні до суду неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Отже Апелянт (позивач) не надав належної правової оцінки змісту процесу демаркації державного кордону, підставам припинення права власності на земельну ділянку, не взяв до уваги рішення РНБО, що відомості про державний кордон України з Республікою Молдова не внесені на даний час до Державного земельного кадастру, а в обґрунтування позовних вимог керувався лише Схемою, яка не є належним доказом, у зв?язку з чим зробив помилковий висновок, що частина спірної земельної ділянки у розмірі 0,1590 га, розташована у межах прикордонної смуги вздовж 30-50 метрів від лінії державного кордону, має особливий статус та має відноситись до земель оборони.

Щодо оскарження апелянтом ухвали суду від 02.08.2024 про виправлення описки, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області зазначає, що доводи скарги в цій частині є недоречними, оскільки судом було усунено неточності щодо встановлених фактичних обставин справи, зокрема прізвища відповідача « ОСОБА_5 », а також виправлено описки, що мають технічний характер та виникли в процесі виготовлення тексту рішення (том ІІ: а.с. 115-124).

Крім того, в ході апеляційного розгляду справи, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подало також додаткові пояснення у справі, які просило врахувати при розгляді справи (том ІІІ: а.с. 31-34).

Третя особа - Військова частина НОМЕР_1 подала до суду заяву, у якій зазначила, що вимоги, викладені у апеляційній скарзі заступника керівника Одеської обласної прокуратури щодо скасування рішення Болградського районного суду Одеської області від 24.04.2024 підлягають задоволенню, оскільки оспорювана земельна ділянка відноситься до земель оборони та не може передаватися в право власності інших суб`єктів. Вважає, що всі наявні в матеріалах справи документи підтверджують, що спірна земельна ділянка знаходить вздовж лінії державного кордону України та Молдови, в межах прикордонної смуги шириною 50 метрів, у зв`язку із чим вказана земельна ділянка має перебувати лише у державній власності в особі Одеської обласної (військової) адміністрації та відносить до земель оборони. В порушення вимог чинного законодавства спірну на земельну ділянку було оформлене право приватної власності вже після внесених змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення інженерно-технічного облаштування та утримання державного кордону» від 29.10.2019 №232-ІХ (том ІІ: а.с. 154-159).

Щодо вимог, викладених у апеляційній скарзі стосовно скасування ухвали суду від 02.08.2024, Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що вказані вимоги заступника керівника Одеської обласної прокуратури також підлягають задоволенню, оскільки суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального законодавства (том ІІ: а.с.169-171).

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Явка сторін в суді апеляційної інстанції

В судове засідання, призначене на 01.10.2026 та проведеному в режимі відеоконференції з`явилися: прокурор – Капустін М.В., представник Головного управління Держгеокадастру в Одеській області – Араутова А.В. та представник Військової частини НОМЕР_1 – Скрипка О.О.

Відповідач ОСОБА_1 та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Болградська міська рада Одеської області до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

Від Болградської міської ради Одеської області до суду надійшла заява, у якій представник міської ради просить розглядати дану справу без їх участі, позовні вимоги вважає безпідставними, необґрунтованими та у задоволенні апеляційної скарги просить відмовити (том ІІ: а.с. 151-153).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

3.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які скаржник посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судових рішень, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-8025/13-18-СТ від 21.12.2018 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Виноградівської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту).

На виконання вищевказаного наказу, ФОП ОСОБА_4 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Виноградівської сільської ради Болградського району Одеської області.

Згідно висновку Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 18.10.2019 №7889/82-19 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-16816/13-20-С від 02.12.2020 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розроблений ФОП ОСОБА_4 та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 площею 0,5944 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності із зміною цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Виноградівської сільської ради Болградського району Одеської області.

Відомості про вказану земельну ділянку зареєстровані до Державного земельного кадастру Відділом у Болградському районі Головного управління Держгеокадастру у Одеській області 08.07.2020, що вбачається з інформації про земельну ділянку з програмного модуля Державного земельного кадастру.

Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,5944 га з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.09.2021, номер запису про речове право - 44241892. Відповідні відомості внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №60685094 від 30.09.2021.

Відповідно до схеми розміщення земельної ділянки з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 площею 0,5944 га відносно державного кордону України та Республіки Молдова, виготовленої ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на запит Одеської обласної прокуратури від 06.08.2023 за №15/1/1-1357ВИХ23 вбачається, що частина вищевказаної земельної ділянки площею 0,1590 га знаходиться в межах 50 метрової смуги від лінії державного кордону.

Поворотні точки накладення на 50 метрову смугу мають наступні координати:

№ 1 - координати: Х - 5 054 085,794, Y-3 222 634,420;

№ 2 - координати: Х - 5 054 068,268, Y- 3 222 637,689;

№ 3 - координати: Х - 5 054 025,142, Y-3 222 613,131;

№ 4 - координати: Х - 5 054 017,240, Y - 3 222 607,362;

№ 5 - координати: Х - 5 054 076,466, Y - 3 222 596,314;

№ 6 - координати: Х - 5 054 078,510, Y - 3 222 597,478.

Відповідна схема розміщення земельної ділянки з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 складена ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» за результатами опрацювання архівних матеріалів інституту (проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування військовим частинам для розташування прикордонної смуги Державного кордону між Україною та Республікою Молдова на території Одеської області, альбом ортофотокарт масштабу 1:10000 Державного кордону між Україною та Республіка Молдова) та координат поворотних точок ділянок з відповідними кадастровими номерами.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні позову, проте не погоджується з мотивами, з яких суд дійшов такого висновку.

Так, статтями 1, 2 Закону України «Про державний кордон» встановлено, що державний кордон України – це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору.

Охорона державного кордону України є невід`ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а в підводному та повітряному просторі - Збройними Силами України спільно з Державною прикордонною службою України, відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного корду України.

Питання демаркації державного кордону України і Республікою Молдова, урегульовані відповідним Положенням, що затверджено Законом України №1372-IV від 10.12.2003 (далі - Положення).

Відповідно до статті 8 Положення підсумковими документами демаркації державного кордону між Україною та Республікою Молдова, далі «демаркаційні документи», є: протокол опис проходження лінії державного кордону; альбом демаркаційних карт масштабу 1:5000 з нанесеними лінією державного кордону України і прикордонними знаками; каталог координат і висот прикордонних знаків; протоколи прикордонних знаків; таблиця належності островів на річках, струмках та інших водоймах.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; 6) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; 1) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; с) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємством, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

У відповідності до ч. ч. 1-4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів. (ч. 3 ст. 77 Земельного кодексу України).

Згідно ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами ч, ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно – технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

У свою чергу, згідно ст. 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Таким чином, сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Отже, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів ширини у 30-50 метрів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та п.1 постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим» та ч.3 ст. 77 Земельного Кодексу України.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність порушення інтересів держави внаслідок передачі ОСОБА_1 у приватну власність спірної земельної ділянки, оскільки такий висновок не повною мірою враховує сукупність наявних у справі доказів, у тому числі доказів, отриманих судом апеляційної інстанції під час перегляду справи.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 02 грудня 2020 року № 15-16816/13-20-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,5944 га з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Виноградівської сільської ради Болградського району Одеської області. Право приватної власності відповідача на цю земельну ділянку зареєстровано 28 вересня 2021 року.

Обґрунтовуючи позов, прокурор посилався на те, що частина спірної земельної ділянки площею 0,1590 га розташована в межах 50-метрової смуги від лінії державного кордону України з Республікою Молдова, у зв`язку із чим відповідна частина земельної ділянки не могла бути передана у приватну власність для ведення особистого селянського господарства.

За змістом частини третьої ст. 77 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час передачі спірної земельної ділянки у власність, для забезпечення національної безпеки і оборони та дотримання режиму державного кордону України земельні ділянки завширшки 30–50 метрів уздовж лінії державного кордону України на суші передбачені для розміщення, облаштування й утримання інженерно-технічних та фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів прикордонної інфраструктури. Відповідні законодавчі зміни внесено Законом України від 29 жовтня 2019 року № 232-IX, який набрав чинності 1 січня 2020 року.

Отже, на час затвердження проекту землеустрою та передачі спірної земельної ділянки у власність законодавство вже передбачало спеціальний правовий режим земельних ділянок у межах відповідної смуги вздовж державного кордону, обумовлений потребами забезпечення оборони держави та охорони державного кордону. Вирішення питання про правомірність передачі спірної земельної ділянки у приватну власність потребувало встановлення її фактичного розташування відносно лінії державного кордону та відповідної прикордонної смуги.

З метою перевірки доводів апеляційної скарги щодо розташування спірної земельної ділянки в межах такої смуги суд апеляційної інстанції ухвалою від 18 червня 2026 року задовольнив клопотання заступника керівника Одеської обласної прокуратури та витребував у Головного управління Держгеокадастру в Одеській області проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок військовій частині НОМЕР_1 для розташування прикордонної смуги державного кордону між Україною та Республікою Молдова, а саме п`ятиметрової смуги кріплення прикордонних знаків, на території Червоноармійської, Залізничненської та Виноградівської сільських рад Болградського району Одеської області (код документації 2012ГФ06ОДБГ000001).

На виконання зазначеної ухвали до суду апеляційної інстанції надійшла копія витребуваного проекту землеустрою, у якому наведено геодезичні координати прикордонних знаків № 0763/07, № 0763/08 та № 0763/09 у районі розташування спірної земельної ділянки (том ІV: а.с.1-131).

Колегія суддів зауважує, що зазначений документ має істотне значення для перевірки доводів прокурора, оскільки містить просторові дані щодо розташування прикордонних знаків, які можуть бути співвіднесені з координатами поворотних точок меж спірної земельної ділянки.

Так, у сукупності з наявною в матеріалах справи схемою розміщення земельної ділянки з кадастровим номером 5121481600:01:002:0369 відносно державного кордону України та Республіки Молдова, виготовленою ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на запит Одеської обласної прокуратури, витребуваний проект землеустрою підтверджує, що питання про розташування спірної земельної ділянки відносно державного кордону має об`єктивне просторове підґрунтя та не може бути відхилене лише з мотивів відсутності відомостей про державний кордон у Державному земельному кадастрі або відсутності на спірній земельній ділянці фактично облаштованих інженерних споруд.

При цьому колегія суддів ураховує, що схема ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» складена на підставі архівних матеріалів інституту, зокрема проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок військовим частинам для розташування прикордонної смуги, альбому ортофотокарт державного кордону та координат поворотних точок земельних ділянок. У цій схемі визначено частину спірної земельної ділянки площею 0,1590 га, яка, за результатами її складання, розташована в межах 50-метрової смуги від лінії державного кордону, та наведено координати поворотних точок відповідної частини.

Отже, витребуваний судом апеляційної інстанції проект землеустрою не є ізольованим доказом, а доповнює інші матеріали справи відомостями про геодезичне розташування прикордонних знаків у районі спірної земельної ділянки.

Оцінюючи ці докази в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що доводи прокурора про розташування частини земельної ділянки в межах прикордонної смуги мають доказове підґрунтя, а висновок суду першої інстанції про відсутність належних доказів порушення інтересів держави є передчасним.

За таких обставин передача спірної земельної ділянки у приватну власність за наявності законодавчо встановлених обмежень щодо використання земель уздовж державного кордону створює перешкоди для реалізації державою повноважень із забезпечення охорони державного кордону та використання земель для відповідних потреб.

Таким чином, інтереси держави, представленої Одеською обласною (військовою) адміністрацією, у спірних правовідносинах порушені, а доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині заслуговують на увагу.

Водночас, вирішуючи питання щодо обґрунтованості заявлених прокурором позовних вимог та належності обраного способу захисту, колегія суддів виходить з наступного.

Так, предметом позову в даній справі є вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 02.12.2020 № 15-16816/13-20-СГ, усунення перешкод у здійсненні державою права власності на земельну ділянку шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 та кадастрової реєстрації земельної ділянки, а також зобов`язання повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації її частину площею 0,1590 га, розташовану в межах прикордонної смуги.

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неефективними способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить позивачу права володіння його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, зокрема, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)].

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)].

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Отже, у справі, що переглядається, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 02.07.2025 у справі № 902/122/24, яка прийнята за аналогічних правовідносин щодо захисту прав держави на земельні ділянки, що перебувають у межах прикордонної смуги, у якій Велика Палата зазначила, що витребування майна із чужого незаконного володіння є правомірним та ефективним способом захисту в цій справі.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/122/24 наголосила на тому, що витребування майна із чужого незаконного володіння як правомірний та ефективний спосіб захисту в цій справі не можна застосувати щодо всієї площі земельних ділянок, таку вимогу можна розглядати лише стосовно тієї частини земельної ділянки, що накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону.

Такий висновок Великої Палати є також застосовним щодо витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки, що накладається на 2-кілометрову смугу вздовж кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь.

Наведене свідчить про неможливість застосування у даному випадку негаторного позову.

Тому вимога прокурора про повернення земельної ділянки, якою незаконно заволодів відповідач, за своєю правовою природою є вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння. У такій ситуації захист порушеного права держави має здійснюватися не за правилами статті 391 ЦК України (негаторний позов), а шляхом пред`явлення віндикаційного позову на підставі статей 387, 388 ЦК України.

Однак прокурором позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки не заявлено.

За таких обставин обраний прокурором спосіб захисту не є належним та ефективним.

Оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу, усунення перешкод у здійсненні прав користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку - слід відмовити, адже задоволення цього позову не дозволить державі ефективно відновити володіння спірним майном.

Отже, рішення суду Болградського районного суду Одеської області від 24.04.2024 слід змінити, оскільки суд першої інстанції дійшов вірного по суті висновку про відмову в позові, однак з інших мотивів, ніж ті, що наведені у цій постанові, у зв`язку з чим мотивувальна частина рішення підлягає зміні.

Враховуючи викладене, рішення суду підлягає зміні, із викладенням його в редакції цієї постанови, в решті залишається без змін.

Щодо вимог апеляційної скарги про скасування ухвали Болградського районного суду Одеської області від 02 серпня 2024 року про виправлення описки колегія суддів зазначає наступне.

Так, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, нею внесено зміни до мотивувальної частини рішення суду першої інстанції від 24 квітня 2024 року.

Водночас за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни мотивувальної частини зазначеного рішення та викладення власних висновків щодо встановлених обставин справи.

З огляду на те, що оскаржуваною ухвалою змінено мотивувальну частину рішення, а суд апеляційної інстанції за результатами перегляду справи надав іншу правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу суду першої інстанції від 02 серпня 2024 року.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті рішення суду необхідно залишити без змін.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 24.04.2024 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті залишити без змін.

Ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 02.08.2024 скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23.10.2026.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: С.О. Погорєлова

О.М. Таварткіладзе