Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №947/28825/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/8318/26

Справа № 947/28825/26

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Присакара О.Я., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2026 року про відмову у відкритті провадження, постановлену під головуванням судді Куриленко О.М., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи – Державна міграційна служба України та Міністерство закордонних справ України про встановлення особи, -

в с т а н о в и в:

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення особи, заінтересовані особи – Державна міграційна служба України та Міністерство закордонних справ України, в якій просила встановити факт, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а саме встановити її особу: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Бутка Талицького району Свердловської області, громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 – з метою документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон відповідно до п. 1 ст. 10 Закону № 5492-VI.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначала, що вона ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Бутка Талицького району Свердловської області, громадянка України, документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Нахімовським РВ УМВС України в м. Севастополі 11 червня 1999 року. ЇЇ зареєстроване місце проживання з 27.03.2012 року – АДРЕСА_1 (реєстрація Гагарінського РВ УМВС України в м. Севастополі; сторінка 14 паспорта), тимчасово окупована територія України (наказ Мінрозвитку від 28.02.2025 № 376; Закон України № 1207-VII).

Заявниці 81 рік, вона є особою з інвалідністю ІІ групи, встановленою безстроково (довідка МСЕК серії МСЕ 7-66 КА № 0189182, видана Центральною міською медико-соціальною експертною комісією м. Севастополя за результатами огляду 26.11.2008), пересувається за допомогою інвалідного візка та не може перебувати без стороннього супроводу понад одну годину; згідно з висновком МСЕК про умови та характер праці їй протипоказані, зокрема, фізичні навантаження та тривала ходьба.

З огляду на вік і стан здоров`я заявниця потребує лікування та постійного стороннього догляду, які можуть бути забезпечені у Французькій Республіці, де постійно проживає її донька.

Також зазначала, що раніше держава Україна вже встановлювала та документувала її особу: на її ім`я оформлено паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 від 21.12.2006 (строк дії закінчився). Запис про це наявний в обліках ДМС України, що прямо підтверджено листом МЗС України від 19.06.2026 № 71/19-091-83572. Відомості про заявницю в Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні, а в обліках ДМС відсутнє її фотозображення, що за висновком МЗС унеможливлює ідентифікацію шляхом порівняння біометричних даних.

Метою встановлення факту заявниця зазначала – документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2026 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції застосував п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України до правовідносин, на які ця норма не поширюється, та обґрунтував ухвалу нормативними актами, що не регулюють спірні правовідносини.

Також апелянт вважає, що висновок суду про не вичерпання позасудового порядку суперечить наявним у матеріалах справи доказам.

У відзиві на апеляційну скаргу, Державна міграційна служба просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду без змін, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, які не спростовують висновків суду, та вважає ухвалу такою, що прийнята з урахуванням всіх обставин справи, з дотриманням норм процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу, Міністерство закордонних справ України просить в задоволені апеляційної скарги відмовити, ухвалу суду залишити без змін, посилаючись на її безпідставність та вважає, що суду першої інстанції дійшов вірного висновку про передчасність звернення заявниці до суду.

В судове засідання призначене на 20 жовтня 2026 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 104, 105, 105, зв.б., 106).

До суду від представника ГУ ДМС в Одеській області – Саркісяна А.Р. надійшла заява, в якій представник просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу без змін (а.с. 107-108).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а саме встановити її особу: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Бутка Талицького району Свердловської області, громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 – з метою документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон відповідно до п. 1 ст. 10 Закону № 5492-VI.

ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог до суду надала копію паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , копію довідки МСЕК серії МСЕ 7-66 КА № 0189182 від 26.11.2008 року, копію пенсійного посвідчення, копію листа МЗС України від 19.06.2026 року № 71/19-091-83572, копію заяви про встановлення особи від 22.06.2026 року (з КЕП) та скарги до МЗС України щодо дій консульства, копію листа Представника Уповноваженого ВРУ з прав людини від 08.07.2026 року № 78759.4/З-37683.3/26/44.1, копії звернень до ДМС України (26.05.2026 року, повторне від 01.07.2026 року) та відповіді ДМС від 01.07.2026 року, роздруківки електронного листування із Генеральним консульством України в Стамбулі та Посольством України в Анкарі, протокол створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису від 12.07.2026 року, підтвердження ідентифікації Monobank/BankID НБУ: довідку АТ «Універсал Банк» про наявність рахунку від 11.07.2026 року, копію свідоцтва про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, копію посвідчення ветерана праці, копію медичної книжки, копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон доньки заявниці – ОСОБА_2 ( НОМЕР_4 ), копію свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 від 17.02.1966 року.

Метою встановлення факту заявниця зазначала – документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Відмовляючи ОСОБА_1 у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно абз. 1, 3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» єдиний державний демографічний реєстр – це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюється із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина, Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 16 3акону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документів, що підтверджують громадянство України, підтверджують особу чи її спеціальний статус» оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 № 285 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення та видачі посвідчення особи на повернення в Україну» (далі – Порядок № 285).

Відповідно до п.22 Порядку №285, рішення про оформлення посвідчення приймається консульською посадовою особою дипломатичної установи за результатами ідентифікації особи та перевірки факту належності до громадянства України або статусу особи без громадянства, яка має право на постійне проживання в Україні, чи іноземця та особи без громадянства, яких в Україні визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, шляхом внесення власноручного запису у відведеному для цього місці заяви-анкети.

У пункті 39 цього Порядку передбачено, що Дипломатична установа має право відмовити в оформленні та видачі посвідчення у разі, коли дані, отримані з відомчих інформаційних систем, баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують інформації, наданої заявником/компетентним органом іноземної держави.

Пунктом 40 Порядку № 285 визначено, що у письмовому рішенні про відмову в оформленні посвідчення (додаток 2), яке доводиться до відома заявника/компетентного органу іноземної держави в порядку і строки, встановлені законодавством, зазначаються підстави для відмови. Заявник/компетентний орган іноземної держави має право повторно звернутися до дипломатичної установи в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими відмовлено в оформленні та видачі посвідчення.

Рішення про документування особи у закордонній дипломатичній установі України може бути прийнято виключно за результатами ідентифікації заявника, що регламентовано пунктом 6 статті 16 3акону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документів, що підтверджують громадянство України, підтверджують особу чи її спеціальний статус».

Статтею 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документів, що підтверджують громадянство України, підтверджують особу чи її спеціальний статус», визначено, що якщо особу не можливо ідентифікувати, проводиться процедура встановлення особи, строк якої не перевищує двох місяців. У разі неможливості встановити особу протягом зазначеного строку особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи, прийняття відповідного рішення суду документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.

За наслідками процедури встановлення особи складається Акт або приймається рішення про відмову у внесенні інформації до Реєстру (ч. 5 ст. 10 Закону).

Порядок проведення процедури встановлення особи затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України».

Відповідно до п. 43 Порядку № 302, вказана процедура проводиться шляхом надсилання запитів щодо перевірки документів та інформації, зазначеної заявником у письмовому зверненні, зокрема до Мін`юсту, територіальних органів Національної поліції, ДПС, навчальних закладів, військових частин, територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, установ виконання покарань, для отримання інформації з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, у тому числі фотокартки особи, яка дасть змогу ідентифікувати особу. В процесі перевірки береться до уваги вся інформація, яку повідомив заявник.

Одночасно проводиться перевірка за даними обліку територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. Перевірка стосовно осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України проводиться, зокрема, за даними Державного реєстру виборців шляхом надсилання запитів до відповідних відділів ведення Державного реєстру виборців.

У разі відсутності документів з фотокарткою/відцифрованим образом обличчя особи, отриманих з державних, єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, та за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи шляхом опитування свідків, які були зазначені заявником. Свідками можуть бути дієздатні один із членів сім`ї особи (у тому числі колишня дружина/чоловік), близька особа або сусід, які досягли 14-річного віку та мають документи, що посвідчують особу, які підлягають обов`язковому пред`явленню. Для підтвердження того, що особа є членом сім`ї або близькою особою, подаються документи, що посвідчують відповідні факти (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про народження, рішення суду та інші документи). У разі відсутності зазначених документів такі відомості перевіряються за наявними даними державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій. Для підтвердження зареєстрованого місця проживання сусіди особи подають довідку про реєстрацію місця проживання, видану органом реєстрації в установленому законодавством порядку, або витяг з реєстру територіальної громади, а в разі їх відсутності такі відомості перевіряються за наявними даними відомчої інформаційної системи ДМС або за відомостями, внесеними до документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує спеціальний статус. За результатами опитування свідків складається акт встановлення особи за формою, визначеною МВС. У разі встановлення працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС факту невідповідності відомостей, що містяться в документах, поданих заявником та/або свідками, відомостям, що містяться в наявних обліках ДМС, інших державних та єдиних реєстрах, інших інформаційних базах, що перебувають у власності держави, процедура встановлення особи не проводиться.

Висновки суду про те, що оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон проводиться в порядку № 285, яка не передбачає процедуру встановлення особи відповідають вимогам закону.

Водночас, можливість звернення до суду відповідно до ст. 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документів, що підтверджують громадянство України, підтверджують особу чи її спеціальний статус», передбачена лише у разі неможливості встановити особу, яка проводиться в Порядку № 302.

При вирішенні питання, чи підлягає справа розгляду в порядку цивільного судочинства, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.10.2022 року у справі № 511/409/20, відповідно до яких Верховний Суд надав оцінку положенням пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, Порядку № 302 та статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», відповідно до якої, як вже зазначалось, у разі неможливості встановити особу розпорядником реєстру особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи державною міграційною службою України та (або) прийняття відповідного рішення суду, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що згідно з вимогами вищевказаного законодавства України, вбачається, що у разі, якщо ДМС України не змогла встановити особу заявника після проведення процедури ідентифікації, то встановлення такого факту проводиться у судовому порядку.

У розумінні частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Водночас, особі, яка звернулася до суду за захистом свого права, повинна бути забезпечена можливість реалізувати вказані вище права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист визначає зміст права на доступ до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «PerezdeRadaCavanilles проти Іспанії» № 2809095).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.10.2025 року у справі № 522/8357/23, зазначив, що відповідно до зазначених нормативних актів, основними документами, які дозволяють особі звернутися до суду, мають бути свідоцтво про народження особи та рішення ДМС України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судом вірно встановлено, що заявниця з метою проведення процедури встановлення особи до органів ДМС не зверталась, рішення про відмову у внесенні інформації до Реєстру не виносилось, до компетентних органів з метою отримати паспорт громадянина України для виїзду за кордон не зверталась, рішення про відмову не виносилось.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що оскільки заявниця не довела, що вичерпала можливості для встановлення своєї особи в позасудовому порядку, з заявою до Генерального Консульства України в Стамбулі про проведення процедури встановлення особи звернулась лише 22.06.2026 року, відповіді/відмови на вказане звернення не отримала, підстави для встановлення її особи в судовому порядку відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, зазначивши, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджуються зібраними по справі доказами.

Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції застосував п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України до правовідносин, на які ця норма не поширюється, та обґрунтував ухвалу нормативними актами, що не регулюють спірні правовідносини, колегія суддів залишає без задоволення, , колегія суддів залишає без задоволення, оскільки вказані доводи спростовуються встановленими обставинами справи з урахуванням заявлених вимог, у відповідності до вимог закону та наявних в матеріалах справи доказів.

Доводи про те, що висновок суду про не вичерпання позасудового порядку суперечить наявним у матеріалах справи доказам, колегія суддів вважає необґрунтованими, за ненаданням до суду належних доказів для встановлення своєї особи в позасудовому порядку.

Колегія суддів вважає, щ суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права і підстави для її скасування відсутні.

На підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 23 жовтня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ О.Я. Присакар

______________________________________ С.М. Сегеда