Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №487/8423/25 — Миколаївський апеляційний суд

23.10.26

22-ц/812/1422/26

Провадження № 22-ц/812/1422/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

20 жовтня 2026 року м. Миколаїв

справа № 487/8423/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем – Біляєвою В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником –

адвокатом Набоковою Ольгою Геннадіївною,

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 18 березня 2026 року суддею Лагодою А.А. у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,

та за зустрічним позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2

про поділ майна подружжя,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з указаним вище позовом.

Позивачка зазначала, що з 23.12.2014 по 22.01.2025 перебувала у шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період шлюбу, у 2021 році подружжя придбало автомобіль Chevrolet Volt EV, 2017р.в., д.н.з. НОМЕР_1 (VIN – НОМЕР_2 ) за 18000 доларів США. Право власності на авто зареєстровано за відповідачем, який на даний час ним користується. На час звернення з позовом ринкова вартість автомобіля складає 627 038,19 грн, що еквівалентно 14 900 доларів США. частка вартості автомобіля складає 313 519,09 грн.

Посилаючись на небажання відповідача поділити спірне авто у добровільному порядку, ОСОБА_2 просила у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею та відповідачем право спільної власності на транспортний засіб та стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію частини вартості автомобіля - 313 519,09 грн.

Відповідач ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Набокову О.Г., просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на недоведеність перебування транспортного засобу в його власності.

Також ОСОБА_1 подав зустрічний позов, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 частину вартості квартири АДРЕСА_1 , що становить 542 150,07 грн, та частину вартості квартири АДРЕСА_2 , що становить 599 743,05грн.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що зазначені квартири придбані подружжям під час перебування у шлюбі.

Однак, квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 без його згоди подарувала своєму сину ОСОБА_4 .

Оціночна вартість майна, сформована відповідно до Порядку введення єдиної бази звітів про оцінку (пункт 5 розділу ІІІ) №201-20251123-0010800275 від 23.11.2025, а саме: квартири АДРЕСА_1 становить 1 084 300,14 грн, квартири АДРЕСА_2 - 1 199 486,09 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь половину вартості вказаних квартир, 542 150,07 грн та 599 743,05 грн відповідно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено, в порядку поділу спільного майна подружжя автомобіль марки Chevrolet Volt EV, 2017 року випуску, номер кузова, НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто частину вартості транспортного засобу – 313 519, 09 грн та 3 135,19 грн судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що транспортний засіб Chevrolet Volt EV, 2017р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , VIN – НОМЕР_2 перебував у власності ОСОБА_1 з 04.08.2021 та вибув 18.11.2025. Отже, є об`єктом спільної власності подружжя оскільки був придбаний під час перебування у шлюбі.

Квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2021 придбана ОСОБА_2 . При цьому, у пункту 1.7 договору зазначено, що чоловік покупця ОСОБА_1 у поданій ним заяві повідомив, що квартира, яка є предметом договору, купується за особисті грошові кошти його дружини ОСОБА_2 , спору відносно яких немає. Отже вказана квартира не є предметом спільної сумісної власності подружжя та поділу не підлягає. У подальшому право власності на квартиру набув ОСОБА_4 .

Квартира АДРЕСА_2 19.04.2018 на підставі договору купівлі-продажу придбана ОСОБА_2 , а у пункті 1.7 договору зазначено, що чоловік покупця ОСОБА_1 у поданій ним заяві повідомив, що квартира, яка є предметом договору, купується за особисті грошові кошти його дружини ОСОБА_2 , спору відносно яких немає. Отже, ця квартира також не є предметом спільної власності подружжя та не підлягає поділу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Набокову О.Г., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення про задоволення зустрічного позову.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що встановивши факт вибуття спірного транспортного засобу з власності відповідача та перебування його у власності третьої особи, суд одночасно визнав такий транспортний засіб об`єктом спільної сумісної власності подружжя та стягнув з апелянта грошову компенсацію його вартості. Такий підхід є внутрішньо суперечливим та юридично неспроможним, оскільки суд фактично визнав право на майно, яке вже не перебуває у володінні сторін, при цьому не встановив жодної правової підстави для покладення на апелянта відповідного грошового обов`язку.

Також суд першої інстанції допустив грубе порушення при визначенні вартості транспортного засобу, поклавши в основу рішення інформацію з інтернет-ресурсу AutoRia, не врахувавши при цьому технічний стан транспортного засобу, його пробіг, ступінь зносу, що свідчить про довільність визначення розміру компенсації.

Крім того, суд дійшов помилкового висновку про особистий характер спірного нерухомого майна -квартир АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 , обмежившись формальним посиланням на пункти договорів купівлі-продажу, тоді як в ході судового розгляду не встановлено жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував джерело походження коштів, за які було придбано спірне нерухоме майно. Судом не встановлено доходи ОСОБА_2 на момент придбання квартир, не досліджено наявність заощаджень, отже не встановлено джерело формування коштів та не перевірено можливість придбання майна за особисті кошти.

Узагальнені доводи інших учасників

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_2 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін адвокатів Українець С.В., Набокової О.Г., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що з 23.12.2014 року по січень 2025 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

04.08.2021 року подружжя придбало транспортний засіб Chevrolet Volt EV, 2017р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , VIN – НОМЕР_2 , право власності на який оформлено на ОСОБА_1 .

Згідно відповіді № 2056756 від 27.11.2025 з Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо наявності т/з за параметрами власника або т/з, зазначено, що транспортний засіб Chevrolet Volt EV, 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , VIN – НОМЕР_2 , належав на праві власності з 13.09.2019 ОСОБА_5 , з 19.06.2021 ОСОБА_6 , з 04.08.2021 ОСОБА_1 , з 23.02.2025 ОСОБА_7 , з 14.06.2025 ОСОБА_8 .

Отже, з 23.02.2025 року автомобіль у власності ОСОБА_1 не перебуває.

ОСОБА_2 при зверненні до суду з позовом запропоновано вартість спірного автомобіля, виходячи з середньої ринкової вартості т/з «Chevrolet Volt EV», 2017 р.в. з автомобільного сайту «Auto Ria», а саме вартість трьох автомобілів: 16 000 доларів США, 13 800 доларів США та 14 900 доларів США (середня 14 900 доларів США). З урахуванням офіційного курсу НБУ станом на 29.10.2025 року за 1 долар США – 42,0831 грн, запропонована сума компенсації частини вартості автомобіля 31 3519, 09 грн.

ОСОБА_1 альтернативної вартості спірного автомобіля не надано.

Крім того, у період шлюбу – 19.04.2018 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_2 . У пункті 1.7 договору ОСОБА_1 зазначив, що квартира, яка є предметом договору, купується за особисті кошти його дружини, спору відносно яких немає.

13.11.2021 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу була придбана квартира АДРЕСА_1 . У пункті 1.7 договору ОСОБА_1 зазначив, що квартира, яка є предметом договору, купується за особисті грошові кошти його дружини ОСОБА_2 , спору відносно яких немає.

Отже, суд дійшов висновку, що вказані квартири поділу не підлягають.

Позиція апеляційного суду

За змістом частин 1 та 7 статті 41 Конституції України, частин 1 та 5 статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками (частина друга статті 7 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 368 ЦК України).

При цьому в статтях 57 та 58 СК України законодавець визначив випадки для подружжя, за яких майно є особистою приватною власністю. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які перебувають у шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім`єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті. Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток, може здійснюватися на підставі: (а) договору подружжя; (б) рішення суду при наявності спору між ними.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що "у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю".

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Аналогічний висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).

Тобто для жінки та чоловіка, які перебували у шлюбі між собою, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й кожен з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

У справі, що переглядається, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 просить визнати за ним право власності на частину квартир, придбаних ОСОБА_2 під час шлюбу: квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_1 .

Однак, у пункті 1.7 договорів купівлі-продажу цих квартир ОСОБА_1 зазначено, що вони придбані за особисті кошти його дружини ОСОБА_2 , спору відносно яких немає.

Крім того, з витребуваних апеляційним судом копій договорів купівлі-продажу від 19.04.2018 року та від 13.11.2021 року вбачається, що під час їх укладення ОСОБА_1 особисто подав приватному нотаріусу Миколаївського міського нотаріального округу Власовій С.Я. заяви про те, що він, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій, діючи добровільно, без будь-якого насильства, примусу як фізичного так і морального, повідомляє, що зазначені квартири купуються за особисті грошові кошти його дружини ОСОБА_2 , спору відносно яких немає.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає доведеним факт придбання квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 за особисті грошові кошти ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на частини цих квартир ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Набокову О.В., посилався лише на факт придбання цих квартир під час перебування у шлюбі, проте жодним доказом не спростував факту їх придбання за особисті грошові кошти ОСОБА_2 .

Таким чином, апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про придбання спірних квартир за особисті кошти ОСОБА_2 , та про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на їх частку.

Щодо доводів ОСОБА_1 , висловлених в апеляційній скарзі його представником – адвокатом Набоковою О.Г., щодо помилкового визначення судом першої інстанції вартості автомобіля без належних доказів виключно на підставі довідкової інформації, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про поділ майна - транспортного засобу Chevrolet Volt EV, 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , VIN – НОМЕР_2 , 06 листопада 2025 року.

Представник ОСОБА_1 адвокат Набокова О.Г. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначала, що до позовної заяви ОСОБА_2 не додано жодного доказу стосовно того, чи є, або чи був колись у власності ОСОБА_1 спірний транспортний засіб. Одночасно представник посилалась на те, що на свій адвокатський запит вона отримала відповідь Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях про відсутність в ЄДР інформації про зареєстровані за ОСОБА_1 транспортні засоби станом на дату надання відповіді.

При цьому, представник не надала суду інформації, яку могла з`ясувати у свого довірителя ОСОБА_1 про те, чи перебував будь-коли в його власності зазначений транспортний засіб, та чи перебуває на час звернення з позовом, якщо не перебуває, то яким чином він був відчужений.

Також стороною відповідача за первинним позовом не було повідомлено суд про відчуження транспортного засобу, не надано доказів відчуження, а також доказів про вартість, за яку транспортний засіб було відчужено.

Одночасно з відзивом на позовну заяву, 27 листопада 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_9 , подав зустрічний позов про визнання за ним права власності на частину двох квартир.

При цьому сторона відповідача за первинним позовом не вчиняла дій, спрямованих на визначення вартості транспортного засобу та не просила суд про призначення експертизи.

Клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи було заявлено представником ОСОБА_1 тільки в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції.

Миколаївський апеляційний суд відмовив у призначенні експертизи, врахувавши те, що таке клопотання не було заявлено стороною в суді першої інстанції. Крім того, у клопотанні представником не обґрунтовано та не надано доказів необ`єктивності вартості транспортного засобу, що була запропонована ОСОБА_2 та визначена судом.

Учасники справи зобов`язані (статті 43 частина 2 пункти 1, 2, 3, 46 ЦПК України) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина 1 статті 44 ЦПК України).

Також під час розгляду справи апеляційним судом ні ОСОБА_1 , ні його представником не було надано доказів іншої вартості спірного автомобіля.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Таких висновків дійшов Верховний Суд в своїх постановах від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18), від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17 (провадження № 61-5392св19), від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18 (провадження № 61-8383св19), від 17 серпня 2022 року у справі № 545/2396/20 (провадження № 61-4894св22) в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що сторони придбали автомобіль Chevrolet Volt EV, 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , VIN – НОМЕР_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі 04.08.2021 року і що відповідач 23.02.2025 розпорядився зазначеним спільним майном подружжя на власний розсуд без повідомлення та письмової згоди ОСОБА_2 , суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, що в такому випадку позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу. При цьому, визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, місцевий суд правильно виходив з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з них, визначається виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна, що відповідає правовому висновку, викладеному, зокрема у вищенаведеній постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

У справі, яка переглядається, позивач вжила всіх можливих заходів для доведення дійсної вартості автомобіля, тоді як відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вартості відчуженого ним транспортного засобу на час вирішення спору, а також не спростував розмір ринкової вартості спірного майна.

З урахуванням наведеного, а також того, що позивач виконала свій процесуальний обов`язок доказування - надала суду докази, що підтверджують середньостатистичну ринкову вартість подібного за своїми технічними характеристиками автомобіля, а відповідач жодного доказу на підтвердження іншого не надав, суд першої інстанції правильно відхилив доводи сторони відповідача за первісним позовом про неналежне дослідження наданих доказів та неправильне визначення ринкової вартості спірного транспортного засобу.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом не надано.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником адвокатом Набоковою О.Г., підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишається без змін, понесені апелянтом витрати відносяться на його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником – адвокатом Набоковою Ольгою Геннадіївною залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 23 жовтня 2026 року