Вирок від 22 жовтня 2026 р. у справі №740/4048/26 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/4048/26

Провадження № 1-кп/740/408/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

представника потерпілого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Ніжина кримінальне провадження, внесене 13.06.2026 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026270380000294 за обвинуваченням,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Червоні Партизани Ніжинського району Чернігівської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з обвинувальним актом встановлено таке.

Відповідно до преамбули Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об`єктами. В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Відповідно до частини першої статті 58 Земельного Кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари – 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари – 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Частиною першою статті 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). На умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови можуть передаватися лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 3К України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах, з поміж іншого забороняється, розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив.

Так, згідно з cтатутом фермерського господарства - селянське (фермерське) господарство «КРИНИЦЯ», ЄДРПОУ: 21393995 (нова редакція), затвердженого рішенням власника (загальними зборами членів господарства) фермерського господарства, протоколом № 1 від 27.05.2020 року, ОСОБА_4 обрано головою СФГ «Криниця» (ЄДРПОУ: 21393995).

Під час здійснення господарської діяльності СФГ «Криниця» відповідно до укладеного договору оренди використовує земельну ділянку з кадастровим номером 7423383200:03:001:0003 площею 24,0 га, яка належить на праві комунальної власності Талалаївській сільській раді Ніжинського району Чернігівської області (ЄДРПОУ: 04415258, юридична адреса: вул. Незалежності, буд. 8, с. Талалаївка, Ніжинський район, Чернігівська область).

За цих обставин земельна ділянка водного фонду, розташована у межах прибережної захисної смуги річки Остер, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 7423383200:03:001:0003 площею 24,0 га, у встановленому законом порядку не передавалась у власність чи користування ОСОБА_4 та СФГ «Криниця», але фактично використана ОСОБА_4 за відсутності будь-яких рішень уповноважених органів державної влади чи місцевого самоврядування про передачу зазначеної земельної ділянки.

Навесні 2026 року, але не пізніше 12.06.2026, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_4 , будучи керівником СФГ «Криниця» та особою, яка організовувала і контролювала проведення польових робіт, приймала рішення щодо використання земельних ділянок господарства та розпоряджалася діяльністю працівників і залученої сільськогосподарської техніки, маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки у прибережній захисній смузі, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та свідомо допускаючи їх настання, з корисливого мотиву, з метою отримання додаткового врожаю та економічної вигоди шляхом збільшення посівних площ, діючи в інтересах СФГ «Криниця», всупереч вимогам статей 61-62 Земельного кодексу України та статей 89-90 Водного кодексу України, за допомогою найманої (орендованої) сільськогосподарської техніки, керованої операторами, які не були обізнані про злочинні наміри ОСОБА_4 та не діяли як співвиконавці злочину, оскільки були переконані у законності виконання вказаних робіт, вчинив самовільне зайняття земельної ділянки водного фонду – прибережної захисної смуги річки Остер шляхом розорювання, засівання та вирощування на ній сільськогосподарської культури – соняшнику урожаю 2026 року.

Водночас достовірно знаючи про встановлений законом особливий режим використання земель водного фонду та обмеження господарської діяльності в межах прибережної захисної смуги, ОСОБА_4 без передбачених законом правових підстав фактично включив частину земель водного фонду до єдиного оброблюваного масиву сільськогосподарських земель господарства та використовував її як ріллю.

Відповідно до вимог статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України вздовж правого берега річки Остер, яка належить до категорії середніх річок, встановлена прибережна захисна смуга шириною 50 метрів від урізу води у меженний період. Прибережна захисна смуга належить до земель водного фонду та входить до складу охоронної зони з особливим режимом використання земель, встановленим Земельним та Водним кодексами України. Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги та невинесення таких меж у натуру не виключає існування прибережної захисної смуги, оскільки її розміри та правовий режим визначені безпосередньо законом.

Зокрема при обробітку земельної ділянки з кадастровим номером 7423383200:03:001:0003 єдиним масивом було оброблено, тобто самовільно зайнято землі водного фонду – частину прибережної захисної смуги вздовж правого берега річки Остер, яка розташована в межах 50-метрової прибережної захисної смуги від урізу води, загальною площею 0,2448 га, що перебуває в охоронній зоні.

Своїми вищезазначеними протиправними діями ОСОБА_4 у результаті самовільного зайняття земель водного фонду в межах прибережної захисної смуги, розташованих на території Талалаївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (ЄДРПОУ: 04415258, юридична адреса: вул. Незалежності, буд. 8, с. Талалаївка, Ніжинський район, Чернігівська область), заподіяв збитки на загальну суму 881 грн 46 коп.

27.07.2026 між прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Ніжинської окружної прокуратури ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_4 , за участю захисника - адвоката ОСОБА_7 , укладено угоду.

Обвинувачений ОСОБА_4 , діючи добровільно, щиро каючись, беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення відповідно до обставин і правової кваліфікації, які викладені в угоді та врученому йому обвинувальному акті, зокрема в самовільному зайнятті земельної ділянки, вчиненому щодо земель в охоронних зонах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України.

Сторонами угоди визначено узгоджене ними покарання, яке ОСОБА_4 повинен понести за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 300 (трьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5 100 (п`ять тисяч сто) грн.

У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримала укладену з обвинуваченим угоду про визнання винуватості та просила її затвердити, пояснила, що угода відповідає вимогам закону і не суперечить інтересам суспільства, сторін або інших осіб. А шкода заподіяна обвинуваченим повністю відшкодована.

Обвинувачений ОСОБА_4 також просив затвердити укладену угоду про визнання винуватості. При цьому, беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, викладених у обвинувальному акті та угоді, зазначив, що він цілком розуміє свої права і обов`язки, зміст угоди, наслідки укладення і затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 473 КПК України, та наслідки невиконання угоди, визначені ст. 476 КПК України, а також погодився на призначення йому узгодженого сторонами угоди покарання.

Представник потерпілого ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердив, що укладення угоди не буде суперечити інтересам Талалаївської територіальної громади.

Вирішуючи питання про затвердження угоди суд виходить з такого.

Згідно з ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди.

Відповідно до правил статей 468, 469 КПК України у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 197-1 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому, за умовами угоди є щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди.

Обставин, що обтяжують покарання, не встановлено.

Умови угоди не суперечать вимогам КПК та/або закону, не порушують інтересів суспільства, прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб.

Судом з`ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, передбачені ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, визначені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Обвинуваченому роз`яснено наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України.

Також, суд переконався, що укладення прокурором та обвинуваченим угоди є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

З урахуванням особи винного, ступеню та характеру сприяння обвинуваченого у проведенні досудового розслідування щодо нього, характеру і тяжкості скоєного, наявності суспільного інтересу у забезпеченні швидкого судового провадження, а також суспільного інтересу у запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень, відшкодував шкоду завдану кримінальним правопорушенням, а також здійснив добровільний внесок на потреби ЗСУ у сумі 1 000 грн, за місцем проживання скарг не надходило, під наглядом лікаря-психіатра не перебуває, до лікаря-нарколога за медичною допомогою не звертався, наявності обставин, які пом`якшують покарання, - щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди, а також повне визнання вини, відсутності обставин, які обтяжують покарання, суд дійшов висновку, що ці обставини враховані в угоді про визнання винуватості і знайшли своє відображення в узгодженому покаранні, тому вважає за необхідне затвердити угоду про визнання винуватості та призначити ОСОБА_4 узгоджене сторонами покарання.

Покарання узгоджене сторонами не суперечить закону, так як наявність пом`якшуючих обставин, відомостей про особу, дає можливість на підставі положень ст. 69 КК України застосувати більш м`який вид основного покарання, не зазначений в санкції ч. 2 ст. 197-1 КК України.

Під час досудового розслідування запобіжний захід до обвинуваченого не застосовувався та клопотання про його застосування до суду не надходило.

Цивільний позов не заявлено. Процесуальні витрати та речові докази у матеріалах кримінального провадження відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 368-371, 373-376, 394, 468-470, 472-475 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 27.07.2026 між прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Ніжинської окружної прокуратури ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_4 , за участю захисника - адвоката ОСОБА_7 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 300 (трьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5 100 (п`ять тисяч сто) гривень.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Суддя ОСОБА_8