Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №587/690/26 — Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/690/26

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року суддя Сумського районного суду Сумської області Степаненко О.А., розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов від ВП №4 (м. Суми) Сумського РУП ГУНП в Сумській області відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця, посвідчення водія НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2

про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч.1 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 22.02.2026 року о 14 годині 41 хвилина, в с. Степанівка, Дорога Р 61 Батурин-Конотоп-Суми, 145 км, керував транспортним засобом ЗАЗ 1103 Славута, д.н.з. НОМЕР_3 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме різкий запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода. Від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку як на місці зупинки так і в медичному закладі відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 просив провадження у справі закрити, оскільки правопорушення вчинене ним у стані крайньої необхідності, так як він здійснював заходи щодо збереження майна і не мав можливості проходити огляд на стан сп`яніння під час зупинки транспортного засобу працівниками поліції.

Захисник ОСОБА_1 – адвокат Кравчун Д.В., заявив клопотання про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП у зв`язку з вчиненням діяння у стані крайньої необхідності. В обґрунтування заявленого клопотання захисник зазначив, що вчинення зазначеного правопорушення було зумовлено необхідністю збереження особистого майна ОСОБА_2 , яке було викрадене, та вимагало негайного реагування. Крім того, звертає увагу на те, що поліцейські безпідставно зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , не навели жодної підстави вважати, що останній перебуває у стані сп`яніння чи ознаки такого сп`яніння.

Вислухавши доводи ОСОБА_1 та його захисника адвоката Кравчун Д.В., заслухавши свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні докази, суддя дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності.

При цьому, правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, гласність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено відповідальність (ст. 9 КУпАП).

Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП).

Вимогами ст. 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

При цьому, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП, а суд не вправі збирати самостійно докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.

Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення настає, в тому числі, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суддя при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП).

На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП до матеріалів справи долучено: протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №598245 від 22.02.2026 року; рапорт поліції; відеозапис фіксації правопорушення.

Разом з тим, у своїх поясненнях наданих суду ОСОБА_1 пояснив, що у день події 22.02.2026 року до нього звернувся ОСОБА_2 з проханням допомогти відбуксирувати автомобіль, який у нього було викрадено минулого року, але напередодні повідомили, що автомобіль знайшовся. Тобто допомагав врятувати особисте майно товариша.

Такі пояснення ОСОБА_1 підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 , який повідомив, що мешкав в АДРЕСА_2 , фактично проживає в АДРЕСА_3 . З ОСОБА_1 знайомий з часу його служби в погранзаставі в Хотіні, ще до війни, з 2017 року. Зазначив, що у зв`язку з військовими діями вимушений був виїхати з селища ОСОБА_4 в минулому році і з цього часу приїжджав лише кілька разів, майно залишалось в Хотіні, в тому числі автомобіль. Коли приїхав в ОСОБА_4 влітку минулого року, то автомобіля вже не було на місці. В лютому 2026 року один із співробітників з яким він працює водієм на швидкій допомозі повідомив, що бачив його машину в Зоряному (по Конотопській трасі, Білопільський район). Тому, 22.02.2026 року він звернувся до ОСОБА_1 щоб допоміг повернути автомобіль, а саме відбуксувати до місця проживання. Коли приїхали на місце, де знаходився автомобіль, побачили військових, пояснили їм що це автомобіль їхній, після чого забрали і почали його буксирувати. Запаху алкоголю в ОСОБА_1 не було і алкогольні напої в його присутності він не вживав, про що повідомив працівникам поліції, які їх зупинили. Проте вони не стали слухати. Після цього, вимушений був їхати за іншим водієм, а коли повернулися, забрали ОСОБА_1 і поїхали додому.

Свідок ОСОБА_3 , повідомила, що вони товаришують з ОСОБА_1 тривалий час. Їдучі з ним за автомобілем запаху алкоголю від нього не відчувала. Після того як проїхали блокпост їх наздогнали поліцейські і склали протокол відносно ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 17 КУпАП, особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.

Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Підставою крайньої необхідності є небезпека інтересам, які охороняються адміністративним законодавством. Ця небезпека може бути викликана: 1) протиправними діями людини: 2) діями тварин; 3) природними явищами; 4) джерелом підвищеної небезпеки (технічними та транспортними засобами) тощо. Крім того, крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): - небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; - при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; - шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.

Факт того, що ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, повністю доведений дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами у справі, що ретельно перевірені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності кожен окремо, а також свідченнями ОСОБА_1 наданими в суді та поясненнями зазначених вище свідків.

Враховуючи встановлені обставини, суд приймає до уваги доводи про те, що підставою для керування транспортним засобом стала необхідність термінового реагування на повідомлення про встановлення місцезнаходження викраденого автомобіля, власником якого є ОСОБА_2 , відсутність можливості залучення іншого водія або використання альтернативного способу буксирування автомобіля до безпечного місця.

Аналізуючи наведені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що ситуація мала раптовий та невідкладний характер, а дії ОСОБА_1 були спрямовані на усунення реальної небезпеки, яка за конкретних умов не могла бути усунута іншими засобами.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі вчинення дії особою в стані крайньої необхідності.

Виходячи з вищезазначеного, суддя, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов висновку що дії ОСОБА_1 вчинені в стані крайньої необхідності, тому провадження по справі підлягає закриттю.

У відповідності до вимог ст. 40-1 КУпАП, судовий збір по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а тому в даному випадку не підлягає стягненню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 130 ч.1, 247 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП - закрити на підставі п.4 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з вчиненням даного адміністративного правопорушення в стані крайньої необхідності.

Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Сумський районний суд протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя О.А. Степаненко