Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №947/16848/26 — Київський районний суд м. Одеси

Суд: Київський районний суд м. Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: завданої внаслідок ДТП

Дата: 22 жовтня 2026 р.

Справа: №947/16848/26

Суддя: Калініченко Л. В.

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/16848/26

Провадження № 2/947/4235/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2026 року

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В., Швидкій В.М.,

за участі:

- представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_3

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

23.04.2026 року до Київського районного суду міста Одеси через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якій позивачі просять суд:

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 526895,03 грн.;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 08 березня 2026 о 09 год. 35 хв. на автодорозі Одеса - Чорноморськ, 10 км, Одеського району Одеської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , та автомобіля марки «Daihatsu Terios», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , яку визнано винною у дорожньо-транспортній пригоді на підставі постанови Овідіопольського районного суду Одеської області від 08.04.2026 у справі №509/1864/26. Внаслідок вказаної ДТП, належний позивачу автомобіль марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , отримав значні механічні пошкодження, а розмір матеріального збитку становить 764 395,03 грн., що визначено у висновку щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 123/03-26 від 31.03.2026, складеного СОД ФОП ОСОБА_4 .

Як зазначає позивач, після настання страхового випадку, ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснило страхову виплату на користь ОСОБА_1 в сумі 250 000,00 грн., за наслідком чого різниця між встановленим розміром матеріального збитку та виплаченим страховим відшкодуванням становить в сумі 514395,03 грн., яка за доводами позивача, відповідачкою в добровільному порядку не виплачено, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Додатково позивач зазначає, що також за наслідком вчиненої з вини відповідачки дорожньо-транспортної пригоди, він був вимушений понести витрати на встановлення розміру збитків в сумі 7000,00 грн. та витрати на евакуатор в сумі 5500,00 грн., які просить суд стягнути також з відповідачки.

Додатково позивач зазначає, що крім матеріальної шкоди, внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, позивачу, його дружині та малолітній дитині, які перебували в салоні автомобіля під час зіткнення, було також завдано моральної шкоди, оскільки внаслідок ДТП вони зазнали тілесних ушкоджень, були змушені звертатися за медичною допомогою, тимчасово втратили звичний ритм життя, перенесли значний фізичний біль, стрес і сильні емоційні переживання. Окремо, позивач зазначає, що переніс великі переживання за стан своєї дитини, яка в момент дорожньо-транспортної пригоди також перебувала в транспортному засобі та зазнала негативного фізичного і психологічного впливу внаслідок аварії. З огляду на характер правопорушення, наслідки дорожньо-транспортної пригоди, вплив на фізичний та емоційний стану позивача і його сім`ї, тривалість негативних переживань, а також вимушене звернення за медичною допомогою, позивач зазначає, що оцінює завдану йому моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн., яку також просить суд стягнути з відповідачки.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 04.05.2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі, призначено проведення розгляду сапа рви за правилами загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання з повідомленням сторін по справі. Визначено відповідачеві п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

05.05.2026 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Троян Олександра Сергійовича надійшла заява про забезпечення позову, у задоволенні якої ухвалою суду від 07.05.2026 року судом відмовлено.

06.07.2026 року судом у підготовчому судовому засіданні було постановлено ухвалу, без оформлення окремим документом, якою закрито стадію підготовчого провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання призначене на 12.10.2026 року з`явився представник позивача, яка позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити. Також представник позивачки не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач до судового засідання призначеного на 12.10.2026 року не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Щодо сповіщення відповідача по справі, суд зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позовна заява позивачкою була подана до суду в електронній формі через підсистему Електронний суд.

Відповідно до ч.1 ст. 177 ЦПК України, у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

На виконання вказаних положень процесуального законодавства, стороною позивача було подано до позову копію квитанції №2030463 «Поштової служби «Е-ПОСТ» від 22.04.2026 року накладної АТ «Укрпошта» щодо поштового відправлення №6504522484679 та опис вкладення до даного листа з якого вбачається, що представником позивача 22.04.2026 року було скеровано копію позовної заяви з додатками до неї засобами поштового зв`язку на адресу місця проживання відповідача ОСОБА_3 , а саме: АДРЕСА_1 , яке у відповідності до інформації щодо стану доставки відправління №2030463, повернуто відправнику без вручення 09.05.2026 року.

У відповідності до положень статті 128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається зокрема:

2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Частиною 6 статті 187 ЦПК України передбачено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

На виконання вказаних приписів процесуального законодавства, судом було отримано відповідь №2654155 від 27.04.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру у відповідності до якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 19.08.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 .

За наслідком встановленого зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_3 , відсутність інформації про зареєстрований електронний кабінет в ЄСІТС, повідомлення відповідачки про дату, час і місце проведення підготовчих судових засідань та дату, час і місце проведення розгляду справи по суті здійснювалось судом засобами поштового зв`язку шляхом скерування копії ухвали суду про відкриття провадження по справі, разом з судовою повісткою про дату, час і місце проведення призначеного розгляду справи, разом з рекомендованим поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції, на ім`я ОСОБА_3 за вказаною адресою зареєстрованого місця реєстрації.

Однак, судова кореспонденція скерована судом по справі №947/16848/26 на ім`я відповідачки за адресою її зареєстрованого місця проживання, останньою не отримана, повернута до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за місцем проживання.

Відповідно до п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Таким чином, відповідачка – ОСОБА_3 про дату, час і місце проведення розгляду справи №947/16848/26 повідомлялась належним чином і вважається повідомленою про дату, час і місце проведення розгляду справи у відповідності до положень статті 128 ЦПК України належним чином, однак, у встановлений судом строк не скористалась процесуальним правом на прийняття участі в розгляді справи, правом на подання відзиву на позовну заяву, про причини неявки до судового засідання суд не повідомляла.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень статті 223 ЦПК України судом не встановлено.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 12.10.2026 року за наявною явкою учасників справи, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси, приймаючи згоду представника позивача, була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Заслухавши пояснення представника позивача по справі, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, закінчивши з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, заслухавши промову сторони позивача у судових дебатах, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 23.10.2026 року о 14 год. 30 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлялись належним чином.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши докази наявні в матеріалах справи, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08 березня 2026 року о 09 годині 35 хвилин, водій ОСОБА_3 керуючи транспортним засобом марки «Daihatsu Terios», реєстраційний номер НОМЕР_4 , по автодорозі «Одеса-Чорноморськ», 10 км Одеського району Одеської області, здійснюючи поворот ліворуч скрізь суспільну смугу, не пропустила автомобіль «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався у зустрічному напрямку прямо, внаслідок чого скоїла з ним зіткнення, таким чином ОСОБА_3 порушила вимоги п.п. 16.13 ПДР.

За вказаним фактом відносно ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення, та постановою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 08.04.2026 року по справі №509/1864/26, ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КпАП України та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в сумі 850,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп.

Частиною 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-IV передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Частиною 2 ст.3 означеного Закону встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

За наслідком чого, судом було перевірено та встановлено наявність оприлюдненого у Єдиному державному реєстрі судових рішень тексту постанови судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 08.04.2026 року по справі №509/1864/26, якою притягнуто ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, яка набрала законної сили, текст якої відповідає наданій до суду копії цієї постанови, встановлено факт набрання нею законної сили, яка не оскаржувалась в апеляційному порядку.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії, та чи вчинені вони цією особою.

У відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 05 вересня 2019 року по справі № 234/16272/15-ц, преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.

Тобто, наявність вини в діях ОСОБА_3 , як водія транспортного засобу марки «Daihatsu Terios», реєстраційний номер НОМЕР_4 , у скоєнні 08.03.2026 року по автодорозі «Одеса-Чорноморськ», 10 км Одеського району Одеської області, дорожньо-транспортної пригоди з автомобілем «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , за що ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, додатковому доказуванню не підлягає.

Судом встановлено, що пошкоджений транспортний засіб у вказаній дорожньо-транспортній пригоді потерпілої особи, а саме – автомобіль марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належав на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 10.04.2024 року.

Також судом встановлено, що в день дорожньо-транспортної пригоди, власником пошкодженого транспортного засобу – ОСОБА_1 , а саме 08.03.2026 року були понесені витрати в сумі 5500,00 грн. з послуг евакуатора з транспортування транспортного засобу марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у напрямку з пр. Ак. Глушка до напрямку с. Великодолинське, що підтверджується актом виконаних робіт №21 від 08.03.2026 року складеним між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Також у відповідності до наданих до суду довідок №1106, №1107, №1111, складених черговим травматологом КНП «Чорноморська лікарня» ЧМР Одеського району, Одеської області, Міністерства охорони здоров`я України 09.03.2026 року, тобто наступного дня після вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 08.03.2026 року, вбачається засвідчення, що 08.03.2026 року за наслідком потрапляння у дорожньо-транспортну пригоду, до травмпункту звернулись ОСОБА_1 , а також: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яким були поставлені відповідні діагнози. Зокрема: ОСОБА_7 встановлено діагноз у тому числі: забій ребер зліва, забій лівого стегна, забій інших частин тіла (нерозбірливо зазначено). Також в частині встановлених діагнозів ОСОБА_1 та ОСОБА_8 суд позбавлений можливості визначити встановлені діагнози, з підстав нерозбірливого зазначення відповідних відомостей у наданих до суду довідок.

З поданих до суду доказів вбачається, що 08.03.2026 року та 09.03.2026 року ОСОБА_7 також за наслідком потрапляння у дорожньо-транспортну пригоду було проведено УЗД в КНП «Чорноморська лікарня» ЧМР Одеського району, Одеської області, а також ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, що підтверджується відповідним протоколом клініки «Odrex» від 09.03.2026 року.

Також судом встановлено, що за наслідком вказаної дорожньо-транспортної пригоди яка мала місце 08.03.2026 року, власник пошкодженого транспортного засобу марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , - ОСОБА_1 , звернувся до ФОП ОСОБА_4 та уклали договір про проведення оцінки вартості матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 08.03.2026 року.

За наслідком вказаного звернення, ФОП ОСОБА_4 складено звіт про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №123/03-26, складеного 31.03.2026 року ФОП ОСОБА_4 станом на 08.03.2026 року, у відповідності до якого встановлено, що: вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, що оцінюється, марки AUDI А6, реєстраційний номер НОМЕР_1 на дату настання події 08 березня 2026 р., становить: 764 395,03 грн. (Сімсот шістдесят чотири тисячі триста дев`яносто п`ять гривень 03 коп.); вартість відновлювального ремонту автомобіля AUDI А6, реєстраційний номер НОМЕР_1 , без урахування фізичного зносу вузлів і деталей, на момент проведення дослідження, становить: 2 707 482,13 грн. (Два мільйона сімсот сім тисяч чотириста вісімдесят дві гривні 13 коп.); ринкова вартість автомобіля марки AUDI А6, реєстраційний номер НОМЕР_1 , без урахування аварійних пошкоджень на дату настання події 08 березня 2026 р., становить: 764 395,03 грн. (Сімсот шістдесят чотири тисячі триста дев`яносто п`ять гривень 03 коп.

01.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про страхову виплату до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Уншуранс Груп», як до страховика транспортного засобу, яким керувала відповідачка, яку визнано винною особою у дорожньо-транспортній пригоді 08.03.2026 року, а саме марки «Daihatsu Terios», реєстраційний номер НОМЕР_4 , застрахований за полісом обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за полісом №ЕР-233014197.

09.04.2026 року ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Уншуранс Груп», як страховиком винної особи у дорожньо-транспортній пригоді 08.03.2026 року, було здійснено виплату позивачу – ОСОБА_1 страхового відшкодування в сумі 250 000,00 грн., згідно зі страховим актом №260001502542 від 08.04.2026 року, що підтверджується визнаними позивачем обставинами та наданою до суду роздруківкою про зарахування грошових коштів на рахунок позивача.

За наслідком чого, позивач звернувся до суду з даним позовом у тому силі з вимогами щодо стягнення з відповідача завданої матеріальної шкоди в сумі 514395,03 грн., як різниці між вартістю встановленого матеріального збитку у розмірі 764395,03 грн. та виплаченим страховим відшкодування в сумі 250 000,00 грн.

Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положеннями частини 1статі 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).

За приписами частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Зобов`язання щодо відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов`язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

Так, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).

Тобто, нормами ч. 2 ст. 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.

Деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (ст. 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим, правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою, за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.

Виходячи з формулювання статті 11 ЦК України, можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 ЦК України.

Страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством; (стаття 1 Закону України «Про страхування» (Закон №1909-IX).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування).

Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну. (стаття 980 ЦК України).

Згідно зі статтею 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №3720-ІХ від 21.05.2024 (далі - Закон №3720-ІХ).

Відповідно до положень статті 5 Закону №3720-ІХ, страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.

Згідно з ч.1 ст. 18 Закону №3720-ІХ, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.

Статтею 26 Закону №3720-ІХ передбачено, що у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов`язані з зокрема: 1) пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи . Розмір страхової (регламентної) виплати у разі заподіяння шкоди майну потерпілої особи зменшується на суму отриманого потерпілою особою (особою, яка має право на отримання відшкодування) від особи, відповідальної за шкоду, чи від іншої особи відшкодування (компенсації), здійсненого (здійсненої) у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою. Компенсація витрат особи, відповідальність якої застрахована, або іншої особи, яка здійснила таке відшкодування (компенсацію), здійснюється на умовах та в порядку, визначених статтею 35 цього Закону. Загальний розмір усіх здійснених страхових (регламентних) виплат у разі заподіяння шкоди майну потерпілої особи не може перевищувати розмір страхової суми за таку шкоду, встановленої цим Законом.

Також, у відповідності до ч.1 ст. 28 Закону №3720-ІХ, транспортний засіб вважається знищеним, якщо вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість транспортного засобу станом на день настання дорожньо-транспортної пригоди до його пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страхова (регламентна) виплата розраховується як сума: матеріальних збитків, що визначаються як різниця між ринковою вартістю транспортного засобу на день настання дорожньо-транспортної пригоди до його пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та після пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; документально підтверджених витрат, пов`язаних з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання потерпілої особи або до місця стоянки такого транспортного засобу на території України.

Відповідно до статті 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

У постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/1, Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим. Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювана шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком.

Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці. (Такий виновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2024 року у справі № 712/9328/21 (провадження № 61-12562св23).

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Відтак, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Таке правозастосування суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року по справі №147/66/17, які суд в силу ч. 4ст. 263 ЦПК України, враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV).

Таке правозастосування суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17, які суд в силу ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

В порядку визначеному ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постановах від 11 лютого 2022 року у справі № 947/22756/19, від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорії стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри».

Приймаючи вищевикладене в цілому, знайшли своє підтвердження обставини дорожньо-транспортної пригоди 08.03.2026 року, яка сталась з вини водія ОСОБА_3 , яка керувала транспортним засобом марки «Daihatsu Terios», реєстраційний номер НОМЕР_4 , цивільно-правова відповідальність власника якого станом на час ДТП була застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Уншуранс Груп», обставини з чого підтверджуються належними, достовірними, допустимими та достатніми доказами наявними в матеріалах справи, що також не спростовувалось сторонами під час розгляду справи.

Судом встановлено, що за наслідком вказаної дорожньо-транспортної пригоди яка мала місце 08.03.2026 року з вини відповідачки, було пошкоджено транспортний засіб марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який станом на час події належав на праві власності ОСОБА_1 .

У відповідності до звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №123/03-26, складеного 31.03.2026 року ФОП ОСОБА_4 станом на 08.03.2026 року, встановлено, що: вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, що оцінюється, марки AUDI А6, реєстраційний номер НОМЕР_1 на дату настання події 08 березня 2026 р., становить: 764 395,03 грн. (Сімсот шістдесят чотири тисячі триста дев`яносто п`ять гривень 03 коп.); вартість відновлювального ремонту автомобіля AUDI А6, реєстраційний номер НОМЕР_1 , без урахування фізичного зносу вузлів і деталей, на момент проведення дослідження, становить: 2 707 482,13 грн. (Два мільйона сімсот сім тисяч чотириста вісімдесят дві гривні 13 коп.); ринкова вартість автомобіля марки AUDI А6, реєстраційний номер НОМЕР_1 , без урахування аварійних пошкоджень на дату настання події 08 березня 2026 р., становить: 764 395,03 грн. (Сімсот шістдесят чотири тисячі триста дев`яносто п`ять гривень 03 коп.

Надаючи оцінку вказаному звіту, приймаючи відсутність будь-яких інших доказів, не спростування вказаного звіту стороною відповідача у справі, судом приймається вказаний звіт в якості належного доказу розміру завданого матеріального збитку транспортного засобу марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди яка мала місце 08.03.2026 року.

Також, приймаючи встановлену у вказаному звіті вартість ринкової вартості належного позивачеві транспортного засобу без урахування аварійних пошкоджень на дату настання дорожньо-транспортної пригоди 08 березня 2026 року, яка є меншою ніж вартість відновлювального ремонту пошкодженого у дтп транспортного засобу, суд доходить до висновку, що в даному випадку, у відповідності до ч.1 ст. 28 Закону №3720-ІХ, належний позивачеві транспортний засіб вважається знищеним, за наслідком чого позивач має право на відшкодування завданої матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 08.03.2026 року, у розмірі встановленого у вказаному звіті розміру матеріального збитку в сумі 764 395,03 грн.

Судом встановлено, що позивач у визначений Законом №3720-ІХ порядок звернувся до страховика забезпечувального транспортного засобу, яким в момент дорожньо-транспортної пригоди керувала відповідача, за наслідком позивачеві було виплачено в межах страхового ліміту суму страхового відшкодування в сумі 250 000,00 грн.

За наслідком чого, сума невідшкодованого позивачеві матеріального збитку, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 08.09.2026 року з вини відповідача, що становить різницю між повним розміром завданого матеріального збитку та розміром виплаченого страхового відшкодування, становить 514395,03 грн. (764395,03 – 250000 = 514395,03).

Доказів на підтвердження сплати вказаної суми відповідачем на користь позивача, до суду не надано.

Також судом встановлено, що в день дорожньо-транспортної пригоди, власником пошкодженого транспортного засобу – ОСОБА_1 , а саме 08.03.2026 року були понесені витрати в сумі 5500,00 грн. з послуг евакуатора з транспортування транспортного засобу марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у напрямку з пр. Ак. Глушка до напрямку с. Великодолинське, що підтверджується актом виконаних робіт №21 від 08.03.2026 року складеним між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Аналізуючи надані до суду докази, судом встановлено, що вказані витрати пов`язані з настанням дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 08.03.2026 року.

Судом також встановлено, що вказані витрати не включені до розміру матеріального збитку встановленого у звіті про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №123/03-26 складеного 31.03.2026 року ФОП ОСОБА_4 .

Згідно з ч.1 ст. 26 Закону №3720-ІХ, у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов`язані з зокрема: 1) пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи; 6) доставкою (транспортуванням), зокрема з використанням спеціального автомобіля-евакуатора, пошкодженого транспортного засобу потерпілої особи з місця дорожньо-транспортної пригоди, якщо такий транспортний засіб не може рухатися самостійно.

Приймаючи викладене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача у відшкодування завданих матеріальних збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди яка мала місце 08.09.2026 року - 521395,03 грн., що становить різницю між повним розміром завданого матеріального збитку та розміром виплаченого страхового відшкодування, з врахуванням витрат понесених позивачем на транспортування (послуги евакуатора) транспортного засобу.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача у відшкодування витрат в сумі 7000,00 грн., понесених позивачем на встановлення розміру збитків пошкодженого транспортного засобу, судом встановлено, що позивачем було замовлено та отримано звіт про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №123/03-26 складений 31.03.2026 року ФОП ОСОБА_4 , який було судом враховано під час розгляду справи в якості належного доказу по справі, суд вважає необґрунтованою, оскільки позивачем в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано до суду жодного доказу на підтвердження сплати ним грошових коштів в сумі 7000,00 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_4 , за проведення останнім звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №123/03-26 складений 31.03.2026 року.

Щодо вимоги позивача про відшкодування з відповідача моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (п.п. 86, 88 Постанови ВП ВС від 15 грудня 2020 року, справа № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19).

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Водночас суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Суд вважає за необхідне зауважити, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілим. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).

Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи й доведеності позову.

У кожній справі суд керується конкретними обставинами справи та наданими сторонами доказами, оцінюючи їх у сукупності.

Суд вважає, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 08.03.2026 року з вини відповідачки, внаслідок чого було пошкоджено належний позивачу транспортний засіб, а також враховуючи розмір завданих позивачу збитків, не відшкодування відповідачем в досудовому порядку різниці не відшкодованої суми матеріального збитку, позивач беззаперечно зазнав моральних страждань.

Також, як вже судом встановлено, в день дорожньо-транспортної пригоди 08.03.2026 року, за наслідком потрапляння до дорожньо-транспортної пригоди, до травмпункту звернулись ОСОБА_1 , а також: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яким були поставлені відповідні діагнози. Зокрема: ОСОБА_7 встановлено діагноз у тому числі: забій ребер зліва, забій лівого стегна, забій інших частин тіла (нерозбірливо зазначено), що підтверджується довідками №1106, №1107, №1111, складеними 09.03.2026 року черговим травматологом КНП «Чорноморська лікарня» ЧМР Одеського району Одеської області Міністерства охорони здоров`я України. Також в частині встановлених діагнозів ОСОБА_1 та ОСОБА_8 суд позбавлений можливості визначити встановлені діагнози, з підстав нерозбірливого зазначення відповідних відомостей у наданих до суду довідок.

Суд вважає вказані докази належними доказами, які свідчать про те, що за наслідком вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 08.03.2026 року з вини відповідачки, позивач та його пасажири у транспортному засобі, були вимушені звертатись за медичною допомогою., що беззаперечно свідчить про перенесення позивачем, як водієм відповідного транспортного засобу, додаткового стресу та хвилювань за власний стан здоров`я, та пасажирів, які перебували з ним у транспортному засобі.

Одночасно суд зазначає, що прізвища вказаних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , відповідають прізвищу позивача, однак позивачем в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано до суду жодних належних доказів на підтвердження родинних відносин, за наслідком чого суд вважає безпідставними доводи позивача, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , є його дружиною та дитиною відповідно.

Також судом враховується, що в межах розгляду справи вимоги про відшкодування моральної шкоди заявлені саме позивачем - ОСОБА_1 відносно себе, який не виступає у справі за даною вимогою як уповноважений представник ОСОБА_1 та Ніка Варвари.

Оцінюючи в сукупності встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що завдана позивачу моральна шкода перебуває у безпосередньому причинному зв`язку із діями відповідача зі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 08.03.2026 року.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу, суд виходить з характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнала позивач внаслідок дій відповідачки, характеру немайнових втрат (їх тривалості, відновлення), що призвело до певних негативних змін у звичайному житті позивача, перенесених душевних переживань у тому числі за власний стан здоров`я та пасажирів у транспортному засобі, у зв`язку з чим суд доходить до висновку, що визначений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 100000 грн. є завищеним та на переконання суду стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн. буде розумним, справедливим та достатнім відшкодуванням тих моральних страждань, які зазнав позивач ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58,

Приймаючи вищевикладене в цілому, суд доходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за наслідком чого стягненню з ОСОБА_3 на користь позивача підлягає у відшкодування завданого матеріального збитку за наслідком дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 08.03.2026 року, з урахуванням витрат понесених на транспортування (послуги евакуатора) транспортного засобу, в сумі 521395,03 грн., та у відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн.. У задоволенні позовних вимог позивача в іншій частині слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про відшкодування судових витрат, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається, позивачем під час пред`явлення позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 5014,06 грн., що підтверджується квитанцією №4673-3434-0218-7321 від 22.04.2026 року, як 1 відсоток, з урахуванням коефіцієнту 0,8, від визначеної ціни позову в сумі 626895,03 грн.

Приймаючи часткове задоволення позову, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України, суд доходить до висновку, що пропорційно до частини задоволених вимог з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування сплаченого судового збору підлягає до стягнення – 4251,16 грн., що дорівнює 1 відсоток, з урахуванням коефіцієнту 0,8, від загальної суми задоволених вимог у розмірі 531395,03 грн. (521395,03 + 10000 = 531395,03; 1% від 531395,03 = 5313,95; 5313,95 * 0,8 = 4251,16).

Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат понесених на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких було визначено у позові в сумі 15000,00 грн., суд зазначає наступне.

Також, стороною позивача у позові зазначено вказаний розмір витрат на професійну правничу допомогу, як орієнтовний, з одночасним повідомленням про надання до суду доказів на їх підтвердження в порядку передбаченому ч.8 ст. 141 ЦПК України після ухвалення судового рішення.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що докази на підтвердження судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Приймаючи вказане, заявлену позивачкою вимогу про відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу та намір про надання відповідних доказів в порядку передбаченому ч.8 ст.141 ЦПК України, судом відповідне питання одночасно з ухвалення даного рішення суду не вирішується.

Керуючись ст. ст.1-19, 76-81, 89, 133, 141, 246, 263-265, 268, 280-282, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , у відшкодування завданого матеріального збитку за наслідком дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 08.03.2026 року, з урахуванням витрат понесених на транспортування (послуги евакуатора) транспортного засобу, в загальній сумі 521395 (п`ятсот двадцять одна тисяча триста дев`яносто п`ять) гривень 03 (три) копійки.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , у відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в іншій частині вимог про відшкодування моральної та матеріальної шкоди – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору – 4251 (чотири тисячі двісті п`ятдесят одна) гривня 16 (шістнадцять) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 23.10.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua