Вирок від 22 жовтня 2026 р. у справі №494/1587/22 — Березівський районний суд Одеської області

Березівський районний суд Одеської області

вул. Миру 17 м. Березівка Березівський район Одеська область Україна 67300

23.10.2026

Справа № 494/1587/22

Провадження № 1-кп/494/29/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2026 року м. Березівка

Березівський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Березівка Одеської області кримінальне провадження №12022162260000396 від 24.09.2022 року щодо обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ближній Хутір Слободзейського району, Республіка Молдова, особа без громадянства, з загальною середньою освітою, неодруженого, офіційно не працює, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,-

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 186 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , 23.09.2022 року приблизно о 20.00 годині перебуваючи біля лісосмуги, що на відстані приблизно 80 м. біля Садового товариства «Антарктика» Маринівської сільської ради Березівського району Одеської області, побачив на узбіччі грунтової дороги потерпілого ОСОБА_5 , у якого при собі був мобільний телефон марки «SAMSUNG» моделі «А12» в корпусі чорного кольору, який ОСОБА_4 визначив об`єктом свого злочинного посягання. З метою реалізації злочинного умислу, в умовах воєнного стану, введеного з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, продовженого з 23.08.2022 - Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженого Законом України від 15.08.2022 № 2500-ІХ, ОСОБА_4 , почав переслідувати потерпілого ОСОБА_5 , який розуміючи протиправний характер дій ОСОБА_4 , почав рухатися в глиб лісосмуги. Наздогнавши потерпілого ОСОБА_5 , діючи умисно, з метою відкритого заволодіння чужим майном, ОСОБА_4 завдав удар правою ногою в спину потерпілого ОСОБА_5 , від якого останній впав на землю. Продовжуючи свої протиправні дії ОСОБА_4 наніс не менше 10 ударів кулаками рук по голові і тулубу потерпілого, спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді: забита рана нижньої губи, синців та саден обличчя, правого плечового суглобу і плеча, синець лівого плечового суглоба, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, які не є небезпечними для здоров`я потерпілого, в момент їх спричинення. У продовження своїх протиправних дій, розуміючи, що потерпілий ОСОБА_5 ніякого опору не чинить, ОСОБА_4 відкрито заволодів, шляхом виривання, мобільним телефоном марки «SAMSUNG» моделі «А 12» чорного кольору з чохлом, який ОСОБА_5 тримав у правій руці. Після чого на вимогу потерпілого зупинити протиправні дії та повернути майно, ОСОБА_4 , не відреагував та покинув місце злочину з викраденим майном. В подальшому, ОСОБА_4 розпорядився викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_5 тілесні ушкодження та матеріальний збиток, загальна сума якого складає 4500 гривень.

На розгляд суду, досудовим слідством винесено обвинувачення ОСОБА_4 у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для здоров`я потерпілого, вчиненого в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Судом встановлено, що з урахуванням обвинувачення, внесеного на розгляд суду, вказаними умисними діями ОСОБА_4 скоїв відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для здоров`я потерпілого, вчиненого в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.

Потерпілий ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився 23.10.2026 року, однак в матеріалах справи від нього міститься заява від 02.03.2023 року про розгляд справи у його відсутність (а.с.81 том.1), також будучи допитаним у судовому засіданні 02.03.2023 року зазначив, що 23.09.2022 року разом з дружиною приїхав ввечері електричкою до с. Радіалка, саме там має дачну ділянку. Коли йшли з електрички, на зустріч їхав автомобіль на великій швидкості, після чого зупинився, ОСОБА_4 сидячи в транспортному засобі запитав в ОСОБА_5 та дружини хто вони такі, після чого виникла сварка, та обвинувачений намагався наїхати на подружжя. Потерпілий хотів втекти від ОСОБА_4 в лісосмугу, однак останній його наздогнав, збив з ніг, почав бити, забрав мобільний телефон під час бійки. Відповідаючи на запитання учасників судового провадження, потерпілий уточнив, що обвинувачений штовхнув його ззаду, після чого почав наносити удари руками та ногами по голові й тулубу, а телефон вирвав у нього з рук; його дружина перебувала поряд і кричала, щоб його не били, оскільки він був після операції. Обвинувачений з місця події пішов перший, ОСОБА_5 з дружиною пішли додому.

Суд зазначає, що на початку судового засідання 23.10.2026 року суд, виконуючи вимоги ст.325 КПК України, заслухав думку учасників судового провадження (прокурора та обвинуваченого) щодо проведення судового розгляду без потерпілого, які не заперечували проти продовження розгляду справи.

Під час судового засідання 23.10.2026 року, до переходу до судових дебатів, головуючим було з`ясовано в учасників судового провадження питання щодо наявності будь-яких заяв та клопотань, які підлягають вирішенню судом. При цьому, ні прокурором, ні обвинуваченим ОСОБА_4 будь-яких заяв чи клопотань, в тому числі, пов`язаних із можливою смертю потерпілого ОСОБА_5 , не заявлялося.

Водночас, під час судових дебатів 23.10.2026 року, після виступу прокурора, обвинувачений ОСОБА_4 вперше повідомив про можливу смерть потерпілого ОСОБА_5 . Прокурор зазначив, що відповідною інформацією не володіє.

Суд звертає увагу, що до цього моменту (після виступу прокурора у судових дебатах), протягом судового розгляду питання про можливу смерть потерпілого обвинуваченим не порушувалося, а під час дослідження доказів та до початку судових дебатів відповідних відомостей або документів учасниками судового провадження суду не надавалося та відповідне клопотання не заявлялось.

Разом із тим, сам по собі момент повідомлення обвинуваченим зазначеної інформації не може розцінюватися як доказ її неправдивості чи свідомого зловживання процесуальними правами. Суд оцінює наведене повідомлення, виключно з погляду його процесуального значення та можливого впливу на законність і обґрунтованість судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 364 КПК України учасники судового провадження мають право в судових дебатах посилатися лише на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, після закінчення якого знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин.

Верховний Суд у постанові від 03.06.2026 року у справі № 511/1762/20 також роз`яснив межі процесуальних дій на стадії судових дебатів. Зокрема, під час судових дебатів, крім промов учасників судового провадження, будь-яких інших процесуальних дій, за винятком рішення про відновлення з`ясування обставин (ч. 5 ст. 364 КПК України), чинним законодавством не передбачено. Стадія судових дебатів не передбачає розгляду клопотань і заяв.

У даному кримінальному провадженні повідомлення обвинуваченого про можливу смерть потерпілого не супроводжувалося поданням документів чи інших доказів, які підтверджували б відповідну обставину. Матеріали кримінального провадження також не містять документального підтвердження смерті ОСОБА_5 .

Суд бере до уваги, що предметом даного кримінального провадження є встановлення обставин відкритого викрадення чужого майна, поєднаного із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчиненого 23.09.2022 року, в умовах воєнного стану. При цьому, потерпілий особисто надав показання суду 02.03.2023 року, а повідомлення обвинуваченого не містить підтверджених відомостей про наявність зв`язку можливої подальшої смерті потерпілого з інкримінованим кримінальним правопорушенням.

Оцінивши зазначене повідомлення у сукупності з матеріалами кримінального провадження, суд не встановив об`єктивних суперечностей у досліджених доказах, усунення яких потребувало б відновлення з`ясування обставин, а також необхідності дослідження додаткових доказів для вирішення питань, передбачених ст. 368 КПК України.

При цьому, суд виходить із того, що обов`язок забезпечення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду не означає необхідності автоматичного відкладення кримінального провадження для перевірки кожного повідомлення учасника, яке не підкріплене відповідними фактичними даними та щодо якого не встановлено істотного значення для вирішення справи.

Суд також враховує положення статей 2, 28 КПК України та частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення справедливого судового розгляду впродовж розумного строку.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що висловлене обвинуваченим під час судових дебатів, непідтверджене повідомлення про можливу смерть потерпілого не утворює самостійної підстави для відновлення з`ясування обставин кримінального провадження та перевірки їх доказами, не перешкоджає оцінці безпосередньо досліджених судом доказів і ухваленню законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення відповідно до статей 94, 368, 370 КПК України.

Будучи допитаним під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 винуватим себе у вчинені кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті не визнав, зазначив, що відкрито не намагався заволодіти мобільним телефоном потерпілого, 23.09.2022 року їхав в с. Радіалка, побачив, що йдуть дві особи, вирішив зупинитися запитати чого вони йдуть. Вийшовши з автомобілю побив потерпілого, після чого шукав свій телефон та знайшов чужий телефон.

Не дивлячись на невизнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбачено ч.4 ст. 186 КК України та його захисну версію подій, вина ОСОБА_4 у вчиненні за викладених вище обставин відкритого викрадення чужого майна (грабежу), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для здоров`я потерпілого, вчиненого в умовах воєнного стану, підтверджується усією сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, які узгоджуються між собою і не викликають жодних сумнівів у своїй достовірності та допустимості.

Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.

Правова позиція ЄСПЛ щодо цього відображена, зокрема, у п.43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», де Суд зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

В ході судового провадження, судом було створено необхідні умови для реалізації сторонами процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, що зокрема підтверджується тим, що усі докази за даним кримінальним правопорушенням були досліджені судом безпосередньо в присутності обвинуваченого, та останній мав можливість скористатись правом на подачу доказів суду, висловитись щодо допустимості та належності кожного доказу окремо та заявити відповідні клопотання суду. Однак, ОСОБА_4 не висловив заперечень проти завершення дослідження обставин справи.

Безпосередньо дослідивши докази подані під час судового розгляду стороною обвинувачення, оцінюючи їх у сукупності, з точки зору належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку, провівши у повному обсязі судовий розгляд щодо обвинувачення за ч.4 ст. 186 КК України, дослідивши письмові докази, перевіривши доводи учасників процесу, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України, наведеного у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, повністю та об`єктивно підтверджується наступними дослідженими по справі доказами: протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 24.09.2022 року ОСОБА_5 (а.с.155-156 т.1); протокол огляду місця події від 24.09.2022 (а.с.157-160 т.1); фотознімки до протоколу огляду від 24.09.2022 року (а.с.161-174 т.1); протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25.09.2022 року (а.с.177-180 т.1); фототаблицею до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25.09.2022 року (а.с.181 т.1); висновком експерта №118 від 28.09.2022 року щодо виявлення тілесних ушкоджень у ОСОБА_5 у вигляді забитої рани нижньої губи; синців та саден обличчя; синця та саден правого плечового суглобу та плеча; синця лівого плечового суглобу, які могли утворитися 23.09.2022 року у вказаний у постанові час та за критерієм тривалості розладу здоров`я (не більше 6 днів) та згідно з п. 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, мають ознаки легких тілесних ушкоджень (а.с.182-183 т.1); протокол проведення слідчого експерименту від 12.10.2022 року (а.с.184-187 т.1); протокол проведення слідчого експерименту від 12.10.2022 року (а.с.190-193 т.1); протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.11.2022 року (а.с.196-199 т.1); фототаблицею до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.11.2022 року (а.с.200 т.1); протокол огляду місця події від 24.09.2022 (а.с.203-206 т.1); фотознімки до протоколу огляду від 24.09.2022 року (а.с.207-209 т.1); протоколом пред`явлення речей для впізнання від 24.09.2022 року (а.с.210-212 т.1); фототаблицею до протоколу пред`явлення речей для впізнання від 24.09.2022 року (а.с.213-218 т.1); протоколом огляду речей та документів від 24.09.2022 року (а.с.219-220 т.1); фототаблицею до протоколу огляду речей та документів (а.с.221-227 т.1); висновком про вартість майна від 23.09.2022 року (а.с.231 т.1); протоколом проведення слідчого експерименту від 23.11.2022 року (а.с.233-237 т.1). Окрім цього, надані характеризуючі матеріали відносно обвинуваченого: постанови про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності (а.с.250-256 т.1); Вимога УІАП ГУНП в Одеській області – до кримінальної відповідальності не притягувався (а.с.248 т.1) ; довідки з наркологічного кабінету та психіатричного – на обліку не перебуває (а.с.257-258 т.1), характеристика (а.с.261 т.1).

Зокрема, з протоколу прийняття заяви від 24.09.2022 року вбачається, що ОСОБА_5 звернувся до поліції із заявою про відкрите заволодіння його мобільним телефоном 23.09.2022 року близько 20.00 години біля лісосмуги поблизу ділянки «Антарктика» в дачному масиві «Радіалка» Березівського району Одеської області. Під час огляду місця події 24.09.2022 року в лісосмузі виявлено та вилучено кепі коричневого кольору зі слідами речовини бурого кольору, схожої на кров, а також зафіксовано сліди протектора шин від буксування транспортного засобу. Згідно з протоколом огляду місця події від 24.09.2022 року, проведеного в приміщенні приймальної кімнати Березівського РВП ГУНП в Одеській області, ОСОБА_4 добровільно видав мобільний телефон марки «SAMSUNG» моделі А12 чорного кольору в чохлі чорного кольору, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , а також штани джинсові блакитного кольору із забрудненням. Під час пред`явлення речей для впізнання 24.09.2022 року потерпілий ОСОБА_5 серед чотирьох схожих за зовнішнім виглядом мобільних телефонів впізнав саме цей телефон під № 3, як належний йому, а під час огляду телефону в його пам`яті виявлено фотознімки потерпілого з дружиною та застосунок «Дія» з документом на ім`я ОСОБА_5 . Відповідно до висновку про вартість майна ринкова вартість мобільного телефону станом на 23.09.2022 року становить 4500 гривень.

Оцінюючи протоколи слідчих експериментів, суд враховує правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 14.09.2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження № 51-6070кмо19), згідно з яким протокол слідчого експерименту є самостійним джерелом доказів, відмінним від показань, і приписи ч. 4 ст. 95 КПК України на нього не поширюються; водночас слідчий експеримент, під час якого лише засвідчується проголошення особою «зізнання» без відтворення дій, обстановки чи обставин події, розглядається як допит і доказового значення в суді не має. З урахуванням цього, протоколи слідчих експериментів, суд оцінює лише в частині відтворених під час них дій, обстановки та обставин події і у сукупності з показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_6 , безпосередньо сприйнятими судом, з якими вони узгоджуються.

Також, висновок про винуватість ОСОБА_4 за частиною четвертою статті 186 КК України, ґрунтується на показах свідків.

У судовому засіданні допитана свідок ОСОБА_6 вказала, що 23.09.2022 року ввечері йшла з чоловіком з електрички, прямо на них з великою швидкістю їхав автомобіль червоного кольору, останні відскочили в сторону та пройшли на узбіччя. За кермом автомобілю перебував обвинувачений, щось викрикував, вийшовши з автомобілю та наздогнавши чоловіка вдарив його ногою в спину, потерпілий впав, ОСОБА_4 бив його руками та ногами. ОСОБА_6 намагалась зупинити обвинуваченого, однак її теж вдарив ОСОБА_4 . В момент коли завалив чоловіка, обвинувачений забрав телефон останнього, припинив свої дії лише коли його покликав якийсь чоловік. ОСОБА_4 шукав свій телефон, телефон потерпілого в цей момент був у нього в руках. Після події ОСОБА_6 з чоловіком пішли додому.

У судове засідання з`явилась свідок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є бабусею обвинуваченого, однак вказала, що про обставини вчинення кримінального правопорушення їй нічого не відомо.

Допитана у якості свідка ОСОБА_8 , яка являється тіткою обвинуваченого, зазначила, що особисто подію кримінального правопорушення не бачила, дізналася про скоєне від працівників поліції. ОСОБА_4 бачила ввечері після вчинення ним кримінального правопорушення, він був у неї вдома, у тверезому стані, однак на обличчі з подряпинами, чому з подряпинами не цікавилась, у брудному одязі, при собі мав телефон, думає, що його власний, так як дзвонив дружині та дітям з нього. За інцидент ОСОБА_4 нічого не розповідав.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_9 вказала, що являється співмешканкою ОСОБА_4 , зі слів останнього знає, що їхав у с. Радіалка, побачив, що йдуть незнайомі йому люди, запитав хто вони, потім між ними виникла сварка, а пізніше відбулася бійка, після бійки знайшов телефон потерпілого. Потерпілий ОСОБА_5 прийшов до керівника та повідомив про подію, після чого чоловік у якого працює ОСОБА_4 , зателефонував останньому з`ясувати обставини події, та ОСОБА_4 пообіцяв повернути телефон, телефонну розмову ОСОБА_9 чула особисто. О котрій годині обвинувачений повернувся додому не пам`ятає, у нього були подряпини на лиці.

Свідок сторони обвинувачення ОСОБА_10 у судовому засіданні допитаний не був, оскільки, незважаючи на неодноразові виклики та ухвалу суду від 06.06.2023 року про його примусовий привід, забезпечити його явку не виявилось можливим: згідно з рапортами працівників поліції від 30.03.2023 року (а.с.92 т.1) та 21.06.2023 року (а.с.124 т.1) за вказаною адресою він відсутній і тривалий час не проживає, його місцезнаходження не встановлено, номер його мобільного телефону не обслуговується. Оскільки відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, показання вказаної особи, надані під час досудового розслідування, судом як доказ не враховуються. Водночас, сукупність інших досліджених судом доказів є достатньою для висновку про доведеність винуватості обвинуваченого.

Надані стороною обвинувачення докази узгоджуються між собою та показами свідків. Досліджені докази в їх сукупності із показаннями свідків не викликають у суду сумніву в їх достовірності.

Об`єктивно з`ясувавши обставини, підтверджені доказами, що досліджені у процесі судового розгляду і оцінені судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_4 доведена повністю і його дії необхідно кваліфікувати за ч. 4 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для здоров`я потерпілого, вчиненого в умовах воєнного стану.

Відповідно до вимог ст.337 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України) судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Згідно зі ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи містить діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

На переконання суду, у кримінальному провадженні щодо обвинувачення ОСОБА_4 , цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні судом, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Суд вважає за необхідне зазначити, що всі вищеперераховані докази щодо обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України зібрані стороною обвинувачення з дотриманням вимог КПК України. Оцінюючи докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми, такими, що містять у собі фактичні дані, які логічно і безсумнівно підтверджують його винуватість у вчиненні інкримінованого злочину.

Суд критично відноситься до показань обвинуваченого ОСОБА_4 , вважає їх необгрунтованим і такими, що спрямовані на уникнення покарання. Обрану обвинуваченим версію подій суд вважає реалізацією обвинуваченим свого конституційного права на захист.

Виходячи з положень ст. 186 КК України, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна. При цьому викрадення вважається відкритим, якщо воно вчинюється у присутності потерпілого (власника майна або особи, у віданні чи під охороною якої перебуває майно) таабо інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що ці особи помітили і розуміють сутність її злочинних дій, спрямованих на відкрите заволодіння чужим майном.

Грабіж вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатись чи користуватися ним.

Оцінюючи в сукупності досліджені в судовому засіданні вищевказані докази по справі, з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, які отримані в порядку встановленому КПК України, суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч.4 ст.186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене в умовах воєнного стану.

Щодо кваліфікуючої ознаки «в умовах воєнного стану» суд враховує, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року введено воєнний стан, який на час вчинення кримінального правопорушення, 23.09.2022 року, діяв на всій території України, у тому числі в Одеській області, будучи неодноразово продовженим.

Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 186 КК України є суспільні відносини, у сфері охорони власності.

З об`єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна. Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці.

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому, насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.

Суб`єктивна сторона злочину за ст.186 КК України характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності – вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров`я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров`я в момент заподіяння).

Так, під час судового розгляду встановлено, що 23.09.2022 року саме ОСОБА_4 під`їхавши на автомобілі до ОСОБА_5 (якого раніше не знав), почав переслідувати останнього, який розуміючи протиправний характер дій ОСОБА_4 , почав рухатися в глиб лісосмуги, вийшовши з автомобілю та наздогнавши потерпілого ОСОБА_5 , діючи умисно, з метою відкритого заволодіння чужим майном, ОСОБА_4 завдав удар правою ногою в спину потерпілого ОСОБА_5 , від якого останній впав на землю. Продовжуючи свої протиправні дії ОСОБА_4 наніс численні удари кулаками рук по голові і тулубу потерпілого, спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді: забитої рани нижньої губи, синців та саден обличчя, правого плечового суглобу і плеча, синця лівого плечового суглоба, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, які не є небезпечними для здоров`я потерпілого, в момент їх спричинення, про що свідчить висновок експерта №118 від 28.09.2022 року (а.с.182-183 т.1). У продовження своїх протиправних дій, розуміючи, що потерпілий ОСОБА_5 ніякого опору не чинить, ОСОБА_4 відкрито заволодів, шляхом виривання, мобільним телефоном, який ОСОБА_5 тримав у правій руці.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст.22 КПК України). Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 26 КПК України).

Твердження обвинуваченого у виступі у судових дебатах щодо відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, повністю спростовуються дослідженими письмовими доказами та показами свідків. Доводи взагалі не підтверджені жодним доказом та фактично зводяться до незгоди обвинуваченого із діями органу досудового розслідування та суду.

Версія обвинуваченого про те, що мобільний телефон потерпілого він не відбирав, а лише знайшов його після бійки, шукаючи власний телефон, спростовується послідовними та узгодженими між собою показаннями потерпілого ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_6 , які безпосередньо в судовому засіданні повідомили, що обвинувачений забрав телефон у потерпілого в момент, коли повалив його на землю та наносив йому удари, а за показаннями потерпілого – вирвав телефон у нього з рук. Ці показання узгоджуються з висновком експерта № 118 щодо локалізації, механізму та часу утворення тілесних ушкоджень, з протоколом огляду місця події від 24.09.2022 року, під час якого обвинувачений видав телефон потерпілого, з протоколом пред`явлення речей для впізнання та протоколом огляду мобільного телефону. Крім того, навіть за версією самого обвинуваченого, він, усвідомлюючи, що телефон йому не належить, у присутності власника утримав телефон при собі, залишив з ним місце події та видав його лише працівникам поліції наступного дня, що свідчить про наявність у нього умислу на протиправне заволодіння чужим майном. Свідок ОСОБА_9 також підтвердила, що обвинувачений пообіцяв повернути телефон лише після того, як потерпілий звернувся до керівника товариства.

Суд зазначає, що стороною захисту, допустимих та достатніх доказів на обґрунтування своєї позиції не зібрано та суду не надано, а відтак висунуту стороною захисту версію подій суд розцінює, як спосіб захисту обвинуваченого у даному кримінальному провадженні.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого судом - не встановлено.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого судом – не встановлено.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому, призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінального правопорушення.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, яке виконує виправну функцію, а індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з метою визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Отже, суд обираючи покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшує та обтяжує покарання.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, не перебуває на наркологічному чи психіатричному обліку, за місцем проживання характеризується посередньо, водночас враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, конкретні обставини його вчинення, а саме характер та інтенсивність застосованого до потерпілого, насильства: обвинувачений збив його з ніг ударом ноги в спину та наносив йому удари по голові й тулубу в присутності його дружини, спричинивши тілесні ушкодження, - суд, реалізуючи принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, доходить висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе у вигляді позбавлення волі строком на вісім років, згідно санкції частини четвертої статті 186 КК України.

Таке покарання, на переконання суду, відповідає положенням статей 65-67 КК України та буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень та відповідатиме особистості обвинуваченого, і таке покарання зможе досягнути мети, визначеної в ст. 50 КК України.

При цьому, суд зазначає, що невизнання обвинуваченим своєї винуватості є реалізацією його конституційного права на захист, а перелік обставин, які обтяжують покарання, визначений ст. 67 КК України, є вичерпним, тому позиція обвинуваченого щодо пред`явленого обвинувачення не враховується судом як обставина, що обтяжує покарання, а свідчить лише про відсутність підстав для визнання пом`якшувальною обставиною щирого каяття. Підстав для застосування ст. 69 КК України суд не вбачає з огляду на відсутність обставин, що пом`якшують покарання, а положення ст. 75 КК України не можуть бути застосовані, оскільки призначене покарання перевищує п`ять років позбавлення волі.

Призначення ОСОБА_4 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів рівних можливостей та справедливого судового розгляду. Адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

З врахуванням всіх обставин справи та особи обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає за необхідне призначити йому покарання в межах санкції ч.4 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі строком на 8 років. Обрана міра покарання, за переконанням суду відповідає не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам справи, але й особі обвинуваченого, є обґрунтованою та буде відповідати цілям покарання.

Суд не знаходить підстав для призначення ОСОБА_4 покарання більш м`якого ніж встановлено в санкції ч.4 ст. 186 КК України , оскільки ОСОБА_4 вчинив відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для здоров`я потерпілого, вчинене в умовах воєнного стану.

Вирішуючи відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України питання щодо запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, суд враховує, що ОСОБА_4 визнається винуватим у вчиненні тяжкого злочину із застосуванням насильства та йому призначається покарання у виді реального позбавлення волі на строк 8 років. Тим самим змінилися обставини, з урахуванням яких ухвалою суду від 10.04.2024 року було відмовлено в застосуванні до обвинуваченого запобіжного заходу: ухвалення обвинувального вироку з призначенням тривалого строку позбавлення волі істотно підвищує ризик переховування обвинуваченого від суду з метою ухилення від відбування покарання (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України). Цей ризик посилюється даними про особу обвинуваченого, який є уродженцем Республіки Молдова, у шлюбі не перебуває, а строк дії виданої йому посвідки на тимчасове проживання в Україні, копія якої наявна в матеріалах провадження, сплив 30.10.2025 року. За таких обставин більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти зазначеному ризику. Враховуючи, що злочин вчинено із застосуванням насильства, суд відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України вважає за можливе не визначати розмір застави.

З урахуванням доведеності вини, та заявленим клопотанням прокурором, - обрати ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою, та взяти його під варту в залі суду з наступним поміщенням його і утриманням до набрання законної сили цим вироком суду - в державній установі «Одеський слідчий ізолятор».

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту оголошення вироку та взяття під варту в рамках даного кримінального провадження, а саме з 23.10.2026 року. На підставі ч. 7 ст. 72 КК України, у строк покарання ОСОБА_4 підлягає зарахуванню строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом з 05.01.2023 року по 21.06.2023 року включно (168 днів) з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі, що становить 56 днів позбавлення волі. Строк перебування обвинуваченого під нічним домашнім арештом з 22.06.2023 року до 19.08.2023 року зарахуванню не підлягає, оскільки ч. 7 ст. 72 КК України визначає співвідношення лише для цілодобового домашнього арешту.

Заходи забезпечення кримінального провадження – відсутні.

Питання речових доказів суд вирішує у відповідності до ст.100 КПК України.

Речові докази у кримінальному провадженні №12022162260000396, а саме:

-кепі коричневого кольору, зі слідами речовини бурого кольору; штани джинсові блакитного кольору, із забрудненням – повернути власнику по приналежності;

- мобільний телефон марки «SAMSUNG» моделі А12, чорного кольору, в чохлі чорного кольору, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 – вважати повернутим власнику по приналежності.

Цивільний позов - не заявлений.

Витрати на залучення експертів - відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177,183, 369, 374, 376, 395 КПК України, ст.ст. 5, 50, 65, ч. 7 ст. 72, ч. 4 ст. 186 КК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 186 КК України та призначити йому покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі;

Обрати ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою, та взяти його під варту в залі суду з наступним поміщенням його і утриманням до набрання законної сили цим вироком суду - в державній установі «Одеський слідчий ізолятор». Розмір застави відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України не визначати.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту оголошення вироку та взяття під варту в рамках даного кримінального провадження, а саме: з 23.10.2026 року.

На підставі ч. 7 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання строк перебування під цілодобовим домашнім арештом з 05.01.2023 року по 21.06.2023 року включно з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі, тобто 56 (п`ятдесят шість) днів позбавлення волі.

Заходи забезпечення кримінального провадження - відсутні.

Речові докази у кримінальному провадженні №12022162260000396, а саме:

-кепі коричневого кольору, зі слідами речовини бурого кольору; штани джинсові блакитного кольору, із забрудненням – повернути власнику по приналежності;

- мобільний телефон марки «SAMSUNG» моделі А12, чорного кольору, в чохлі чорного кольору, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 – вважати повернутим власнику по приналежності.

Цивільний позов - не заявлений.

Витрати на залучення експертів – відсутні.

Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, а в разі подачі апеляції - з моменту винесення рішення апеляційним судом.

Копію вироку негайно вручити учасникам судового провадження. Потерпілому, який не був присутній під час проголошення вироку, копію вироку надіслати не пізніше наступного дня після його ухвалення.

Суддя ОСОБА_1