Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №127/32148/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Суд: Вінницький міський суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №127/32148/26

Суддя: Горбатюк В. В.

Справа № 127/32148/26

Провадження № 3/127/6180/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Горбатюк В.В., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

04 вересня 2026 року о 00 год. 40 хв. у м. Вінниці по вул. Маріупольській (Московській), 52, ОСОБА_1 керував електросамокатом VEVI без державного номерного знака у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу Drager Alcotest 7510, результат позитивний – 1,25‰. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненому адміністративному правопорушенні визнав.

Суд, заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи та надані докази, дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Законом України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24 лютого 2023 року №2956-IX (у редакції, чинній на час події) визначено правовий статус легких електричних транспортних засобів.

Згідно зі ст. 1 цього Закону легкий персональний електричний транспортний засіб – колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.

Цією ж статтею визначено, що низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб – колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

Відповідно до ст. 2 зазначеного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають при використанні транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та створенні/використанні інфраструктури для них.

Отже, законодавець відніс до транспортних засобів, зокрема, колісні пристрої, які приводяться в рух електричним двигуном і призначені для переміщення особи. Електросамокат, використаний ОСОБА_1 для пересування, за своєю функціональною природою є транспортним засобом.

Поняття «транспортний засіб», визначене у п. 1.10 Правил дорожнього руху, не суперечить положенням Закону №2956-IX. Водночас Правила дорожнього руху розмежовують поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб».

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху транспортний засіб – пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Механічний транспортний засіб – транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини та механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування саме «транспортним засобом», а не виключно «механічним транспортним засобом». Отже, для застосування зазначеної норми не є визначальним те, чи має електросамокат характеристики механічного транспортного засобу. Відсутність державного номерного знака або вимоги щодо наявності посвідчення водія для користування електросамокатом сама по собі не виключає його належності до транспортних засобів.

Крім цього, визначення транспортного засобу, наведене у примітці до ст. 121 КУпАП, застосовується до визначеного в цій примітці переліку статей Кодексу. Стаття 130 КУпАП до такого переліку не належить, тому обмежувальне застосування поняття транспортного засобу з цієї примітки до ч. 1 ст. 130 КУпАП не ґрунтується на законі.

Верховний Суд у постанові від 15 березня 2023 року у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22) зазначив, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна. Для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електросамоката, характеристика його як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна значення не має.

Наведений висновок Верховного Суду сформульований у цивільній справі щодо відшкодування шкоди, проте узгоджується з висновком суду про те, що використання електросамоката під час дорожнього руху не може бути виведене за межі правового регулювання безпеки дорожнього руху лише з огляду на характеристики електродвигуна.

Таким чином, на особу, яка керує електросамокатом, поширюється встановлена п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху заборона керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а порушення цієї заборони охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показаннями технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до пп. 1–4 розділу I Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 №1452/735, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є, зокрема, запах алкоголю з порожнини рота та порушення мови.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 04.09.2026 пройшов на місці зупинки огляд на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу Drager Alcotest 7510. Згідно з роздруківкою результату тесту №698, проведеного о 00 год. 50 хв., показник становив 1,25‰.

До матеріалів справи додано акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 04.09.2026, в якому зазначено ознаки алкогольного сп`яніння – запах алкоголю з порожнини рота, а також результат огляду 1,25‰. Із зазначеним результатом ОСОБА_1 погодився.

З рапорту працівника поліції від 04.09.2026 встановлено обставини зупинки електросамоката VEVI під керуванням ОСОБА_1 , виявлення ознак алкогольного сп`яніння та проведення огляду на місці зупинки, який показав результат 1,25‰.

Судом досліджено відеозапис події, долучений до матеріалів справи. На ньому зафіксовано спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції, під час якого він повідомив, що випив пляшку пива, не заперечував обставин, викладених у протоколі, та погодився з ними.

Наведені докази узгоджуються між собою щодо особи, яка керувала електросамокатом, місця і часу події, факту проходження огляду та встановленого результату. При цьому ОСОБА_1 у судовому засіданні визнав свою вину та щиро розкаявся.

Оцінивши досліджені докази в сукупності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 керував електросамокатом у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху. Його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до ст. 12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Згідно з ч. 2 ст. 13 КУпАП у разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених, зокрема, ст. 130 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КУпАП.

Статтею 24-1 КУпАП передбачено такі заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років: зобов`язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; попередження; догана або сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому на час вчинення адміністративного правопорушення 04.09.2026 йому виповнилося 17 років. Отже, суд при вирішенні питання про відповідальність враховує його неповнолітній вік та приписи ч. 2 ст. 13 КУпАП.

Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень правопорушником.

Згідно з пп. 1, 4 ч. 1 ст. 34 КУпАП обставинами, що пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються щире розкаяння винного та вчинення правопорушення неповнолітнім.

Суд враховує визнання ОСОБА_1 вини, його щире розкаяння та неповнолітній вік як обставини, що пом`якшують відповідальність. Водночас керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння за встановленого показника 1,25‰ створює істотну небезпеку для інших учасників дорожнього руху. З урахуванням характеру правопорушення суд не знаходить достатніх підстав для застосування до ОСОБА_1 заходів впливу, передбачених ст. 24-1 КУпАП, та вважає необхідним притягнути його до адміністративної відповідальності на загальних підставах.

Враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, пом`якшуючі обставини та мету запобігання вчиненню нових правопорушень, суд дійшов висновку про необхідність накладення адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Відповідно до ст. 40-1 КпАП України судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, особою, на яку накладено стягнення, сплачується судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01.01.2026 становить 665,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 23, 34, 40-1, 130, 221, 245, 251, 252, 266, 280, 283, 284 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Визнати винуватим ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови – не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 307 КУпАП у разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.

Статтею 308 КУпАП передбачено, що у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч. 1 ст. 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного в постанові про стягнення штрафу, а також витрати на облік зазначених правопорушень.

Суддя В. В. Горбатюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua