Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №564/1837/26 — Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 564/1837/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Тітової Т. Л. ,

за участю секретаря Левченко М. О.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду в місті Погребище Вінницького району Вінницької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Самойленко Петро Миколайович, до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми боргу, –

встановив:

04 травня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Самойленко П. М., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 542 грн 91 коп та 3% річних у розмірі 412 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заочним рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 25.01.2024 у справі № 564/3412/23 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу та стягнуто з відповідача на користь позивача збитки в розмірі 8 445 грн 59 коп., судовий збір у розмірі 261 грн 69 коп. і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 883 грн 92 коп.

У зв`язку з невиконанням зазначеного рішення суду 23.04.2024 приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № 74832796.

Постановою приватного виконавця від 11.09.2025 виконавче провадження закінчено у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

За твердженням позивача, заборгованість була погашена 10.09.2025.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач на підставі частини другої статті 625 ЦК України здійснив нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних за період із 26.01.2024 до 10.09.2025.

Просить стягнути з відповідача на його користь 1 542 грн 91коп. інфляційних втрат, 412 грн 3% річних, 1 331 грн 20 коп. судового збору та 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою судді Костопільського районного суду Рівненської області Цвіркун О. С. від 14 травня 2026 року вказану цивільну справу передано за підсудністю до Погребищенського районного суду Вінницької області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 червня 2026 року справу передано судді Тітовій Т. Л.

Ухвалою судді від 16 червня 2026 року позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Самойленко П. М., до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

На виконання зазначеної ухвали 28.06.2026 від представника позивача надійшла заява з доданими до неї матеріалами.

Ухвалою судді від 22 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву до суду не подав.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними у ній доказами, поданими позивачем.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що заочним рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 25.01.2024 у справі № 564/3412/23 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу. (а. с.7, 8).

Зазначеним рішенням установлено, що 16.08.2020 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу VOLKSWAGEN Passat, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , унаслідок якої було пошкоджено транспортні засоби.

Постановою Костопільського районного суду Рівненської області від 14.09.2020 у справі № 564/2030/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124 та частиною першою статті 130 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», яке здійснило страхові виплати потерпілим у загальному розмірі 27 705 грн 64 коп.

03.03.2023 між ПрАТ «УПСК» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір № 03/03/2023 про відступлення права вимоги, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги відшкодування шкоди в порядку регресу.

За результатами розгляду справи № 564/3412/23 суд стягнув із ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 8 445 грн 59 коп. збитків у порядку регресу, 261 грн 69 коп. судового збору та 883 грн 92 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Рішення набрало законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються під час розгляду іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, встановлені попереднім рішенням суду обставини щодо наявності у відповідача обов`язку відшкодувати позивачу шкоду в порядку регресу та розміру присудженої основної заборгованості мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи.

Предметом розгляду цього спору є правомірність нарахування та стягнення інфляційних втрат і 3% річних у зв`язку з простроченням виконання зазначеного грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а одностороння відмова від його виконання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) сформульовано правовий висновок, відповідно до якого положення статті 625 ЦК України встановлюють загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення – договору чи делікту.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону.

Отже, грошове зобов`язання може виникати не лише з договірних правовідносин, а й з інших підстав, установлених цивільним законодавством, зокрема внаслідок завдання шкоди.

У справі, що розглядається, обов`язок відповідача сплатити позивачу грошові кошти виник у зв`язку з відшкодуванням шкоди в порядку регресу. Відповідно, спірне зобов`язання є грошовим за своєю правовою природою, а до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення частини другої статті 625 ЦК України.

При цьому ухвалення судового рішення про стягнення грошових коштів не припиняє відповідного зобов`язання та не звільняє боржника від передбаченої законом відповідальності за його прострочення.

Зазначений підхід відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.

Таким чином, факт ухвалення судового рішення про стягнення основного боргу та його подальше примусове виконання не позбавляють позивача права на отримання інфляційних втрат і трьох процентів річних за період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Водночас оцінюючи можливість застосування до спірних правовідносин спеціальних положень законодавства, що регулюють відповідальність за прострочення виконання грошових зобов`язань у період дії воєнного стану, суд виходить із такого.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що передбачене нею звільнення від відповідальності має спеціальний характер та стосується прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики.

Водночас у цій справі між сторонами не існувало кредитних чи позикових правовідносин, а обов`язок відповідача щодо сплати грошових коштів виник із відшкодування шкоди в порядку регресу.

Тому положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на спірні правовідносини не поширюються.

Сам по собі факт запровадження та дії воєнного стану в Україні не припиняє грошового зобов`язання відповідача та не звільняє його від відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, нарахування інфляційних втрат і 3% річних за період дії воєнного стану в межах спірного регресного зобов`язання не суперечить вимогам цивільного законодавства.

Щодо обґрунтованості заявлених до стягнення сум, суд зазначає наступне.

Судом установлено, що рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 25.01.2024 у справі № 564/3412/23 визначено основну заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 8 445 грн 59 коп.

З матеріалів справи вбачається, що 23.04.2024 приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № 74832796, яке закінчено постановою від 11.09.2025 у зв`язку з фактичним виконанням судового рішення.

Позивач здійснив нарахування інфляційних втрат і 3% річних за період із 26.01.2024 до 10.09.2025.

Згідно з наданим розрахунком розмір інфляційних втрат становить 1 542 грн 91 коп., а 3% річних – 412 грн (а. с. 5 на звороті).

Суд зазначає, що інфляційні втрати та 3% річних мають компенсаційний характер і спрямовані на захист майнових інтересів кредитора у зв`язку з несвоєчасним виконанням боржником грошового зобов`язання.

Інфляційні втрати компенсують знецінення грошових коштів за період прострочення, тоді як 3% річних є компенсацією за користування боржником грошовими коштами, які підлягали сплаті кредитору.

Порядок визначення інфляційних втрат передбачає застосування встановлених індексів інфляції за відповідні календарні місяці прострочення, зокрема з урахуванням дефляційних показників.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 викладено правовий висновок щодо методики обчислення інфляційних втрат за неповні місяці прострочення.

Відповідно до зазначеного висновку під час розрахунку інфляційної складової боргу необхідно враховувати кількість днів прострочення в неповному календарному місяці та застосовувати математичний підхід до округлення відповідного періоду.

При визначенні 3% річних ураховуються розмір непогашеного грошового зобов`язання, кількість календарних днів прострочення та кількість днів у відповідному календарному році.

З огляду на викладене, беручи до уваги наданий розрахунок 3% річних та втрати від інфляції, суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1 542 грн 91 коп. та 3% річних у розмірі 412 грн.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, характер спірного грошового зобов`язання, його несвоєчасне виконання та наведені правові висновки Верховного Суду, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

При вирішенні питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд виходить з наступного.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 137 ЦПК Українив встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Доля цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду надано:

- довіреність від 14 квітня 2026 року, якою уповноважено адвоката Самойленка Петра Миколайовича представляти інтереси позивача в усіх підприємствах, установах, організаціях з усіх питань, що стосуються позивача (а. с. 10);

- договір про надання правничої допомоги № 01/11/22 від 01 листопада 2022 року (а. с. 9 на звороті);

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) до договору про надання правничої допомоги № 01/11/22 від 01.11.2022, згідно якого вартість наданих послуг складає 4 000 грн, з яких: аналіз судової практики та обговорення, правової позиції – 500 грн; складання позовної заяви, підготовка розрахунку, підготовка документів до позовної заяви (3 год.) – 2 000 грн; подання позовної заяви через систему «Електронний суд» (1 год.) – 1500 грн (а. с. 5);

- платіжна інструкція № Р24А5765471848D1798 від 14.04.2026 (а. с. 9).

Зважаючи на складність справи, яка є справою незначної складності, обсяг виконаних адвокатом робіт, суд дійшов висновку про неспівмірність заявленого до стягнення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4 000 грн, який є завищеним.

За таких обставин, суд визнає доведеним факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 грн, як такий, що є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), ціною позову та значенням справи для позивача.

Таким чином із ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 1 000 грн.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1 331 грн 20 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 13, 76–82, 89, 133, 137, 141, 259, 263–265, 268, 273, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд –

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми боргу – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 954 (одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн 91 коп., з яких: 1 542 грн 91 коп. – інфляційні втрати; 412 грн – 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 19.10.2026.

Суддя