Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №139/684/26 — Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Справа № 139/684/26

Провадження № 2/139/488/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 жовтня 2026 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої - судді Тучинської Н.В.

з участю:

відповідача ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань Хонькович Л.І.,

розглянувши в селищі Муровані Курилівці у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

У С Т А Н О В И В:

Сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 24 липня 2013 року, мають спільну неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Від представник позивача адвоката Кисельової Мирослави Ігорівни (повноваження на а.с. 11, 12) засобами поштового зв`язку 23 вересня 2026 року до Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області надійшов цей позов. Підставою для розірвання шлюбу у позові названо втрату почуттів любові та поваги, відсутність взаєморозуміння, припинення подружніх відносин впродовж тривалого часу.

В порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України 24 вересня 2026 року отримано інформацію (а.с. 18) про зареєстроване місце проживання відповідача у селищі Муровані Курилівці Могилів-Подільського (раніше - Мурованокуриловецького) району Вінницької області.

Ухвалою від 24 вересня 2026 року (а.с. 20) позовну заяву прийнято до розгляду Мурованокуриловецького районного суду, відкрито провадження у справі та ухвалено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 23 жовтня 2026 року.

Відповідач, отримавши копію ухвали про відкриття провадження у справі із повісткою-повідомленням та копіями позову з додатками (а.с. 21), 15 жовтня 2026 року подав заяву про визнання позовних вимог (а.с. 22-24), а також клопотання про зменшення судових витрат у вигляді оплати правничої допомоги (а.с. 27-31).

Представник позивача на електронну пошту суду 22 жовтня 2026 року направила клопотання про проведення засідання без участі позивача та її участі (а.с. 34).

Враховуючи положення ч. 3 ст. 211 ЦПК України, а також обставину, що розгляд справи проводиться у спрощеному позовному провадженні, суд постановив на місці ухвалу про розгляд справи у цьому засіданні за відсутності позивача та її представника.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнав і пояснив суду: Він і позивач вперше уклали шлюб між собою у 2004 році. У тому шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_4 , якій ІНФОРМАЦІЯ_2 виповниться 18 років. У 2013 році вони розірвали шлюб між собою, але невдовзі по тому примирилися і знову зареєстрували шлюб. Людмила вигадала причину для образи, вони припинили подружні стосунки. Тепер дружина прийняла рішення розірвати шлюб, а тому він не буде її зупиняти, крім того, вона стала неадекватно поводити себе в сім`ї (продемонстрував відео, де зафіксовано подію 11 жовтня цього року, коли позивач била двері, ламала і розкидала майно). Наразі вони проживають в одному будинку, однак він не вбачає можливості зберегти сім`ю та підстав для надання строку на примирення.

Розглянувши справу, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Так, зі свідоцтва про шлюб (а.с. 10) слідує, що сторони із 24 липня 2013 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Позивач у позовній заяві, а відповідач у судовому засіданні ствердили, що вони мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження, під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно з ч. 5 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Частинами третьою та четвертою ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини; примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною третьою ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 СК України.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Збереження шлюбу за відсутності згоди одного з подружжя вже є таким, що буде суперечити його інтересам, виходячи з положень ч. 1 ст. 24 СК України.

У цій справі обидві сторони визнають тривалу відсутність подружніх стосунків та фактичне припинення їх шлюбу.

На підставі викладеного, суд вважає, що цей шлюб вичерпав своє значення для сторін, він не відповідає принципам, встановленим законом і суспільством для такого союзу, а тому його необхідно розірвати.

Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать. зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Витрати на судовий збір доведені квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» від 17 вересня 2026 року (а.с. 5).

Позов про розірвання шлюбу задоволено. Однак, відповідач позовні вимоги визнав, а тому, з урахуванням положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України у цьому рішенні у порядку, встановленому законом, суд має вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору.

У позовній заяві представник позивача зазначила, що понесені ОСОБА_2 судові витрати складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 гривень.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

У цій справі між ОСОБА_2 та адвокатським бюро Мирослави Кисельової в особі адвоката Кисельової Мирослави Ігорівни 15 вересня 2026 року було укладено Договір про надання правничої допомоги та здійснення (представництва) захисту (а.с. 12). Предметом цього Договору є, зокрема, піддготовка позовної заяви про розірвання шлюбу з Хрущем О.К. і представництво в ході судового розгляду (п. 1.); сторони погодили гонорар за надання правничої допомоги в розмірі 20 гривень (п. 2.).

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У цій справі опис робіт, які мала виконати адвокат, міститься в самому Договорі.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, оскільки цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічні висновки викладені Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Таким чином, під час вирішення питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінкою сторін під час судового процесу тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У своєму клопотанні (а.с. 27-31) відповідач зазначає, що заявлений до стягнення розмір гонорару адвоката є явно завищеним, необґрунтованим, нерозумним і неспівмірним зі складністю справи. Зокрема, наголошується, що обґрунтування позовної вимоги займає піваркуша, зразки позовної заяви про розірвання шлюбу можна знайти у відкритому доступі в інтернеті або у будь-якому суді на стенді і не винаймати для написання такого позову адвоката; на складання такого позову адвокат з 13-річним досвідом мала б витратити мінімум часу; ця справа є малозначною, може розглядатися без виклику сторін і не має якогось виняткового значення для сторін.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v Ukraine), заява № 19336/04, пункт 268).

У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії» (COLIC v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними, а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).

ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).

Суд вважає, що заявлені до відшкодування витрати в сумі 20 тисяч гривень абсолютно не відповідають критеріям розумності та пропорційності, визначеним положеннями ст. 141 ЦПК України.

Суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

«До того ж у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час тощо» (п. 7.25. додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24).

Здійснивши оцінку розміру судових витрат, понесених позивачем ОСОБА_2 на правничу допомогу у зв`язку з підготовкою до суду позову про розірвання шлюбу, крізь призму вимог, установлених ч. 4 ст. 141 ЦПК України, урахувавши положення наведених вище норм та зазначених фактичних обставин справи, зокрема, що ця цивільна справа є малозначною, рішення приймається без участі сторони позивача; результат вирішення цієї справи ніяким чином не впливає на репутацію сторони; ця справа не викликала публічного інтересу; керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційність та розумність розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також зважаючи на обсяг виконаної роботи, яка зводиться лише до складання позовної заяви, з обґрунтуванням підстав для розірвання шлюбу у шести стрічках позову, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про відшкодування витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 1000 гривень.

Керуючись ст.ст. 110, 112 СК України, ст. ст. 7, 12, 141, 259, 263-265, 268, 275, 279, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити. Розірвати шлюб, укладений 24 липня 2013 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Мурованокуриловецького районного управління юстиції у Вінницькій області за актовим записом № 29 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Повернути ОСОБА_2 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого за квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» № 1.848459437.1 від 17 вересня 2026 року.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу в сумі 1000 (тисяча) гривень.

Рішення може бути оскаржено сторонами протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя:___________