Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №552/5967/25 — Полтавський апеляційний суд

Суд: Полтавський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №552/5967/25

Суддя: Чумак О. В.

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/5967/25 Номер провадження 22-ц/814/2527/26Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

Номер провадження 22-ц/814/2149/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів Дряниці Ю.В., Пікуля В.П.

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 січня 2026 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 березня 2026 року, ухвалені суддею Турченко Т.В.

по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В

У липні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1800,85 грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12724,68 грн. майнової шкоди та 15000 грн. витрат на правничу допомогу; стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь по 15000 грн. моральної шкоди з кожного.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . У травні 2023 року відповідачі змінили замки на вхідних дверях до квартири, не пускали його до квартири. Натомість самі проживали у квартирі, споживали комунальні послуги, за які не сплачували.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 07.10.2024 року (справа № 552/6529/23), яке набрало законної сили 29.05.2025, усунуто перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою, вселено його до квартири, зобов`язано відповідачів передати йому ключі від квартири. Рішення про його вселення виконане у примусовому порядку лише 08.08.2025.

З травня 2023 року він сплачує кошти за надані до квартири комунальні послуги особисто, оскільки з ним, як з власником квартири укладені договори з комунальними підприємствами, які надають послуги до квартири. У разі несвоєчасної сплати, на нього як власника квартири, можуть бути накладені штрафні санкції, тому з метою виконання зобов`язань по оплаті комунальних послуг та уникнення додаткових витрат по нарахуванню штрафних санкцій, він вимушений був сплачувати кошти за комунальні послуги, що надавались до його квартири, хоча сам квартирою не міг користуватись, відповідно не міг користуватись комунальними послугами.

Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди обґрунтовані тим, що позивач, як власник квартири, зазнав втручання у його право власності на квартиру. Відповідачі позбавили його, як власника квартири, проживати та користуватись квартирою тривалий час. У зв`язку з цим він вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, шукати орендоване житло, нести додаткові витрати по оплаті комунальних послуг, якими він не міг користуватись, чим поставили його в скрутне матеріальне положення, як особу з інвалідністю другої групи. Він вимушений був економити на ліках, на їжі і інших необхідних витратах для забезпечення свого життя. Зазначав, що ступінь моральних і душевних страждань, що спричинені неправомірними, винними діями відповідачів, заподіяли йому моральні страждання, моральну шкоду. Просив стягнути з кожного відповідача на його користь по 15 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 20 січня 2026 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 1 800,85 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 12 724,68 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень.

Рішення суду мотивоване тим, що кошти, які позивач сплатив за спожиті відповідачами комунальні послуги, які в грошовому виразі перевищують пільгу по оплаті комунальних послуг, яка були нарахована та виплачена позивачу у вказаний період, та яка не покриває сплачених ним коштів за спожиті відповідачами комунальні послуги, є прямими збитками позивача, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів.

Окрім того, враховуючи, що позивач протягом тривалого часу був позбавлений можливості користуватися належним йому майном, доклав додаткових зусиль для організації свого життя, тому, суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення з кожного відповідача на його користь по 5000 грн.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 23 березня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу по 7500 грн. з кожного.

Не погодившись з вказаними рішеннями місцевого суду їх в апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подавши апеляційні скарги, в яких вони просили їх скасувати та ухвалити нові судові рішення про відмову у задоволенні позову та стягненні витрат на правничу допомогу, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справ, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга на рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 січня 2026 року обґрунтована тим, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували заподіяння відповідачами як матеріальної, так і моральної шкоди позивачу, її розмір, наявність вини відповідачів та причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і заявленими вимогами.

Суд першої інстанції не встановив та не дослідив наявність договору між сторонами, а також не навів мотивів, з яких визнав можливим покладення на відповідачів обов`язку зі сплати комунальних послуг. Договори із постачальниками комунальних послуг укладені із ОСОБА_3 , ніякого договору між ОСОБА_3 та відповідачами ні в усній, ні в письмовій формі укладено не було.

Судом не враховано, що відповідачі понесли витрати на ремонт та облаштування спірної квартири у сумі 20000 грн. для належного стану житла, а тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не зобов`язані відшкодовувати позивачу будь-які кошти.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт заподіяння відповідачами моральної шкоди ОСОБА_3 . Жодних перешкод у користуванні позивачем квартирою з боку відповідачів не здійснюється.

Вказали, що судом першої інстанції, було допущено істотне порушення норм процесуального права, що призвело до обмеження права відповідачів на участь у судовому засіданні та реалізації права на захист. Зазначено, що відповідачами було подано заяви про відкладення розгляду справи, проте, вказані заяви були проігноровані судом.

В апеляційному порядку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також оскаржено додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 23.03.2026, яким стягнуто з них на користь ОСОБА_3 по 7500 грн. з кожного витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована недоведеністю та не співмірністю стягнутих витрат. Розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає реальному обсягу роботи адвоката, є значно завищеним, та не підтверджено фактичне перерахування позивачем грошових коштів на оплату гонорару адвоката.

Від ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення суду не повною мірою відповідають зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського районного суду м. Полтави 07.10.2024 року у справі № 552/6529/23, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 29.05.2025, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення до квартири та виселення відповідачів задоволено частково. Усунуто ОСОБА_3 перешкоди у користуванні власністю, шляхом його вселення до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язано відповідачів передати позивачу ключі від квартири. В задоволенні іншої частини позову відмовлено (т. 1, а.с. 12-18).

Рішеннями судів у цій справі встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 . За його згодою на тимчасове проживання у належній йому квартирі, у вказане приміщення вселився ОСОБА_1 , який є сином його дружини ОСОБА_4 . В подальшому, у спірній квартирі почала проживати дружина ОСОБА_1 відповідачка ОСОБА_2 .

Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_3 вказав, що відповідачі, проживаючи у спірній квартирі, та відповідно, будучи споживачами житлово-комунальних послуг, свої зобов`язання з їх оплати не виконували.

Оскільки відповідачі не сплачували за спожиті ними житлово-комунальні послуги, ОСОБА_3 , будучи власником даного житлового приміщення, здійснював оплату наданих у належну йому квартиру послуг, що підтверджується копіями квитанцій (т. 1, а.с. 33-181).

Позивач є особою з інвалідністю 2 групи внаслідок війни, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 05.04.2023 (т. 1, а.с. 10).

На підставі Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Постанови Кабінету міністрів України від 6 серпня 2014 р. № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» Криворотько С.А. має пільги по оплаті комунальних послуг.

Як вбачається із довідки Головного управління Пенсійного фонду України № 464 від 08.10.2025 за період з 01.01.2023 року по 30.09.2025 року позивачу нараховані та виплачені пільги по оплаті комунальних послуг у розмірі 67 998,84 грн. (т. 2, а.с. 9-10).

Дослідивши вищевказані докази, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди у розмірі 1 800,85 грн. та солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 12 724,68 грн.

Окрім того, враховуючи протиправність поведінки відповідачів у порушенні житлових прав позивача та його прав, як власника квартири, що підтверджується рішеннями судів, що ухвалені у справі № 552/6529/23, місцевий суд прийшов до висновку про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 10000 грн., по 5000 грн. з кожного.

Колегія суддів не повною мірою погоджується з даними висновком місцевого суду з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов`язання.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Верховний Суду у постановах від 26.09.2018 по справі № 750/12850/16-ц та від 06.11.2019 у справі № 642/2858/16, вказав, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша та третя статті 12 ЦПК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Матеріалами справи підтверджено, та не спростовано відповідачами те, що вони у вказаний період проживали у квартирі АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить ОСОБА_3 , тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були споживачами наданих у дану квартиру житлово-комунальних послуг.

Доказів виконання зобов`язання з їх оплати відповідачами не надано.

Згідно положень частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує.

Статтею 322 Цивільного кодексу України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що ОСОБА_3 , як власник вищевказаної квартири, здійснював оплату житлово-комунальних послуг, споживачами яких були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , беручи до уваги суми отриманих позивачем пільг по оплаті комунальних послуг, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди у розмірі 1 800,85 грн. та солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 12 724,68 грн.

Вказаний розмір матеріальної шкоди відповідачами не спростований, контррозрахунок не наданий.

Доводи апеляційної скарги про відсутність договірних зобов`язань відповідачів з постачальниками житлово-комунальних послуг та власником квартири, колегія суддів до уваги не приймає, оскілки факт відсутності договору про надання послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати наданих послуг у повному обсязі.

До відповідних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, зокрема: постанова Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15, постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі №750/12850/16-ц, постанова Верховного Суду від 06.11.2019 року у справі №642/2858/16, постанова Верховного Суду від 05.10.2021 року у справі № 908/3159/19, постанова Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 904/2238/17, відповідно до яких, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону 1875-ІУ споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово- комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Посилання відповідачів на факт здійснення ними ремонтних робіт у належній позивачу квартирі, не звільняє їх від встановленого законом обов`язку сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_3 моральної шкоди з наступних підстав.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись до суду з позовною вимогою про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_3 посилався на те, що він з вини відповідачів тривалий час був позбавлений можливості проживати у власній квартирі.

Разом з тим, предметом розгляду даної справи є вимога позивача щодо стягнення з відповідачів, як споживачів житлово-комунальних послуг, вартості сплачених ним коштів за надані послуги.

Відновлення порушених прав ОСОБА_3 щодо усунення перешкод у користуванні належною йому квартирою були предметом розгляду судової справи № 552/6529/23, в рамках якої ним не було заявлено вимог про відшкодування завданої відповідачами моральної шкоди.

З огляду на те, що предметом розгляду цієї справи є стягнення з відповідачів вартості несплачених ними житлово-комунальних послуг, тому підстав для відшкодування моральної шкоди завданою позивачу внаслідок здійснення перешкод у користуванні належною йому квартирою, колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги про те, що місцевим судом було проігноровано клопотання відповідачів про відкладення розгляду справи, внаслідок чого було обмежено їх права на участь у судовому засіданні та реалізації права на захист, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

У відповідності до ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; з`являтись в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (частина третя статті 131 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 22.07.2025 відкрито провадження у даній справи та призначено судове засідання на 14:00 год. 09.09.2025.

09 вересня 2025 року розгляд справи було відкладено на 10:00 год. 21.10.2025, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному (т. 1, а.с. 231).

20.10.2025 від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду надійшли заяви про відкладення розгляду справи призначеної на 21.10.2025 для укладення договору з адвокатом щодо представництва їх інтересів в суді (т. 2, а.с. 79-80).

За клопотанням відповідачів розгляд справи було відкладено на 10:30 год. 27.11.2025 (т. 2, а.с. 81).

27.11.2025 від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв?язку з погіршенням стану здоров`я та наміром укласти договір з адвокатом (т. 2, а.с. 101, 103). Проте, доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачами не надано.

Враховуючи клопотання відповідачів розгляд даної справи було відкладено на 13:00 год. 20.01.2026 (т. 2, а.с. 104).

12.01.2026 та 20.01.2026 від відповідачів до суду надійшли заяви про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікарняному. На підтвердження вказаних обставин долучено медичні висновки з періодом їх непрацездатності з 10.01.2026 по 19.01.2026 (т. 2, а.с. 143-148).

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц, якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Враховуючи те, що відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, відсутність визначених ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи, те, що їх неявка в судове засідання є повторною, з огляду на достатність наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного рішення, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності належним чином повідомлених відповідачів.

Таким чином, порушень норм процесуального права, які б призвели до позбавлення відповідачів на справедливий розгляд справи, судовою колегією не встановлено.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідачів, скасування рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 січня 2026 року в частині стягнення моральної шкоди та ухвалення у відповідній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні даної позовної вимоги.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

В апеляційному порядку також оскаржено додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 березня 2026 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу по 7500 грн. з кожного.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 зазначеного Закону).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу надану ОСОБА_3 в суді першої інстанції, адвокатом Васильєвою Л.М надано копію договору про надання правової допомоги, опис виконаних робіт, акт приймання передачі наданих послуг, копію квитанції про оплату гонорару у сумі 15000 грн. (т. 2, а.с. 169-172).

У постанові Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 905/830/21 зазначено, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється у тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати. Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 911/132/14, від 06.12.2023 у справі № 910/10294/22.

Частиною 4 ст. 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки, за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 20.01.2026, апеляційний суд прийшов до висновку про його скасування в частині стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди та відмови в задоволенні даної позовної вимоги, тому, дослідивши обсяг наданих ОСОБА_3 послуг з професійної правничої допомоги, беручи до уваги пропорційність задоволених позовних вимог, враховуючи заперечення відповідачів щодо неспівмірності вартості обсягу наданих послуг, колегія суддів приходить до висновку про зміну додаткового рішення Київського районного суду м. Полтави від 23.03.2026, шляхом зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу надану позивачу в суді першої інстанції, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 7500 грн. до 3000 грн. з кожного.

Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_3 заявлено 2 позовні вимоги, за які підлягав сплаті судовий збір щодо кожного відповідача по 2422,40 грн. (1211,40 грн. + 1211,40 грн.).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_3 , будучи особою з інвалідністю 2 групи, звільнений від сплати судового збору.

За результатами апеляційного перегляду справи суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги відповідача щодо стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27.04.2026 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги, а ОСОБА_2 відстрочено сплату судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції до ухвалення судового рішення.

Таким чином, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.

З ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 3028 грн. (1211,20 грн. (за розгляд справи в суді апеляційної інстанції) + 1816,80 грн. (1211,20 грн. ? 150% - за апеляційний перегляд справи)).

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1 п. 3, 4, ч. 4, 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 січня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди скасувати та ухвалити у відповідній частині нове судове рішення про відмову у задоволенні даної позовної вимоги.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 січня 2026 року залишити без змін.

Додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 березня 2026 року змінити, зменшивши розмір витрат на правову допомогу, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 з 7500 грн. до 3000 грн. з кожного.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 3028 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.В. Чумак

Судді Ю.В. Дряниця

В.П. Пікуль

Оригінал: reyestr.court.gov.ua